Рішення № 116003241, 18.12.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" грудня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/4050/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (вул. Артилерійська, 1, Одеса, 65039) до відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" (вул. Акад.Корольова, буд.31, кв.5, Одеса, 65113) про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: Мікуленко В.В.- по довіреності

від відповідача: Акименко В.М - по довіреності

В С Т А Н О В И В: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" про визнання договору оренди № 001/57 від 23.12.019 недійсним.

Ухвалою суду від 19.09.2023р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

09.10.2023р. від відповідача надійшов відзив на позов відповідно якому відповідач не погоджується із позовними вимогами з підстав зазначених у відзиві.

Крім того, відповідач зазначає, що позивачем порушено строк позовної давності та просить суд застосувати строки позовної давності.

19.10.2023 позивач надав відповідь на відзив відповідно якої не погоджується з обставинами викладеними у відзиві на позов та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у відповіді на відзив.

Крім того, 08.11.2023р. позивач надав письмові пояснення по справі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.11.2023р. закрито підготовче провадження у справі №916/4050/23 та призначено розгляд справи по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував.

У судовому засіданні 18.12.2023р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Позивач у справі зазначає, що Нежитлові будівлі, загальною площею 1675,9 КВ.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, , належать на праві комунальної власності Територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, управління якими здійснює Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі за текстом - Департамент) на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, яке затверджено рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VШ (далі - Положення).

Право комунальної власності на вказаний вище об`єкт нерухомості підтверджується Свідоцтвом про право власності від 24.10.2008 серії САС № 197750, державна реєстрація права власності на які проведена в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 26613571 та Витягом від 03.03.2009 № 22046814.

Позивач вказує, що відповідно до розпорядження міського голови від 20.04.2017 .№ 348 «Про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» нежитлових будівель, загальною площею 1675,9 КВ.М., що розташовані за адресою: м. Одеса вул. Сегедська, 8-А, прийнятого на підставі та з дотриманням вимог Господарського кодексу України від, Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-ХIl прийнято рішення щодо укладення договору оренди нежилих приміщень - нежитлових будівель, загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А, з Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» (далі - ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ») для розміщення приватного дошкільного навчального закладу терміном до 20 березня 2020 року.

20.04.2017 між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» (далі- Орендар) та Департаментом укладено договір оренди ,N'Q 001157 на нежитлові будівлі, загальиою площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А.

Умовами п. 1.3. Договору встановлено термін його дії з 20.04.2017 до 20.03.2020. 20.07.2017 ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» в особі Корнієнко А.М. прийнято У користування об`єкт оренди, про що складено та підписано акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною правочину.

23.12.2019 між Департаментом та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» укладено договір оренди № 001/57У У новій редакції, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 720, відповідно до умов якого Орендарю надано у строкове платне користування ті ж самі нежитлові будівлі, загальною площею 1675 9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Сегедська. 8-А. строк дії якого встановлено до 01.01.2045.

Позивач зазначає, що згідно з пп. «в» п 2.4.1. Положення про Департамент від 17.03.2021 p . № 137-УШ (далі - Положення), на Департамент поклалєно функції здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також контролю за повнотою та своєчасністю внесення орендної плати за договорами оренди цілісних майнових комплексів, нерухомого майна, будівель, приміщень, споруд комунальної форми власності. Відповідно до пп. «п» п 2.4.1. Положення, на Департамент покладено функції зі здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.

Департамент повідомив суд, що у провадженні Господарського суду Одеської області слухалась справа №916/1184/21 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ БУДСТРОЙ» про стягнення заборгованості в загальній сумі 4469659,55 грн., розірвання договору оренди та виселення.

Підставою для звернення Департаменту до суду із даним позовом стало невиконання ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» договірних зобовязань в частині не сплати орендної плати за користування об`єктом оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року по справі ,№ 916/1184/21 позовні вимоги Департаменту до ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» задоволені в частині стягнення 2795085,51 грн. - заборгованості з орендної плати, 41 926,28 грн. - витрат зі сплати судового збору. В інших частинах відмовлено. Суд у мотивувальній частині свого рішення зазначає: «Господарський суд зазначає, що матеріали справи не містять відповідного акту приймання-передачі між Департаментом комунальної власності Одеської' міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Будстрой» нежилих приміщень до договору оренди № 001/57 нежилих приміщень від 23. 12.2019 р., за яким відповідачу було би передано у користування нежитлові будівлі загальною площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що фактично спірне орендоване приміщення загальною площею 1675,9 кв.м, що розташоване за адресою: м.. Одеса, вул. Сегедська, 8А, не було передано на виконання договору оренди № 001/57 нежилих приміщень від 23.12.2019 р. від орендодавця орендарю.

