Рішення № 116042020, 13.09.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.09.2023Справа № 910/6755/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук К.М., розглянувши в судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України вул. Армійська, 11, м. Охтирка, Охтирський район, Сумська область,42700

до Державного агентства резерву України вул. Пушкінська 28, м. Київ,01601

про стягнення 2 018 083,20 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: Михайлець О.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 2 018 083,20 грн. відшкодування витрат на зберігання зерна.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 року в частині своєчасного відшкодування витрат позивача із зберігання матеріальних цінностей (зерна), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2023 року за результатами розгляду позовної заяви останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6755/23, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.07.2023 року.

Проте, у зв`язку із тимчасовою, поза графіком відпусткою судді Селівона А.М. 06.07.2023 року судове засідання не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2023 року призначено підготовче засідання на 12.07.2023 року.

Судом повідомлено, що до початком судового засідання через систему "Електронний суд" 05.07.2023 року та 06.07.2023 року від представника відповідача надійшли два ідентичні за змістом відзиви на позовну заяву б/н від 05.07.2023 року з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів відповідності зерна державного резерву якісним та кількісним характеристикам, а також ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів на підтвердження даних бухгалтерського обліку та документів, які свідчать про наявність на зберіганні у позивача всього обсягу зернових культур станом на момент подачі позову. Окремо відповідач наголошує, що додаткові угоди до спірного Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 року на 2022 рік та 2023 рік укладені не були, отже, керуючись ст.ст. 3, 48, 49 Бюджетного кодексу України відповідач не має правових підстав для сплати заборгованості. Відзиви судом долучені до матеріалів справи.

Також засобами електронного зв`язку 06.07.2023 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 06.07.2023 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з необхідністю підготовки та подачі відповіді на відзив. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

У підготовчому судовому засіданні 12.07.2023 року за клопотанням представника позивача протокольною ухвалою оголошено перерву до 02.08.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 року враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/6755/23 та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.09.2023 року.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання через канцелярію суду 23.08.2023 року від представника позивача надійшло клопотання б/н від 23.08.2023 року про розгляд справи за відсутності представника ДП «Охтирський комбінат Хлібопродуктів» Державного агентства резерву України, в якому позивач також підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Клопотання судом долучене до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи по суті 13.09.2023 року не надано.

У судове засідання з розгляду справи по суті 13.09.2023 року з`явився уповноважений представник відповідача, уповноважений представник позивача - не з`явився.

Про дату, час і місце проведення судового засідання 13.09.2023 року позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0106494887734.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 166, 184 Господарського процесуального кодексу України, які також визначені ухвалами суду від 15.05.2023 року та 25.05.2023 року, за наявним в матеріалах справи відзивом на позов позивач мав подати відповідь на відзив.

Як свідчать матеріали справи, позивач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 184 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від позивача на час проведення судового засідання з розгляду справи по суті 13.09.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відповіді на відзив та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 166 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, уповноважений представник ДП «Охтирський КХП» не з`явився в судове засідання 13.09.2023 року, враховуючи заяву останнього про здійснення розгляду справи без участі уповноваженого представника підприємства, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи 13.09.2023 року за відсутності представника позивача виключно за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті 13.09.2023 року уповноважений представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив в його задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 13.09.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в су домову засіданні пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Основні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву визначає Закон України «Про державний матеріальний резерв» із змінами та доповненнями, який регулює відносини в цій сфері.

За визначенням статті 1 вказаного Закону Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

За приписами статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

Як визначено статтею 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, держаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву регулюється статтею 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв», згідно з якою поставка матеріальних цінностей і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.

Згідно з пунктом 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою удосконалення механізму відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву Постановою Кабінету Міністрів України № 532 від 12.04.2002 року затверджено «Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву» (далі - Порядок № 532).

Відповідно пункту 7 Порядку № 532 відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 14 січня 2009 року між Державним комітетом з державного матеріального резерву України, правонаступником якого є Державне агентство резерву України (комітет за договором, відповідач у справі) та Державним підприємством "Охтирський комбінат хлібопродуктів" (зберігач за договором, позивач у справі) укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (надалі - Договір), предметом якого згідно п. 1.1 є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) без користування ними зберігачем, що здійснюється у зерносховищах зберігача.

Комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16. Передбачені цим договором форми актів затверджуються комітетом (п.1.2 Договору).

