Рішення № 116054404, 31.07.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2023 року Справа № 160/11132/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2) про визнання рішень протиправними та скасування їх, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2023 №046050015431 та від 13.04.2023 №046050015431, якими відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком за Списком №2 згідно ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії № 613 від 30.01.2023;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оформленні рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2023 №046050015431 та від 13.04.2023 №046050015431, листом від 24.04.2023 №1.0491-10690/Ш-02/8-2000/23, щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 13.09.2006 по 03.04.2011, до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 13.09.2006 по 03.04.2011, до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1994 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №613 від 30.01.2023 про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 30.01.2023 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, яка за принципом екстериторіальності була розподілена на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке рішеннями від 06.02.2023 №046050015431 та від 13.04.2023 №046050015431 безпідставно відмовило позивачеві у призначенні такої пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає, що Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, а вказані рішення відповідача є незаконним, порушують його права та інтереси, оскільки ці рішення винесено без врахування пенсійним органом положень рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1/-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), а також відповідачем-2 протиправно було не зараховано до його пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р., а також до його страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р. Так, на думку позивача, при вирішення питання призначення пенсії, відповідач повинен був застосовувати приписи пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), а також врахувати надане ним рішення комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.03.2023 року №14, яким було підтверджено періоди роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006 року по 03.04.2011 року для зарахування до пільгового стажу за Списком №2 при винесенні ним повторного рішення від 13.04.2023 №046050015431. Крім того позивач зазначив, що не зарахування відповідачем-2 до його страхового стажу періодів роботи: з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р. у зв`язку із припиненням Росією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення є протиправним, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.13 такої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Таким чином, не погоджуючись з вищевказаними відмовами відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.05.2023 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про доплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 1073,60грн.

На виконання вимог ухвали суду від 29.05.2023 року, позивачем 31.05.2023р. було усунуто означені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/11132/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 21.06.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Крім того, вищезазначеною ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

16.06.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що після реєстрації звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 така заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та рішенням від 06.02.2023 року №046050015431 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, визначеного ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому відповідач-2 у своєму відзиві зазначив, що комісією при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, прийнято рішення від 16.03.2023р. №14, яким зараховано до пільгового стажу за списком №2 період роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006р. по 03.04.2011р. Після чого, за результатами прийнятого вищезазначеного рішення комісії, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було переглянуто рішення від 06.02.2023 року №046050015431 та прийнято нове (відкориговане) від 13.04.2023 №046050015431, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу, визначеного ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки загальний страховий стаж позивача складає 20 років 07 місяців 21 день, з яких пільговий стаж 09 років 09 місяців 08 днів, що є недостатнім. Враховуючи вищенаведене відповідач-2 просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

11.07.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність оскаржуваних рішень, які в свою чергу були прийняті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, яке у спірних правовідносинах діяло за принципом належного урядування, а саме: послідовно, своєчасно, прозоро і виходячи з наданих йому законом повноважень. Так, відповідач-1 у відзиві зазначає, що відповідно до розрахунку стажу, що наявний в матеріалах пенсійної справи, період роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р. зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 і пільговий стаж ОСОБА_1 за Списком №2 становить 14 років 04 місяці 01 день, що є достатнім в розумінні п.2 ч.2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому вимога позивача про повторне зарахування даного стажу є необґрунтованою та безпідставною. За наведених обставин, за результатами рішення Комісії загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 20 років 07 місяців 21 день, з них стаж за Списком №2 14 років 04 місяці 01 день. Щодо вимоги про зарахування періодів роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1994 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003 до загального страхового стажу позивача, то відповідач-1 зазначив наступне. З 01 січня 2023 року російською федерацією припинено участь у зазначеній вище Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з чим та у разі неприйняття найближчим часом відповідного нормативно-правового акта, Міністерством соціальної політики України (лист від 12.01.2023 №411/2-23/54) та Пенсійним фондом України (лист від 27.12.2022 №2800-030102-5/56080) узгоджено порядок дій при призначенні пенсії/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали /працювали на території російської федерації. У листі серед іншого зазначено наступне: «При призначенні пенсій пенсії громадянам, які проживали / працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі Закон №1058). Так, строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону №1058. При цьому: до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.». Отже, на сьогодні у Пенсійного фонду відсутня можливість здійснити перевірку періодів роботи позивача з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992 в Тресті Томськнафтабуд, з 27.12.1994 по 21.10.1994 в Товаристві Тандем, з 22.10.1994 по 05.09.1998 в СМУ-2 Головного управління капітального будівництва, з 23.07.2002 по 10.07.2003 в ЗАТ Північбудінвест, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України. Крім того, відповідач-1 зазначив, що неможливість проведення органом Пенсійного фонду України перевірки первинних документів та відсутність доступу до таких документів не пов`язана з волею позивача, однак така обставина не означає, що пенсійний органмає беззаперечно враховувати при призначенні/перерахунку пенсії періоди роботи на території російської федерації по трудовій книжці, які не підтверджені первинними документами, як це передбачено законом (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №752/21038/16-а). З огляду на, що Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області діяло в межах повноважень, наданих законодавством. Щодо вимог позивача призначити йому пільгову пенсію відповідно до п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, відповідач-1 зазначає таке. Так, на реалізацію положень Конституції України та Основ, 09.07.2003 прийнято Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI (далі Закон №1058-VI), який є пріоритетним та, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015 (далі - Закон №213-VIII), збільшено стаж роботи до 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. В подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі Закон №2148-VIII) внесено зміни до Законів №1788-ХІІ та №1058-VI, відповідно до яких питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугою років також передано в сферу застосування лише Закону №1058-VI. Отже, позивач, в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №2 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ), яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах. Таким чином, відмовляючи у призначенні позивачеві пенсії, пенсійний орган керувався Законом №1058-IV, в редакції Закону №2148-VIII, який є чинним і регулює спірні правовідносини. Наведені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VІІІ від 03.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), не визнавалися. Враховуючи вищезазначене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30.01.2023р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

