Рішення № 116058763, 29.12.2023, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2023 р. справа № 300/7342/23

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,

Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (надалі, також представник позивача), яка діє в інтересах ОСОБА_1 (надалі, також позивач, ОСОБА_1 ) 23.10.2023 звернулася в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі, також відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (надалі, також відповідач 2, ГУ ПФУ в Запорізькій області), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 13.04.2023 №092750008145 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.02.2023 наступного дня після досягнення 60-річного віку, з урахуванням до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 після досягнення 55-річного віку отримував на території російської федерації пенсію відповідно до Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993, від якої після початку повномасштабної війни рф проти України відмовився відповідно до повідомленням ОПФР по Красноярському краю рф від 09.03.2022. Прибувши в Україну, 06.04.2023 ОСОБА_1 , у віці 60 років, звернувся до відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком, однак ГУ ПФУ в Запорізькій області спірним рішення відмовило у такому призначенні у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Представник позивача звертає увагу, що всі періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки, а також додатковими документами, а вихід росії з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не може позбавляти його права на зарахуваня періодів роботи на території рф до страхового стажу. Стверджує про наявність у ОСОБА_1 на дату досягнення пенсійного віку необхідного страхового стажу та права на призначена пенсія за віком у відповідності до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення, що регулюють питання зарахування стажу роботи та заробітної плати. Таким чином, вважає спірне рішення протиправним, а відповідача 1 слід зобов`язати зарахувати спірні періоди роботи до його страхового стажу та вирішити питання щодо призначення йому пенсії.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку, визначеному статтею 262 КАС України (а.с. 37-38).

Пунктом 5 резолютивної частини цієї ухвали витребувано у ГУ ПФУ в Івано-Франківській області належним чином засвідчені копії всіх документів позивача, які долучені до заяви про призначення пенсії від 06.04.2023.

Також пунктом 6 резолютивної частини ухвали від 30.10.2023 витребувано у ГУ ПФУ в Запорізькій області належним чином оформлені письмові докази, що підтверджують період страхового стажу позивача, зарахованого згідно з оскаржуваним рішенням від 13.04.2023 №092750008145, а також вичерпне обґрунтування з посиланням на відповідні докази причин (підстав) не включення до страхового стажу решту періодів трудової діяльності позивача, зазначених в позовній заяві.

ГУ ПФУ в Запорізькій області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на електронну адресу суду 16.11.2023 (а.с. 45-48). Так, у відзиві представник відповідача 2 зауважила, що оскільки ГУ ПФУ в Запорізькій області було уповноважене на розгляд конкретної заяви позивача від 06.04.2023, то територіальним органом Пенсійного фонду України, уповноваженим по розгляду питання щодо призначення пенсії в даному випадку може бути визначено лише ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. Також вказала, що страховий стаж позивача на дату звернення становить 12 років 28 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, якою визначено необхідний страховий стаж 30 років. Періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 31.03.2022 не були зараховані до страхового стажу, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Враховуючи викладене, просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

На виконання вимог ухвали суду від 30.10.2023 ГУ ПФУ в Запорізькій області надіслало копії витребуваних документів (а.с. 51-92).

Також 16.11.2023 від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на виконання вимог ухвали суду від 30.10.2023 надано копії документів, поданих ОСОБА_1 із заявою від 06.04.2023 (а.с. 99-139).

Окрім цього ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшо на поштову адрсу суду 16.11.2023 (а.с. 141-146). Так, у відзиві представник відповідача 1 вказала на безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 . На її переконання, чинним законодавством не передбачено врахування періодів роботи з 01.01.1992 на території російськовї федерації, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Звернула увагу, що позивач аж до 31.03.2023 працював в країні-агресора та вплачував кошти у бюджет ворожої країни, а після досягнення 60 років бажає отримувати пенсію від України. На підставі наведеного, просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

Записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 06.12.1989 та вкладки у трудову книжку серії НОМЕР_2 від 02.05.2012 (а.с. 14-19), підтверджено періоди роботи позивача, зокрема:

01.01.1992 - 07.02.1995 - робота у Гиданській та Тамбейській нафтогазорозвідувальних експедиціях (район Крайньої Півночі);

13.01.2000 - 26.03.2001 - робота в ЗАО «Піонер» (місцевість, прирівняна до Районів Крайньої Півночі);

06.04.2001 - 11.02.2002 - робота в ЗАО «БКС» (місцевість, прирівняна до Районів Крайньої Півночі);

27.06.2002 - 09.02.2008 - робота в ОАО «Сибнефть-Ноябрьскнефтегаз», ООО «Сибнефть-Хантос» (район Крайньої Півночі);

20.02.2008 - 06.12.2008 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі);

08.12.2008 - 05.12.2009 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі);

14.12.2009 - 25.07.2011 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі);

24.08.2011 - 02.04.2013 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі);

16.05.2013 - 04.03.2014 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі);

14.03.2014 - 31.03.2022 - робота в ООО «РН-Бурение» (район Крайньої Півночі).