При цьому господарським судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що договір оренди № 001/57 нежилих приміщень від 23.12.2019 р., укладений в нотаріальній формі, с продовженням договору оренди № 001/57 нежилих приміщень від 20. 04. 2017 р., оскільки його предметом залишилися ті ж нежитлові приміщення, загальною площею 1675.9 Кв.м, що розташовані за адресою: .м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А. Адже, по-перше, договір № 001/57 від 23.12.2019 р. є новим окремим договором зі своїми істотними погодженими сторонами умовами, по-друге, вказаний договір № 001/57 від 23.12.2019 р. не містить в собі зазначення про те, ЩО він є продовженням іншого договору, а саме договору № 001/57 від 20.04.2017 р.; по-третє, положеннями вказаного договору № 001/57 від 23.12.2019 р. сторони чітко визначили порядок передачі орендарю в оренду нежитлових приміщень, а також момент вступу орендаря у користування спірними приміщеннями.

Враховуючи викладене вище та приймаючи до уваги те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту передачі та отримання відповідачем у користування спірних приміщень позивача саме за договором № 001/57 нежилих приміщень від 23.12.2019 р. з огляду на відсутність в матеріалах справи підписаного між сторонами акту приймання-передачі таких приміщень в оренду, господарський суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в частині стягнення з Відповідача заборгованості з орендної плати за договором оренди № 001/57 нежилих приміщень від 23. 12.2019 р. в розмірі 1 615914, 63 грн. Адже доказів вступу відповідача як орендаря до використання об`єкту оренди за цим договором № 001/57 від 23.12.2019 р., як це передбачено п. 7.13 договору, позивачем до суду не надано.»

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2022 року по справі № 916/1184/21 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради залишено без задоволення, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» (далі - Відповідач) задоволено частково, перераховано суму заборгованості з орендної плати із застосуванням строку позовної давності чим стягнуто 1955715 65 грн, та витрати зі сплати судового збору в сумі 29335 73 грн. в решті залишено без змін. Суд у мотивувальній частині свого рішення зазначає: «Колегія суддів частково погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області з огляду па наступне.

«Твердження Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про відсутність потреби у підписанні нового акту приймання-передачі об 'єкта оренди у зв`язку з тим. що доювір № 001/57 від 23.12.2019 фактично виступає новою редакцією раніше укладеного між сторонами договору №001/57 від 20.04.2017, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки договір № 001/57 від 23./2.2019 фактично виступає новим окремим договором зі своїми погодженими істотними умовами (орендна плата, строк тощо), який до того ж конкретно визначає порядок передачі орендарю у користування нежитлових приміщень та момент вступу останнього у користування об 'сктом оренди.

Крім того, у колегії суддів відсутні правові підстави вважати договір № 001/57 від 23.12.2019 новацією раніше укладеного між сторонами договору № 001/57 від 20.04.2017, оскільки однісю з необхідних умов новації виступає наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, у той час ЯК за відсутності такого застереження первинне зобов 'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим. Між тим, апеляційний господарський суд вбачає, що договір № 001/57 від 23.12.2019 не містить будь-яких зазначень (вказівок, застережень) про те, що він є новацією будь-якого іншого договору, зокрема, договору № 001 /57 від 20.04.2017

Постановою Верховного суду с складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2022 касаційну скаргу Департаменту залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2022 залишено без змін.

Отже, позивач вважає, що на теперішній час між Департаментом та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» існує два ДОГОВОРИ оренди нежитлових будівель, загальною площею 1675,9 КВ.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, ву . Сегедська, 8-А, а саме Договір оренди нежитлового при гіщення № 001/57 від 20.04.2017 та Договір оренди № 001/57 від 23.12.2019 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевото Т.В. за реєстровим № 720.

Позивач вказує, що організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна, що перебуває у комунальній власності, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальнги власності, регулюються положенням Закону України «Про оренду державного та ко єунального майна» від (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин).

Позивач вважає, що дієздатність з підписання договорів оренди комунальної власності, виникає у повноважених виконавчих органів Одеської міської ради серед іншого за умови дотримання норм Законодавства України, яким встановлено умови та порядок передачі в оренду комунального мана.

Недотримання норм спеціального законодавства України, яким регулюється передача в оренду комунального майна, обмежує реалізацію прав Департаменту та виконання обовязків, передбачених Положенням, та обмежує права мешканців територіальної громади, що суперечить засадам та принципам місцевого самоврядування.

Таким чином, позивач зазначає, що акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна до договору оренди від 23.12.2019 № 001/57 сторонами не укладався, а отже право на користування об`єктом оренди за таким договором у ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» не виникло, окрім того Відповідачем не виконувались зобов`язання зі сплати орендної плати за зазначеним договором.

