Рішення № 116152009, 05.01.2024, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/35189/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо обмеження виплати перерахованої пенсії її максимальним розміром з 01.10.2023; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату з 01.10.2023 пенсії без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум, доплат та індексації.

В обґрунтування позову позивач вказав, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ).

13.11.2023 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі №140/14540/23.

Однак, листом ГУ ПФУ у Волинській області від 14.11.2023 №0300-0504-8/65095 повідомлено представника позивача у проведенні обчислення та перерахунку пенсії відповідно до рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі №140/14540/23 та зазначив, що оскільки рішення від 05.09.2023 у справі №140/14540/23 не містить зобов`язань щодо проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром відносно нарахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000 грн, відповідно до Постанови №713, тому заборгованість відсутня.

Вважає, що ГУ ПФУ у Волинській області грубо порушило норми Конституції України та іншого чинного законодавства України щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб.

Не погоджуючись із такими діями уповноваженого органу, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відзив на позов до суду не надходив.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону №2262-ХІІ, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Постанови №713 особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, пенсії яких переглядалися (перераховувалися) після 1 березня 2018 р. (крім перерахунку пенсій на виконання Закону України від 24 березня 2022 р. №2146-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо пенсій в разі втрати годувальника»), щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2 000 гривень.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 №140/14540/23 зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області провести з 01.01.2023 нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії в сумі 2 000 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14 липня 2021 року № 713.Однак до пенсії щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000 грн включено не в повному обсязі, розмір пенсії складає 20 930,00 грн, в межах максимального розміру пенсії встановленого Законом України «Про Держаний бюджет України на 2022 рік».

13.11.2023 представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію щодо виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 у справі №140/14540/23.

Листом від 14.11.2023 №0300-0504-8/65095 ГУ ПФУ у Волинській області повідомило, що рішення від 05.09.2023 №140/14540/23 не містить зобов`язань нарахування та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, тому заборгованість відсутня.

Отже, публічно-правовий спір у цій справі виник щодо правомірності дій відповідача щодо нарахування щомісячної доплати у розмірі 2000 грн без обмеження пенсійних виплат максимальним розміром.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII частину сьому статті 43 Закону №2262-XII доповнено реченням такого змісту «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень».

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 грн.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Правовим наслідком прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 у справі №7-рп/2016, є втрата чинності із 20.12.2016 частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII.

Приписами частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Проте, частина сьома статті 43 Закону №2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.

Буквальне розуміння змін, внесених Законом №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ є відсутньою частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Отже, починаючи із 2017 року, стаття 43 Закону №2262-ХІІ не містила норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. Внесені Законом №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) є нереалізованими та самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною, зокрема, в постановах Верховного Суду від 30.10.2020 у справі №522/16881/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, від 31.03.2021 у справі №815/3000/17.

Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI) частину п`яту статті 43 Закону №2262-ХІІ викладено у такій редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність». Крім того, за змістом статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ.

При цьому, положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців. Тобто, наявна колізія між Законом №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи. У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18, із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Вказані висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 27.01.2022 у справі №240/7087/20, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, від 18.05.2022 у справі №380/12337/20, від 29.06.2022 у справі №640/19118/18, від 11.07.2022 у справі №620/613/21, та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні даної справи.

Згідно із преамбулою та абзацом першим пункту 1 Постанови №713 з метою поетапного зменшення диспропорцій в розмірах пенсій, призначених військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції), поліцейським та деяким іншим особам, та до прийняття Верховною Радою України законодавчих актів щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців і деяких інших осіб Кабінет Міністрів України постановив установити з 1 липня 2021 р. особам, яким призначено пенсію до 1 березня 2018 р. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон) (крім військовослужбовців строкової служби), до розмірів їх пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону станом на 1 березня 2018 р., щомісячну доплату в сумі 2 000 гривень, яка враховується під час подальших підвищень розмірів пенсій, визначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Постанови №713 особам, зазначеним в абзацах першому і другому цього пункту, пенсії яких переглядалися (перераховувалися) після 1 березня 2018 р. (крім перерахунку пенсій на виконання Закону України від 24 березня 2022 р. №2146-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо пенсій в разі втрати годувальника»), щомісячна доплата, встановлена абзацами першим і другим цього пункту, не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду (перерахунку) збільшився менше ніж на 2 000 гривень. Якщо сума збільшення пенсії під час її перегляду (перерахування) не досягала 2 000 гривень, щомісячна доплата, передбачена абзацом першим цього пункту, встановлюється в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечує право позивача на встановлення щомісячної доплати до пенсії відповідно до Постанови №713 у повному розмірі з огляду на те, що розмір пенсійної виплати встановлений в межах максимального розміру пенсії і становить 20930,00 грн, та як рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 №140/14540/23 не містить зобов?язань нарахування та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами для непрацездатних осіб, підстав для встановлення підвищення до пенсії згідно із Постановою №713 відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

