Рішення № 116133916, 05.01.2024, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 січня 2024 року Справа № 280/6633/23 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

21 серпня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 24 лютого 2017 року по 15 липня 2023 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 лютого 2017 року по 15.07.2023 у розмірі 636 962,48 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем, 15 липня 2023 року на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року по справі №280/5287/22 сплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення в розмірі 37 622,40 грн. Відповідачем на запит, надана довідка від 18.08.2023 за вих. №169 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за осанні два місяці перед звільненням позивача за період з 01.12.2016 по 31.01.2017. З вказаних даних вбачається, що розмір грошового забезпечення за останні два місяці служби складав 16 934,72 грн. Тому, він вважає, що розмір середньоденного грошового забезпечення (з якого вираховується середній заробіток за час порушення строків розрахунку) складає 273,14 грн (16 934,72 грн (розмір грошового забезпечення за два останні повні місяці служби / 62 (дні за два останніх повних місяці служби). Підставами для стягнення середнього заробітку за час порушення строків розрахунку при звільненні, Позивач вважає, факт здійснення виплати індексації в розмірі 37 622,40 грн та наявність судового рішення, яке набрало законної сили свідчить про порушення відповідачем строків розрахунків при звільнені, встановлених статтею 116 КЗпП України. Адже на дані правовідносини розповсюджується дія статей 116, 117 КЗпП України. З урахуванням розрахунку середньоденного грошового забезпечення (273,14 грн) та періоду затримки розрахунку, а саме з 24 лютого 2017 року (наступного дня після звільнення з військової служби) по 15 липня 2023 року (день, що передував дню розрахунку із виплати індексації грошового забезпечення) складає 2332 календарні дні, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає 636 962,48 грн (273,14 грн*2332 (кількість календарних днів). З таких підстав позивач вважає, що його права порушені бездіяльність відповідача є протиправною, тому він і звернувся до суду з позовом для захисту своїх порушених прав. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Справі за цією позовною заявою присвоєно № 280/66633/23 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Сацькому Р.В

25 серпня 2023 року ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху для усунення недоліків.

13 вересня 2023 року за вх. № 40496 від представника позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків адміністративного позову.

Ухвалою суду від 15 вересня 2023 року відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідачем 09.10.2023 за вх. № 44441 подано до суду відзив на позовну заяву. Представник відповідача позов не визнав, зазначив про відсутність підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того, 03.01.2024 надані додаткові пояснення до відзиву, де зазначено, що відповідачем не порушені норми чинного законодавства, позивач не був звільненим, а лише був виключений зі списків особового складу, у зв`язку з його призначенням до іншої військової частини, тому з таких підстав, просив у задоволенні позову відмовити.

25 грудня 2023 р. ухвалою суду витребувано у Військової частини НОМЕР_1 довідку в якій зазначатимуться відомості загального розміру усіх сум (з урахуванням виплат за судовим рішенням, які нараховано позивачу на картковий рахунок) на які військовослужбовець ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 мав право на час його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням з лав Збройних Сил України (23.02.2017).

03 січня 2024 р. за вх. № 503, через систему "Електронний суд" до суду на виконання ухвали суду про витребування доказів, надійшли додаткові пояснення по справі, копія витягу з наказу № 140 від 25.06.2018, копію довідки про виплату ОСОБА_1 на час виключення його зі списків особового склдау ВЧ НОМЕР_1 , копію витягу з наказу № 40 від 23.02.2017.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 4 ст. 229 КАС України - фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 виданий органом 2312 від 11.11.2020, одержав картку платника податку НОМЕР_3 , та відповідно до Довідки про внесення відомостей до ЄДДР від 20.11.2020 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Копії документів додані до матеріалів справи.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується записами наявними у військовому квитку НОМЕР_4 виданого Комунарським воєнним комісаріатом Запорізької області від 05.05.1985. Копія документу міститься в матеріалах справи.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 28 від 11.02.2015, позивача зарахованого до списків особового складу частини на всі види забезпечення, а з 11.02.2015 - на котлове забезпечення. Копія документу міститься в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 40 від 23.02.2017 позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 23.02.2017.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року по справі № 280/5287/22 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не проведенні нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.02.2015 по 23.02.2017 включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 11.02.2015 по 23.02.2017 включно із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2023 року по справі № 280/5287/22 частково задоволено апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 .

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2022 року по справі № 280/5287/22 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 11.02.2015 по 30.11.2015 включно та прийнято в цій частині нову постанову про часткове задоволення позовної вимоги.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 11.02.2015 по 30.11.2015 включно із застосуванням лютого 2015 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця)

На виконання рішення суду 15.07.2023 військова частина виплатила позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 11.05.2015 по 23.02.2017 в розмірі 40 076,13 грн, що підтверджується довідкою № 168 від 18.08.2023. Копія документу міститься в матеріалах справи.

Судом додатково, витребувана у відповідача та досліджена довідка про виплати ОСОБА_1 на час виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2024, згідно якої: «На день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 нараховано та виплачено: - грошова допомога на оздоровлення за 2017 рік - 4781,50 грн; - грошове забезпечення за лютий 2017 року - 6 284,26 грн. На підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31.05.2023 у справі № 280/5287/22 15 липня 2023 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 11.02.2015 по 23.02.2017 в сумі 38 246,09 грн»

Позивач, не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та з вимогою вчинити певні дії, звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходить з того, що відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією в межах і відповідно до законів України.

Зокрема, статтею 8 Конституції України в Україні встановлено, що в країні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Крім цього, правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються законами України та підзаконними нормативними актами.

Тому, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17.

Таким чином, суд критично ставиться до доводів відповідача, вважає помилковими його твердження про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.

Як наслідок, бездіяльність військової частини щодо проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. Тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Що стосується позовної вимоги про нарахування і виплату середнього заробітку за період з 24 лютого 2017 року по 15.07.2023 включно, суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, позивача виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення з 23 лютого 2017 року.

Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

А тому строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 24.02.2017, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

З наданої військовою частиною довідки від 18.08.2023 за вих. № 169 про нараховане та виплачене грошове забезпечення за осанні два місяці перед звільненням ОСОБА_1 за період з 01.12.2016 по 31.01.2017 вбачається, що розмір грошового забезпечення за останні два місяці служби складав 16 934,72 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.

Отже розмір середньоденного грошового забезпечення (з якого вираховується середній заробіток за час порушення строків розрахунку) складає 273,14 грн (16 934,72 грн (розмір грошового забезпечення за два останні повні місяці служби / 62 (дні за два останніх повних місяці служби).

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (15.07.2023) до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин.

Зміни у ст. 116 та 117 КЗпП України підкреслюють намір законодавця не допустити випадків, за яких порушення прав працівника на своєчасний розрахунок при звільненні триває впродовж значного періоду часу.

З урахуванням цих змін працівник повинен бути зацікавленим у швидкому ініціюванню та вирішенню спору, оскільки зволікання з тих чи інших причин у зверненні до суду не даватиме підстави в подальшому претендувати на виплату суми середнього заробітку за весь період, впродовж якого триває порушення його права на своєчасне отримання грошового забезпечення.

З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України, період затримки розрахунку при звільненні обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 24.02.2017 по 24.08.2017, тривалістю 182 календарних дні.

Сума середнього заробітку становить: 273,14 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 182 (кількість днів затримки розрахунку) = 49 711,48 грн.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив інший механізм розрахунку розміру компенсації, зазначивши, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення повинне залежати від розміру недоплаченої суми. Тому, ним застосовані критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та принцип пропорційності суми виплати, яка повинна залежати від того, яку частку у відсотковому відношенні сума виплаченої заборгованості становить в складі усіх належних працівнику на дату звільнення виплат.

У той же час, оскільки відповідач не надав інформацію про усі належні позивачу на дату звільнення виплати, суд не має можливості використати зазначений принцип пропорційності до визначення суми виплати. Судом встановлено, що у порівнянні із виплаченою позивачу сумою коштів, сума компенсації є більшою, з огляду на що суд використовує інший принцип, застосований Верховним Судом у аналогічних справах, а саме принцип врахування істотності частки.

У постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Судом встановлено, що частка несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (38 246,09 грн) у порівнянні із вище розрахованим середнім заробітком (49 711,48 грн) становить 77,6% (38248,09 / 497711,48* 100) Отже, з урахуванням істотності частки 76,93 % сума для виплати розраховується наступним чином: 273,14 грн (середньоденний заробіток позивача) х 76,93 % = 355,05 грн (середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки); 355,05 грн х 182 (дні затримки розрахунку) = 64 619,10 грн.

Водночас, суд звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 по справі № 711/4010/13-ц, згідно яких встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2.Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

У п. 77-78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц також зазначено, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

При цьому суд звертає увагу на правові висновки, викладену у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19, згідно яких синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо).

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 49 311,85 грн (11 065,76 грн виплачено у день звільнення+ належна індексація на загальну суму 38 246,09 грн).

Суд вказує, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості.

Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що розмір відшкодування має повністю відповідати сумі недоплачених коштів у розмірі 38 246,09 грн, яка є на 100 % співмірною з його порушеним правом.

Враховуючи наведене, позовну вимогу щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток слід задовольнити частково, з врахуванням вимог чинного законодавства, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38 246,09 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі № 805/1008/16-а.

Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно статей 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваної діяльності відповідача на відповідність наведеним вище критеріям, суд, не виходячи за межі заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з мотивів та обґрунтування наведених судом вище.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнений від сплати судового збору, згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 38 246,09 (тридцять вісім тисяч двісті сорок шість) гривень 09 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня

складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 05 січня 2024 року.

Суддя Р.В. Сацький