Ухвала суду № 116001752, 28.12.2023, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ЗАЯВИ

28 грудня 2023 року Справа № 903/1188/23 Суддя Господарського суду Волинської області Гарбар І.О., вивчивши матеріали заяви Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про забезпечення доказів у справі №903/1188/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амал-Агро» до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про стягнення 683308,91 грн.

ВСТАНОВИВ:

21.11.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Амал-Агро» надіслав на адресу суду позовну заяву до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про стягнення 683308,91 грн, в т.ч.:624018,60 грн основний борг, 54982,02 грн пеня та 4308,29 грн 3% річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки добових курчат-бройлерів№11/07/23 від 11.07.2023.

Ухвалою суду від 11.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 11.12.2023 доставлена до електронного кабінету відповідача- 11.12.2023 о 20:05 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Отже, строк для подання відзиву до 26.12.2023.

21.12.2023 директор Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка надіслав до суду:

- відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову повністю;

- заяву про забезпечення доказів, в якій просить витребувати у позивача оригінали усіх доказів, що додані до позовної заяви.

В обґрунтування даної заяви посилається на те, що існує необхідність у витребуванні господарським судом від Позивача оригіналів усіх доказів, копії яких долучені останнім до позовної заяви (при цьому, згідно інформації викладеної у позовній заяві оригінали копій документів, що долучені до позову знаходяться у Позивача), оскільки для Відповідача подання таких доказів у оригіналі є неможливим (відсутні у представника Відповідача), а витребувані докази підтвердять або спростують наявність основного боргу.

За вказаних обставин, заявник просить суд забезпечити докази, шляхом витребування у позивача оригіналів усіх доказів, що додані до позовної заяви.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що здійснюючи свої конституційні обов`язки, господарські суди повинні дотримуватися принципів здійснення правосуддя, зокрема, принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Положеннями ч. 5 ст. 81 ГПК України передбачено, що суд може витребувати докази також до подання позову як захід забезпечення доказів у порядку, встановленому статтями 110-112 цього Кодексу.

Так, за приписами частини 1 статті 110 ГПК України, суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (ч. 2 ст. 110 ГПК України).

У відповідності до ч. 3 ст. 110 ГПК України заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви.

Положення ч. 4 ст. 110 ГПК України визначають, що забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 111 ГПК України у заяві про забезпечення доказів зазначаються, зокрема, докази, забезпечення яких є необхідним, а також обставини, для доказування яких вони необхідні; обґрунтування необхідності забезпечення доказів; спосіб, у який заявник просить суд забезпечити докази, у разі необхідності - особу, у якої знаходяться докази.

Необхідною умовою для забезпечення доказів є наявність підстав припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим.

Забезпечення доказів - це механізм збору доказів, що гарантує збереження доказів, необхідних для підтвердження певних обставин у справі. При цьому збереження доказів зумовлене існуванням обставин, які свідчать про можливу втрату таких доказів або ускладнення чи неможливість їх подання.

Заяву про забезпечення доказів відрізняє від звичайного клопотання про виклик свідка, витребування доказу чи призначення експертизи те, що у ній необхідно вказати на ті обставини, які свідчать про небезпеку того, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим. Саме ці обставини зумовлюють необхідність забезпечення доказів, щоб вони все-таки змогли бути використані для з`ясування обставин у справі.

Процесуальний механізм забезпечення доказів, зокрема шляхом їх витребування, призначений для того, щоб отримати/зберегти ті докази, щодо яких існують достатні підстави вважати, що з часом їх може бути безповоротно втрачено.

Тобто це не тільки спосіб здобути докази, які стосуються предмета доказування і мають значення/потрібні для вирішення справи, але насамперед спосіб одночасно запобігти їх ймовірній втраті у майбутньому. Щодо останнього, то ризик такої втрати повинен ґрунтуватися на об`єктивних фактах і тільки в сукупності усіх наведених умов суд може вжити заходів для забезпечення доказів.

Заявник повинен довести наявність підстав, що подача відповідних доказів стане згодом неможливою або утрудненою. Суд не може вжити заходи по забезпеченню доказів лише на підставі міркувань учасника що носять характер припущень.

Подібний висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 9901/845/18, від 09.10.2019 у справі № 9901/385/19.

Звертаюсь до суду з заявою про забезпечення доказів, заявником не зазначено та не доведено належними і допустимими доказами існування обставин, які б свідчили, що засіб доказування може бути втрачений, або збирання чи подання відповідних доказів стане згодом неможливим або утрудненим, як обов`язкової умови для забезпечення доказів в порядку ст. 110 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, жодного обґрунтованого припущення того, що позивач може ймовірно втратити інформацію, у разі її наявності, яку заявник просить витребувати, або неможливості витребування такої інформації згодом заява не містить.

