Рішення № 116094915, 02.01.2024, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/7651/23

02 січня 2024 рокум. ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартиць О.І. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якій просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.09.2023 №262440020251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ,

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 30.08.2023 через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, яка зареєстрована за №13263.

Позивач перемістився з АДРЕСА_1 , 18.04.2022 взятий на облік внутрішньо переміщених осіб та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою про взяття на облік ВПО №3004-5001118402 від 18.04.2022.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.09.2023 повідомлено про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 06.09.2023 №262440020251.

Відповідач зазначив, що страховий стаж особи становить 13 років 10 місяців 25 днів, так як за доданими документами до страхового стажу не враховано:

періоди роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 дата заповнення 12.05.1987 року з 25.07.1974 по 29.04.1975 року, з 08.07.1977 по 02.12.1977 року, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981 року, 12.05.1981 по 28.06.1983 року, 21.07.1983 по 07.01.1985 року, оскільки записи про звільнення не засвідчені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб;

періоди роботи згідно уточнюючих довідок №19/ОК-402 від 19.06.2018, 14/Б-70 від 14.06.2018, № 15-11-76 від 09.07.2018, №343 від 09.07.2018, №Б-49 від 26.02.2017, №Б-47 від 26.02.2018, оскільки довідки видані російською федерацією Республіка Крим;

період роботи з 11.08.2003 по 31.12.2008, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказане рішення позивач вважає незаконним та таким, що порушує його право на належний соціальний захист, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 29.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

21.12.2023 до суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Вказує, що 30.08.2023 позивач звернувся через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно з статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №262440020251 від 06.09.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком.

Вік позивача - 66 років. Страховий стаж - 13 років 10 місяців 25 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не можуть бути зараховані:

- періоди роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 12.05.1987 року з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985, оскільки записи про звільнення не засвідчені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб;

- періоди роботи згідно уточнюючих довідок №19/ОК-402 від 19.06.2018 (у період з 25.07.1974 по 29.04.1975 та з 08.07.1977 по 02.12.1977), №14/Б-70 від 14.06.2018 (у період з 09.12.1977 по 22.10.1980), №15-11-76 від 09.07.2018 (у період з 12.05.1981 по 28.06.1983), №343 від 09.07.2018 (у період з травня 1981 по липень 1983), №Б-49 від 26.02.2017 (у період з 12.05.1987 по 26.05.1991), №Б-47 від 26.02.2018 (у період з 11.06.1991 по 25.06.1995), оскільки довідки видані російською федерацією Республіка Крим;

- період роботи з 11.08.2003 по 31.12.2008, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на зазначене Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вбачає у своїх діях будь-яких ознак порушення прав позивача на соціальне забезпечення при відмові у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 30.08.2023 звернувся через ВЕБ-портал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка зареєстрована за №13263.

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняло рішення №262440020251 від 06.09.2023 про відмову у призначенні пенсії.

Вік заявника - 66 років. Страховий стаж становить 13 років 10 місяців 25 днів.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не враховано спірні періоди роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 12.05.1987 року з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985, оскільки записи про звільнення не засвідчені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) "Про пенсійне забезпечення" та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом положень статті 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці орган Пенсійного фонду вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

Як вбачається зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262440020251 від 06.09.2023 до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 , дата заповнення 12.05.1987 року з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985, оскільки записи про звільнення не засвідчені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб.

Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02 серпня 1985 року №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19 жовтня 1990 року №412 (далі - Інструкція №162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі - Інструкція №58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.

Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. (пункт 5.2. глави 5 Інструкції №58)

За положеннями пункту 5.3 глави 5 Інструкції №58, якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи у визначеному порядку.

Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена і т.інш.), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). (пункт 5.5. глави 5 Інструкції №58)

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення дублікату трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки (дублікату).

За таких обставин суд приходить до переконання, що неправильно здійснено записи в дублікат трудової книжки позивача не може бути підставою неврахування періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення дублікату трудової книжки у відповідності з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 06.09.2023 №262440020251 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З врахуванням викладеного суд вважає за необхідне задовольнити і похідну позовну вимогу про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985.

Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат за положеннями статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №262440020251 від 06.09.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 25.07.1974 по 29.04.1975, з 08.07.1977 по 02.12.1977, з 09.12.1977 по 22.10.1980, з 03.11.1980 по 30.04.1981, з 12.05.1981 по 28.06.1983, з 21.07.1983 по 07.01.1985.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 02 січня 2024 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільська область, Тернопільський район, 46001, код ЄДРПОУ: 14035769);

третя особа:

- Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ: 42098368) .

Головуючий суддяМартиць О.І.