Позивач зауважує, що нежитлові будівлі, що розташовані за адресою м. Одеса, вул. Сегедська,8-А. фактично представляють собою дошкільний навчальний заклад «Ясла садок», який функціонував за призначенням доки функціональний стан приміщень це дозволяв. На даний час приміщення знаходиться в занедбаному стані. Зазначене свідчить про соціальну значимість даного об`єкта комунальної влаСНОСТІ для мешканшв Територіальної громади м. Одеси. Так, бездіяльність Орендаря щодо відновлення технічних характеристик об`єкта оренди призвела і до порушення прав мешканців громади, про що свідчать чисельні звернення мешканців щодо незадовільного стану санітарного стану прилеглої території.

Отже позивач вважає, що договір оренди від 23.12.2019 № 001/57, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою т.в. за реєстровим № 720, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1, ст. 207 Господарського кодексу України як такий, що суперечить нормі ч. 1, 4 ст. 9 та 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 ( редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), а також порядку визнач ному Положенням про порядок проведення конкурсу на право укладання договору оренди будівель (споруд, приміщень), затвердженим розпорядженням Одеського міського голови від 11.12.1999 № 1310-01 р.

З урахуванням зазначеного, Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "БУДСТРОЙ" про визнання договору оренди № 001/57 від 23.12.019 недійсним.

Дослідивши матеріали справи, на підставі норм чинного законодавства України, суд доходить до такого висновку:

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Судом встановлено, що 20.04.2017 між ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» (далі- Орендар) та Департаментом укладено договір оренди ,№ 001/57 на нежитлові будівлі, загальиою площею 1675,9 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Сегедська, 8-А.

Крім того, 23.12.2019 між Департаментом та ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «БУДСТРОЙ» укладено новий договір оренди № 001/57, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дишлевою Т.В. та зареєстрованим в реєстрі за ,№ 720, відповідно до умов якого Орендарю надано у строкове платне користування ті ж самі нежитлові будівлі, загальною площею 1675 9 КВ.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Сегедська. 8-А. строк дії якого встановлено до 01.01.2045.

Згідно пункту 2.2. договору за користування об`єктом оренди відповідач сплачує позивачу орендну плату.

Відповідно до умов пункту 1.2. договору передача об`єкта оренди в оренду здійснюється на підставі Цивільного Господарського кодексів України Закону України «Про оренду державного та комунального майна». Отже відповідно до приписів статті 20 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції Закону від 03 жовтня 2019 року, що діяла на момент укладення договору передбачено, що Орендар наділяється правом користування майном на строк, визначений договором оренди, але не раніше підписання акта приймання-передачі відповідного майна. Підписання актів приймання-передачі здійснюється відповідно до Порядку передачі майна в оренду.

У той же час позивачем умови названого вище договору щодо передачі об`єкта оренди в оренду виконані не були, що підтверджується відсутністю з цього приводу підписаного між сторонами акту прийому передачі в оренду, а отже об`єкт оренди не був переданий відповідачу в оренду у порядку визнач:еному діючим законодавством України. Вказане підтверджується набравши чинності Рішенням Господарського суду Одеської області від 27 вересня 2021 року у справі 916/1184/21 та не заперечується позивачем.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною б статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже наведеною нормою закону передбачено, що майно у користування передається за плату. Таким чином у зв`язку із відсутністю зафіксованого факту передачі майна в користування позивачу відсутні підстави нарахування та сплати орендної плати.

Згідно з частиною 1 статті 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно 3 частиною 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати лос угу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав встановхених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, суд доходить до висновку, що невиконання саме позивачем умов договору. щодо передачі майна в оренду, стало підставою неможливості сплати та нарахування орендної плати відповідачем.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно частин 1, 3 статті 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються якщо інше не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до положень частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частинами 1, 3 статті 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно пункту 7.11 договору від 23 грудня 2019 року дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; продажу об-єкта оренди за участю орендаря; загибеаі об`єкта оренди; достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду; банкрутства або ліквідації орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

в пункті 3.3 договору від 23 грудня 2019 року передбачено, що орендодавець має право виступати з ініціативою розірвання договору оренди у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов язків, передбачених цим договором, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Разом з цим, підставою для визнання недійсним спірного договору оренди нежилих приміщень від 23 грудня 2019 року позивачем визначено невиконання відповідачем зобов`язання щодо внесення орендної плати та не підписання акту прийома передачі.

Однак, невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення не є підставою для визнання його недійсним. Недійсність договору найму (оренди) має існувати в момент його укладення.

Крім того, не підписання акту приймання-передачі не є обставиною яка з урахуванням положень ст. СТ. 215 та 203 Цивільного кодексу України може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Пунктом 3.4 договору від 23 грудня 2019 року № 001/57 саме на орендодавця покладено обов`язок передати орендарю об`єкт оренди актом приймання-передачі.