На час звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу за призначенням пенсії позивачеві виповнилося 55 років.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 від 30.01.2023р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області рішенням від 06.02.2023 року №046050015431 відмовило позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Додатково у вищевказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.09.1988: з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003, у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. До пільгового стажу не зараховано довідку №553 від 08.08.2022, оскільки професія «електрогазозварник» не відповідає списку Постанові Ради Міністрів СРСП від 22.08.1956 №1173.

В подальшому, 27.03.2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою щодо призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, в якій позивач просив: зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003 в РФ згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 ; зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 12.09.1988 по 24.03.1990 згідно довідки №553 від 08.08.2022; зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 період роботи з 13.09.2006 по 03.04.2011 згідно рішення комісії при Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області №14 від 16.03.2023; повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 30.01.2023; скасувати рішення Головного управління ПФУ в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 06.02.2023 №2000-0302-9/14689 у справі №046050015431; з 10 листопада 2022 року призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Разом із вказаною заявою позивачем було надано додаткові документи, а саме: рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.03.2023 року №14 про результати розгляду заяви про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, яким було підтверджено періоди роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006 року по 03.04.2011 року для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.

За результатами розгляду додатково поданих позивачем документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення від 13.04.2023 року №046050015431, яким ОСОБА_1 знову відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу та страхового стажу, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зважаючи на те, що необхідний вік становить 56 років, а вік заявника - 55 роки; необхідний страховий стаж становить не менше 30 років у чоловіків, в той час як страховий стаж заявника становить 20 років 7 місяців 21 день; необхідний пільговий стаж становить не менше 12 років 6 місяців, а пільговий стаж позивача становить 9 років 9 місяців 8 днів. Крім того у вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи позивача згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 23.09.1988: з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. До пільгового стажу зараховано всі періоди роботи.

Вказане рішення від 13.04.2023 року №046050015431 направлене позивачеві листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 24.04.2023 року.

В подальшому представник позивача зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з відповідними запитами щодо пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .

Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.04.2023 року за вих.№18512-13070/Ш-01/8-0400/23, від 25.04.2023 року вих.№18619-13070/Ш-01/8-0400/23, від 27.04.2023 року вих.№19220-14559/Ш-01/8-0400/23 представнику позивача було повідомлено про те, що за наданими документами ОСОБА_1 до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 23.09.1988р.: з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003 у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. До пільгового стажу зараховано всі періоди. Загальний стаж роботи складає 20 років 07 місяців 21 день, пільговий стаж по Списку №2 14 років 04 місяці 01 день. Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.

Водночас судом встановлено, що відповідно до розрахунку стажу позивача, що був долучений відповідачем-2 до рішення від 13.04.2023 року №046050015431 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, визнаний Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області страховий стаж позивача становить саме 20 років 7 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 - 9 років 9 місяців 8 днів, а не 14 років 04 місяці 01 день, як зазначало у своїх вищевказаних листах Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. Також з означеного розрахунку стажу позивача слідує, що період роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006р. по 03.04.2011р. було зараховано відповідачем-2 лише до загального страхового стажу позивача, а періоди його роботи з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р. до його загального страхового стажу зараховано не було взагалі.

