Рішення № 116093705, 03.01.2024, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2024 року № 320/7741/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною дії відповідача вчинені на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21, щодо обмеження з 05.03.2019 р. максимального розміру пенсії позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплати йому пенсії за вислугу років у повному розмірі;

- зобов`язати відповідача здійснити з 05.03.2019 р. перерахунок і виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром та виплатити різницю між перерахованою та виплаченою пенсією за період з 05.03.2019 р. по день початку проведення її виплати без обмеження максимальним розміром, на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 89% відповідних сум грошового забезпечення, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 р. у справі № 640/22187/18.

В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що при перерахунку його пенсії на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21 відповідач протиправно обмежив пенсію максимальним розміром, що є протиправним, оскільки такі обмеження до його пенсії не застосовуються.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.03.2023 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач не погодився із вимогами позовної заяви з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач є військовим пенсіонером з 30.05.2018 р., отримує пенсію за вислугу років відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ (далі - Закону №2262-ХІІ) та перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 р. у справі № 640/22187/18, яке набрало законної сили 17.09.2019 р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 1 серпня 2018 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років в розмірі 89% від відповідних сум грошового забезпечення. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві виплатити різницю між нарахованою та отриманою ОСОБА_1 пенсією за період з 1 серпня 2018 року по день, з якого почнеться виплата перерахованої пенсії за вислугу років.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21, яке набрало законної сили 15.09.2022 р., позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві здійснити з 01.04.2019 р. перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.07.2021 р. № 6720/1, виходячи з основного розміру пенсії у 89 %, з урахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад (8740,00 грн), оклад за військовим званням «полковник» (1480,00 грн), надбавка за вислугу років 50 % (5110,00 грн), надбавка за особливості проходження служби 65 % (9964,50 грн), надбавка за службу в умовах режимних обмежень 20 % (1748,00 грн), премія 35 % (3059,00 грн), відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанов Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 р. Зобов`язано ГУ ПФУ в м. Києві виплатити неотримані за минулий час суми пенсії ОСОБА_1 , зокрема 100 % суми підвищення пенсії з 05.03.2019 р. по 04.09.2019 р., з урахуванням проведених виплат.

Відповідно до наявного в матеріалах справи перерахунку пенсії позивача станом на 02.12.2022 р. по пенсійній справі № 2601037872, позивачу нараховано пенсію у розмірі 31104,24 грн., проте до виплати підлягає 20930,00 грн.

Таким чином нарахування та виплата пенсії позивачу здійснюється з урахуванням обмеження максимального розміру пенсії.

07.12.2022 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок та виплату пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 05.01.2023 р. позивачу відмовлено у такому перерахунку.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.

Отже спір між сторонами стосовно питання щодо виплати позивачу пенсії в розмірі 89% від суми грошового забезпечення та на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 30.07.2021 р. № 6720/1 врегульовано судовими рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києві від 24.06.2019 р. у справі № 640/22187/18 та від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08.07.2011 р. № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VІ), який набрав законної сили 01.10.2011 р.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016 р.

Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень рішення КСУ № 7-рп/2016, у Законі України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.

Даний висновок узгоджується з позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17 та від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.

Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-ХІІ, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-ХІІ, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668-VI.

Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-ХІІ) та є однаковими за змістом.

Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 р. №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії осіб, пенсія яким призначена відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким призначена пенсія відповідно до № 2262-ХІІ, у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 р. у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019 р., що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових прогалин щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 р. № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

З огляду на вищевказане, суд у цій справі дійшов висновку, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

Саме такий висновок щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах викладено Верховним Судом у численних постановах, зокрема, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21; від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21; від 11 липня 2022 року у справі №620/613/21; від 29 червня 2022 року у справі №640/19118/18; від 18 травня 2022 року у справі № 380/12337/20.

У зв`язку з цим, суд вважає, що відповідач протиправно застосував обмеження пенсії позивача максимальним розміром при проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.04.2019р.

Поряд із цим, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити виплату різниці між нарахованою та фактично виплаченою пенсією за період з 05.03.2019 р. по день початку проведення її виплати, виходячи з наступного.

Право на захист це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (ст. 55 Конституції України).

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Отже позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинені на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21, щодо обмеження з 05.03.2019 р. максимального розміру пенсії ОСОБА_1 а десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, та невиплати йому пенсії за вислугу років у повному розмірі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) здійснити з 05.03.2019 р. перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) без обмеження її максимальним розміром на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2022 р. у справі № 640/26063/21, виходячи з відсоткового значення основного розміру пенсії 89% відповідних сум грошового забезпечення, згідно рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 р. у справі № 640/22187/18.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.