Розділами 2 - 8 Договору сторони погодили права та обов`язки зберігача, обов`язки комітету, порядок проведення розрахунків, відповідальність сторін та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно пункту 7.3 Договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє протягом всього строку зберігання цінностей.

Окрім цього сторонами вносились зміни до умов Договору, зокрема, в частині розміру та порядку відшкодування витрат зберігача, шляхом укладення Додаткових угод № 26 від 27.04.2021 року та № 27 від 27.04.2021 року, копії яких наявні в мате.

Вказаний Договір та Додаткові угоди підписано уповноваженими представниками держрезерву та зберігача і скріплено печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Такий договір згідно з частиною першою статті 937 Цивільного кодексу України укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до статті 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129, зокрема, пункт 4 містить аналогічні положення щодо розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву Держрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.

На підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - відповідальні зберігачі), розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни (п. 5 вказаного порядку).

Згідно з пунктів 2.1, 2.6 Договору зберігач зобов`язаний вживати заходи для належного зберігання цінностей відповідного виду, проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням комітетові акта форми Р-17 протягом 3 днів здійснення операції.

Відповідно до п. 2.2 Договору цінності, що закладаються на відповідальне зберігання, повинні відповідати державним стандартам та вимогам, які затверджуються комітетом.

В свою чергу, можливість зберігання зернових культур підприємством позивача та наявність у нього відповідних нежитлових будівель та споруд підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії САВ № 948702, від 28.08.2008 року.

Згідно Інструкції про оформлення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву, затвердженої Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 24.09.2012 року № 1042, оформлення операцій закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється на підставі, зокрема, приймального акта за формою № Р-16 - у разі закладення матеріальних цінностей підприємствами - відповідальними зберігачами або підприємствами, що належать до сфери управління Держрезерву (готується підприємством - відповідальним зберігачем або підприємством, що належить до сфери управління Держрезерву, самостійно).

Як встановлено судом за матеріалами справи та сторонами не заперечувалось, у період вересень 2008 року - грудень 2010 року позивачем згідно Приймальних актів (зберігальних зобов`язань) (Форми Р-16) № 14 від 17.09.2008 року, № 15 від 26.09.2008 року, № 13 від 18.10.2010 року, № 14 від 18.10.2010 року, № 15 від 22.10.2010 року, № 17 від 29.10.2010 року, № 20 від 01.11.2010 року, № 21 від 03.11.2010 року, № 25 від 08.11.2010 року, № 26 від 08.11.2010 року, № 27 від 15.11.2010 року, № 28 від 15.11.2010 року, № 29 від 22.11.2010 року, № 32 від 09.12.2010 року, № 33 від 13.12.2010 року, копії яких наявні в матеріалах справи, було прийнято на зберігання від відповідача зерно пшениці врожаю 2006, 2010, 2018 років.

Доказів наявності заперечень щодо обсягу та факту передачі Держрезервом матеріальних цінностей (зерна), а також повного та належного виконання ДП «Охтирський КХП» умов Договору в частині прийняття на відповідальне зберігання цінностей державного резерву суду не надано.

Наразі, факт прийняття зерна на зберігання, його обсяг та характеристики, зазначені в приймальних актах, сторонами не заперечувався та згідно ч. 1 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як визначено частиною 1 статті 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Відшкодування витрат на зберігання регулюється статтею 947 Цивільного кодексу України, згідно приписів якої витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання.

Якщо виникають витрати (надзвичайні витрати), які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання, вони відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.

Відповідно до пункту 3 Договору комітет зобов`язаний: відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах асигнувань, передбачених на ці цілі. Контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодження між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет вважає за можливе, відрахування суми втрат проводиться частинами протягом року (п. 4.2 Договору).

В свою чергу, пунктом 2 Порядку № 532 визначені обов`язки зберігача, серед яких, зокрема: обов`язок вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; надсилати Держрезерву акти форми Р-16 (форми № 1); проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Держрезерву; подавати Держрезерву разом з річним звітом (форма № 12) подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей на наступний рік згідно з додатком 2 тощо.

За умовами пункту 2.7 Договору зберігач зобов`язаний, зокрема, щороку подавати комітетові до 15 січня року, наступного за звітним, звіт по формі № 1 станом на 1 січня, до 15 липня року, наступного за звітним - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою комітетом, станом на 01 липня.