Незгода позивача з оскаржуваними рішеннями щодо відмови відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, а також щодо відмови у зарахуванні до його пільгового та страхового стажу позивача спірних періодів роботи зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.

При цьому, ст.13 Закону №1788-ХІІ (в редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII) було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, у статті 13 Закону №1788-ХІІ до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті б для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.

Законом України від 02.03.2015р. №213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення статтю 13 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції, пунктом б якої, зокрема, передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, у Законі №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, збережено пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті „б- 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).

Таким чином, статтею 13 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах, а раніше передбачений п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення віковий ценз для чоловіків з 55 років збільшено до 60 років із одночасним запровадженням правил поетапного збільшення показника вікового цензу.

Закон України від 02.03.2015р. №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

При цьому з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV (далі за текстом - Закон №1058-IV), який відповідно до його Преамбули розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України Про пенсійне забезпечення застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно до абз.1 п.2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

Абзацом 2 пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV (в редакції до внесення змін Законом України № 2148-VIII від 03.10.2017р.) визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 регламентувались п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII (до 11.10.2017р.), яким текст Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування доповнений, зокрема, ст.114, згідно з ч.1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

При цьому, Законом України від 03.10.2017р. №2148-VIII у новій редакції також викладений п.2 розділу XV Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, згідно з яким пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з абз.1 п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-ІV (в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Відтак, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: п. б ст.13 Закону України Про пенсійне забезпечення в редакції Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для чоловіків після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника страхового стажу, який складає 25 років за пунктом б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 30 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту б статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли мінімальний страховий стаж має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 25 років.

Відповідачем-2 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 30.01.2023р. досяг 55 річного віку (дата народження позивача ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та мав загальний страховий стаж роботи, який визнаний пенсійним органом, - 20 років 07 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 09 років 09 місяців 08 днів, відтак, підставою для відмови у призначенні позивачеві пенсії слугував висновок відповідача-2 про недостатність у ОСОБА_1 як страхового, так і пільгового стажу. Водночас, зі спірних рішень також встановлено, що відповідачем-2 не було зараховано до пільгового стажу позивача період його роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р. та не враховано подане ним разом із заявою від 27.03.2023 року рішення Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.03.2023 року №14 про результати розгляду заяви про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, яким було підтверджено періоди роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006 року по 03.04.2011 року для зарахування до пільгового стажу за Списком №2.

При цьому, зважаючи на те, що періоди роботи ОСОБА_1 з 13.09.2006 року по 03.04.2011 року для зарахування їх до пільгового стажу за Списком №2 було підтверджено рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.03.2023 року №14 про результати розгляду заяви про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому відповідачем-2 не наведено жодних мотивів неврахування цього рішення Комісії, суд дійшов висновку, що відповідач-2, відмовляючи у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду його роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р., діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому така відмова є протиправною.

Крім того, як зазначено вище, до загального страхового стажу позивача відповідачем-2 не зараховано фактично відпрацьований ОСОБА_1 час за період роботи з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р., у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Надаючи оцінку такій позиції пенсійного органу, суд зважає на наступне.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За приписами пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 працював у російській федерації у такі періоди:

з 12.04.1990р. по 27.06.1992р. електрозварником ручної зварки в Тресті «Томськнафтабуд»;

з 27.08.1992р. по 27.12.1992р. електрозварником ручної зварки в Тресті «Томськнафтабуд»;

з 27.12.1992р. по 21.10.1994р. електрозварником в Товаристві «Тандем»;

з 22.10.1994р. по 05.09.1998р. електрозварником ручної зварки в СМУ-2 Головного управління капітального будівництва;

з 23.07.2002р. по 10.07.2003р. електрогазозварником в ЗАТ «Північбудінвест».

Вказані записи трудової книжки позивача виконано розбірливо та вони є чіткими, виправлень не містять, а також завірені відбитками печатки відповідного роботодавця та підписами його відповідальних осіб, що відповідачами не заперечується.

Суд звертає увагу, що правильність та/чи достовірність вказаних записів у трудовій книжці сторонами не оспорюється та не спростовується.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами).

Отже, питання врахування періодів роботи в Російської Федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Відповідно до частини другої статті 6 Угоди «Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення» від 13 березня 1992 року, укладеною між Україною і Росією, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а та від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території Російської Федерації.

