Рішення № 115980667, 18.12.2023, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2023 року Чернігів Справа № 825/324/17

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Непочатих В.О.,

при секретарі Васил`євій А.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Косової О.А., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокуратура про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокуратура в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо організації та безпідставного звільнення позивача з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та з органів прокуратури Чернігівської області;

- визнати протиправним та скасувати попередження прокурора Чернігівської області про вивільнення від 22.11.2016 № 1/1-943 вих. 16;

- визнати протиправною та скасувати частину третю розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к: «Звільнити радника юстиції ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017 (останній день відпустки) у зв`язку з реорганізацією органу на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті 51 Закону України «Про прокуратуру»;

- визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к: «Внести зміни до наказу від 20.01.2017 № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 02.04.2017 (останній день відпустки)»;

- визнати протиправною та скасувати частину другу розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к: «Внести зміни до наказу від 20.01.2017 № 30к, вважати датою звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури 10.04.2017 (останній день відпустки)»;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача (частина п`ята розпорядчої частини наказу прокурора Чернігівської області Комашко В.В. від 20.01.2017 № 30к) щодо ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів, з 01.11.2026 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів, всього 142 дні;

- поновити позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Чернігівської обласної прокуратури з 11.04.2017;

- зобов`язати відповідача надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 01.11.2013 по 31.10.2014 строком 19 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 35 календарних днів, з 01.11.2014 по 31.10.2015 строком 35 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2015 по 31.10.2016 строком 45 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, з 01.11.2016 по 21.03.2017 строком 33 календарних днів з розрахунку тривалості щорічної відпустки 45 календарних днів, всього 142 дні;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.04.2017 по дату ухвалення рішення судом.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем не дотримано вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України в частині персонально попередження позивача про вивільнення, пропонування вакантних посад та не враховано переважне право позивача залишитися на посаді, як особі, що має більш високу кваліфікацію. Крім того, відповідачем порушено вимоги Закону України «Про відпустки» та під час звільнення не надано всі дні невикористаних відпусток.

Відповідач подав заперечення, в яких зазначив, що наказ Генерального прокурора України від 28.09.2016 № 144ш було виконано шляхом ліквідації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області. Позивач був персонально попереджений про наступне вивільнення з займаної посади та повідомлений про відсутність в органах прокуратури Чернігівської області вакантних посад, які можна запропонувати з урахуванням його кваліфікації. Зазначає, що позивач будь-якої заяви чи рапорту на призначення начальником відділу у новостворений відділ приймання відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності не подавав. Крім того, стверджує, що виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок в наданні самої відпустки.

Вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом прокурора Чернігівської області від 10.04.2015 № 179 ОСОБА_1 призначений на посаду начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження прокуратури Чернігівської області (т.1 а.с. 9).

Наказом Генеральної прокуратури України від 28.09.2016 № 144ш, з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та його загальну чисельність 36 одиниць, з відповідним фондом заробітної плати, зараховано до резерву Генеральної прокуратури України.

Пунктом 2 вказаного наказу утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівського області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності та установлено у штатному розписі новоутвореного управління, за рахунок резерву Генеральної прокуратури України, 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати (т. 1 а.с. 52, 53).

Згідно попередження про вивільнення від 22.11.2016 № 11/1-943 вих-16, позивача відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», пункту 1 частини першої статті 40 та статті 49-2 КЗпП України попереджено про звільнення із займаної посади, у зв`язку із ліквідацією, не раніше ніж через два місяці з дня ознайомлення з цим попередженням. Також заначено про відсутність у прокуратурі Чернігівської області вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача та могли бути запропоновані (т. 1 а.с. 61).

13.01.2017 позивачем була подана відповідачу заява про надання всіх днів невикористаної відпустки (205 днів), в якій також просив датою звільнення вважати останній день відпустки (т. 1 а.с. 58).

Наказом прокуратури Чернігівської області від 20.01.2017 № 30к позивача звільнено з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадження та органів прокуратури Чернігівської області з 21.03.2017, у зв`язку з реорганізацією органу, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та пункту 9 статті частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Надано позивачу з 21.01.2017 по 21.03.2017 щорічну відпустку (59 календарних днів) та виплачено компенсацію за невикористану відпустку за 142 календарні дні (т. 1 а.с. 54).