ОСОБА_1 отримував пенсію на території російської федерації, виплату якої, відповідно до повідомлення ОПФР по Красноярському краю від 09.03.2022, було припинено 09.03.2022 (зворотна сторона а.с. 32).

Позивач 06.04.2023 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 33).

Заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності передано на розгляд в ГУ ПФУ в Запорізькій області, яке за результатами розгляду документів, доданих до заяви прийняло рішення №092750008145 від 13.04.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (зворотна сторона а.с. 34).

Відповідно до змісту зазначеного рішення, до страхового стажу не зараховано періоди роботи: з 01.01.1992 по 07.02.1995, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 31.03.2022, оскільки страховий стаж не підтверджується сплатою страхових внесків до Пенсійного фонду України. Також повідомлено, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Листом №0900-0209-8/17274 від 18.04.2023 ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надіслало позивачу рішення №092750008145 від 13.04.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком (а.с. 34).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, з метою захисту порушеного права, позивач через уповноваженого представника звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд керується приписами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, а також бере до уваги положення законів та підзаконних нормативно-правових актів у відповідних редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 13.03.1992 стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі, також - Угода від 13.03.1992).

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави - учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

Крім того, частиною 2 статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. У разі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату щомісячно.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років. У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Також, згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою; у разі виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення (надалі, також - Закон №1788) та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі, також - Закон №1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частиною 1 зазначеної статті передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 працював на території російської федерації, зокрема: 01.01.1992 - 07.02.1995 - робота у Гиданській та Тамбейській нафтогазорозвідувальних експедиціях; 13.01.2000 - 26.03.2001 - робота в ЗАО «Піонер»; 06.04.2001 - 11.02.2002 - робота в ЗАО «БКС»; 27.06.2002 - 09.02.2008 - робота в ОАО «Сибнефть-Ноябрьскнефтегаз», ООО «Сибнефть-Хантос»; 20.02.2008 - 06.12.20088 - робота в ООО «РН-Бурение»; 08.12.2008 - 05.12.2009 - робота в ООО «РН-Бурение»; 14.12.2009 - 25.07.2011 - робота в ООО «РН-Бурение»; 24.08.2011 - 02.04.2013 - робота в ООО «РН-Бурение»; 16.05.2013 - 04.03.2014 - робота в ООО «РН-Бурение»; 14.03.2014 - 31.03.2022 - робота в ООО «РН-Бурение».

Усі спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.12.1989 та вкладки у трудову книжку серії НОМЕР_2 від 02.05.2012 (а.с. 14-19). Усі записи зроблені належним чином та не викликають жодних сумнівів щодо їх достовірності. Жодних доводів на спростування недійсності записів трудової книжки позивача відповідачі не наводять.

Додатково стаж роботи позивача, окрім записів трудової книжки, підтверджується: уточнюючою довідкою про пільговий характер робіт від 05.03.2022 №02/1-200 за періоди роботи з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022 (а.с. 20), довідками про доходи фізичної особи форми 2-НДФЛ за 2012, 2015, 2016, 2018 (а.с. 21), додатковими угодами про роботу в рф (а.с. 23-30), довідкою про роботу у Східно-Сибірському філіалі ООО «РН-Бурение» від 09.03.2022 №02/1-202 (а.с. 32) та відомостями про стан індивідуального особового рахунку застрахованої особи (зворотна сторона а.с. 30 - 31).

При цьому, як вбачається зі змісту спірного рішення до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 01.01.1992 по 07.02.1995, оскільки до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991; з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 31.03.2022, оскільки страховий стаж не підтверджується сплатою страхових внесків до Пенсійного фонду України. Також повідомлено, що з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

З приводу доводів відповідача 2 щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи через непідтвердження сплати страхових внесків, суд зазначає таке.

Так, статтею 1 Закону № 1058-ІV визначено, що страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).

За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Такі вимоги визначені і в законодавстві російської федерації.

Окрім цього, слід зазначити, що відповідно до абзацу 3 статті 3 Федерального закону «Про трудові пенсії в російській редерації» від 17.12.2001 №173-ФЗ, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають в російській федерації, мають право на трудову пенсію нарівні з громадянами російської федерації, за винятком випадків, встановлених федеральним законом або міжнародним договором російської федерації.

Федеральним законом «Про внесення змін в окремі законодавчі акти російської федерації з питань встановлення тарифів страхових внесків в державні позабюджетні фонди» від 03.12.2011 №379-ФЗ внесено зміни в статтю 7 Федерального закону «Про обов`язкове пенсійне страхування в російській федерації» №167-ФЗ від 15.11.2001, відповідно до яких, застрахованими особами є особи, на яких поширюється обов`язкове пенсійне страхування відповідно до цього закону.

При цьому, статтею 9 даного федерального закону передбачено, що він вступає в силу з 01.01.2012.

Таким чином, обов`язок реєстрації в системі обов`язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет Пенсійного фонду російської федерації виник з 01.01.2012.

Таким чином, незарахування пенсійним органом до страхового стажу періодів роботи до 01.01.2012 з підстав відсутності підствердження сплати страхових внесків є помилковим.

