Рішення № 116042605, 21.12.2023, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023м. ХарківСправа № 922/2154/22 (922/3793/23)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатого В.О.

при секретарі судового засідання Мазуренко А.О.

розглянувши в судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Харківської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309) до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 37574805), 2. Фізичної особи-підприємця Супруненка Андрія Володимировича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж"за участю представників сторін:

позивача - не з`явився ;

відповідача1- не з`явився ;

відповідача2- не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023 у справі 922/2154/22, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2023 року, крім іншого, відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" (код ЄДРПОУ 37574805); визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Агрофірма Престиж" у розмірі 38521227,00 грн - основного боргу, а також 24810,00 грн - витрат зі сплати судового збору за подання до суду заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство, 60300,00 грн - витрат зі сплати винагороди арбітражному керуючому; призначено розпорядником майна ТОВ "Агрофірма Престиж" арбітражного керуючого Сиволобова Максима Марковича (свідоцтво № 451 від 12.03.2013, адреса: 01054, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, 33/34, прим. 13, РНОКПП НОМЕР_2 ).

09.08.2023 до суду від ФОП Супруненка Андрія Володимировича у справі 922/2154/22 надійшла заява з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183), в якій заявник просить суд визнати його грошові вимоги до ТОВ "Агрофірма Престиж" на загальну суму 48996782,84 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів у наступній черговості: 5368,00 грн - витрати зі сплати судового збору - перша черга задоволення вимог кредиторів, 48991414,84 грн - четверта черга задоволення вимог кредиторів.

В обґрунтування поданої заяви ФОП Супруненко А.В. посилається на неналежне виконання боржником умов Договорів про надання посередницьких послуг № 02/04-18 від 02.04.2018, № 01/02-19 від 01.02.2019, № 01/02-20 від 01.02.2020, №01/02-21 від 01.02.2021.

Ухвалою суду від 14.08.2023 у справі 922/2154/22 призначено заяву ФОП Супруненка Андрія Володимировича з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) до розгляду в попередньому засіданні суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ», Фізичної особи-підприємця Супруненко Андрія Володимировича , в якій просить суд :

1. Визнати недійсним Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (ідентифікаційний код юридичної особи 37574805) та Фізичною особою-підприємцем СУПРУНЕНКОМ АНДРІЄМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ (ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів.

У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", яка розглядається суддею Усатим В.О.

Частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що спір про визнання недійсним договору, укладеного боржником, підлягає розгляду в позовному провадженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду заява в межах справи про банкрутство (вхідний номер 3793/23 від 28.08.2023) передана на розгляд судді Усатому В.О.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за ПРАВИЛАМИ СПРОЩЕНОГО ПОЗОВНОГО ПРОВАДЖЕННЯ.

Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Судом встановлено, що заява (позовна заява) не містить клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Дослідивши матеріали заяви (позовної заяви), враховуючиклопотання позивача, викладене у пункті 2 прохальної частини заяви (позовною заяви), в якій останній просив суд розглянути всі вимоги в одному провадженні із викликом сторін, суд дійшов висновку про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 04.09.2023 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (вхідний номер 3793/23 від 28.08.2023) до розгляду в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж". Відкрито провадження у справі 922/2154/22 (922/3793/23). Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на "26" вересня 2023 р. о 15:00 год. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзивів на позовну заяву. У зазначений строк відповідачі мають надіслати суду відзиви, які повинні відповідати вимогам статті 165 Господарського процесуального кодексу України, і всі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Копії відзивів та доданих до них документів відповідачі мають надіслати (надати) іншим учасникам справи одночасно із надсиланням (наданням) відзивів до суду та докази надіслання надати суду разом із відзивами на позов. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзиви із урахуванням вимог статті 166 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відзивів. Докази надіслання відповіді на відзиви іншим сторонам постановлено надати суду. Встановлено відповідачам строк для подання заперечень на відповідь на відзив із урахуванням вимог статті 167 Господарського процесуального кодексу України протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив. Докази надіслання заперечень іншим сторонам постановлено надати суду.

В судове засідання 26.09.2023 учасники справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 26.09.2023 відкладено розгляд справи по суті на "25" жовтня 2023 р.