На думку суду, незважаючи на, що рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05.09.2023 №140/14540/23 не містить зобов`язань щодо нарахування та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, законодавча норма, яка б визначала максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, фактично відсутня, позаяк, як зазначалося вище, застосуванню підлягають норми Закону №2262-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.

Відтак, є помилковими доводи пенсійного органу щодо відсутності правових підстав для встановлення позивачу щомісячної доплати до пенсії у повному розмірі згідно із Постановами №713 з огляду на перевищення пенсійної виплати позивача максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, з метою ефективного захисту порушених прав позовні вимоги необхідно задовольнити у спосіб прийняття судом рішення про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у виплаті з 01.10.2023 щомісячного грошового забезпечення на підставі Постанови №713 у повному розмірі та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії у повному розмірі, відповідно до Постанови №713, без обмеження максимальним розміром, з врахуванням раніше виплачених сум.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням доплат та індексації, суд зазначає, що відповідач відмовив позивачу у виплаті пенсії без обмеження максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, покликаючись на відсутність підстав для такої доплати.

У такому випадку відсутні підстави вважати, що права позивача будуть порушені при здійсненні перерахунку та виплаті з 01.10.2023 пенсії без обмеження максимальним розміром. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, то питання щодо здійснення перерахунку із врахуванням доплат та індексації є передчасним, тому дана вимога задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1073,60 грн., сплачений згідно з квитанцією від 02.12.2023 (а.с. 6). Суд звертає увагу, що сума судового збору підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі, оскільки, часткове задоволення позову стосується лише способу захисту порушеного права.

Щодо відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок) суд зазначає наступне.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 29.05.2023 №44/21 (а.с.14-15), ордер серії АС №1058621 (а.с.13), посвідчення адвоката України №1284 від 22.01.2021 (а.с.13), акт приймання юридичних послуг відповідно до розрахунку витрат адвоката на правничу допомогу надану клієнту від 01.12.2023 (а.с. 16), квитанція прибуткового касового ордеру від 01.12.2023 на суму 2 000,00 грн (а.с. 17).

Зокрема, як акту приймання юридичних послуг відповідно до розрахунку витрат адвоката на правничу допомогу надану клієнту від 01.12.2023 позивачу були надані наступні послуги: збирання відомостей, які були використані, як докази у справі 200 грн, час витрачений на формування та написання адміністративного позову 5 годин 1000 грн, правова допомога клієнту в суді. - 800грн.

Загальна вартість юридичних послуг станом на 01.12.2023 становить 2 000,00 грн.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зауважує, що провадження здійснювалося в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справи, дана справа є спором немайнового характеру незначної складності, жодних відвідань суду для з`ясування обставин та стану справи, ознайомлень з матеріалами справи адвокатом не здійснювалося, як і не було подано клопотань та інших процесуальних документів, окрім позовної заяви та відповіді на відзив, відтак послуги у вигляді правової допомоги клієнту в суді фактично не надані.

Окрім того, суд зауважує, що вивчення нормативної бази при підготовці адміністративного позову, збирання відомостей про факти, які були використані як докази по справі є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а визначення суми гонорару за кожну з зазначених дій не є виправданим, а тому підлягає зменшенню.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia,заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумний розмір.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19, від 07 травня 2020 року у справі №320/3271/19, від 10 березня 2020 року у справі №520/8489/19 зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Таким чином, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, з урахуванням заперечень відповідачів щодо обґрунтованості та співмірності розміру витрат на правничу допомогу, враховуючи незначну складність справи заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 1000 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 139, 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті пенсії з 01 жовтня 2023 року, без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у України у Волинській області з 01 жовтня 2023 року здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 073,60 грн (дві тисячі сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826)

Суддя В.В. Дмитрук