У подальшому, наказами прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к та від 03.04.2017 № 104к, у зв`язку з захворюванням позивача, до наказу прокуратури Чернігівської області від 20.01.2017 № 30к вносилися зміни в частині дати звільнення позивача, та останнім днем визначено 10.04.2017 (останній день відпустки) (т. 1 а.с. 56, 57).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на таке.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, регламентує Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон).

Згідно з частиною третьою статті 16 Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Статтею 60 Закону встановлено, що прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п`ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

Підпунктом 4 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідних положень» Закону закріплено, що до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII «Прикінцеві положення» цього Закону (тобто до 15 квітня 2017 року), прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Тому, оскільки нормами спеціального Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, застосовуються загальні норми законодавства про працю.

В силу вимог частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Статтею 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

З аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються і на прокурорів, оскільки питання вивільнення працівників під час скорочення штатів не врегульовано спеціальним законодавством. Такі гарантії полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі особи, а лише ті, посади яких скорочені.

У постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 вказано про те, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за частиною першою статті 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Таким чином, мається на увазі, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

За встановленими обставинами, наказом Генеральної прокуратури України № 144 ш від 28.09.2016 з метою удосконалення організації роботи прокуратури Чернігівської області, керуючись статтями 9, 10, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області: управління нагляду у кримінальному провадженні. Його загальну штатну чисельність 36 одиниці зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати.

Також зазначеним наказом Генеральної прокуратури України, утворено у структурі та штатному розписі прокуратури Чернігівської області управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності у складі відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації. Установлено у штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 36 одиниць з відповідним фондом заробітної плати.

У постанові Верховного Суду від 07.05.2019 у справі № 803/1157/16 зазначено, що вживані у пункті 1 частині першої статті 40 КЗпП України поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Так, прокуратура Чернігівської області як юридична особа не ліквідована, не реорганізована та відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вносилося.

Суд зазначає, що ліквідація структурного підрозділу, про що зазначено в оскаржуваному наказі, може бути підставою для звільнення працівників структурного підрозділу лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників, що узгоджується також із нормою частини третьої статті 36 КЗпП України, відповідно до якої у разі реорганізації підприємства, установи, організації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

Аналізуючи основні функції, завдання, які покладалися на ліквідоване управління згідно Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 21.04.2016 № 56 (т.1 а.с. 116-132) та основні функції, завдання, які були покладені на новоутворене управління згідно Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області, затвердженого наказом прокурора Чернігівської області від 19.01.2017 № 13 (т.1 а.с. 99-115 ) суд приходить до висновку, що вони є тотожними.

Тобто, прокуратура Чернігівської області не відмовилася від основних функцій та завдань, які виконувало управління нагляду у кримінальному провадженні, а фактично передало їх новоствореному управлінню.

Твердження відповідача про те, що у новоствореному управлінні нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області були розширенні завдання щодо забезпечення дотримання режиму секретності, а тому відбулися зміни у функціональних обов`язках начальника відділу, суд не приймає до уваги, оскільки, як слідує з матеріалів справи, позивач перебуваючи на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області фактично виконував роботу з секретними документами, що свідчить про тотожність його повноважень з повноваженнями начальника новоствореного відділу.

Крім того, як слідує з наказу Генеральної прокуратури України № 144 ш від 28.09.2016 при реорганізації структурних підрозділів прокуратури Чернігівської області (управління та відділу) скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, і посада позивача як штатна одиниця залишилась не скороченою.

Суд зазначає, що ліквідація юридичної особи має місце у випадку, якщо у розпорядчому акті органу державної влади наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У випадку доручення виконання завдань і функцій ліквідованого органу іншому органу мова йде фактично про його реорганізацію. У зв`язку з чим, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача з урахуванням встановлених обставин у даній справі та наведених норм чинного законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що позбавило можливості позивача використати своє право на іншу роботу в реорганізованій установі.

