Рішення № 116094469, 03.01.2024, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 січня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/16271/23

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Удовіченка С.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (36014, м. Полтава вул. Пушкіна, 83, ЄРДПОУ 40108630 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП України його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн. складає 180 днів * 658,18 грн. = 118472,4 грн. (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 40 коп.), оскільки датою звільнення є 31.01.2022;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області (36014, м. Полтава вул. Пушкіна, 83, ЄРДПОУ 40108630) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП України його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн. складає 180 днів* 658,18 грн. = 118472,40 грн. (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 40 коп.), оскільки датою звільнення є 31.01.2022.

Позов обґрунтований тим, що при звільненні позивача зі служби в поліції 31.01.2022 відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Фактично така компенсація була виплачена позивачу відповідачем лише 23.09.2023 на виконання судового рішення. Таким чином, відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн складає 180 днів х 658,18 грн. = 118472,40 грн.

Ухвалою суду від 06.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/16271/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 44-49/ зазначив, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. В результаті звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.07.2023 у справі №440/573/23 ГУНП було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Відтак, судом першої інстанції не було визначено розмір відшкодування за час затримки, тому відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 коштів за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП. Поряд з цим, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, але не більше ніж за шість місяців. Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 30.05.2018 у справі №461/6803/16-ц та від 25.07.2018 у справі №760/14696/16-ц зазначив, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статті 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

27.11.2023 до суду від відповідача також надійшло клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду з цим позовом. Вказане клопотання мотивоване тим, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі №440/573/23 ГУНП в Полтавській області 23.09.2023 ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні відпусток. З наведеного слідує, що строк звернення до суду з вимогою до ГУНП в Полтавській області необхідно відраховувати від 24.09.2023. Тобто останнім днем строку звернення до суду з цим позовом до ГУНП в Полтавській області є 23.10.2023. Однак, позивачем підписано позовну заяву лише 31.10.2023 (дата надіслання позовної заяви до суду ГУНП в Полтавській області невідома), що є порушенням строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України /а.с. 32-34/.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач наполягає на тому, що після винесення постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 27.07.2023, якою залишено без змін рішення суду від 03.04.2023 у справі №440/573/23, позивач не звертався до органів виконавчої служби, а чекав добровільного виконання ГУНП в Полтавській області рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/573/23. 23.09.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 19124,12 грн з позначкою добровільне виконання судового рішення у справі №440/573/23. Жодних листів або будь-яких інших письмових повідомлень або роз`яснень з приводу зазначеної суми та її розрахунків, що чітко передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпП України, позивачу не надходило. Оскільки зазначена сума відрізнялась від суми, зазначеної в позовній заяві та визначеної відповідно до методики нарахування, та в рішенні суду конкретна сума зазначена не була, а були зазначені лише дні, за які необхідно було здійснити розрахунок, 04.10.2023 в порядку досудового врегулювання спору, передбаченого ст. 17 КАСУ, позивач звернувся з відповідним листом до ГУНП в Полтавській області, в якому прохав роз`яснень з приводу зазначеної суми та її розрахунків, про повноту розрахунку згідно виконання рішення суду, та зазначив про необхідність добровільного відновлення порушення його законних прав шляхом здійснення виплати на його користь середнього заробітку, передбаченого ст. 117 КЗпП України. 30.10.2023 на адресу позивача надійшла відповідь ГУНП в Полтавській області від 10.10.2023 за вих. 29/Г-180 в якій зазначалося, що ця сума є остаточною, більше доплат не буде та зазначено, що виплата середнього заробітку згідно ст. 117 КЗПП не передбачена. Тобто датою, коли позивач дізнався про те, що з ним відбувся остаточний розрахунок є 30.10.2023, а 31.10.2023 позивач звернувся з позовом до суду. Таким чином клопотання відповідача щодо порушення позивачем строків звернення до суду не підлягає задоволенню /а.с. 62-63/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Національній поліції (Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області) з 07.11.2015 по 31.01.2022. Так, у період з 29.01.2021 по 31.01.2022 ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області "По особовому складу" від 31.01.2022 № 63 о/с згідно із Законом України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Полтавського районного управління поліції, 31 січня 2022 року. У наказі вказано, що при звільненні ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 03 календарних днів.

