Рішення № 11603965, 01.10.2010, Лисичанський міський суд Луганської області

2-6318/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2010 року

Лисичанській міський суд Луганської області в складі:

головуючого судді Фастовця В.М.,

при секретарі судового засідання Бандуровій В.І.,

з участю представників

позивача ОСОБА_1,

відповідача Ковтун Л.Я., Максимова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України про визнання наказу незаконним, заміну формулювання причин звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, за час затримки в розрахунку, вихідної допомоги, заробітної плати за роботу в надурочний час, -

В С Т А Н О В И В:

23 липня 2010 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що наказом №5-49 від 02.06.07. був прийнятий бійцем Лисичанського воєнізованого газорятувального загону, в якому працював до звільнення на пенсію з 23.04.10. згідно наказу відповідача №5-17 від 05.05.10.

З формулюванням звільнення незгодний і просить змінити його, бо є пенсіонером з 2005 року, у заяві просив звільнити у звязку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, а саме невиплачена зарплата за роботи в надурочний час, несплати за невикористані додаткові щорічні відпустки, на які він має право за законодавством. Вказану зарплату за надурочні часи за період з 01.01.07 по 31.12.09. та компенсацію з 01.01.03. по 31.12.09. просить стягнути з відповідача.

Також просить стягнути середній заробіток за час затримки в розрахунку, т.я. на момент звільнення з ним не повністю розрахувалися, не сплативши компенсацію за додаткову відпустку і надурочні години роботи.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав. Пояснив, що у січні 2003 року йому та іншим працівникам загону сказали, що відпусток більше не буде. Під час чергувань на заводі у нього була година перерви, але він не міг без дозволу керівництва відлучатися з території заводу. Трудову книжку отримав 07.05.10. поштою.

Представник позивача позов підтримав, дав пояснення, аналогічні викладеному у позові. Доповнив, що на вимоги про стягнення зарплати строки звернення до суду не поширюються. Також, мова йде не про поновлення на роботі, тому місячний строк тут не застосовується.

Представник відповідача Ковтун Л.Я. позов не визнала. Суду пояснила, що доказів порушення трудового законодавства з боку відповідача не встановлено. Позивачем пропущений місячний строк для звернення до суду з приводу звільнення. Позивач не притягався до надурочних робіт. Додаткова відпустка не передбачена ні умовами проведеної атестації, ні колективним договором. Розрахунок з позивачем на час звільнення був проведений у повному обсязі.

Представник відповідача Максимов В.І. позов не визнав. Пояснення представника відповідача Ковтун Л.Я. підтримав. Доповнив, що у працівників була перерва в одну годину. Вони могли відлучатися з робочого місця, але з заводу тільки з дозволу.

У судовому засіданні були вивчені інші докази: довідка про розмір пенсії; трудова книжка; розрахункові листи; заява про звільнення; довідки відповідача; заперечення представника відповідача проти позову; довідка про доходи позивача; статутні документи відповідача; колективні договори; штатні розклади; свідоцтво про атестацію аварійно-рятувальної служби; картка умов праці; накази про прийняття і звільнення; накази про надання відпусток; довідки про кількість надурочних годин.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що позивач на підставі наказу №5-36 від 24 червня 1997 року був прийнятий на посаду бійця 2-го класу Лисичанського воєнізованого газорятувального загону з 02 червня 1997 року.

З 29 січня 2005 року позивач почав отримувати пенсію, продовжуючи працювати.

Наказом відповідача №5-17 від 05 травня 2010 року позивач був звільнений з посади командира відділення з 23 квітня 2010 року у звязку із виходом на пенсію.

З наданої відповідачем уточненої довідки про кількість відпрацьованих позивачем годин (а.с.83) та розрахункових листків (зокрема, за жовтень 2009 р. в частині оплати за лікарняний а.с.18) вбачається, що позивач мав у 2007-2009 роках надурочний робочий час, який не був оплачений згідно ст.106 ч.1 КЗпП. Тому вимоги про стягнення заробітної плати за надурочний час підлягають частковому задоволенню в розмірі 1113 грн.

Суд не приймає до уваги розрахунки позивача, бо вони не відповідають методології відповідного підрахунку.

Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що позивачу на час звільнення не була сплачена зарплата за надурочні роботи, на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.

Визначаючи розмір, суд першим робочим днем вважає 24 квітня 2010 року, графік роботи позивача «доба/три», робочий час за добу 23 год., вартість робочої години 11, 3 грн. (а.с.55).

За період з 24 квітня по 23 липня 2010 року у межах позовних вимог відпрацьовано: квітень - 46 год., травень - 136 год., червень 168 год., липень 138 год., всього 488 год.. Середній заробіток 488 год.х11,3 грн. = 5514,4 грн.

Позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до п.45 Додатку №2 виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких повязана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоровя, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, затвердженого постановою КМУ №1290 від 17.11.97. права на додаткову відпусткук тривалістю 24 дні мають працівники професійних аварійно-рятувальних служб, які безпосередньо виконують аварійно-рятувальні роботи.

У свою чергу на підставі ст.1 Закону України "Про аварійно-рятувальні служби" до таких працівників відносяться рятувальники - особи, які мають відповідну спеціальну підготовку, атестовані на здатність до проведення аварійно-рятувальних робіт і безпосередньо беруть у них участь, мають спеціальну фізичну та психологічну підготовку та відповідають за її підтримання.

Суду не надані докази атестування позивача (а не його робочого місця) на здатність до проведення аварійно-рятувальних робіт. Відсутні і докази того, що позивач приймав, або міг прийняти безпосередню участь у рятувальних роботах.

Також, з трудової книжки позивача вбачається, що 01 грудня 2002 року він був призначений командиром відділення (ас.6). З положення про Лисичанський воєнізований газорятувальний загін (а.с.41) видно, що до оперативного складу відділення входять командир відділення та 4 газорятувальники, тобто ці посади не є тотожними.

Тому суд вважає, що позивачем не доведене його право на додаткову відпустку тривалістю 24 дні і, відповідно, права на компенсацію за її невикористання.

Вирішуючи питання про заміну формулювання причин звільнення і стягнення вихідної допомоги, суд виходить з того, що згідно даних листа Мінпраці 25.08.09. №9681/0/14-07/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2010 рік", розрахункових листків позивача та довідки (а.с.83) останнє порушення законодавства про працю відносно позивача у вигляді не оплати надурочних робіт за умови обліку підсумкового робочого часу за місяць сталося у жовтні 2009 року, тоді як заява про звільнення написана 23 квітня 2010 року, майже через 5 місяців і 3 тижні після цього.

Враховуючи місце роботи позивача, відсутність доказів того, що за станом інтелектуального розвитку чи здоров'я, зокрема психічного, він частково або повністю не міг усвідомлювати порушення його прав, враховуючи, що його представник і одночасно син, займається наданням юридичних послуг, а докази тверджень про нібито існуючі раніше між ними неприязні стосунки, суд вважає, що між порушенням трудових прав позивача та його заявою про звільнення відсутній причинний зв'язок. Посилання у заяві на таку причину звільнення, як порушення трудових прав, є зловживанням працівником своїми правами та намаганням штучно отримати додаткові грошові кошти від відповідача.

Тому у задоволенні цих вимог суд відмовляє.

З відповідача на підставі ст.88 ЦПК України на користь держави підлягає стягненню державне мито у розмірі 66, 27 грн. за задоволенні вимоги майнового та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України про визнання наказу незаконним, заміну формулювання причин звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, за час затримки в розрахунку, вихідної допомоги, заробітної плати за роботу в надурочний час задовольнити частково.

Стягнути з Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за роботу в надурочний час в розмірі 1113 (тисячу сто тринадцять) грн., за час затримки розрахунку 5514 (пять тисяч пятсот чотирнадцять) грн. 40 коп., а всього 6627 (шість тисяч шістсот двадцять сім) 40 коп.

Стягнути з Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України на користь держави державне мито у сумі 66 (шістдесят шість) грн. 27 коп..

Стягнути з Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України на користь УДК в м. Лисичанську Луганської області: р/р 31211259700051, код 24180679, МФО 804013 витрати за інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто дванадцять) грн..

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 до Штабу воєнізованих газорятувальних частин на нафтопереробних та нафтохімічних підприємствах Міністерства палива та енергетики України відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня оголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: