Рішення № 116179876, 09.01.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2024 року Справа № 280/9538/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ 44118663)

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_2 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020 в розмірі 35588,74 грн. відносно позивача.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, у тому числі, витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн.

Позовна заява подана представником позивача адвокатом Безруковою С.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 13.11.2023 серія АР №1148951.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що спірною вимогою позивачу нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі також єдиний внесок, ЄСВ) як фізичній особі-підприємцю. Вказує, що з 06.10.2009 позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте, фактично підприємницьку діяльність не здійснювала та не отримувала доходів від провадження підприємницької діяльності. При цьому, в період з 1998 року по жовтень 2022 рік позивач була працевлаштована і єдиний внесок за неї сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Зазначене виключає обов`язок позивача нараховувати та сплачувати єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20.11.2023 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано у відповідача докази направлення на адресу позивача оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020з інформацією про дату отримання.

07.12.2023 відповідач подав витребувані судом докази та відзив на позовну заяву, в якому висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами та зазначає, що з 11.07.1995 позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку на загальній системі оподаткування. Запис про державну реєстрацію фізичною-особою підприємцем щодо позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань датується 11.07.1995, що фактично свідчить про обов`язок сплати єдиного внеску за увесь період, за який була нарахована недоїмка. Вказує, що в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) позивач як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску, який підлягає сплаті в розмірі не менше мінімального страхового внеску до внесення запису про припинення підприємницької діяльності, незалежно від фінансового стану платника. За період 2017 рік 3 квартал 2020 року заборгованість позивача по сплаті єдиного внеску становить 35588,74 грн, у зв`язку з чим була сформована та направлена позивачу спірна вимога. Також зазначає, що робота за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення особою підприємницької діяльності. Звертає увагу, що позивачем не надано доказів сплати роботодавцями єдиного внеску у розмірі не менше мінімального страхового внеску за період перебування у трудових відносинах. Також вважає, що позивачем порушено строк звернення до адміністративного суду. Крім того, заперечує проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки відповідна категорія справи є поширеною та не потребує значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги, а тому вартість заявлених витрат є неспівмірною є фактично виконаними послугами і роботами та є завищеною, не надано доказів відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, доказів оплати послуг адвоката. Просить в задоволенні позову відмовити.

На підставі матеріалів справи судом встановлено такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ОСОБА_2 , податковий номер НОМЕР_1 , наявний запис про включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним, дата державної реєстрації 11.07.1995, номер запису в реєстрі 21031750000072567, дата запису в реєстрі 29.10.2012.

13.11.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13, відповідно до якої станом на 31.10.2020 заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску становить 35 588,74 грн.

Як вбачається з відзиву на позовну заяву та інтегрованої картки платника податків, спірна вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, який сплачується фізичними особами-підприємцями та особами, які проводять незалежну професійну діяльність, а саме:

- зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8 448,00 грн. (за 2017 рік);

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2 754,18 грн. (І квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн. (ІІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

- зі строком сплати 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 2020 року);

- зі строком сплати 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн. (червень 2020 року);

- зі строком сплати 19.10.2020 в сумі 3117,18 грн. (ІІІ квартал 2020 року).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020 направлена на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та не була отримана позивачем, повернулась до контролюючого органу з причин «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Не погоджуючись з правомірністю прийняття ГУ ДПС у Запорізькій області вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа у місяці, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Таким чином, сплата єдиного внеску фізичною особою-підприємцем на загальній системі оподаткування за 2017 рік мала бути здійснена до 09.02.2018 у розмірі не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та не менше за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни, у тому числі до Закону №2464-VI (набули чинності з 01.01.2018).

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (тут і в подальшому в редакції з 01.01.2018) для платників, зазначених в пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з абзацом 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, в разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI передбачено, що для платників, зазначених в пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь яких умов, єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Позивач стверджує, що у період, за який нарахована недоїмка, вона перебувала у трудових відносинах і єдиний внесок за неї сплачувати роботодавці.

Надаючи оцінку таким аргументам, суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з абзацом 1 пункту 1, пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Межах аргументів позову суд зазначає, що до матеріалів справи не надано доказів того, що у період 2017 рік 3 квартал 2020 року за позивача був сплачений єдиний внесок в розмірі не менше мінімального страхового внеску його роботодавцями. При цьому, запис у трудовій книжці та копія трудового договору не є належними доказами у даному випадку, оскільки підтверджують лише факт наявності трудових відносин, однак не доводять сплату роботодавцем страхових внесків за позивача для цілей виконання норм Закону №2464-VI.

Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги.

Водночас, слід зазначити, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування обставин справи, закріплений у статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), який зобов`язує суд встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову.

Суд зазначає, що суб`єктна ознака статусу фізичної особи-підприємця є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску за відповідним статусом у межах спірних правовідносин, а тому вирішення питання про наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця є першочерговим під час розгляду даної справи.

Відповідно до статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно з частиною 2 статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

01.07.2004 набрав чинності Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від15.05.2003№755-IV (далі Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Відповідно до частини 1 статті 42 Закону №755-IV (тут й надалі у первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац 7 частини 1 статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац 9 частини 1 статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання від 01.07.2010 №2390-VI (далі Закон 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03.03.2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

Основною метою Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Суд зазначає, що статус фізичної особи-підприємця є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу фізичної особи-підприємця, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу фізичної особи-підприємця шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними, що виключало можливість законного здійснення такими особами підприємницької діяльності.

Позивач не заперечує наявність у неї статусу фізичної особи-підприємця до 01.07.2004, однак з матеріалів справи слідує, що позивач не виявила бажання продовжувати підприємницьку діяльність, розпочату до 01.07.2004, що підтверджується відміткою про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної-особи підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, який враховується судом в силу положень частини 5 статті 242 КАС України.

Таким чином, межах даної справи судом встановлено, що позивач у період з 2017 року по ІІІ квартал 2020 року не мала статусу фізичної особи-підприємця та, відповідно, не мала обов`язку зі сплати єдиного внеску за таким статусом, а тому відповідач безпідставно нарахував позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020, у зв`язку з чим таки вимога є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги належить задовольнити.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 05.03.2021 у справі №640/9172/20 сформулював правовий висновок про те, що платник єдиного соціального внеску для захисту своїх прав і законних інтересів має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не статтею 25 Закону №2464-VI.

Позов подано до суду 13.11.2023 (з використанням системи «Електронний суд»).

У позовній заяві позивач стверджує, що оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-20311-13 від 13.11.2020 отримано 19.10.2023, до цього моменту від відповідача не було ніяких повідомлень про наявність заборгованості, поштових відправлень позивач не отримувала та не була обізнана про існування такої вимоги.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 20.11.2023 зазначено, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі будь-які висновки щодо своєчасності (несвоєчасності) звернення до адміністративного суду з даним позовом є передчасними, оскільки для об`єктивного вирішення заявленого клопотання необхідно з`ясувати, чи виконано контролюючим органом свій обов`язок направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) на адресу позивача, та чи отримував позивач оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень. Також було витребувано у відповідача докази направлення оскаржуваної вимоги на адресу позивача з інформацією про дату отримання.

З наданих відповідачем до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) направлялась на адресу, яка не відповідає зареєстрованій адресі місця проживання позивача, та нею не отримувалась.

З огляду на те, що наданими позивачем письмовими доказами підтверджується отримання оскаржуваної вимоги вперше 19.10.2023, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження поданими до матеріалів справи письмовими доказами, а тому позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1 073,60 грн.

Крім того, позивачем заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

За змістом статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару адвоката визначається за погодженням адвоката з клієнтом в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (постанови від 17.03.2021 у справі №280/1266/19, від 25.03.2021 у справі №645/3044/17, від 09.03.2021 у справі №200/10535/19-а тощо), при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на положення ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 22.04.2019 у справі № 806/2143/18, від 23.04.2020 у справі №760/6496/17, від 04.12.2023 у справі № 420/329/21 тощо.