Згідно з частиною другою статті 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Частинами першою та другою статті 235 КЗпП України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Таким чином, сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дають суду підставі вважати, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача з роботи прийнятий відповідачем без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без дотримання рівності перед законом, а тому підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправними та скасування пункту 3 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к; пункту 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к; пункту 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к, та поновлення позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017.

Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо організації та безпідставного звільнення позивача з посади начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації та з органів прокуратури Чернігівської області охоплюється вимогою про визнання протиправним та скасуванням пункту 3 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к, задоволення якої судом відновлює порушене право позивача.

Позовна вимога про поновлення позивача на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Чернігівської обласної прокуратури задоволенню не підлягає, оскільки у разі незаконного звільнення працівник підлягає поновленню на попередній посаді, а не на рівнозначній посаді в новоутвореному управлінні.

Позовна вимога про визнання протиправним та скасування попередження прокурора Чернігівської області про вивільнення від 22.11.2016 № 1/1-943 вих. 16 задоволенню не підлягає, оскільки зазначене попередження не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а лише засвідчує факт повідомлення працівника із зазначенням дати його вручення (ознайомлення) та має на меті виключення можливості спору з приводу як самого факту попередження про наступне вивільнення, так і змісту такого повідомлення, а тому само по собі не породжує певних правових наслідків.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

За приписами частини третьої статті 10 Закону України «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

З аналізу викладених норм слідує, що у разі звільнення працівник має право, крім поточної щорічної відпустки, за бажанням отримати невикористану щорічну відпустку за минулі роки без обмеження в кількості днів, і датою звільнення буде останній день відпустки.

Як встановлено в судовому засіданні, право позивача на отримання всіх днів невикористаної відпустки під час звільнення було обмежено, тому підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправними дій прокуратури Чернігівської області в частині ненадання позивачу невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних дні за періоди: з 01.11.2013 по 31.10.2014, з 01.11.2014 по 31.10.2015, з 01.11.2015 по 31.10.2016, з 01.11.2016 по 21.03.2017.

Водночас, позовна вимога про зобов`язання відповідача надати позивачу невикористану щорічну основну відпустку тривалістю 142 дні не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що під час звільнення позивачу, у відповідності до Закону України «Про відпустки», відповідачем була виплачена грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, і дії відповідача стосовно виплати вказаної компенсації позивачем не оскаржуються.

Також з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.04.2017 по 18.12.2023.

Суд звертає увагу, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу застосовуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Згідно абзаців першого та четвертого пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено та підтверджується пояснювальною запискою, що середньоденна заробітна плата з розрахунку за останні два місяці роботи складає 981,85 грн. (т. 1 а.с. 183).

Враховуючи, що 10.04.2017 був останнім робочим днем позивача, за який йому було нараховано та виплачено заробітну плату, стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.04.2017 по 18.12.2023 в розмірі 1669145,00 грн. (1700 днів вимушеного прогулу * середньоденну заробітну плату 981,85 грн.).

Доводи позивача щодо необхідності застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не приймаються до уваги, оскільки пункт 10 Порядку, який визначав випадки для корегування, був виключений постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100».

Положеннями частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21600,70 грн. (22 днів вимушеного прогулу * середньоденну заробітну плату 981,85 грн.) підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернігівської обласної прокуратури (вул. Князя Чорного, буд. 9, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 02910114), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Офіс Генерального прокуратура (вул. Різницька, буд. 13/15, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00034051) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункт 3 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 21.01.2017 № 30к; пункт 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 24.02.2017 № 70к; пункт 2 розпорядчої частини наказу прокуратури Чернігівської області від 03.04.2017 № 104к.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області з 11.04.2017.

Визнати протиправними дії Чернігівської обласної прокуратури в частині ненадання ОСОБА_1 невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю 142 календарних днів за періоди: з 01.11.2013 по 31.10.2014, з 01.11.2014 по 31.10.2015, з 01.11.2015 по 31.10.2016, з 01.11.2016 по 21.03.2017.

Стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2017 по 18.12.2023 у розмірі 1669145,00 грн.

В решті позову відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Чернігівської області.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Чернігівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21600,70 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.12.2023.

Суддя Василь НЕПОЧАТИХ