На час звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 мав такі залишки невикористаних відпусток за період з 07.1.2015 по 31.01.2022: частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 календарних дні; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 6 календарних днів; щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості 15 календарних днів; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 9 календарних днів; щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 20.02.2023 №65115/12/02/04-2023.

При звільненні позивача зі служби йому проведена 27.01.2022 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 3 дні в сумі 1462,52 грн., що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 16.02.2023 №301/115/29/09/03-2023 та витягом із відомості №02 на виплату грошового забезпечення за лютий 2022 року.

При звільненні зі служби ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено компенсацію за вказані вище невикористані 48 днів відпустки.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність: щодо встановлення, нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за січень 2021 року в сумі 40 грн.77 коп. та з лютого 2021 року по січень 2022 року включно в сумі 427 грн. 50 коп. за кожен місяць, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані частини оплачуваних відпусток в період з 07.11.2015 по 31.01.2022 в кількості 48 днів в сумі 31592,64 грн. та щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 на підставі ст. 117 КЗпП України його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в сумі 118472,4 грн., позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Вказані обставини встановлені в рішенні Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі №440/573/23, а відтак, в силу приписів статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 у справі №440/573/23 адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (ідентифікаційний код 40108630, вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36014) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

23.09.2023 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 19124,12 грн із припискою "зарахування: добровільне виконання судового рішення по справі №440/573/23 (компенсація за невикористані дні відпусток)" /а.с. 24/.

Позивач звернувся до ГУНП в Полтавській області із запитом від 26.09.2023 щодо виплаченої суми грошової компенсації, у відповідь на який ГУНП в Полтавській області листом від 29.09.2023 №29/280аз проінформувало ОСОБА_1 про те, що грошова компенсація за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 нарахована у розмірі 23756,67 грн (14847,92 грн./30 кал. дн. х 48 кал. дн.) та виплачена в сумі 19124,12 грн за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) /а.с. 25-26/.

У подальшому, позивач звернувся до ГУНП в Полтавській області із заявою від 04.10.2023, в якій зазначив, що розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток повинен становити 19745,51 грн, а також йому має бути нараховано та виплачено середній заробіток за весь час затримки по дань фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців /а.с. 21-22/.

Згідно з листом ГУНП в Полтавській області від 10.10.2023 №29/Г-180 позивача повідомлено про те, що виплата середнього заробітку поліцейським за весь час затримки по день фактичного розрахунку такими нормативно-правовими актами як Закон України "Про Національну поліцію", постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, не передбачена /а.с. 23/.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП України його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн. складає 180 днів* 658,18 грн. = 118472,4 грн. (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 40 коп.), оскільки датою звільнення є 31.01.2022, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд виходить з наступного.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Як вже зазначалося вище, 23.09.2023 на картковий рахунок позивача дійсно надійшли кошти в сумі 19124,12 грн із припискою "зарахування: добровільне виконання судового рішення по справі №440/573/23 (компенсація за невикористані дні відпусток)" /а.с. 24/.

Однак, належним чином про фактичне нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 було проінформовано листом ГУНП в Полтавській області від 29.09.2023 №29/280аз, в якому зазначено, що грошова компенсація за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 нарахована у розмірі 23756,67 грн (14847,92 грн./30 кал. дн. х 48 кал. дн.) та виплачена в сумі 19124,12 грн за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) /а.с. 25-26/.

У подальшому, позивач звернувся до ГУНП в Полтавській області із заявою від 04.10.2023, в якій зазначив, що розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток повинен становити 19745,51 грн, а також йому має бути нараховано та виплачено середній заробіток за весь час затримки по дань фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців /а.с. 21-22/.

