Рішення № 116081448, 22.12.2023, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/3860/23

Провадження №: 2/336/2052/2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2023 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрюк О.В.,

за участю секретаря Нєдєльчевої О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась 02.05.2023 р. до суду з позовом про стягнення аліментів, в якому зазначила, що вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

Допомоги синові відповідач не надає, офіційно не працевлаштований, однак має великий регулярний дохід, виїжджає за кордон і тривалий час там проживає.

Позивач разом із сином мешкає за місцем їх реєстрації.

Посилаючись на ст.ст.180, 182, 184 СК України, позивач просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 10 000 грн. щомісячно до досягнення ним 18 років.

Ухвалою від 16.05.2023 р. відкрито провадження і справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 08.06.2023 р.

07.06.2023 р. до суду подано відзив на позов (т.1 а.с.34-35) та зустрічну позовну заяву (т.1 а.с.36-37), за змістом якої ОСОБА_2 , вказуючи на те, що ОСОБА_3 мешкає разом з ним, просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь аліменти на утримання сина в розмірі частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на утримання дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання заяви і до досягнення повноліття дитиною.

08.06.2023 р. розгляд справи відкладено на 17.07.2023 р. за клопотанням представника позивача.

17.07.2023 р. розгляд справи відкладено на 28.07.2023 р. за клопотанням представника позивача.

28.07.2023 р. ОСОБА_1 подано уточнену позовну заяву, в якій, окрім зазначеного в позові про стягнення аліментів, вказано, що відповідно до витягів з реєстру територіальної громади від 19.04.2023 р. вона та ОСОБА_3 , починаючи з 25.08.2021 р. були зареєстровані та фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 .

Місце проживання дитини попередньо було визначено за письмовою згодою відповідача, який мешкав окремо від них. Матеріальної підтримки на утримання їх спільної дитини ОСОБА_2 на постійній основі не надавав, його відвідування та спілкування з сином носило епізодичний характер. ОСОБА_2 має іншу цивільну дружину та дітей.

Через ці обставини у позивача із ОСОБА_2 систематично виникали сварки та з`ясування відносин із застосуванням фізичного насилля до неї з боку відповідача.

В березні 2023 р. позивач з дитиною тимчасово перебувала в Румунії, як біженка.

ОСОБА_2 , знаходячись за адресою тимчасового перебування позивача та сина у м.Констанца неодноразово вчиняв акти психологічного та фізичного насильства по відношенню до ОСОБА_1 . Востаннє, коли відповідач побив її 31.03.2023 р., позивач отримала короткочасний розлад здоров`я та втратила працездатність.

Почуваючись в небезпеці поруч з відповідачем та через відсутність коштів для подальшого проживання за кордоном, ОСОБА_1 повернулась до України.

Через деякий час ОСОБА_2 приїхав до неї додому, вмовив дати йому сина для спілкування. Спочатку батько з сином спілкувались в її присутності, але 21.05.2023 р., зі згоди позивача, взяв дитину на прогулянку і його не повернув. На телефонні дзвінки відповідав, що побуде з сином і поверне, а 2 червня заблокував її у всіх соцмережах, телефонах та месенжерах. Наразі контакт між матрі`ю та сином втрачено, будь-які зв`язки відсутні. Позивач дізналась, що ОСОБА_2 вивіз їх трирічного сина за кордон.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 просила визначити постійне місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача повернути дитину матері; стягнути з відповідача аліменти у раніше заявленому розмірі.

28.07.2023 р. до суду подані письмові пояснення на зустрічну позовну заяву (а.с.85).

Ухвалою суду від 28.07.2023 р. прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини, залучено третю особу, прийнято до розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 про стягнення аліментів, разом з первісним позовом. На підставі ч.4 ст.193 ЦПК України, суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 08.09.2023 р.

16.08.2023 р. представником ОСОБА_2 до суду подано уточнену позовну заяву, в якій позивач за зустрічним позовом просить визначити постійне місце проживання малолітнього ОСОБА_3 із його батьком; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина у розмірі, що зазначений раніше.

В уточненому зустрічному позові, представник вказує, що сторони мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_2 . Від народження дитина проживала із матрі`ю, батько постійно відвідував свого сина за місцем проживання матері, опікувався ним, а також надавав матері кошти на утримання дитини. Суперечок з приводу реєстрації місця проживання між батьком та матір`ю дитини не виникало.