25.10.2023 до суду від представника позивача надійшло клопотання (вх.№29090) в якому останній просив суд:

1) судове засідання у справі провести без участі адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та позов задовольнити;

2) у разі подання іншими учасниками справи процесуальних документів по суті справи (відзиву, пояснень, доказів тощо) - відкласти розгляд справи для можливості ознайомлення із вказаними документами (доказами) позивачем та надання заперечень (у разі потреби).

В судове засідання 25.10.2023 учасники справи не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 25.10.2023 відкладено розгляд справи по суті на "02" листопада 2023 р. о 11:50 год.

01.11.2023 до суду від відповідача2 надійшов відзив (вх.№29864) з додатками, в якому останній заперечує проти позовних вимог в повному обсязі.

01.11.2023 до суду від позивача надійшло клопотання (вх.№29864), в якому останній просив суд :

1) судове засідання у справі провести без участі адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та позов задовольнити.

2) у разі подання іншими учасниками справи процесуальних документів по суті справи (відзиву, пояснень, доказів тощо)- відкласти розгляд справи для можливості ознайомлення із вказаними документами (доказами) позивачем та надання заперечень (у разі потреби).

В судове засідання 02.11.2023 учасники справи не з`явився, про причини неявки суд не повідомили.

Розглянувши питання прийняття до розгляду відзиву (вх. №29864 від 01.11.2023) відповідача2 у справі, суд зазначив наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ГПК України відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відповідно до ч. 2 ст. 165 ГПК України відзив підписується відповідачем або його представником. Відповідно до ч. 5 ст. 165 ГПК України копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Проаналізувавши відзив та додані до нього документи на предмет відповідності вимогам ГПК України, суд зазначив наступне: Ухвалою від 04.09.2023 судом встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк, з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяву. Як вбачається із відстеження відправлення ухвали від 04.09.2023 року на адресу Супруненка Андрія Володимировича(трек-номер НОМЕР_3 ) ухвала суду від 04.09.2023 не була отримана останнім. Враховуючи вищевикладене, суд прийняв до розгляду із залученням до матеріалів справи № 922/2154/22 (922/3793/23) відзив відповідача2 (вх. №29854 від 01.11.2023) .

Ухвалою суду від 02.11.2023 прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи № 922/2154/22 (922/3793/23) відзив відповідача2 (вх. №29864 від 01.11.2023). Відкладено розгляд справи по суті на "29" листопада 2023 р. о 10:15 год.

В судовому засіданні 29.11.2023 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

В судовому засіданні 29.11.2023 представник відповідача1 заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд у позові відмовити.

Відповідач2 в судове засідання 29.11.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні 29.11.2023 ухвалою суду, яку внесено до протоколу судового засідання, з метою дотримання принципів судочинства в господарському процесі та з метою повного і всебічного розгляду справи по суті, враховуючи неможливість закінчення розгляду справи в даному судовому засіданні, суд, з огляду на приписи ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про оголошення перерви в судовому засіданні на 06 грудня 2023 року о(б) 15:45 год та виклик відповідача2 через оголошення на офіційному веб-сайті суду.

05.12.2023 від позивача надійшло клопотання (вх.№33430), в якому останній просив суд :

1) судове засідання у справі провести без участі адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та позов задовольнити.

2) у разі подання іншими учасниками справи процесуальних документів по суті справи (відзиву, пояснень, доказів тощо)- відкласти розгляд справи для можливості ознайомлення із вказаними документами (доказами) позивачем та надання заперечень (у разі потреби).

В судове засідання 06.12.2023 сторони не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 06.12.2023 відкладено розгляд справи на 21.12.2023 о 11:50 год.

21.12.2023 від позивача надійшло клопотання (вх.№35109), в якому останній просив суд :

1) судове засідання у справі провести без участі адвоката Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" та позов задовольнити.

2) у разі подання іншими учасниками справи процесуальних документів по суті справи (відзиву, пояснень, доказів тощо)- відкласти розгляд справи для можливості ознайомлення із вказаними документами (доказами) позивачем та надання заперечень (у разі потреби).

21.12.2023 від відповідача1 надійшло клопотання (вх.№35236) в якому останній просив суд:

1. розглянути справу №922/2154/22 (922/3793/23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ», Фізичної особи-підприємця Супруненка Андрія Володимировича про визнання недійсним договору в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" без участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" та його представника.

2. відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА» до ТОВ «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ» та ФОП Супруненко А.В. про визнання недійсними Договору посередницьких послуг № 01/02-21 від 01 лютого 2021 року.