Згідно з листом ГУНП в Полтавській області від 10.10.2023 №29/Г-180 позивача повідомлено про те, що виплата середнього заробітку поліцейським за весь час затримки по день фактичного розрахунку такими нормативно-правовими актами як Закон України "Про Національну поліцію", постанова Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, не передбачена /а.с. 23/.

Вказане фактично свідчить про те, що про порушення своїх справ в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, ОСОБА_1 дізнався лише з листа ГУНП в Полтавській області від 10.10.2023 №29/Г-180.

При цьому, до суду з цим позовом позивач звернувся вже 31.10.2023, тобто з дотриманням місячного строку, визначеного у частині п`ятій статті 122 КАС України.

Відтак, суд не вбачає підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без розгляду.

Щодо суті спору

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються.

Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО).

Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Враховуючи таке правове регулювання, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

Слід зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 9901/929/18 та від 14.01.2021 у справі № 9901/584/19).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про релевантність до спірних правовідносин приписів трудового законодавства з огляду на їх субсидіарний характер.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Судовим розглядом встановлено, що позивача звільнено зі служби в поліції 31.01.2022 /а.с. 17/.

Грошова компенсація за невикористані дні відпусток ОСОБА_1 нарахована відповідачем у розмірі 23756,67 грн (14847,92 грн./30 кал. дн. х 48 кал. дн.) та фактично виплачена 23.09.2023 в сумі 19124,12 грн за вирахуванням податку з доходів фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) /а.с. 21, 25-26, 52/.

Суд вважає, що період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 01.02.2022 по 22.09.2023, оскільки заборгованість відповідача виникає з першого дня після звільнення. Окрім цього, погашення заборгованості відбулося 23.09.2023.

Водночас, суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ, яким викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (23.09.2023), суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-ІХ. А відтак, із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як за шість місяців за затримку терміном 6 місяців з 01.02.2022 (наступний день після звільнення з військової служби) по 31.07.2022.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців та деяких інших осіб, в тому числі й поліцейських. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Наведений у довідці відповідача розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 531,23 грн /а.с. 51/.

Резюмуючи дослідження розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача у цій справі, суд зазначає наступне.

Сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 531,23 грн (середньоденна заробітна плата позивача) *181 день (кількість днів затримки розрахунку/ 6 місяців) = 96152,63 грн.

У той же час, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пунктах 58-61 постанови від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов таких висновків.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

До того ж, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (зокрема, пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (зокрема, висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Визначаючи обґрунтований та співмірний розмір відшкодування, суд виходить з таких міркувань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця (пункт 81); суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (пункт 89).

У підпункті 94.5 пункту 94 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Згідно інформації, отриманої із офіційного сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial), середній розмір процентних ставок по кредитам у національній валюті у річному обчисленні у 2022 році складав 18,5 %.

Відтак розмір процентних ставок по кредитам у національній валюті у місячному обчисленні за спірний період невиплати позивачу індексації, з урахуванням статті 117 КЗпП України (в редакції, що діє станом на дату вирішення спору), буде становити 1,55% (18,5%/12 місяців у році) за місяць затримки розрахунку при звільненні у 2022 році.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі 1778,58 грн (визначено як добуток поступового множення суми виплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпусток у сумі 19124,12 грн на середній розмір процентної ставки по кредиту у місячному обчисленні (за період затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з лютого 2022 року по липня 2022 року: ((19124,12 грн х 1,55%) х 6 місяців 2022 року).

Суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду від висновків, викладених у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зокрема, в частині запропонованого способу обчислення середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України, не відступала.

А тому, суд вважає за можливе застосувати такі висновки до спірних відносин у цій справі.

Як наслідок, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі приписів статей 2, 9 КАС України, вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби в поліції грошової компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 1778,58 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 та частини 3 статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, Полтавська область, 40108630) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату при звільненні зі служби в поліції грошової компенсації за невикористані дні відпусток у розмірі 1778,58 грн (одна тисяча сімсот сімдесят вісім гривень п`ятдесят вісім копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Удовіченко