Рішення № 116144628, 21.05.2021, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/3607/18

Провадження № 2/309/242/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого - судді Савицький С.А.

за участю секретаря Гуржій Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Хустської державної нотаріальної контори, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набуто житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №6017, виданого Хустською міською радою Закарпатської області від 28.04.2004 року на підставі Рішення виконкому Хустської міської ради №24 від 21.04.2004 року. Право власності зареєстроване Хустським державним підприємством технічної інвентаризації в цілому за ОСОБА_4 та записане в реєстрову книгу №38 за реєстровим №5294 від 28.04.2004 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . ОСОБА_4 залишив на ім`я позивача заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251. Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з ? частини житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 . Хустською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу №983/2005. 30.12.2005 року позивачем подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №1391, в якій вказував, що приймає спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251. Так само, 31.01.2006 року ОСОБА_3 - брат позивача звернувся до Хустської державної нотаріальної контори із заявою №100 від 31.01.2006 року про прийняття спадщини після смерті батька. 12.04.2006 року позивачем подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №428, у якій останній вказував, що 30.12.2005 року ним подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №1391 в якій останній вказував, що приймає спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251. Від прийняття спадщини позивач відмовляється, одночасно повідомив, що приймає спадщину за законом. 25.04.2006 року ОСОБА_5 - мати позивача звернулася до Хустської державної нотаріальної контори з із заявою вх. №213 про видачу свідоцтва про право власності на ? частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності, а на іншу частину, що належала померлому свідоцтва про право на спадщину за законом. На сьогоднішній день спадкову справу №983/2005 не закрито. Позивачу, третій особі та ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на спадщину за законом Хустською державною нотаріальною конторою на день подання позову не видано. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.

Позивач зазначив, що при поданні заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом після смерті батька припустився помилки під час вчинення відмови від спадщини, оскільки слухаючи матір та брата, не знаючи закону, помилково порахував, що прийнявши спадщину за заповітом буде мати меншу частку ніж як у випадку прийняття спадщини за законом, і вважав, що оформлення спадщини за законом буде економніше та вигідніше, ніж у випадку прийняття спадщини за заповітом. Тобто, подаючи відмову від прийняття спадщини за законом після смерті батька, він неправильно сприйняв фактичні обставини даного правочину, внаслідок необачності та помилки, що вплинули на його волевиявлення. Таким чином, він помилявся щодо фактичних обставин даного правочину, не розумів правових наслідків такої відмови.

Позивач просив визнати заяву про відмову від прийняття спадщини, що відкрилася після батька недійсною на підставі ст.ст. 225, 229, 230, 233 ЦК України, оскільки помилявся щодо правових наслідків правочину, та не мав наміру відмовлятися від спадщини після батька, і вважав, що підписує документи, необхідні для прийняття спадщини.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Представник відповідача Хустської державної нотаріальної контори у судове засідання не з`явився. Листом від 18.04.2019 року №276/01-16 просив проводити розгляд справи без участі представника Хустської держконтори. У листі зазначає, що помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Крім того, вважає, що у даній справі існують підстави для застосування строку позовної давності. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними, а тому Хустська ДНК просить суд відмовити в задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 письмові пояснення до суду не подавав.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи у його відсутності та відсутності позивача, заявлені вимоги підтримують.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про місце і час судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин, суд вважає, що справу можливо вирішити у відсутності сторін без фіксування судового процесу.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, визначений ст.16 ЦК України. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Так, за матеріалами справи судом встановлено, що ОСОБА_1 являється сином ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , що підтверджується Витягом з державного реєстру актів цивільного стану громадян.

У шлюбі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набуто житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно №6017, виданого Хустською міською радою Закарпатської області від 28.04.2004 року на підставі Рішення виконкому Хустської міської ради №24 від 21.04.2004 року.

Право власності зареєстроване Хустським державним підприємством технічної інвентаризації в цілому за ОСОБА_4 та записане в реєстрову книгу №38 за реєстровим №5294 від 28.04.2004 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (батько позивача), що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_4 залишив на ім`я позивача заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складалася з ? частини житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 .

Хустською державною нотаріальною конторою відкрито спадкову справу №983/2005.

30.12.2005 року позивачем подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №1391, в якій вказував, що приймає спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251.

31.01.2006 року ОСОБА_3 - брат позивача звернувся до Хустської державної нотаріальної контори з із заявою №100 від 31.01.2006 року про прийняття спадщини після смерті батька.

12.04.2006 року позивачем подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №428, у якій останній вказував, що 30.12.2005 року ним подано до Хустської державної нотаріальної контори заяву №1391 в якій останній вказував, що приймає спадщину за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король О.Ю. від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251. Від прийняття спадщини позивач відмовляється, одночасно повідомив, що приймає спадщину за законом.

25.04.2006 року ОСОБА_5 - мати позивача звернулася до Хустської державної нотаріальної контори з із заявою вх. №213 про видачу свідоцтва про право власності на ? частину житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , що належить їй на праві спільної сумісної власності, а на іншу частину, що належала померлому свідоцтва про право на спадщину за законом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі діти зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім право чином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин) (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229 - 231 і 233 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

З роз`яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинен довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність доказів, які вказують на помилку неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення, таким обставинами є : вік позивача, його стан здоров`я, потреба у зв`язку із цим у догляді, сторонній допомозі.

Наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину , що вплинуло на волевиявлення особи під час укладання правочину, суд визначає не тільки за фактом прочитання тесту оспорюваного правочину та роз`яснення нотаріусом його змісту , а й за такими обставинами як вік позивача, стан його здоров`я, наявність у нього іншого житла.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014року №6-69цс14; від 21 жовтня 2015р. №6-202цс15; від 02 грудня 2015р. №6-2087цс15; від 16 березня 2016р. №6-93цс16, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для усіх судів України.

Судом установлено, що позивач на момент підписання заяви від 12.04.2006 року допустив помилку щодо природи правочину, та наслідків написання такої.

З пояснень самого позивача вбачається, що позивач не мав наміру відмовлятися від спадщини за заповітом.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Отже, наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення останнього під час подання заяви про відмову від спадщини за заповітом після смерті батька, повинен визначатися не тільки за фактом прочитання позивачем заяви, підготовленої нотаріусом, а й з урахуванням дійсних обставин справи.

Наведене свідчить про те, що наявні передбачені частиною першою статті 229 ЦК України підстави для визнання заяви позивача від 12 квітня 2006 року про відмову від прийняття спадщини за заповітом, яка залишилася після померлого батька ОСОБА_4 , недійсною.

Так, відповідачем по справі було надано суду заяву про застосування строків позовної давності, оскільки вважала, що позивачем пропущено такий строк щодо захисту прав.

Однак, суд вважає таку заяву необґрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму ВСУ «Про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні було встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права в 2018 році під час розгляду справи про №309/2919/18 за позовом ОСОБА_4 до Хустського державного підприємства технічної інвентаризації, Закарпатська філія КП Реєстрація бізнесу Коровинської сільської ради Недригайлівського району Сумської області, третя особа Хустська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Хустського РНО Чіжмарь Сергій Іванович, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом.

За такого, враховуючи дані обставини, суд вважає, що підстави застосування строку позовної давності та відмови з цієї підстави в задоволенні позову з урахуванням наявності цивільної справи №309/2919/18 в межах розгляду якої позивачу стало відомо про правову природу заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом від 12.04.2006 року та реальні наслідки написання такої - відсутні.

Враховуючи, що доводи позивача є обґрунтованими, підтверджені наявними матеріалами справи та встановленими обставинами по справі, відповідачем не надано належних доказів, які б їх спростували чи заперечили, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 10,11, 60, 212-213 ЦПК України, ст.ст. 203,215, 229 ЦК України, Законом України «Про нотаріат» , суд, -

У Х В А Л И В:

Позов - задоволити.

Визнати заяву про відмову ОСОБА_1 від прийняття спадщини за заповітом посвідченим приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу Король Ольгою Юріївною від 22.10.2005 року за реєстровим номером 3251 від 12 квітня 2006 року, засвідчену Хустською державною нотаріальною конторою та зареєстрованою в реєстрі за № 428 у спадковій справі №983/2005 недійсною.

Рішення суду може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд Закарпатської області на протязі 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хустського

районного суду: Савицький С.А.