Крім того, системний аналіз ч.9 ст. 139 КАС України дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 826/15063/18, від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 04.12.2023 у справі № 420/329/21 тощо.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано:

- Договір (угода) про надання правничої допомоги від 10.10.2023 (далі Договір від 10.10.2023), укладений між позивачем (Замовник) та адвокатом Безруковою Світланою Олександрівною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю ЗП001429 від 02.10.2018 (Адвокат), відповідно до якого Виконавець зобов`язується надати Замовнику визначену цим договором правову допомогу щодо представлення (захисту) його інтересів, у тому числі, в адміністративних судах з питань захисту (представлення) інтересів Замовника, а Замовник зобов`язується оплатити такі послуги. Пунктом 1.2. визначено, що на підтвердження факту надання Виконавцем Замовнику послуг відповідно до умов цього Договору складається акт наданих послуг. Пунктом 5.1 сторони обумовили, що вартість правової допомоги (гонорар) визначається за домовленістю сторін в додатку до договору. Відповідно до пункту 6.1 Замовник здійснює оплату за цим Договором в готівковій формі в строк 3 (трьох) банківських днів з дати підписання акту наданих послуг, якщо інше не передбачено Додатками до цього Договору;

- Додаток 1 до Договору від 10.10.2023, відповідно до якого гонорар Адвоката розраховується за такими тарифами: - 1000 грн за 1 годину роботи Адвоката, пов`язаної з підготовкою до судового розгляду справи загалом та до кожного судового засідання окремо, включаючи, але не обмежуючись: час, витрачений на зустрічі з Клієнтом, включаючи час, необхідний для прибуття на місце зустрічі (в межах м. Запоріжжя становить 1 годину), час, витрачений на консультування Клієнта, ознайомлення з матеріалами справи, підготовку та подання процесуальних документів (позовна заява, заява, скарга, клопотання та ін.), виконання інших процесуальних дій (подання оголошень, отримання копії рішення та виконавчого листа тощо); - 1000 грн. за 1 годину роботи Адвоката, пов`язаної зі збором додаткових матеріалів та доказів у справі (зустрічі та опитування осіб, які беруть участь у справі, свідків, фахівців, експертів, ін. осіб), ознайомлення з документами, отримання відповідей на запити, висновків спеціалістів та результатів призначеної у справі експертизи тощо; - 2000 грн. за один судень Адвоката, пов`язаного з участю у судових засіданнях, якщо судове засідання не відбулося не з вини Адвоката, то оплаті підлягає половина вартості 1 години роботи. За досягнення позитивного результату при вирішенні справи, що виражається зокрема у: винесення судом рішення на користь Клієнта або досягнення Клієнтом через задоволення його вимог (звернень) підприємством установою та організацією незалежно від форми власності та господарювання прийняттям позитивного рішення, Клієнт додатково сплачує Адвокату гонорар (додаткову винагороду) у сумі 5 % суми, що надійшла на рахунок клієнта; 4% суми -яка була нарахована контрагентами Клієнта, державними перевіряючими органами (податковими органами, органами Державної служби з питань праці) у вигляді штрафів, пені, донарахованих сум податків та інших, яка скасовані за рішенням суду, яке набрало законної сили, тобто якщо замовник по даному договору виступає відповідачем в майновій судовій справі, то додатковий гонорар складає 4% від суми не стягнутої з замовника коштів по рішенню суду. До юридичного обслуговування включається таке: усне консультування 1 год -500грн.; юридичний аналіз, внесення поправок до договорів, наданих Клієнтом, складання проектів договорів (контрактів), додаткових угод 500грн. за годину складання заяв, листів, скарг, претензій від 1000 до 2000 грн.; надання відповідей на заяви, листи, скарги, претензії від 1000 до 2000 грн.; внесення змін до статуту, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, складання протоколів та інших документів, що стосуються корпоративних прав клієнта - від 2000 грн.; представництво клієнта в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності 1000, 00 грн. за годину; виїзд за місцезнаходженням клієнта для консультування 1000,00 грн.; супровід перевірки (ДФС, Держпраці, поліції та інших правоохоронних та контролюючих органів) - додатково обговорюється; складання процесуальних документів: позовна заява, відгук, пояснення, скарг від 1000,00-15000,00 грн. Участь представника у судовому засіданні апеляційної інстанції 2500,00 грн. у касаційної -3000,00 грн;