Окрім низки обставин, які необхідно вирішувати при ухваленні рішення про визначення місця проживання дитини, першочерговим завданням держави є забезпечення її безпеки і права на життя, перебування в безпечному середовищі.

ОСОБА_2 якнайкраще забезпечує інтереси свого сина. Позивач є власником двокімнатної квартири в м.Запоріжжі, має власний бізнес, у зв`язку з чим має гнучкий графік роботи, можливість працювати дистанційно, при цьому не полишаючи дитину, забезпечувати потреби дитини у спілкуванні, розвагах, розвитку вікових навичок та загального розвитку дитини.

При цьому визначення місця проживання дитини із матір`ю не буде забезпечувати якнайкращі інтереси дитини, так як на час розгляду даної справи мати планує працевлаштовуватись, тому дитині буде приділяти менше часу. Дитячі садочки в Україні на період військових дій не працюють. ОСОБА_1 не має власного житла, її батьки мають власний бізнес, що свідчить про їх певну зайнятість та, вірогідно, створюватиме складнощі у питаннях з ким буде перебувати дитина у робочий час.

В Україні триває повномаштабна війна, м.Запоріжжя в 50 км від лінії фронту, місце проживання позивача за первісним позовом знаходиться в одному із найнебезпечніших районів міста.

20.05.2023 р. ОСОБА_2 разом із сином виїхав до Румунії, де отримав для себе та сина дозвіл на проживання для осіб тимчасового захисту. Мати добровільного надала батьку дитину для того щоб він виїхав з ним за кордон в цілях безпеки.

ОСОБА_2 має можливість не тільки в Україні, але і за кордоном забезпечити своєму сину належні умови проживання.

Перебування дитини за кордоном забезпечить перш за все її безпеку на період воєнних дій та жодним чином не порушить право матері на спілкування та участь у вихованні власної дитини, оскільки батько перш за все має на меті захист прав та інтересів дитини, та по закінченню військових дій, планує повернутися в Україну.

08.09.2023 р. до суду подано відзив на уточнену зустрічну позовну заяву (а.с.148-152) та письмові пояснення на уточнену позовну заяву (а.с.163-167)

08.09.2023 р. підготовче судове засідання відкладено на 09.10.2023 р. на підставі п.2 ч.2 ст.198 ЦПК України.

09.10.2023 р. підготовче судове засідання відкладено на 26.10.2023 р. через перебування судді в нарадчій кімнаті.

26.10.2023 р. підготовче судове засідання відкладено на 22.11.2023 р. у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

22.11.2023 р. підготовче судове засідання відкладено на 29.11.2023 р. на підставі п.1 ч.2 ст.198, п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України за клопотанням представника відповідача.

29.11.2023 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 08.12.2023 р.

08.12.2023 р. до суду подано додаткові пояснення представника ОСОБА_2 (а.с.243-247).

08.12.2023 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 22.12.2023 р. на підставі ч.2 ст.240 ЦПК України.

Позивач за первісним позовом та її представник просили задовольнити позов ОСОБА_1 та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2 .

Представник третьої особи - районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району подав заяву про розгляд справи без їх участі, просить рішення ухвалити з урахуванням інтересів дитини та висновку районної адміністрації ЗМР по Шевченківському району.

Розгляд справи за відсутності учасника справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

Представник третьої особи - районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району в судове засідання 22.12.2023 р. не з`явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. В процесі розгляду справи представник надала пояснення, що для складання акту обстеження умов проживання, двічі виходили за адресою, вказаною відповідачем та судом в ухвалі, але двері квартири ніхто не відчинив.

Суд розглянув справу за відсутності представника третьої особи на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та позивача за первісним позовом, приймаючи до уваги позицію представників третіх осіб, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в задоволенні ж зустрічного позову ОСОБА_2 слід відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно ч. ч. 2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі №61-11211св20.

З матеріалів справи судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.6зв.).

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

З витягу з Реєстру територіальної громади (а.с.7) судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою зареєстрована і ОСОБА_1 (а.с.7 зв.).

Квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , кожному по частці, про що надано відомості з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.69).

ОСОБА_5 , в поданих до суду та органу опіки та піклування заявах (а.с.161), вказує, що не заперечує проти подальшого проживання її доньки ОСОБА_1 та онука ОСОБА_3 у належній їй квартирі.