Щодо інших періодів, то суд звертає увагу, що додаткові документи позивача містять інформацію про те, що із заробітної плати проведено усі необхідні відрахування в Пенсійний Фонд рф та податкові органи рф згідно встановлених ставок.

Водночас, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Так, сплата страхових внесків, як єдина підстава у відмові призначення пенсії є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду: від 27 березня 2018 року, справа № 208/6680/16-а; від 24 травня 2018 року, справа № 490/12392/16-а; від 20 березня 2019 року, справа № 688/947/17; від 9 вересня 2019 року, справа №242/5448/16-а; від 31 жовтня 2019 року, справа № 235/7373/16.

Також неправомірним є зарахування періодів роботи на території РРФСР лише по 31.12.1991 через вихід 01.01.2023 російської федерації з Угоди від 13.03.1992.

Та обставина, що Україна, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №132 вийшла з цієї Угоди 29.11.2022, а російська федерація - з 01.01.2023, не впливає на порядок обчислення стажу для призначення пенсії, набутого позивачем на території російської федерації до цього моменту.

Також слід зауважити, що відповідно до повідомлення Міністерства юстиції України від 10.01.2023 «Відомості про припинення дії міжнародних договорів» Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року припинить свою дію для України 19 червня 2023 року (згідно з інформацією, наданою листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року, № 72/14-612-108210).

Тобто на момент розгляду відповідачем 2 заяви позивача про призначення пенсії від 06.04.2023 Угода від 13.03.1992 для України була чинною, а її положення підлягали застосуванню.

Крім того, в у пункті 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, припинення Україною чи рф участі в Угоді від 13.03.1992 не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди.

Отже, суд вважає безпідставним посилання відповідача 2 на вихід росії з Угоди від 13.03.1992, як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації.

Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи, а також додаткові документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідачів суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин державами-учасницями Угоди.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v. THE UNITED KINGDOM " № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Суд зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Колишній Король Греції та інші проти Греції" (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Внаслідок неврахування спірних періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022, які становлять понад 29 років, до страхового стажу ОСОБА_1 відповідачем 2 у спірному рішенні зроблено висновок про відсутність у позивача визначеного статтею 26 Закону №1058-IV страхового стажу для призначення пенсії за віком.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що рішення відповідача 2 №092750008145 від 13.04.2023, яким позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи, є протиправним, а тому суд вважає позовну вимогу про визнання протиправним та скасування такого рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Оскільки відповідачем 2 протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022, такі періоди підлягають зарахуванню.

При цьому, вирішуючи питання щодо відповідача, якого слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи, суд зазначає таке.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).

В адміністративному позові представник позивача, обираючи відповідача, який повинен зарахувати спірний стаж та вирішити питання щодо призначення пенсії, зазначає ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.

У даному випадку, обираючи належний спосіб захисту і відновлення права, представник позивача не врахувала таке.

Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2, абзацу 3 пункту 4.3 і пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 (надалі, також Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Із вказаного вбачається, що після реєстрації 06.04.2023 заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який розглянув і вирішив за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядку №22-1 є ГУ ПФУ в Запорізькій області.

Таким чином, суд керуючись статтею 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача 2 зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022.

Вирішучи питання щодо наявності підстав для зобов`язання пенсійного органу призначити пенсію, суд керується таким.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

При цьому, адміністративний суд з урахуванням фактичних обставин зобов`язаний здійснити ефективний захист порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 КАС України свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Розглядаючи питання зобов`язання призначення пенсії, суд повинен перевірити усі умови, за яких відповідач зобов`язаний таку пенсію призначити.

Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_3 , виданого 21.04.1998, досягнув 60-ти річного віку 03.02.2023 (а.с. 11).

Щодо страхового стажу, то безспірними є 12 років 08 місяців 21 день, які самостійно визначені відповідачем 2. Окрім цього, як вставнолено судом вище, зарахуванню підлягають спірні періоди з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022.

Згідно з частиною 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку (пункт 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини та висновки, суд приходить до переконання, що відповідача 2 необхідно зобов`язати призначити пенсію за віком з 04.02.2023, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №0.0.3256050073.1 від 17.10.2023 підтверджується сплата позивачем судового збору за звернення до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60 грн (а.с.10).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2 на користь позивача сплачена ним сума судового збору у розмірі 1073,60 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Вийти за межі позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №092750008145 від 13.04.2023 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 07.02.1995, з 13.01.2000 по 26.03.2001, з 06.04.2001 по 11.02.2002, з 27.06.2002 по 09.02.2008, з 20.02.2008 по 06.12.2008, з 08.12.2008 по 05.12.2009, з 14.12.2009 по 25.07.2011, з 24.08.2011 по 02.04.2013, з 16.05.2013 по 04.03.2014, з 14.03.2014 по 23.02.2022 та призначити пенсію за віком з 04.02.2023.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) сплачену суму судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ;

відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, адреса: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 20551088;

відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, адреса: пр. Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.