Відповідно пункту 4.1 Договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Додатковою угодою від 27.04.2021 року № 26 сторони Договору внесли зміни до пункту 4.1 правочину, виклавши його у новій редакції, за якою Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов`язані з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн. (у т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача.

У пункті 2 цієї Додаткової угоди № 26 від 27.04.2021 року до Договору сторони погодили, що її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.

Крім того, у Додатковій угоді № 27 від 27.04.2021 року до Договору сторони погодили розмір коштів на відшкодування витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей державного резерву на 2021 рік в сумі 2 421 699,84 грн. (з ПДВ) та передбачили, що оплата здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Також за змістом пункту 3 Додаткової угоди № 27 від 27.04.2021 року до Договору її умови застосовуються до відносин, які виникли до моменту її підписання, і діють з 01.01.2021 року до 31.12.2021 року.

Наказом Державного агентства резерву України від 29.01.2016 року № 14 "Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тонни зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву" з 01.02.2016 року встановлено розмір витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, що належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30,00 грн. (з урахуванням ПДВ) за зберігання однієї тони в місяць. Означеним наказом керівників державних підприємств, що належать до сфери управління Держрезерву, зобов`язано забезпечити щомісячне надання до Держрезерву, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, належним чином оформлених документів щодо відшкодування витрат за зберігання зерна згідно з його фактичною наявністю, а саме: акт на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву; рахунок нарахування витрат за зберігання зерна державного резерву; звіт про наявність зерна державного резерву.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 532 сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 кв. метр складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб. метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

На виконання умов Договору за наслідками прийняття на зберігання від відповідача зерна пшениці позивачем надано Державному агентству резерву України в період червень 2022 року - березень 2023 року послуги відповідального зберігання зерна, про що позивачем складені та підписані з боку зберігача Акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву: № 6 за червень 2022 року на суму 201 808,32 грн., № 7 за липень 2022 року на суму 201 808,32 грн., № 8 за серпень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 9 за вересень 2022 року на суму 201 808,32 грн., № 10 за жовтень 2022 на суму 201 808,32 грн., № 11 за листопад 2022 року на суму 201 808,32 грн., № 12 за грудень 2022 року на суму 201 808,32 грн., № 1 за січень 2023 року на суму 201 808,32 грн., № 2 за лютий 2023 року на суму 201 808,32 грн., № 3 за березень 2023 року на суму 201 808,32 грн. Загальна вартість наданих позивачем відповідачу послуг відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву за вищенаведеними актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву склала 2 018 083,20 грн.

Разом з Актами на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву позивачем складалися розрахунки нарахування витрат на зберігання зерна державного резерву ДП «Охтирський КХП» за червень 2022 року - березень 2023 року, згідно яких щомісячний розмір витрат зберігача становить 201 808,32 грн. Копії вказаних розрахунків наявні в матеріалах справи.

Окрім цього, на виконання умов пункту 2.7 Договору позивач листами № 11 від 06.06.2020 року, № 15 від 05.07.2022 року, № 17 від 15.08.2022 року, № 19 від 06.09.2022 року, № 21 від 04.10.2022 року, № 23 від 02.11.2022 року, № 25 від 05.12.2022 року, № 27 від 04.01.2023 року, № 31 від 01.02.2023 року, № 33 від 03.03.2023 року, № 35 від 04.04.2023 року, копії яких наявні в матеріалах справи, направляв на адресу Державного агентства резерву України Звіти про наявність зерна державного резерву по ДП Охтирський КХП», а саме: № 10 від 06.06.2022 року станом на 01.06.2022 року, № 14 від 05.07.21022 року станом на 01.07.2022 року, № 16 від 15.08.2022 року станом на 01.08.2022 року, № 18 від 06.09.2022 року станом на 01.09.2022 року, № 20 від 04.10.2022 року станом на 01.10.2022 року, № 22 від 02.11.2022 року станом на 01.11.2022 року, № 24 від 05.12.2022 року станом на 01.12.2022 року, № 26 від 04.01.2023 року станом на 01.01.2023 року, № 30 від 01.02.2023 року станом на 01.02.2023 року, № 32 від 03.03.2023 року станом на 01.03.2023 року.

Заперечень щодо факту отримання вказаних звітів, а також щодо наведених у звітах даних про фактичну наявність зерна та дані оперативного обліку відповідачем суду не надано.

Як свідчать матеріали справи, позивач листом № 161 від 10.04.2023 року надіслав на адресу відповідача Акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву за період червень 2022 року - березень 2023 року, а також Звіти про наявність зерна державного резерву по ДП Охтирський КХП» станом на 01.06.2022 року, 01.07.2022 року, 01.08.2022 року, 01.09.2022 року, 01.10.2022 року, 01.11.2022 року, 01.12.2022 року, 01.01.2023 року, 01.02.2023 року, 01.03.2023 року, 01.04.2023 року, розрахунки нарахування витрат на зберігання за період червень 2022 року - березень 2023 року та Акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2022 року та 31.03.2023 року.

Так, обставини надсилання вказаного листа відповідачеві підтверджуються наданими позивачем копіями фіскального чеку від 10.04.2023 року, опису вкладення в цінний лист від 10.04.2023 року та накладної № 4002203058990 від 10.04.2023 року.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з офіційного сайту поштового оператора АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 4002203058990, вказаний лист вручено Державному агентству резерву України 18.04.2023 року.

Однак, Акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву Державним агентством резерву України не було підписано та повернуто позивачеві.

Доказів повернення зберігачу Актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву за період червень 2022 року - березень 2023 року з зауваженнями та викладенням підстав їх не підписання, з мотивованою відмовою від підписання щодо кількості та/або якості наданих послуг відповідачем суду на час розгляду справи також не надано.

При цьому, як встановлено судом, позивачем виконано обов`язок щодо пред`явлення відповідачеві документів, які підтверджують виконання позивачем своїх зобов`язань з надання послуг по зберіганню матеріальних цінностей державного резерву за Договором, зокрема, актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву, звітів про наявність зерна державного резерву та розрахунків нарахування витрат на зберігання.

За таких обставин суд доходить висновку, що Державним підприємством «Охтирський комбінат хлібопродуктів» Державного агентства резерву України виконані прийняті на себе на підставі укладеного між сторонами Договору зобов`язання зі зберігання цінностей державного резерву - зерна.

В свою чергу, доказів вжиття відповідачем у спірний період заходів щодо перевірки наявності та якісного стану матеріальних цінностей, контролю додержання зберігачем умов їх зберігання, а також зауважень в частині неналежного зберігання цінностей зберігачем матеріали справи не містять.

Згідно з Додатковою угодою № 27 від 27.04.2021 року до Договору оплата витрат зберігача за зберігання цінностей державного резерву здійснюється на підставі актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Отже, передбаченому умовами Договору обов`язку зберігача щодо вжиття заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду та надання необхідних звітів кореспондує передбачений Договором обов`язок Держрезерву з відшкодування зберігачу витрат (з урахуванням ПДВ) на утримання цінностей, згідно актів на відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву.

Тобто, з огляду на умови Договору та за відсутності доказів щодо наявності зауважень (недоліків) до наданих документів, суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку ДП «Охтирський КХП» акти на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей та звіти про витрати на зберігання зерна державного резерву такими, що погоджені Державним агентством резерву України, та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених договором послуг зі зберігання матеріальних цінностей, отже доходить висновку про можливість вважати вказані в цих актах та звітах послуги зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву в період червень 2022 року - березень 2023 року такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій держрезерву щодо обсягу, змісту та вартості витрат на зберігання на час отримання актів та звітів, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від їх погодження дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання зі сплати витрат за зберігання цінностей державного резерву, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч умовам Договору відповідач не здійснив відшкодування позивачу витрат на зберігання цінностей державного резерву за червень 2022 року - березень 2023 року в обсязі, зазначеному в актах на відшкодування витрат в загальній сумі 2 018 083,20 грн.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

При цьому, оскільки умовами спірного Договору сторонами не було погоджено строку, протягом якого відповідач повинен відшкодувати витрати із зберігання цінностей державного резерву (зерна), то застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Наразі, як встановлено судом, зазначено позивачем та відповідачем не заперечувалось, 18.04.2023 року Державним агентством резерву України отримано вимогу позивача № 161 від 10.04.2023 року про перерахування у семиденний термін з моменту отримання згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України ДП «Охтирський КХП» заборгованості за надані послуги зберігання зерна державного резерву по Договору за червень 2022 року - березень 2023 року на суму 2 018 083,20 грн.