В судове засідання 21.12.2023 сторони не з`явились, були повідомлені належним чином про місце, дату та час проведення судового засідання, явка останніх в судове засідання обов`язковою не визнавалась.

Суд окремо вважає необхідним звернути увагу, що з метою повідомлення відповідачів про розгляд даної справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копії ухвал суду про відкриття провадження у справі від 04.09.2023 та наступні ухвали суду направлялись судом або рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адреси місцезнаходження відповідачів, які зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: відповідача1 Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ» - 62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4; відповідача2 фізичної особи-підприємця СупруненкаАндрія Володимировича: АДРЕСА_1 , або в електронному вигляді в електронні кабінети останніх.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що сторони у справі не були позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі 922/2154/22 (922/3793/23) у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що за змістом ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").

Статтею 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Проте, 24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 (із змінами) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Згідно статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється. При цьому, згідно Рекомендацій, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ. На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, для надання можливості сторонам висловити свою правову позицію щодо позовних вимог та встановлення істини у даній справі, суд був вимушений з об`єктивних причин вийти за межі строку встановленого статтею 248 ГПК України, який у даному випадку не є розумним для розгляду даної справи.

При цьому, суд здійснив усі необхідні дії для розгляду справи, а в матеріалах справи достатньо матеріалів для вирішення спору по суті.

У пунктах 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України закріплені такі основні засади судочинства як: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Зазначені принципи знайшли своє відображення у статтях 7, 13 ГПК України, а тому господарські суди зобов`язані реалізовувати їх під час здійснення господарського судочинства. Закон України "Про судоустрій та статус суддів" (пункт 3 статті 7) також гарантує право кожного на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

Суд констатує про те, що під час розгляду справи, були створені належні умови для реалізації сторонами своїх прав, що передбачені ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Як встановлено вище, ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2023 року, 01.01.2020 між ТОВ "Суффле Агро Україна" (продавець) та ТОВ "Агрофірма Престиж" (покупець) було укладено договір поставки № 1300031568, відповідно до п. 1.1 якого договір направлений на забезпечення продавцем покупця посівним матеріалом, засобами захисту рослин, добривами для сільськогосподарського сезону 2020 року.

У період 2020 - 2021 роки на виконання умов укладеного між сторонами договору кредитором було поставлено боржнику сільськогосподарських товарів на загальну суму 95528908,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи специфікаціями та видатковими накладними, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відбитками печаток товариств.

Заборгованість за поставлений товар за договором поставки № 1300031568 від 01.01.2020 була погашена боржником (з урахуванням оплати поручителя) на загальну суму 40175474,50 грн, у зв`язку з чим заборгованість ТОВ "Агрофірма Престиж" перед ТОВ "Суффле Агро Україна" станом на момент звернення кредитора із заявою про відкриття справи про банкрутство складає 55353433,50 грн.

В ухвалі Господарського суду Харківської області від 18.07.2023, також, встановлено, що 18.03.2020 між ТОВ "Агрофірма Престиж" (боржник) та ТОВ "Суффле Агро Україна" (кредитор) укладено фінансову аграрну розписку №235, за якою боржник зобов`язався у строк до 15.06.2020 сплатити на користь кредитора безумовне грошове зобов`язання у розмірі 10006084,00 грн.

За цією аграрною розпискою зобов`язання кредитора забезпечуються заставою майбутнього врожаю соняшнику на суму безумовного грошового зобов`язання, що орієнтовно складає 1053,272 тонн соняшнику.

Окрім того, 18.03.2020 між ТОВ "Агрофірма Престиж" (боржник) та ТОВ "Суффле Агро Україна" (кредитор) укладено фінансову аграрну розписку № 237, за якою боржник зобов`язався у строк до 15.08.2020 сплатити на користь кредитора безумовне грошове зобов`язання у розмірі 28515143,00грн.

За цією аграрною розпискою зобов`язання кредитора забезпечуються заставою майбутнього врожаю зерна, що вирощуються на суму безумовного грошового зобов`язання, що орієнтовно складає 3001 тонну 594 кг соняшнику.

Як встановлено в ухвалі Господарського суду Харківської області від 18.07.2023, у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за фінансовою аграрною розпискою № 237 від 18.03.2020 на суму 28515143,00 грн, на підставі заяви кредитора приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Ясінським В.Є. було вчинено виконавчий напис від 26.11.2021 (зареєстрований в реєстрі за № 3122) про стягнення загалом 42987714,50 грн, а саме: основного грошового зобов`язання боржника за вказаною фінансовою аграрною розпискою у розмірі 28515143,00 грн; штрафу у розмірі 14257571,50 грн; плати за вчинення виконавчого напису у розмірі 215000,00 грн.

10.12.2021 на підставі зазначеного виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Родіним Г.В. було відкрито виконавче провадження за № 67855588.

З матеріалів зазначеної справи та заяви ФОП Супруненка Андрія Володимировича з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) у справі 922/2154/22 вбачається, що між відповідачем2 (в якості Виконавця) та Боржником (в якості Замовника) було укладено Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року.

Відповідно до пункту 1.1. Договору, ним регулюються правовідносини щодо надання Виконавцем послуг Замовникові при здійсненні останнім підприємницької діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок Замовника.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, Замовник дає завдання, а Виконавець зобов`язується надавати Замовникові такі посередницькі послуги (надалі іменується «послуги»): пошук та залучення контракту з клієнтом, результатом яких є укладення між Замовником та будь-яким підприємством України (надалі Клієнт) договорів на надання послуг з оренди с/г обладнання, супроводження та оформлення згідно контракта замовника, укладання договорів на виконання інших видів сільськогосподарських послуг.

Відповідно до пункту 1.3. Договору, за цим Договором Виконавець діє в межах території Харківської області у якості посередника в сфері закупівлі та продажу товарів та послуг.

Відповідно до пункту 1.4. Договору, підтвердженням надання послуг за цим Договором є акт, який складається Сторонами.

Відповідно до статті 2 Договору, обов`язки Замовника:

2.1.Оплатити послуги Виконавця у розмірі, в порядку та в строки, визначені в цьому Договорі.

2.2.Надавати Виконавцеві інформацію, необхідну для надання послуг.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, оплата наданих послуг здійснюється в кожному випадку після укладення окремого договору на виконання послуг між Замовником та знайденим Виконавцем Клієнтом, згідно з п. 4 шляхом перерахування грошей на поточний рахунок.

Відповідно до пункту 4.2. Договору, за якісне виконання роботи, передбаченої цим Договором, Замовник сплачує Виконавцю винагороду у 28 % відношенню від вартості укладеного Договору Замовника і Клієнта, кількість якої вказана в актах виконаних робіт.

Відповідно до пункту 7.2. Договору, строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1. цього Договору та закінчується 31.12.2021 року.

Відповідно до пункту 8.2. Договору, на момент укладення цього Договору Виконавець та Замовник є платниками податку на прибуток підприємств.

Дослідивши зміст та умови Договору про надання посередницьких послуг №01/02-21 від 01/02/2021 року, судом встановлено, що виконавцем у вказаному договорі зазначений ФОП Супруненко А.В. (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_2 ) а замовником - ТОВ АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 37574805).

Як стверджує відповідач2 у заяві з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) у справі 922/2154/22 за вказаним Договором про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року 2021 році відповідач2 надав посередницькі послуги боржнику на загальну суму 11 510 172,99 грн.

В підтвердження вищезазначеного, ОСОБА_1 долучено до заяви з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) у справі 922/2154/22 наступні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг):

1)№20/09-1 від 20 вересня 2021р. на суму 5 507 223,52 грн ПДВ-0,00грн., із описом послуг : посередницькі послуги до дог.№ 01/03-1 від 01.03.2021р..

2)№21/09-1 від 21 вересня 2021р. на суму 6 002 939,47 грн., ПДВ - 0,00 грн. із описом послуг: посередницькі послуги до дог.№ 3 від 03.08.2021р..

Як стверджує ОСОБА_1 у заяві з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) у справі 922/2154/22 , боржник оплату за вказані послуги за Договором про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 не сплатив.

При цьому, як зазначає позивач, з 2021 року відповідач2 не здійснив жодних дій щодо стягнення вказаної заборгованості з боржника за Договором про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021.

Крім того, позивач звертає увагу суду, що між відповідачами було укладено ще три договори, абсолютно аналогічні за змістом та предметом, які є предметом оскарження в іншому судовому провадженні, зокрема у справі №922/2154/22 (922/3791/23) через те, що вони укладені поза межами так званого підозрілого періоду, а саме Договорів про надання посередницьких послуг № 02/04-18 від 02.04.2018, № 01/02-19 від 01.02.2019, № 01/02-20 від 01.02.2020.