Звертаючись з поданою заявою, заявник не зазначає та не надає належних та допустимих доказів, які підтверджують, що він вжив всіх можливих заходів для отримання необхідних доказів, зокрема, звернення з відповідним запитом до позивача про надання оригіналів документів.

До заяви про забезпечення доказів не долучено жодного доказу про неможливість отримати оригінали документів.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 111 ГПК України за подання заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом. Документ, що підтверджує сплату судового збору, додається до заяви. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Об`єктами справляння судового збору у ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" визначено, зокрема, позовні заяви та інші заяви, передбачені процесуальним законодавством; апеляційні і касаційні скарги на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України тощо.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору встановлюються у розмірах, які залежать від найменування документа і дії, за яку справляється судовий збір, та платника судового збору.

Законом України "Про судовий збір" визначено ставки судового збору за подання заяви про забезпечення доказів відповідно при зверненні до суду загальної юрисдикції (пп. 4 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") та до адміністративного суду (пп. 6 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір").

При цьому, ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними.

Водночас п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Так, у ГПК України закріплена норма, що при поданні заяви про забезпечення доказів сплачується судовий збір у розмірі, встановленому законом, а спеціальним Законом України "Про судовий збір", який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, не передбачено сплату судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів.

Отже, в даному випадку має місце юридична колізія, яка випливає з розбіжностей у застосуванні нормативно-правових актів.

Принцип правової визначеності (певності) - загальний принцип права, який гарантує забезпечення легкості з`ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

Принцип правової визначеності є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. У своїх рішеннях Конституційний Суд України також посилається на принцип правової визначеності, наголошуючи на тому, що він є необхідним компонентом принципу верховенства права.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (рішення у справі "Белле проти Франції" від 4 грудня 1995 року (див., mutatismutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі "Bellet v. France", заява N 23805/94, 4 December 1995, § 36).

Зокрема, у справі "Новік проти України" (заява №48068/06, рішення від 18.12.2008) Європейський Суд з прав людини зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Відповідно до вимог принципу правової визначеності правозастосовчий орган у випадку неточності, недостатньої чіткості, суперечливості норм позитивного права має тлумачити норму на користь невладного суб`єкта (якщо однією зі сторін спору є представник держави або органу місцевого самоврядування), адже якщо держава нездатна забезпечити видання зрозумілих правил, то саме вона і повинна розплачуватися за свої прорахунки. Це так зване правило пріоритету норми за найбільш сприятливим для особи тлумаченням.

Як зазначалося вище, спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, є Закон України "Про судовий збір".

Наведеним законом не передбачено ставки судового збору за подання до господарського суду заяви про забезпечення доказів, а ставки за подання заяви про забезпечення доказів при зверненні до суду загальної юрисдикції та до адміністративного суду є відмінними, і навіть для суду загальної юрисдикції вони розмежовуються за ставками в залежності від суб`єкта подання відповідної заяви - для юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців та фізичних осіб.

Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання сплати судового збору в частині визначення ставок, які мають сплачувати суб`єкти справляння судового збору, законодавець запровадив в тому числі їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин.

Отже, якщо спеціальним законом не визначено ставку судового збору за подання заяви про забезпечення доказів у господарському процесі, то суд не має права застосовувати аналогію закону або права (стосовно ставок в цивільному або адміністративному судочинстві), а суб`єкт звернення звільняється від обов`язку щодо сплати судового збору за подання заяви про забезпечення доказів.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 911/1521/18, від 09.11.2020 у справі №904/2404/18.

Разом з цим, суд засвідчує, що в позовній заяві позивач вказав, що оригінали вказаних додатків до позовної заяви знаходяться у ТОВ «Амал-Агро» та можуть бути надані для огляду за першої вимоги суду.

З огляду на вищевикладене, заявником не доведено належними та допустимими доказами наявність обставин, з якими вимоги чинного законодавства пов`язують можливість забезпечення доказів, а тому заява Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства ім.Івана Франка про забезпечення доказів задоволенню не підлягає, а відтак суд відмовляє в її задоволенні.

Судом встановлено, що у порушення п. 5 ч. 1 ст. 111 ГПК України у заяві про забезпечення доказів відповідач належним чином не обґрунтовано необхідності забезпечення доказів у визначений ним спосіб.

Відповідно до ч.2 ст.112 ГПК України, заява розглядається не пізніше п`яти днів з дня її надходження до суду.

Таким чином, заява про забезпечення доказів підлягає поверненню заявнику відповідно до ч. 4 ст. 111 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 110, 111, 234 Господарського процесуального кодексу України господарський суд -

УХВАЛИВ:

Заяву про забезпечення доказів від 21.12.2023 повернути відповідачу - Приватно-орендному сільськогосподарському підприємству ім.Івана Франка.

Ухвала може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку і строки встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвала суду підписана 28.12.2023.

Суддя І. О. Гарбар