1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м.Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022, якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Пенсійний фонд України звернувся із запитом від 27.12.2022 за №2800-030102-5/56080 щодо погодження порядку дій, який буде застосовуватись до прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, при призначенні пенсій/поновленні раніше призначених пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації. Відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058.

Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) листом від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Мінсоцполітики запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону № 1058, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону №1058.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Таким чином, положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022, а положення Постанови №1328 з 02.12.2022.

Таким чином, оскільки позивач працював у Російській Федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території Російської Федерації.

Таким чином, увесь офіційно набутий трудовий стаж позивача на території РФ підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Крім того суд вважає зазначити те, що відповідно до пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Отже, припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

За таких обставин, суд вважає безпідставним не зарахування відповідачем-2 до страхового стажу позивача за Списком №2 періоду роботи ОСОБА_1 з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р., у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 Росією участі в Угоді учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

З огляду на наведене та зважаючи на встановлення судом, що позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 30.01.2023р. досяг 55 річного віку, що є достатнім пенсійним віком у розумінні приписів пункту "б" статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020р.), та мав загальний страховий стаж роботи, який визнаний пенсійним органом, - 20 років 07 місяців 21 день, в тому числі пільговий стаж за Списком №2 09 років 09 місяців 08 днів, при цьому, судом встановлено, що до загального страхового стажу позивача відповідачем-2 протиправно не було зараховано період його роботи з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р. (понад 7 років), що у сукупності становить загальний страховий стаж понад 28 років, а також безпідставно не зараховано до пільгового стажу позивача за Списком №2 період з 13.09.2006р. по 03.04.2011р., визнаний і підтверджений рішенням Комісії при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.03.2023 року №14 про результати розгляду заяви про підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах (понад 4 роки), що у сукупності становить пільговий стаж за Списком №2 понад 13 років, суд доходить висновку про протиправність та необґрунтованість рішень Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового та страхового стажу, а, отже, відповідно про скасування рішень відповідача-2 №046050015431 від 06.02.2023 року та №046050015431 від 13.04.2023 року і, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, позовні вимоги щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, оформленні рішеннями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.02.2023 №046050015431 та від 13.04.2023 №046050015431, листом від 24.04.2023 №1.0491-10690/Ш-02/8-2000/23, щодо відмови зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 періоду роботи з 13.09.2006 по 03.04.2011, до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 27.06.1992, з 27.08.1992 по 27.12.1992, з 27.12.1992 по 21.10.1994, з 22.10.1994 по 05.09.1998, з 23.07.2002 по 10.07.2003, задоволенню не підлягають, оскільки у даному випадку права позивача порушено не діями відповідача-2 щодо вищевказаної відмови, а його рішеннями №046050015431 від 06.02.2023 року та №046050015431 від 13.04.2023 року, відтак, належним способам захисту порушеного права ОСОБА_1 є саме визнання протиправними та скасування цих рішень, а вимоги щодо оскарження означених дій є неналежним способам захисту.

Щодо частини позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №613 від 30.01.2023 про призначення пенсії за віком за Списком №2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем-2 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах саме через недостатність пільгового та загального страхового стажу, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії набув необхідного пільгового та загального страхового стаж, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-2 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані рішення відповідача-2 не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, а тому керуючись приписами ч.2 ст.9 КАС України, якою, зокрема, передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, а також враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог і зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області саме призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах.

Щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі, тому у задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, 09.11.2022 року, при цьому матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 30.01.2023 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку, внаслідок чого пенсія ОСОБА_1 має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме: з 10.11.2022 року.

З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача-2 виник обов`язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 30.01.2023 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р., та з зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком №2 періоду роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1073,60грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача-1 за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 715,73грн.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) про визнання рішень протиправними та скасування їх, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №046050015431 від 06.02.2023 року та №046050015431 від 13.04.2023 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за Списком №2 період його роботи з 13.09.2006р. по 03.04.2011р., а також зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) період його роботи з 01.01.1992р. по 27.06.1992р., з 27.08.1992р. по 27.12.1992р., з 27.12.1992р. по 21.10.1994р., з 22.10.1994р. по 05.09.1998р., з 23.07.2002р. по 10.07.2003р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) призначити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 10.11.2022 року на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно частині задоволених позовних вимог у розмірі 715,73грн (сімсот п`ятнадцять гривень 73 копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова