Рішення № 116042663, 29.12.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" грудня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/4542/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, місто Харків, доФізичної особи-підприємця Кулакова Сергія Павловича, Харківський район, селище міського типу Мала Данилівка, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Фізичної особи-підприємця Кулакова Сергія Павловича, про стягнення заборгованості за договором оренди № 4221 від 23.01.2020 року у загальному розмірі 43 739,81 грн., з них: 38 370,46 грн. основна заборгованість, 5 369,35 грн. пеня (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року), прийнятої ухвалою суду від 26.12.23).

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31 жовтня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/4542/23. Розгляд справи № 922/4542/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 26 грудня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи заяву позивача, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року). Подальший розгляд справи вирішено здійснювати з урахуванням зменшених позовних вимог, а саме: стягнення основної заборгованості у розмірі 38 370,46 грн. та пені у розмірі 5 369,35 грн.

Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи: відповідачем надано відзив (вх. № 31592 від 17 листопада 2023 року), що прийнятий до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2023 року; позивачем надано відповідь на відзив (вх. № 32355 від 27 листопада 2023 року), що прийнята до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 листопада 2023 року; відповідачем - заперечення на відповідь на відзив (вх. № 33245 від 04 грудня 2023 року), що прийняті до розгляду із залученням до матеріалів справи ухвалою Господарського суду Харківської області від 05 грудня 2023 року.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, 23 січня 2020 року між позивачем та відповідачем укладений договір оренди № 4221 (надалі «Договір»). Предметом зазначеного Договору, відповідно до абз. 1 п. 1.1., є строкове платне користування Майном, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, в особі Харківської міської ради. Пунктом 2.1. Договору передбачено, що набуття Орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна. Об`єкт оренди, визначений Договором, був переданий Орендодавцем Орендареві згідно акта приймання-передачі № 97 від 23 січня 2020 року. Пунктом 10.1 Договору встановлено, що він діє до 23 січня 2035 року. Згідно з актом приймання-передачі від 27.04.2023 року майно повернуто Позивачу. Таким чином, позивач, як орендодавець, свої зобов`язання за Договором виконав належним чином. Натомість відповідач, в порушення умов Договору, зобов`язання належним чином не виконав. Пунктом 3.5. Договору визначено, що орендна плата за орендоване майно сплачується Орендарем щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця. Відповідно до п. 3.6. Договору, розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування Орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачується ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Протягом строку дії Договору Відповідачем належним чином не виконувалися обов`язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими Договором, внаслідок чого виникла заборгованість перед бюджетом Харківської міської територіальної громади з оплати орендної плати за Договором в сумі 73 892,71 грн.

Крім цього, відповідно до п. 3.10. Договору передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету м. Харкова з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати). Згідно п. 3.4. Договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акта приймання-передачі майна або з моменту розірвання Договору до п. 10.6. Договору. Відповідач неодноразово порушував строки сплати орендної плати, в результаті чого виникла заборгованість зі сплати пені в розмірі 18 588,03 грн.

17 листопада 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 31592). Із поданим позовом відповідач не погоджується та просить відмовити у його задоволенні з наступних підстав. Як зазначено в акті приймання-передачі приміщення в орендне користування від 23.01.2020 року, воно потребувало проведення ремонтних робіт. В свою чергу, проведення таких робіт було можливим відповідно до п. 4.8., 5.2. Договору тільки з письмового дозволу позивача. Таке узгодження здійснювалося протягом січня лютого 2020 року, але роботи так і не почались в зв`язку із оголошенням на території України карантину у зв`язку із поширенням коронавірусу SARS-CoV-2, який тривав до 01.07.2023 року. Водночас, використання орендованого приміщення в період дії Договору стало неможливим в період з 24.02.2022 року внаслідок військової агресії російської федерації проти України та оголошення в зв`язку із цим воєнного стану в України, тобто настання форс-мажорних обставин, що підтверджені листом ТПП. Тому, в зв`язку із існуванням прямої та безпосередньої загрози життю та здоров`ю відповідача, він змушений був покинути своє місце проживання виїхав до Німеччини. У зв`язку із цим, відповідач вважає, що наявні всі підстави для застосування в даному випадку норми ч. 6 ст. 762 ЦК України щодо звільнення відповідача від оплати за Договором за весь той час, який він не мав можливості з об`єктивних причин користуватися орендованими приміщеннями. Також, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року і вважає, що він звільнений від орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року. Крім того, відповідач вважає, що позивач всупереч вимогам до позовної заяви та додатків до неї, не надає суду розрахунку ціни позову. Крім того, у доданих розрахунках відсутні відомості про зарахування отриманих протягом червня-жовтня 2023 року коштів у сумі 2 500,00 грн. за Договором.

Щодо стягнення пені відповідач заявляє про застосування строків позовної давності. Так, на день звернення позивача до суду із вимогою про стягнення пені строк позовної давності сплив для періоду з лютого 2021 року до жовтня 2022 року.

27 листопада 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 32355). Позивач зазначає, що обставини, зазначені у нормі ч. 6 ст. 762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч. 6 ст. 762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними. Для застосування частини ч. 6 ст. 762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. При цьому, саме наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане, і він не відповідає за ці обставини, при застосуванні ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України. Проте, як впродовж дії Договору, так і під час розгляду даної справи, відповідач не надав належних та допустимих доказів щодо неможливості користування майном, що є предметом Договору, що свідчить про припущення відповідача про неможливість використовувати відповідні нежитлові приміщення і, відповідно, застосування ч. 6 ст. 762 ЦК України. Щодо форс-мажорних обставин позивач зазначає, що лист ТПП не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин. Таким чином, «скачування та посилання» на Лист ТПП (як зазначає відповідач) не є достатнім і не створює безумовних підстав для звільнення останнього від цивільно-правової відповідальності, а посилання останнього на такі обставини є безпідставними та необґрунтованими. Також позивач зазначає, що обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». Цією постановою передбачено перелік вищезазначених адміністративно-територіальних одиниць, до яких відноситься в тому числі, Харківська область, зокрема, в межах Харківського району (крім м. Харкова). Тобто, звільнення від орендної плати не поширюється на орендарів, які використовують майно в межах міста Харкова. Таким чином, у зв`язку з тим, що відповідач користується майном за адресою: м. Харків, вул. Сумська, буд. 19, підстави для застосування звільнення від орендної плати, передбаченої Постановою, відсутні.

Щодо строків позовної давності до вимог про стягнення пені позивач зазначає, що зі змісту наданого позивачем розрахунку суми заборгованості та розрахунку суми пені за Договором, починаючи з лютого 2021 року відповідачу нараховувалась пеня внаслідок несвоєчасної сплати орендної плати. При цьому, у лютому 2022 року Відповідачем була погашена заборгованість зі сплати пені у повному обсязі (пеня на кінець періоду становить 0,00 грн.). В подальшому, внаслідок несвоєчасної сплати орендної плати, починаючи з березня 2022 року, відповідачу, за кожен день прострочення, нараховувалась пеня, яка станом на 27.04.2023 (момент повернення майна Позивачу) становить 18 588,03 грн. Водночас, згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в України воєнного стану, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема ст. 258 ЦК України продовжуються на строк його дії. Таким чином, строк позовної давності до вимог про стягнення пені продовжується на строк дії воєнного стану, який триває по сьогоднішній день, що свідчить про безпідставність застосування строків позовної давності відповідачем.

Також, позивач зазначає, що оплата від 26.10.2023 у сумі 500 грн. згідно платіжного доручення № 154213477 була здійснена Відповідачем після отримання Позивачем копії позовної заяви, яку останній отримав 18.10.2023, як зазначено у відзиві на позовну заяву.

04 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 33245). Відповідач зазначає, що укладений Договір не містить жодного посилання на порядок використання сторонами виниклих під час його дії обставин непереборної сили (форс-мажору). Тому посилання позивача на неможливість застосування в якості причини звільнення від відповідальності за несплату орендної пати обставин непереборної сили (форс-мажору) є необґрунтованим та безпідставним. Наведений у відзиві лист ТПП України, відповідача, в даному випадку, вважає достатнім підтвердженням наявності форс-мажору запровадження воєнного стану в України. Щодо отримання оплат по 500 грн., відповідач вказує, що позивач зазначає про те, що оплати здійснюються відповідачем після отримання позову, що не відповідає дійсності. Оплати проведені 30.06.2023, 25.07.2023, 18.08.2023, 15.09.2023, 26.10.2023 року, роздруківки квитанцій про зазначені платежі додані до відзиву. В іншій частині відповідач посилається на обставини, що були викладені у відзиві.

15 грудня 2023 року до суду від відповідача надійшли пояснення (вх. № 34594) у яких відповідач посилається на ту обставину, що 01 грудня 2023 року Харківською міською радою прийнято рішення № 496/23 «Про деякі питання нарахування та сплати орендної плати за користування» майном комунальної власності Харківської міської територіальної громади під час дії воєнного стану». Зазначеним рішенням передбачено звільнення від орендної плати орендарів, які використовують нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, цілісні майнові комплекси, що належать до комунальної власності Харківської міської територіальної громади за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 включно за договорами оренди комунального майна, укладеними до 24.02.2022 року. Таким чином, відповідач зазначає, що наразі існують підстави, щонайменше, для зменшення орендних платежів за період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року включно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 23 січня 2020 року між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради, від імені якої діє Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець за Договором) та Фізичною особою-підприємцем Кулаковим Сергієм Павловичем (відповідач, орендар за Договором) укладено Договір оренди № 4221.

Зі змісту умов укладеного Договору, суд прийшов до висновку, що він за своєю правовою природою є договором найму (оренди), тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Згідно із ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч. 1, 6 ст. 762 ЦК України). У відповідності до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу № 7-1, 7-2, 7-2а, XIV, XV, XXXVIII площею 83,5 кв.м. та частина нежитлового приміщення підвалу № ХІІІ (місця спільного користування) площею 3,2 кв.м., загальною площею 86,7 кв.м. в житловому будинку літ. «А-3» (технічний паспорт від 29.09.2019, інвентаризаційна справа № 131000001651-1; надалі - майно), яке розташовано за адресою: місто Харків, вулиця Сумська, будинок 19 та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс». Нежитлові приміщення підвалу № 7-1, 7-2, 7-2а, XIV, XV, XXXVIII площею 83,5 кв.м. належать на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно із п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою використання: для розміщення суб`єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення. Набуття орендарем права користування майном настає після підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна, що підписуються одночасно (п. 2.1. Договору). У відповідності до п. 3.2. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропозиції її розподілу. Згідно із п. 3.3. Договору нарахування орендної плати починається з дати підписання акта приймання-передачі. Відповідно до п. 3.5. Договору орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця не пізніше 20 (двадцятого) числа наступного місяця. У відповідності до п. 10.1. Договору він діє з 23 січня 2020 року до 23 січня 2035 року.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

23 січня 2020 року між позивачем та відповідачем укладено акт приймання-передачі нежитлових приміщень, переданих в орендне користування згідно договору оренди № 4221, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Гавриловою С.А. 23 січня 2020 року за реєстровим № 97. Також, в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі від 27.04.2023 року, яким відповідачем передано позивачу приміщення за Договором.

За твердженням позивача, починаючи з січня 2021 року у відповідача виникла заборгованість з орендної плати за Договором. У зв`язку із цим, позивач просив (редакція позовної заяви 26.10.23) про стягнення орендної плати за період з січня 2021 року по 27 квітня 2023 року у розмірі 73 892,71 грн. та пені у розмірі 18 588,03 грн.

01 грудня 2023 року Харківською міською радою прийнято рішення № 496/23 «Про деякі питання нарахування та сплати орендної плати за користування майном комунальної власності Харківської міської територіальної громади під час дії воєнного стану». Пунктом 1 вказаного рішення визначено, що за період з 24.02.2022 по 30.09.2022 включно за договорами оренди комунального майна, укладеними до 24.02.2022, звільнити від орендної плати орендарів, які використовують нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно, цілісні майнові комплекси, що належать до комунальної власності Харківської міської територіальної громади.

Судом встановлено, що Договір укладений 23 січня 2020 року, тобто до 24.02.2022 року, а відповідач використовує майно, що є комунальною власністю. За таких обставин наявні підстави для звільнення відповідача від орендної плати з 24.02.2022 по 30.09.2022 року від орендної плати за Договором на підставі рішення Харківської міської ради № 496/23 від 01 грудня 2023 року.

Означене рішення Харківської міської ради враховано позивачем, у зв`язку із чим позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року).

За таких обставин, розмір орендної плати, з урахуванням рішення Харківської міської ради № 496/23 від 01 грудня 2023 року (заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року)), становить 38 870,46 грн. (періоди: 1) з січня 2021 року по 23.02.2022 включно; 2) з 01.10.2022 по 27.04.2023 року).

Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем додано 5 (п`ять) платіжних документів на суму 500 грн. кожна. Із первісного розрахунку позивача вбачається, що ним були враховані 4 (чотири) платежі. В свою чергу, платіж від 26.10.2023 року на суму 500,00 грн., що підтверджується платіжним документом № 154213477, був врахований у заяві про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року).

За таких обставин, розмір орендної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з січня 2021 року по 23.02.2022 (включно) та з 01.10.2022 по 27.04.2023 року, з урахуванням оплати відповідачем заборгованості в розмірі 500,00 грн., складає 38 370,46 грн.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

Окремо суд зазначає, що посилання відповідача на неможливість використання приміщення, у зв`язку із необхідністю проведення ремонтних робіт у ньому, не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 6 ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає. Натомість, відповідач був повідомлений про стан приміщення, а саме про необхідність проведення в ньому ремонту, що вбачається з Акта приймання-передачі приміщення від 23.01.2020 року. Тим паче, відповідач систематично сплачував орендну плату за використання приміщення без будь-яких зауважень.

За таких обставин, суд не вбачається підстав для звільнення відповідача від сплати орендної плати за весь час перебування приміщення у нього в оренді, через неможливість його використання, у зв`язку із недоведеність такого факту.

Відносно неможливості використання приміщення через військову агресію російської федерації проти України, листа ТПП та посилання відповідача на переїзд до Німеччини.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, поширюються саме на правовідносини, що є предметом судового розгляду у даній справі. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України, суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. Однак, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин. Сам по собі факт виїзду до Німеччини не припиняє орендних правовідносин. Крім того, вищезазначеним рішенням Харківської міської ради відповідача звільнено від орендної плати з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року.

Відносно посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року, як на підставу звільнення від орендної плати на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пп. 1 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року установлено, що: на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31 грудня 2022 р., за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна: які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп`янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).

З п. 1.1. Договору вбачається, що майно розташоване у м. Харкові, що не звільняє відповідача від орендної плати на період воєнного стану, а отже постанова Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» № 634 від 27.05.2022 року є не релевантною у даних правовідносинах.

Окремо суд звертає увагу, що ним враховані пояснення відповідача (вх. № 34594 від 15 грудня 2023 року), у яких міститься посилання на рішення Харківської міської ради № 496/23 від 01.12.2023 року.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.10. Договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується на користь орендодавця з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення (включаючи день проплати).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованої позивачем пені (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 35572 від 26 грудня 2023 року), суд прийшов до висновку, що вона здійснена арифметично вірно, а отже підлягає задоволенню в повному обсязі та стягненню із відповідача на користь позивача у розмірі 5 369,35 грн.

Відносно заяви відповідача про застосування строків позовної давності, адже, на його думку, на день звернення позивача до суду із вимогою про стягнення пені строк позовної давності сплив для періоду з лютого 2021 року до жовтня 2022 року, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до п. 5 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: « 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тобто, строки, визначені статтею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії відповідного карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами, внесеними Постановою КМУ № 956 від 13.10.2020р., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р. Надалі було ухвалено постанову Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Відповідно до п. 1 цієї Постанови (в актуальній редакції) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину. При цьому, додатково, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293цього Кодексу, продовжуються на строк його дії». Тобто, строки, визначені статтею 258 ЦК України, продовжуються на строк дії воєнного стану». Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що досі триває.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що з 19 грудня 2020 року має місце введення карантину, а з 24 лютого 2022 року - введений воєнний стан, що зумовлюють продовження строку позовної давності, визначеного статтею 258 ЦК України.

Тобто, позивачем не пропущено строк позовної давності.

5. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кулакова Сергія Павловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412) заборгованість у сумі 38 370,46 грн., пеню у сумі 5 369,35 грн. за договором оренди № 4221 від 23.01.2020 року, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 147,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "29" грудня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко