Рішення № 116134317, 05.01.2024, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15894/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, в якому позивач просить суд:

- визнати дії Державної казначейської служби України щодо реєстрації нових стягувачів по виконавчому листу № 522/8741/13-ц від 27.11.2020 року у бюджетній програмі КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» неправомірними;

- зобов`язати Державну казначейську службу України зареєструвати нових стягувачів за виконавчим листом № 522/8741/13-ц від 27.11.2020 року у бюджетній програмі КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» датою надходження виконавчого листа до ДКС України 13 серпня 2021 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконання постанов Одеського апеляційного суду по цивільній справі № 522/8741/13-ц про відшкодування шкоди, завданих громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб здійснюється ДКС України і забезпечується однойменною бюджетною програмою КПКВК 3504030. Однак, відповідачем протиправно здійснюється виконання даного рішення за програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», а не за програмою КПКВК 3504030.

Ухвалою суду від 10.07.2023 року позов залишено без руху.

24.07.2023 року від представника позивачів до суду надійшла заява на виконання вимог ухвали суду від 10.07.2023 року разом із доказами сплати судового збору та засвідченими копіями

Ухвалою суду від 02.08.2023 року прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження по справі.

21.08.2023 року (вх.№ ЕС/9226/23) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві вказано, що позивачі вважають, що казначейство незаконно включило (зареєструвало) їх як «нових стягувачів» за виконавчим листом до виконання за рахунок КПКВК 3504040. Метою для внесення відомостей про виконавчий лист до обліку за бюджетною програмою КПКВК 3504040 є забезпечення прав визначеного ним стягувача на виконання рішення у порядку черговості його надходження. Разом із тим, позивачі стверджують, що дані про «нових стягувачів» за виконавчим листом від 27.11.2020 у справі № 522/8741/13-ц нібито включені до виконання за КПКВК 3504040. Казначейство повідомляє, що ця інформація не відповідає дійсності. За КПКВК 3504040 обліковується Виконавчий лист, стягувачем за яким визначений ОСОБА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не включені до відповідного обліку (у термінології позивачів не «зареєстровані»), оскільки виконавчий лист, виданий 27.11.2020 у справі № 522/8741/13-ц, передбачає стягнення з Державного бюджету на користь ОСОБА_3 трьох процентів річних за прострочення повернення грошових коштів. Згідно із наданою Казначейству ухвалою Приморського районного суду від 12.12.2022, замінено стягувача ОСОБА_3 на стягувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа у справі № 522/8741/13-ц. Однак, цією ухвалою не вирішено питання про визначення частки до стягнення щодо кожного правонаступника, а також не зазначено, що право стягнення є солідарним. З цього приводу Казначейство інформувало адвоката позивачів у листі від 25.01.2023 № 5-06-06/1430.

Як вказано у позові, станом на сьогодні, позивачі не надали Казначейству ухвалу суду про визначення частки до стягнення у справі № 522/8741/13-ц, що не надає Казначейству підстав включити позивачів до відповідного обліку, тобто позовні вимоги у цій частині є передчасними.

Крім того, зазначено у відзиві, на думку адвоката ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виконавчий лист має виконуватись за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (далі - КПКВК 3504030). Казначейство категорично не погоджується із цими твердженнями та вимогами позивачів.

Як стверджує відповідач, зі змісту постанови суду від 16.11.2020 у справі № 522/8741/13-ц вбачається, що суд не визначив присуджену до стягнення суму ані як будь-який вид шкоди, ані як різницю між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна. У відзиві вказано, що суди у справі № 522/8741/13-ц чітко та однозначно визначили, що сума до стягнення на користь ОСОБА_3 - це компенсація за порушення грошового зобов`язання у вигляді несвоєчасного повернення вилучених коштів, нарахована відповідно до статті 625 ЦК України та статті 214 ЦК УРСР.

Таким чином, на думку відповідача, виконавчий лист не передбачає відшкодування шкоди за рахунок Держави, що свідчить про неможливість прийняття його до виконання за КПКВК 3504030 та, відповідно, унеможливлює застосування пунктів 35 - 40 розділу «Безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам» Порядку № 845.

У відзиві зазначено, що позивачі, як на підставу своїх вимог, зокрема посилаються на те, що в ЄДРСР визначено категорію справи № 522/8741/13-ц «Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов`язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду». Цей факт, на думку адвоката позивачів, повинен свідчити про те, що постанова суду від 16.11.2020 у справі № 522/8741/13-ц нібито є рішенням про відшкодування шкоди. Казначейство цілком обґрунтовано вважає, що ці твердження адвоката є помилковими, оскільки позовні вимоги у справі № 522/8741/13-ц були різнородними, а саме про стягнення: 1) 399 110 доларів США матеріальної шкоди (неповернутих коштів, які вилучили правоохоронні органи); 2) 330 336 грн моральної шкоди, завданої діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства та ГУ МВС України в Одеській області; 3) 198 330,33 доларів США трьох процентів річних за прострочення повернення грошових коштів. Відповідно суди у справі № 522/8741/13-ц під час задоволення кожної із цих вимог керувалися різними нормами права: позов про стягнення 399 110 доларів США матеріальної шкоди та 330 336 грн моральної шкоди задоволено на підставі статті 1176 ЦК України та статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Натомість, як зазначено вище, постанова Суду від 16.11.2020 у справі № 522/8741/13- ц, з урахуванням вимог статті 265 ЦПК України, прийнята на підставі статті 625 ЦК України та статті 214 ЦК УРСР, однак не норм законодавства про відшкодування шкоди, чим апеляційний суд підтверджує неможливість ототожнення такої виплати як «три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів» із відшкодуванням шкоди.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову позивачів.

28.08.2023 року (вх.№29250/23) від представника позивачів надійшла заява про продовження строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву.

Водночас, 28.08.2023 року (вх.№29249/23) від представника позивачів до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що представник позивачів вважає викладені у відзиві відповідача правові позиції необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню.

По-перше, вказано у відповіді на відзив, низка обставин, що була встановлена судами при розгляді цивільної справи № 522/8741/13-ц представником відповідача істотно спотворені, що суттєво впливає на оцінку правових позицій, викладених у позові.

По-друге, зазначено у відповіді на відзив, представник відповідача штучно виділяє постанову Одеського апеляційного суду від 16.11.2020 року як самостійне судове рішення з самостійним предметом спору без урахування всіх судових рішень, що були прийняті за наслідками розгляду цивільної справи № 522/8741/13-ц та єдиними позовними вимогами ОСОБА_3 про відшкодування в повному обсязі шкоди, завданої діями органів досудового слідства і рішеннями ГУ УМВС України в Одеській області.

По-третє, вказано у відповіді на відзив, представник позивача неприпустимо вільно і безпідставно застосовує акти міжнародного і національного законодавства, а також рішення з судової практики з питань "адміністративної дискреції", що стосується прийняття актів органами державної виконавчої влади.

На думку позивачів, заперечення представника, викладені фактично у розділах II і III відзиву на позов, є необґрунтованими і підлягають відхиленню.

Ухвалою суду від 01.09.2023 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивачів про продовження строку для подання відповіді на відзив по справі №420/15894/23.

Станом на дату вирішення даної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

У квітні 2013 року представник громадянина США ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові - ОСОБА_3 ) та громадянина України ОСОБА_5 - Вовк Євген Валентинович звернувся до суду з позовом до ГУ МВС України в Одеській області, ДКС України, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з Державного бюджету України в особі ДКС України на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ): 399 110 доларів США, що станом на 04 грудня 2015 року за курсом НБУ еквівалентно 9 214 973 грн. 76 коп., на підставі ст. 1176 ЦК України та ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»; 198 330,33 доларів США, що станом на 04 грудня 2015 року за курсом НБУ еквівалентно 4 623 139 грн. 70 коп., на підставі ст. ст. 1166, 1173, 1176 та ч. 2 ст. 625 ЦК України на час постановлення рішення суду; 330 336 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_5 - моральну шкоду в розмірі 165 168 грн., завдану діями та бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства та ГУ МВС України в Одеській області (справа №522/8741/13-ц).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року по справі №522/8741/13-ц позов ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України в особі Державної казначейської служби України на користь громадянина США ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) 399 110 доларів США, що з урахуванням курсу НБУ на 04 грудня 2015 року становить 9 214 973 грн. 76 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - Вовк Є.В. ставив питання про зміну рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення в якості компенсації 3% річних на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України в сумі 198 330,33 доларів США, з прийняттям рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року, в частині задоволення позову представника ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 - Вовка Є.В. до ГУ МВС в Одеській області, ДКС України, про стягнення з Державного бюджету України 399 110 доларів США скасовано й ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Однак, Постановою Верховного Суду від 28 березня 2018 року рішення апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду для належної оцінки доказів стосовно: а) обставин, встановлених вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року по справі № 1-1/07; б) правомірності актів та дій органів досудового розслідування, що підпорядковані УМВС України в Одеській області, спрямованих на вилучення грошових коштів, ї їх конвертування та подальшого спрямування на виплату боргів по грошовому забезпеченню співробітників УМВС Одеської області; в) законності вилучення грошових коштів, та чи було таке втручання в право власності законним у контексті положень ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ДКС України залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 , подану представником - Вовком Є.В. , задоволено частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року, в частині стягнення з Державного бюджету України в особі ДКС України на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) 399 110 доларів США, що з урахуванням курсу НБУ на 04 грудня 2015 року становить 9 214 973 грн. 76 коп., та в частині підстав відмови у стягненні 3-х процентів річних за прострочення повернення грошових коштів на підставі частини другої статті 625 ЦК України у розмірі 198 330,33 доларів США - змінено.

Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) 399 110 доларів США. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) про стягнення 198 330,33 доларів США з інших підстав.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року, в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) про стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. Стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) моральну шкоду в розмірі 330 336 грн, в іншій частині рішення залишено без змін.

Однак, Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, в частині відмови у стягненні трьох процентів річних, скасовано і в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2015 року в не скасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, в частині стягнення вилучених грошових коштів, моральної шкоди, залишено без змін.

16.11.2020 року Одеським апеляційним судом прийнято постанову по справі №522/8741/13-ц, якою частково задоволено апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 та ОСОБА_5 - Вовка Євгена Валентиновича, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 17 грудня 2015 року, в частині відмови у стягненні трьох процентів річних, скасовано і ухвалено в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково, стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь громадянина США ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові іменувався ОСОБА_3 ) три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів у розмірі 198 330,33 доларів США (сто дев`яносто вісім тисяч триста тридцять доларів 33 цента США), що за офіційним курсом НБУ долара США по відношенню до гривні станом на 11.11.2020 року складає 5 577 167, 88 грн.

Приморським районним судом м. Одеси 27.11.2020 року виданий виконавчий лист, який прийнятий Державною казначейською службою України (боржником) до виконання.

13.08.2021 року за вх.№06-12631 представником ОСОБА_3 подано до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області листа, в якому у зв`язку із прийняттям вищевказаної постанови від 16.11.2020 року по справі №522/8741/13-ц просив додатково прийняти її до виконання на підставі виконавчого листа Приморського районного суду, виданого 27.11.2020 року.

Листом від 09.09.2021 року №16-10-08/7368 Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області направлено до Державної казначейської служби України вказану заяву та, зокрема, оригінал виконавчого листа №522/8741/13-у, виданого Приморським районним судом м. Одеси 27.11.2020 року.

18.11.2021 року стягувач - громадянин США ОСОБА_3 - помер.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2022 року по справі №522/8741/13-ц задоволено заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про заміну сторони у виконавчому провадженні по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, замінено стягувача ОСОБА_3 на стягувачів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по цивільній справі 522/8741/13-ц, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Судом встановлено, що представник позивачів звернувся до Державної казначейської служби України із заявою-повідомленням, в зазначив про наявність у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рахунків, відкритих у банківських установах на які просив перерахувати грошові кошти у розмірі 198330,33 доларів США.

У відповідь на вказану заяву Державною казначейською службою України складено листа від 25.01.2023 року №5-06-06/1430, в якому зазначено, що у Казначействі на виконанні за бюджетною програмою 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» (далі - Програма) обліковується виконавчий лист, виданий 27.11.2020 Приморським районним судом міста Одеси по справі № 522/8471/13-ц про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів у розмірі 198 330,33 доларів США,що за офіційним курсом НБУ долара США по відношенню до гривні станом на 11.11.2020 року складає 5 577 167,88 грн (далі - виконавчий лист по справі № 522/8471/13-ц).

З покликанням на Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у листі вказано, що заборгованість за зазначеним вище виконавчим листом по справі № 522/8471/13-ц підлягає погашенню у третю чергу.

Крім того, у листі зазначено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на поточний рік за Програмою передбачено видатки у розмірі 100,00 млн гривень та що станом на сьогодні на виконанні в органах Казначейства перебуває виконавчих документів на суму 6,4 млрд грн, які надійшли раніше виконавчого листа по справі № 522/8741/13-ц.

Встановлений обсяг коштів , вказано у листі, не дозволяє Казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок Програми за всіма судовими рішеннями, гарантованими державою.

Враховуючи зазначене вище, зазначено відповідачем у листі від 25.01.2023 року №5-06-06/1430, виконання виконавчого листа по справі № 522/8471/13-ц за Програмою можливо здійснити тільки після погашення заборгованості по першій та другій черзі.

Також, у даному листі зазначено таке:

«….ухвалою Приморського районного суду від 12.12.2022 по справі № 522/8741/13-ц замінено стягувача ОСОБА_3 на стягувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по справі № 522/8741/13-ц.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

Проте, в резолютивній частині вищезазначеної ухвали не вирішено питання про визначення частки до стягнення щодо кожного правонаступника.

У разі надходження належним чином оформлених документів про визначення частки до стягнення щодо кожного правонаступника, Казначейством будуть опрацьовані вказані документи відповідно до вимог законодавства».

Вважаючи протиправними дії Державної казначейської служби України щодо реєстрації нових стягувачів по виконавчому листу № 522/8741/13-ц від 27.11.2020 року у бюджетній програмі КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» неправомірними, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд зазначає.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011р. №845.

Так, пунктом 35 вказаного Порядку визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації):

1) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду;

2) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

3) шкоди, заподіяної органом державної влади у сфері нормотворчої діяльності;

4) різниці між сумою коштів, що надійшли до державного бюджету від реалізації конфіскованого або зверненого судом у дохід держави майна, іншого майна, у тому числі валютних цінностей, що переходять у власність держави, та сумою, встановленою у судовому рішенні;

5) шкоди, заподіяної фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.

Вказані види коменсації виконуються за програмною «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» - 3504030.

В той же час, за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504040 здійснюєтсья виплата за програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Так, гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об`єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Суд зазначає, що виконання постанови Одеського апеляційного суду від 16.11.2020 року по справі №522/8741/13-ц не може здійснюватися відповідно за програмою 3504040, оскільки даним рішенням стягнуто за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь громадянина США ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові іменувався ОСОБА_3 ) три проценти річних за прострочення повернення грошових коштів у розмірі 198 330,33 доларів США (сто дев`яносто вісім тисяч триста тридцять доларів 33 цента США), що за офіційним курсом НБУ долара США по відношенню до гривні станом на 11.11.2020 року складає 5 577 167, 88 грн.

Тобто у виконавчому провадженні з примусового виконання постанови Одеського апеляційного суду від 16.11.2020 року по справі №522/8741/13-ц боржником не є суб`єкти визначені ст.2 Закону України "Про виконавче провадження".

В той же час, повертаючись до предмету позову у даній справі, суд зазначає, що позивачі просять суд визнати дії Державної казначейської служби України щодо реєстрації нових стягувачів по виконавчому листу № 522/8741/13-ц від 27.11.2020 року у бюджетній програмі КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» неправомірними.

Зі змісту листа від 25.01.2023 року №5-06-06/1430 судом встановлено, що після надходження від представника позивачів заяви-повідомленням, в якій він зазначив про наявність у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 рахунків, відкритих у банківських установах на які просив перерахувати грошові кошти у розмірі 198330,33 доларів США, Державною казначейською службою України не здійснено заміну стягувача з ОСОБА_3 на стягувачів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по цивільній справі 522/8741/13-ц, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Тобто відповідачем не було здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по цивільній справі 522/8741/13-ц, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

При цьому вказану бездіяльність позивачі не оскаржують.

Суд вказує, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси.

Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін порушене право, який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес. При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Обов`язковою ознакою дій суб`єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і мають обов`язковий характер.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження.

Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції який має широку дискрецію.

У даній справі позивачі не оскаржують бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні заміни ОСОБА_3 на стягувачів ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) у виконавчому провадженні по виконанню виконавчого листа по цивільній справі 522/8741/13-ц, за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_5 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

В той же час за результатами розгляду даної справи судом не встановлено, що відповідачем було проведено реєстрацію нових стягувачів по виконавчому листу № 522/8741/13-ц від 27.11.2020 року у бюджетній програмі КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою».

Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивачів є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності таких дій та рішення.

Аналогічну позицію у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 №580/2354/19.

З огляду на вищезазначене суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими та не порушують прав, свобод чи інтересів позивачів, а отже у задоволенні позову необхідно відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивачі:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна 6, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567646).

Суддя С.М. Корой

.