- Додаток №2 до Договору за №б/н «Про надання юридичних послуг адвокатом» від 10 жовтня 2023 року, від 13.11.2023, який має назву «Попередній розрахунок судових витрат №1», за змістом якого зазначено: Клієнт ОСОБА_1 , Справа: за позовною заявою представника ОСОБА_1 , адвоката Безрукової С.О. до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20311-13 від 13.11.2020 в розмірі 35588,74 грн.: консультація і роз`яснення з правових питань 30 хв., вартість 500,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи та виработка правової позиції по справі, аналіз судової практики в подібних правовідносинах 1 год. , вартість 1000,00 грн, підготовка складання позовної заяви по даній справі 3 год.30 хв., вартість 3500,00 грн. Всього разом 5000,00 грн;

- Акт приймання передачі наданих послуг від 13.11.2023, складений про те, що юридичні послуги Клієнту щодо підготовки, складання позовної заяви про скасування вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20311-13 від 13.11.2020 в розмірі 35588,74 грн та підготовка всіх належних чим завірених додатків та відправка вказаної позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду надано в повному обсязі та вартість наданих послуг складає 5000,00 грн.

Суд зазначає, що Договір від 10.10.2023 носить загальний характер, однак інші надані докази мають посилання на зміст спірних правовідносин щодо оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20311-13 від 13.11.2020 в розмірі 35588,74 грн, у яких надано правову допомогу, що узгоджується зі змістом спірних правовідносин у даній справі. Крім того, з матеріалів справи встановлено, що позовну наяву та додатки до неї подано у формі електронного документа представником позивача адвокатом Безруковою С.О., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 13.11.2023 серія АР №1148951, виданого на підставі Договору від 10.10.2023.

Разом із тим, слід зазначити, що докази, надані на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, мають не узгодженості та розбіжності, зокрема:

- Договір від 10.10.2023 має назву «Договір (угода) про надання правничої допомоги від 10.10.2023». Водночас, Додаток №2 складений до «Договору за №б/н «Про надання юридичних послуг адвокатом» від 10 жовтня 2023 року». Акт приймання-передачі наданих послуг також містить посилання на «Договір про надання юридичних послуг від 10 жовтня 2023 року». Тобто, докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу не містять посилання на Договір (угоду) про надання правничої допомоги від 10.10.2023, а посилаються інші документи - Договір за №б/н «Про надання юридичних послуг адвокатом» від 10 жовтня 2023 року, Договір про надання юридичних послуг від 10 жовтня 2023 року;

- згідно попереднього розрахунку судових витрат №1 від 13.11.2023 надано таку правову допомогу вартістю 5000,00 грн: «консультація і роз`яснення з правових питань»; «ознайомлення з матеріалами справи та виработка правової позиції по справі, аналіз судової практики в подібних правовідносинах»; «підготовка складання позовної заяви по даній справі». Разом із тим, згідно Акту приймання-передачі наданих послуг від 13.11.2023 Клієнту надано інші послуги «щодо підготовку, складання позовної заяви про скасування вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20311-13 від 13.11.2020 в розмірі 35588,74 грн та підготовка всіх належних чим завірених додатків та відправка вказаної позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду», і вартість таких послуг також складає 5000,00 грн;

- в Договорі від 10.10.2023 учасниками договору визначено «Замовника» та «Адвоката», водночас, інші надані документи оперують поняттями «Клієнт» та «Виконавець», що не відповідає умовам Договору від 10.10.2023.

Крім того, суд враховує аргументи відповідача щодо неспімірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи та обсягом наданих послуг.

Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на необхідність подання документів, що свідчать про відображення адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, та доказів оплати послуг адвоката, адже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Така позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного Суду, наприклад у постановах від 01.09.2021 у справі №178/1522/18, від 10.11.2021 у справі №329/766/18, від 23.12.2021 у справі № 923/560/17 від 04.12.2023 у справі № 420/329/21 тощо.

Враховуючи вищевикладене, а також фактичний об`єм виконаної адвокатом роботи, якість та об`єм підготовлених адвокатом матеріалів, складність питань, які були предметом судового розгляду, суд вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, в розмірі 1 000,00 грн за всіма визначеними складовими професійних правничих послуг.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1000, 00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13 листопада 2020 року №Ф-20311-13, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ ВП 44118663.

Повне судове рішення складено 09.01.2024.

Суддя М.О. Семененко