З акту обстеження умов проживання від 17.08.2023 р. (а.с.140) вбчається, що за адресою: АДРЕСА_1 , матір`ю створені належні умови для проживання та відпочинку дитини.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 15.08.2023 р. (а.с.156), ОСОБА_2 є власником частини квартири АДРЕСА_3 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 05.09.2023 р. (а.с.179) ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 .

Сторонами визнається, що з травня 2023 р. ОСОБА_2 мешкає разом з батьком.

20.05.2023 р. ОСОБА_2 разом із сином виїхав до Румунії, де отримав для себе та сина дозвіл на проживання для осіб тимчасового захисту (а.с.233-234, 235-236), та винаймав житло (а.с.230).

З декларації про вибір лікаря від 10.06.2020 року (а.с.69 зв.) вбачається, що ОСОБА_3 спостерігається педіатром КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2».

Згідно довідки № 1 від 28.08.2023 р. (а.с.157), ОСОБА_1 працює у ФОП ОСОБА_4 з 10.08.2023 р. та зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.158).

ОСОБА_2 є власником та директором ТОВ «Фаст Бус» (а.с.74, 132) та власником ТОВ «Грін Електрік Моторс» (а.с.75, 133).

Висновком районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району від 04.09.2023 року визнано доцільним визначити місце проживання ОСОБА_3 разом з матір`ю ОСОБА_1 (а.с.137-139).

За змістом принципів 2, 4, 6, 7 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини. Дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки. Дитині має бути забезпечена повна можливість відпочинку та ігор, спрямованих на цілі освіти; суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 не надавала згоди на проживання сина з батьком. Батько, без згоди матері, в травні 2023 року вивіз дитину за межі України, тобто самоправного відібрав дитину від матері та своїми свідомими діями перешкоджає спілкуванню матері з сином.

ОСОБА_2 не узгоджував з ОСОБА_1 зміну проживання дитини разом з ним, відповідно до вимог частини 1 статті 160 СК України, тобто відповідач за первісним позовом самостійно без згоди матері визначив місце проживання дитини за місцем його проживання, без звернення до суду чи органу опіки та піклування, тобто без дотримання вимог частини 1 статті 161 СК України.

Оцінивши зібрані у справі докази, з огляду на встановлені обставини та вищенаведені положення національного та міжнародного сімейного законодавства, суд вбачає підстави для визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю

При цьому суд враховує, що проживання дитини з матір`ю не призведе до істотного порушення прав батька, оскільки відповідно до закону той з батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на безперешкодне спілкування з дитиною і зобов`язаний брати участь у її вихованні.

Для розлучення малолітнього сина з матір`ю, суд не встановив наявності виняткових обставин, що передбачені ч.2 ст.161 СК України.

При цьому, суд враховує ту обставину, що з народження дитина проживала разом з матір`ю, між позивачем та відповідачем не було створено сім`ї, проживали окремо один від одного, дитина була відібрана у матері біологічним батьком.

Матеріали справи не містять доказів неналежного виконання ОСОБА_1 своїх материнських обов`язків.

Таким чином, з огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що належними та допустимими доказами у даній справі не встановлено виключних обставин, які б давали можливість розлучення малолітньої дитини з матір`ю та визначення його місця проживання за місцем проживання батька, яке, на час розгляду справи, взагалі не відоме.

При таких обставинах, суд дійшов висновку про те, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів, найкращим інтересам дитини буде відповідати визначення місця проживання дитини разом з матір`ю, а відтак наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини разом з нею та зобов`язання батька повернути сина.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, малолітній ОСОБА_2 на час ухвалення рішення фактично проживає разом з батьком, а тому на наразі відсутні законні підстави для стягнення аліментів з відповідача на користь позивача за первісним позовом.

Враховуючи відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з ОСОБА_2 , відсутні підстави й для задоволення його вимог щодо стягнення аліментів, як похідних.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню, та відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 .

З огляду на те, що позов ОСОБА_1 в частині визначення місця проживання дитини підлягає задоволенню, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з ОСОБА_2 на її користь судовий збір в сумі 1073,60 грн., а судові витрати, понесені ОСОБА_2 , залишає за ним.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 141, 261, 264, 265, 354ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) (третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю ОСОБА_1 за місцем її мешкання.

Зобов`язати ОСОБА_2 повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матері ОСОБА_1 .

В задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 (третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Олександрівському району) про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073,60 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 01 січня 2024 року.

Суддя О.В.Дмитрюк