Проте, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також положенням Договору відповідач свої зобов`язання щодо відшкодування ДП «Охтирський КХП» як зберігачу 2 018 083,20 грн. витрат на зберігання зерна державного резерву за червень 2022 року - березень 2023 року не виконав, в результаті чого у Державного агентства резерву України утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або ж письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів,

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору № юр-2зб/360-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву від 14.01.2009 року та додаткових угод до нього та/або окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, в частині заперечень відповідача проти позовних вимог з посиланням на відсутність доказів на підтвердження того, що передане на зберігання позивачу зерно державного резерву відповідає якісним та кількісним характеристикам, а також документів, які свідчать про наявність на зберіганні у позивача всього обсягу зернових культур станом на момент подачі позову суд зазначає що обов`язок контролювати як додержання умов зберігання зерна держрезерву, так і його якість та наявність умовами пункту 3.2 Договору покладено саме на відповідача, згідно якого комітет зобов`язаний контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан.

Проте, оскільки під час розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором, документів, які свідчать про відсутність на зберіганні у позивача всього обсягу ввіреного йому зерна та/або погіршення його стану чи якості, а також будь-яких інших доказів вжиття відповідачем заходів щодо контролю умов зберігання цінностей, їх наявності та якісного стану, вказані заперечення судом до уваги не приймаються.

Окрім цього, судом враховані обставини підтвердження наявності на Державному підприємстві "Охтирський комбінат хлібопродуктів" переданого на зберігання зерна державного резерву згідно наданих позивачем до матеріалів справи звітів зберігача про наявність зерна за кожен місяць спірного періоду, та, відповідно, відсутність будь - яких обґрунтованих заперечень щодо їх змісту з боку відповідача, в тому числі на момент розгляду спору в суді.

При цьому, факт непідписання Державним агентством резерву України актів на відшкодування витрат, направлених позивачем, за відсутності вмотивованої відмови від їх підписання, не спростовує обставин понесення позивачем таких витрат на зберігання, а відтак не може бути підставою для відмови від сплати на користь позивача відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву.

Щодо твердження відповідача про неможливість відшкодування витрат позивача із зберігання внаслідок відсутності бюджетних асигнувань на 2022, 2023 роки та посиланням на ст. 48 Бюджетного кодексу України суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.

За приписами ст. 48 Бюджетного кодексу України розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов`язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов`язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Згідно з п. 20 ч.1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.

Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу виконавчої влади) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В свою чергу бюджетним зобов`язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття «бюджетне зобов`язання» та «господарське зобов`язання», які відповідач помилково ототожнює.

Поряд із цим суд наголошує, що самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням розпорядником бюджетних коштів відповідача та відсутністю у нього коштів, не виправдовують прострочення виконання держрезерву за Договором та не спростовують обов`язку останнього як сторони зобов`язального правовідношення від його виконання належним чином.

Статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, отже для таких господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, в тому числі й комунальних підприємств, організацій та установ, заснованих на комунальній власності.

Крім того, згідно з частиною першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 даного Кодексу і статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України та ст. 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Суд зазначає, що ні Господарський кодекс України, ні Цивільний кодекс України при визначенні відповідальності за укладеним договором не виділяють в окрему категорію осіб «органи виконавчої влади» і не встановлюють окремі правила для них. Тобто, бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілей чи пільг у рамках виконання своїх зобов`язань за такими договорами.

Тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи, підприємства чи організації з Державного/місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність відповідача та не заперечують обов`язку такого органу, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (пункти 48 та 40 рішень відповідно) (від 18.10.2005 року) та у справі "Бакалов проти України" (від 30.11.2004 року) зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17 та від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання.

За таких обставин, факт відсутності надходження коштів від розпорядника бюджетних коштів в будь-якому випадку не може звільняти відповідача від виконання зобов`язань щодо відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву, оскільки такі обставини не визначені законодавством як такі, що звільняють від виконання зобов`язання.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк в частині відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період червень 2022 року - березень 2023 року, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 018 083,20 грн. заборгованості з відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей державного резерву підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частини 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачами не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, місто Київ, вулиця Пушкінська, будинок 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська область, місто Охтирка, вулиця Армійська, будинок 11; код ЄДРПОУ 00956031) 2 018 083,20 грн. (два мільйони вісімнадцять тисяч вісімдесят три грн. 20 коп.) основного боргу та 30 271,25 грн. (тридцять тисяч двісті сімдесят одну грн. 25 коп.) судового збору.

3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 27 грудня 2023 року.

Суддя А.М. Селівон