Узагальнені доводи ТОВ "Суффле Агро Україна" щодо позовних вимог були наступними.

З позиції ТОВ "Суффле Агро Україна", Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року має ознаки фраудаторності: оспорюваний договір був укладений в підозрілий період, коли боржник мав невиконані грошові зобов`язання перед ТОВ "Суффле Агро Україна"; оскаржуваний договір був укладений між заінтересованими особами.

Крім того, позивач вказує, що правочин не мав для сторін жодного наміру реального виконання .

Позивач вважає, що створення фіктивних кредиторських вимог призводить до зменшення розміру кредиторських вимог кредитора до банкрута у відсотковому відношенні до інших кредиторів, а тому, зменшує частку кредитора в цій ліквідаційній масі.

Враховуючи вищевикладене, ТОВ "Суффле Агро Україна" вважає наявними підстави для визнання Договору про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року недійсним.

Заперечення відповідача2 щодо позовних вимог були наступними.

Відповідач2 вказує, що ТОВ СУФФЛЕ АГРО УКРАЇНА не було заявлено та доведено, що укладеними договорами йому було завдано збитки, отже, застосування статті 42 КУзПБ до Договору про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року, на думку відповідача2, є неможливим. Крім того, відповідач2 вказує, що ТОВ АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ виконало грошові зобов`язання перед ТОВ СУФФЛЕ АГРО Україна, та мало обґрунтоване переконання, що останнє не має грошових вимог. Крім того, відповідач2 вважає, що позивачем не підтверджено жодним доказом фраудаторність оспорюваних правочинів та цивільне законодавство гарантує підприємцям свободу договору, що означає, на думку відповідача2, можливість визначення умов договору на власний розсуд .

Відповідача1 було належним чином повідомлено про розгляд даної справи судом, але він не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву та докази, які підтверджують його заперечення проти позову .

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником.

Товариство з обмеженою відповідальністю Суффле Агро Україна, реалізуючи своє право, звернулося до господарського суду, в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж", з заявою про визнання недійсними Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що вимоги про визнання недійсним Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року обґрунтовані вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про банкрутство у межах підозрілого періоду фраудаторного правочину.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Надаючи правову оцінку оспорюваному правочину, суд зазначає, що Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника.

Так, частинами 1, 2 ст. 42 КУзПБ передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора , поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Не виключається визнання договору недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), послаючись на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Судом, також, враховано висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 910/14918/20 (910/17720/21), відповідно до якої фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 Цивільного кодексу України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 Цивільного кодексу України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених у частині другій статті 16 ЦК України. Разом з цим, застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі права чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011 (913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б (910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).

Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України, та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Правопорядок не може залишати поза реакцією дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").

За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Відносно критеріїв (ознак), за якими правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, суд зазначає наступне.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №704/1410/18, від 10.12.2021 у справі №370/3154/14, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою) (висновок Верховного Суду у справі 908/802/20(908/2767/22)від 17.10.2023.

Дослідивши зібрані в матеріалах справи докази, суд відзначає, що в даному випадку за визначеними в своїй сукупності критеріями наявні ознаки фраудаторності оспорюваного договору , що підтверджується наступним.

По-перше, оспорюваний правочин укладений у "підозрілий період" - в межах 3 років до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агрофірма Престиж".

По-друге, на момент вчинення оспорюваного договору , у ТОВ "Агрофірма Престиж" існували грошові зобов`язання, зокрема, перед ТОВ "Суффле Агро Україна".

Так, як встановлено ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.07.2023, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 вересня 2023 року, строк виконання фінансової аграрної розписки №235 від 18.03.2020 на суму безспірних вимог 10006084,00 грн настав 15.06.2020, а фінансової розписки № 237 від 18.03.2020 на суму безспірних вимог 28515143,00 грн - настав 15.08.2020, на вказаних розписках відсутні написи "Виконано", доказів виконання фінансових аграрних розписок боржником до суду не надано, з огляду на що суд дійшов висновку про наявність у ТОВ "Агрофірма Престиж" безумовного грошового зобов`язання перед ТОВ "Суффле Агро Україна" в розмірі 38521227,00 грн - основного боргу, які є безспірними вимогами кредитора.

По-третє, ТОВ "Суффле Агро Україна" у позовній заяві вказує, що відповідач2 є особою заінтересованою стосовно боржника, що не може залишитись судом без уваги.

З матеріалів справи вбачається, що учасником ТОВ "Агрофірма Престиж" із часткою 70% є ТОВ "АГРОДАР-ГРУП УКРАЇНА, 43770959, а кінцевими бенефіціарними власниками із частками по 35% відповідно є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач2 є заінтересованою особою стосовно боржника .

Крім того, як встановлено судом вище, в підтвердження надання послуг за спірним договором ОСОБА_1 долучено до заяви з грошовими вимогами до боржника (вх. № 21183 від 09.08.2023) у справі 922/2154/22 відповідні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які зазначені судом вище за текстом даного рішення, зокрема акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №20/09-1 від 20 вересня 2021р. та акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №21/09-1 від 21 вересня 2021р.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю. Разом з тим сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів НЕ Є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 ).

Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 01.03.2023 у справі № 910/6210/20, наведено висновок про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам належить досліджувати, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального надання таких послуг за договором.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 916/922/19).

Суд зазначає, що оформлення первинних бухгалтерських документів - актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) НЕ є безумовними доказами здійснення між сторонами господарських операції за спірними договорами про надання послуг, оскільки такі господарські операції є дійсними за умови фактичної передачі товару/надання послуг та якщо господарські операції реально призводить до зміни в структурі активів та зобов`язань у власному капіталі підприємства.

Долучені ОСОБА_1 до відзиву на позовну заяву договори, зокрема Договір №3 від 03.08.2021, який підписано збоку замовника директором ТОВ "АДР-сервіс АГРО" Рєпніним А.П., збоку виконавця - директором ТОВ "Агрофірма Престиж" ОСОБА_3 та Договір №01/03-1, який підписано збоку замовника директором ТОВ "АДР-сервіс " Рєпніним А.П., збоку виконавця - директором ТОВ "Агрофірма Престиж" Богдановичем А.В. судом до уваги не беруться, оскільки з аналізу вищезазначених договорів судом не встановлено жодного зв`язку останніх з оспорюваним правочином та посередницькими діями відповідача2.

Суд враховує, що відповідачами не надано суду інших доказів, які б свідчили про обставини здійснення господарських операцій за спірним правочином, а також доказів обставин, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення надання послуг та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Крім того, судом враховується, що відповідач2 не вчинив жодних дій щодо витребування заборгованості від боржника за оспорюваним правочином надання послуг, протилежного суду не доведено.

Як зазначає Верховний Суд у постанові від 08.12.2022 у справі 916/329/21(916/3073/21), розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.

Таку правову позицію, також, викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) та від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20).

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд вважає доводи відповідача2 в части того, що ТОВ АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ виконало грошові зобов`язання перед ТОВ СУФФЛЕ АГРО Україна необґрунтованими, з огляду на наступне.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.09.2022 у справі № 922/470/22 задоволено позов повністю; визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 3122, що вчинений 26 листопада 2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Ясінським Володимиром Євгеновичем, в якому запропоновано до стягнення з Позивача на користь Відповідача безумовне грошове зобов`язання у розмірі 28 515 143,00 грн (двадцять вісім мільйонів п`ятсот п`ятнадцять тисяч сто сорок три гривні 00 копійок), штраф у розмірі 14 257 571,50 грн (чотирнадцять мільйонів двісті п`ятдесят сім тисяч п`ятсот сімдесят одну гривню 50 копійок), витрати за вчинення нотаріальних дій у розмірі 215 000,00 грн (двісті п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок).

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 апеляційну скаргу Відповідача залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2022 у справі № 922/470/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 касаційну скаргу Відповідача задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.12.2022 у справі № 922/470/22 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі № 922/470/22 апеляційну скаргу Відповідача задоволено; рішення Господарського суду Харківської області від 21.09.2022 у справі № 922/470/22 скасовано; прийнято нове рішення; у задоволенні позову відмовлено повністю.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні встановив та зазначив, що Відповідачем при зверненні із вимогою вих. № 5/ар від 25.11.2021 про вчинення спірного виконавчого напису на фінансовій аграрній розписці від 18.03.2020 № 237 було надано вичерпний перелік документів, передбачених пунктом 12 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, а саме: оригінал аграрної розписки, копію письмової вимоги Відповідача про усунення порушення виконання зобов`язання за аграрною розпискою, оригінал накладної АТ "Укрпошта" від 11.11.2021, оригінал розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку (фіскальний чек) АТ "Укрпошта" від 11.11.2021, оригінал опису вкладення у цінний лист АТ "Укрпошта" від 11.11.2021, що підтверджує надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання.

Апеляційним судом зауважено, що строк виконання фінансової аграрної розписки настав 15 серпня 2020 року, на вказаній розписці відсутній напис "Виконано", доказів виконання фінансової аграрної розписки Позивачем до суду не надано, а тому з огляду на приписи Закону України "Про аграрні розписки" та Закону України "Про нотаріат" підстави звернення Відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчих написів є безумовними. На переконання суду апеляційної інстанції, доводи Позивача щодо виконання ним зобов`язань саме за фінансовою аграрною розпискою від 18.03.2020 № 237 з огляду на законодавчі приписи (статті 1, 9, 12, 13 Закону України "Про аграрні розписки" у їх сукупності) є довільним власним тлумаченням цих норм права, яке не відповідає спірним правовідносинам, зміст яких складають права та обов`язки саме на підставі аграрної розписки № 237. Адже фінансова аграрна розписка від 18.03.2020 не містить ні встановленого сторонами мінімального обсягу грошових коштів, який може бути сплачений на часткове виконання фінансової аграрної розписки, ні написів та підписів сторін, якими була б зафіксована виконана Позивачем частина зобов`язання, зокрема у розмірах, зазначених у наданих Позивачем платіжних дорученнях за період з жовтня 2020 року по жовтень 2021 року.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 листопада 2023 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Престиж" залишено без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі № 922/470/22 - без змін.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій бере участь особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

З приводу посилань позивача у позовній заяві на кримінальний аспект діяльності відповідачів у контексті предмету та мети оспорюваних договорів, суд вважає необхідним зазначити, що дані обставини не мають обов`язкової преюдиціальної сили в контексті вини осіб у кримінальному провадженні, оскільки не підтверджені вироками судів, а отже, на час розгляду даної справи зазначені посилання позивача визнаються судом необґрунтованими.

Згідно з частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до приписів статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria).

Враховуючи встановлені судом у даній справі обставини, суд вбачає, що оспорюваний договір про надання послуг, крім іншого, не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, протилежного суду не доведено, сукупність наведених вище обставин підтверджує наявність в оспорюваному договорі ознак фраудаторності, що є підставами для задоволення позовних вимог та визнання недійсним Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (ідентифікаційний код юридичної особи 37574805) та Фізичною особою-підприємцем СУПРУНЕНКОМ АНДРІЄМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень статті 129 ГПК України та враховуючи висновки суду про задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на відповідачів.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що останнім при зверненні до суду було сплаченого 5368,00 грн судового збору, що підтверджується платіжної інструкцією №188407 від 18.08.2023, замість 2684, 00 грн.

У відповідності до п. 1 ч. 1 статті 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги наведене, зайве сплачена сума судового збору у розмірі 2684,00 грн може бути повернута позивачу за його письмовим клопотанням (заявою).

Керуючись статтями 7, 8 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» задовольнити.

Визнати недійсним Договір про надання посередницьких послуг № 01/02-21 від 01/02/2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Престиж» (ідентифікаційний код юридичної особи 37574805) та Фізичною особою-підприємцем СУПРУНЕНКОМ АНДРІЄМ ВОЛОДИМИРОВИЧЕМ (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 37574805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309) судовий збір у розмірі 1342,00 грн .

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309) судовий збір у розмірі 1342,00 грн .

Видати накази після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 43, код ЄДРПОУ 34863309).

Відповідач1: Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОФІРМА ПРЕСТИЖ» (62420, Харківська обл., Харківський р-н, с. Веселе, вул. Жовтнева, буд. 4, код ЄДРПОУ 37574805).

Відповідач2: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 29.12.2023, з урахуванням перебування с. Усатого В.О. на лікарняному з 22.12.2023 по 26.12.2023 включно та з 27.12.2023 по 28.12.2023 включно у відпустці.

СуддяВ.О. Усатий