Рішення № 116133961, 05.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2024 року № 320/2143/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним розпорядження та рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту також відповідач, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним розпорядження начальника Переяслав-Хмельницького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області №146 від 14.12.2017 про припинення виплати пенсії позивачу;

- визнати протиправним рішення начальника відділу обслуговування громадян №14 (сервісний центр) ГУ ПФУ у Київській області №1000-0217-8/102047 від 17.12.2020 про відмову позивачу у поновленні з листопада 2017 року виплати раніше призначеної пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 01.12.2017 на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що з 2009 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримував пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку зі зняттям з реєстрації місця проживання та переїзду на постійне місце проживання у м. Алмати, Республіка Казахстан востаннє отримав пенсію у жовтні 2017 року. З листопада 2017 року відповідачем припинено пенсію позивачу.

За наслідками розгляду заяви позивача про поновлення йому пенсійних виплат відповідачем відмовлено в їх поновленні з підстав, які, на переконання позивача, не передбачені законодавством.

Позивач стверджує, що посилання відповідача у відмові в поновленні виплати пенсії на те, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном, не відповідає вимогам закону, оскільки положеннями Закону України «Про громадянство України» він є документом, що підтверджує громадянство України.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач здав паспорт громадянина України як на підставу для відмови у поновленні виплати пенсії, позивач стверджує, що його паспорт під час подання адміністративного позову знаходиться у представника позивача.

Позивач звертає увагу на те, що діючим Договором про дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Казахстаном не врегульовано питання виплати пенсій при виїзді громадянина України на постійне місце проживання до Республіки Казахстан, громадянство України у позивача не припинено та у зв`язку з визнанням неконституційними положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу ПФУ за весь період проживання пенсіонера за кордоном, рішення відповідача про відмову у поновленні позивачу виплати пенсії останній вважає незаконним, а порушене право підлягає поновленню з дати звернення до відповідача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.03.2021 адміністративну справу передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.

Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.

19 травня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №320/2143/212 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.05.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідачем подано пояснення щодо заявлених позовних вимог, які за своєю суттю є відзивом на позовну заяву, в яких зазначено, що ГУ ПФУ у Київській області вважає позовні вимоги необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність підстав для поновлення виплати пенсії на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

у с т а н о в и в:

Матеріалами справи підтверджено, що позивач документований паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданого Переяслав-Хмельницьким МРВ ГУ МВС України в Київській області 30.07.2009. У розділі «місце проживання» міститься відмітка про оформлення виїзду на постійне місце проживання до Казахстану від 20.11.2017.

Також позивач документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданим 24.06.2016.

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 12.08.2009, позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком, призначену довічно.

Заявою від 06.11.2020 представник позивача звернувся до ГУ ПФУ у Київській області про поновлення виплати пенсії за віком з листопада 2017 року громадянину України ОСОБА_1 , який виїхав на постійне місце проживання за кордон, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі у зв`язку з тим, що припинення виплати пенсії не відповідає вимогам статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В графі «паспорт» заяви зазначено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданий 24.06.20016.

Листом ГУ ПФУ у Київській області від 17.10.2020 №1000-0217-8/102047 представнику позивача повідомлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Київській області та отримував пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 24.06.2009.

Розпорядженням начальника Переяслав-Хмельницького об`єднаного управління ПФУ Київської області №146 від 14.12.2017 виплата пенсії позивачу припинена з 01.12.2017 відповідно до листа №3192 від 07.12.2017, виданого Переяслав-Хмельницьким районним сектором управління державної міграційної служби України в Київській області, в якому зазначено, що за період з 01.09.2017 по 01.12.2017 згідно з установленим законодавством порядком позивач здав паспорт громадянина України у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон.

Відповідач зазначив, що поновити виплату пенсії на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон немає законних підстав, оскільки відповідно до пункту 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 №719-V паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058).

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (частина друга статті 49 Закону №1058).

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058 щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

В означеному рішенні вказано, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Передбачене Основним Законом України право громадян на соціальний захист (стаття 46) конкретизоване у Законі 1058 та Законі України «Про пенсійне забезпечення», якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсій. Однак стосовно громадян, які виїхали на постійне проживання за кордон, визначено особливий порядок виплати пенсій. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 виплата пенсії припиняється на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Винятки встановлені для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за відсутності міжнародного договору (частина друга статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). При цьому держава визначила відповідний механізм виплати таких пенсій. Така диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян.

Нормами Закону №1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З наведених підстав положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058 щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечать приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод людини, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав громадян незалежно від місця проживання, гарантування піклування та захисту громадянам України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості (стаття 3, частини перша, друга статті 24, частина третя статті 25, частина перша статті 46, частина перша статті 64 Основного Закону України).

Разом з тим Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зазначив, що визнання оспорюваних положень Закону №1058 неконституційними має наслідки лише для пенсіонерів, які проживають (перебувають) у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, і не перешкоджає подальшому унормуванню питань соціального захисту пенсіонерів шляхом укладення міжнародних договорів з цими державами та виплаті пенсій у порядку, встановленому чинними міжнародними договорами.

Таким чином, виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Верховний Суд України в постанові від 04.12.2019 №804/3217/18 сформулював такий висновок про застосування норм права у подібних правовідносинах: «право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава, відповідно, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа».

Судом встановлено, що позивач до виїзду за кордон перебував на обліку у ГУ ПФУ у Київській області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону №1058.

Тому, проживаючи за межами України, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Частиною першою статті 44 Закону №1058 встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно частини п`ятої статті 45 Закону №1058 визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Відповідно до статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно з частиною другою статті 49 Закону №1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

На виконання вказаних норм Закону №1058-IV правлінням Пенсійного фонду затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), який, зокрема регулює питання поновлення виплати пенсії, що є предметом розгляду даної справи.

Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Згідно пункту 2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Положеннями пункту 2.9 Порядку №22-1 визначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що підставою для вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на поновлення пенсії за віком, є відповідна заява особи подана з пред`явленням паспорта (або іншого документа, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік), до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.

Отже, особа, яка проживає за кордоном, має право як на призначення пенсії, так і на поновлення виплати пенсії, реалізація якого повинна здійснюватись у встановленому національним законодавством порядку, визначеному зокрема у Законі №1058 та затвердженому на виконання його положень Порядку №22-1.

Суд звертає увагу на те, що підставою для відмови у поновлені виплати пенсії позивачу відповідно до листа від 17.12.2020 зазначено відсутність законних підстав для поновлення пенсії на підставі паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Інших підстав в означеному листі не вказано.

Разом з тим, Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ (із змінами) затверджені Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду закордон, пунктом 1 якого визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно - правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Документом, що посвідчує особу громадянина України закордоном і при перетинанні державного кордону України, є паспорт громадянина України для виїзду закордон.

Крім того, відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

З означених положень вбачається, що, зокрема паспортом громадянина України для виїзду закордон посвідчується особа громадянина України.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, а подання заяви про поновлення виплати йому пенсії не може бути обмеженим на підставі її подання законним представником громадянина України, чия особа посвідчена паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонера, який є громадянином України та проживає за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України».

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачу після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим, а відновлення виплати пенсії має проводитися не раніше дати ухвалення рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Оскільки виплату позивачу пенсії за віком припинено розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в Переяслав-Хмельницькому об`єднаному УПФУ Київської області від 14.12.2017 №146 та відмовлено у поновленні виплати пенсії листом ГУ ПФУ у Київській області від 17.12.2020 №1000-0217-8/102047, з метою захисту прав та інтересів позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправними та скасування означених розпорядження та відмови.

Таким чином, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком з 01.12.2017 на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону №1058 у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі, з компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що відмова відповідача щодо поновлення виплати пенсії є протиправною, суд дійшов висновку, що у розглядуваній ситуації дії ГУ ПФУ у Київській області не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях його як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача поновити та виплатити позивачу пенсію за віком з дати припинення її виплати, а саме, з 01.12.2017 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі.

При цьому, судом не досліджується питання наявності чи відсутності у представника позивача станом на дату подачі заяви про поновлення виплати пенсії як таке, що не впливає на результати розгляду справи з огляду на наявність у позивача діючого паспорта громадянина України для виїзду за кордон, який в силу положень законодавства є документом, що підтверджує громадянство України.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити виплату пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходу, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 46 Закону №1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Відповідно до статей 2, 3 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Верховний Суд вже неодноразово висловлював правову позицію про те, що у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані, але були затримані строки їх виплати. Основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто виплата компенсації втрати частини доходу за Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати можлива лише у разі наявності факту виплати основної суми доходу в розумінні цього Закону.

Оскільки пенсія позивача на виконання цього рішення не була поновлена та нарахована та, відповідно, не виплачена відповідачем у зв`язку з тим, що він заперечував право позивача на таке поновлення, передбачені законом підстави для виплати позивачу компенсації втрати частини доходів відсутні, в зв`язку з чим в цій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах від 11.08.2023 у справі №380/103/22, від 31.05.2022 у справі № 380/2839/20, від 06.04.2022 у справі № 643/1808/17, від 28.12.2021 у справі №813/3055/17, від 01.04.2021 у справі №120/4555/18-а, від 04.03.2021 у справі №520/34/17, від 17.09.2020 у справі №300/544/19, від 16.04.2020 у справі №200/11292/19-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача провести позивачу поновлення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 відповідно до Закону №1058 у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, не підлягають задоволенню як такі, що заявлені передчасно.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів поновлення відповідачем виплати позивачу пенсії на підставі цього рішення, наслідком чого є відсутність у суду права на втручання у надані йому дискреційні повноваження щодо здійснення такого поновлення в частині зазначення конкретних умов, за який таке поновлення має відбуватися.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Таким чином, позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задо5воленні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовної вимоги немайнового характеру не застосовується.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією від 22.02.2021 №91555.

Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ПФУ у Київській області.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним розпорядження Переяслав-Хмельницького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Київській області №146 від 14.12.2017 про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлену листом від 17.12.2020 №1000-0217-8/102047, про відмову ОСОБА_1 у поновленні з 01.12.2017 виплати раніше призначеної пенсії за віком.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 01.12.2017 на підставі документів, що знаходяться у пенсійній справі.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн ( дев`ятсот вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.