Більше того, судами у справі № 916/1184/21 вже надано оцінку обставин невнесення орендної плати за договором № 001/57 нежилих приміщень від 23 грудня 2019 року та встановлено відсутність підстав для здійснення відповідачем сплати орендної плати за цим договором оренди та відсутність самої заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 статті 203 ЦК України та частина 1 статті 207 ГК України, на яку посилається позивач, передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Однак, позивач жодним чином не конкретизує яким нормам закону суперечить договір оренди № 001/57 від 23 грудня 2019 року, яким інтересам держави і суспільства чи його моральним засадам він суперечить. Позивач не вказує фактичні обставини, які свідчать про порушення положень частин 1, 4 статті 9 та 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10 квітня 1992 року, на які він посилається як на підставу позову.

Посилаючись на частину 2 статті 203 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, також не наводить жодного факту та доказу щодо відсутності правомочностей у особи, яка підписала договір від імені Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. При цьому, договір №001/57 від 23 грудня 2019 року посвідченний нотаріусом, який відповідно до закону та власних повноважень перевірив правомочність підписантів договору. Посилання на рішення Верховного Суду від 21 червця 2023 року у справі № 916/360/22 є безпідставним, оскільки судами у вказаніи справі досліджувалися правовідносини, пов`язані із змістом наказу про передачу об`єкту комунального майна в оренду і встановлені судом обставини У цій справі не містять жодної аналогії з обгрунтуваннями позивача стосовно підстав укладення ДОГОВОРУ оренди № 001/57 від 23 грудня 2019 року з відповідачем.

Положеннями статті 17 закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких дала Верховна Рада, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть уважатися правом власності, а отже, і "майном".

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 в справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20.10.2011 в справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, щодо необхідності додержання принципу належного врядування при втручанні держави в право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом з тим у пункті 71 рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип належного врядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Разом з тим, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином утручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки держоргану має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Як вже зазначалось, орендоване майно за спірним договором оренди є комунальною власністю. Саме на Департамент комунальної власності Одеської міської ради покладено функції здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

За обставинами цієї справи встановлено, що відповідач набув в оренду об`єкт нерухомого майна. Натомість намагання позивача шляхом подання цього позову виправити допущену в минулому органом місцевого самоврядування помилку при наданні спірного об`єкту нерухомості в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у сфері оренди комунального майна, не може мати наслідком непропорційне втручання в право оренди відповідача, який покладався на легітимність добросовісних дій позивача, та перекладати на відповідача всі негативні наслідки такої помилки, оскільки задоволення позову з формальних підстав порушить справедливий баланс інтересів сторін.

Посилання позивача на те, що орендар не відновлює об`єкт оренди, що призводить до скарг мешканців територіальної громади та порушення їх прав, є безпідставними так як Позивачем не наведено жодного такого звернення та не надано відповідних доказів таких фактів.

Що стосується застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідач стверджує, що Позивачем порушено строк позовної давності, установлений ст. 257 ЦК України, для звернення з цим позовом до суду.

Як встановлено судом, оскаржений договір був укладений 23.12.2019 про, що відомо позивачу, отже початком трирічного строку позовної давності є 23.12.2019р., позивач з відповідними позовом звернувся до суду 14.09.2023р.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За змістом ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За приписами ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).

Водночас, суд зазначає, що п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (розділ доповнено пунктом 12 згідно із Законом № 540-IX від 30.03.2020).

Постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України, відповідний строк дії карантину постановами КМУ неодноразово був продовжений та постановою КМУ №383 від 25.04.2023р. строк її дії продовжений до 30.06.2023р.

Отже, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені на час дії в України карантину.

Аналогічна правова позиція щодо визначення перебігу строку позовної давності відповідно до положень статей 256, 258 та пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладена Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 31.05.2022 у справі №926/1812/21, від 22.06.2022 у справі №916/1157/21 та від 13.07.2022 у справі №910/8669/21.

Крім цього, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком, який триває до теперішнього часу.

З урахуванням наведеного враховуючи що строк позовної давності передбачений ст.ст. 257 та 258 ЦКУ, продовжуються на строк дії такого карантину, суд зазначає що на момент звернення позивача з відповідним позов до суду відповідний строк не є пропущеним.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання позивача не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Департамента комунальної власності Одеської міської ради задоволенню не підлягають.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються позивача, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Департамента комунальної власності Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю " Будівельна компанія "БУДСТРОЙ " про визнання договору оренди від 23.12.2019 № 001/57 недійсним - відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено та підписано 28 грудня 2023 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов