Рішення № 115970342, 13.12.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2023 Справа № 914/475/22

За позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі

позивача 1: Львівської обласної державної адміністрації, м. Львів

позивача 2: Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Львів

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, м. Львів

про визнання недійними договору та зобов`язання вчинити дії

Суддя Галамай О.З.

Секретар судового засідання Бараняк Н.Я.

За участю представників:

від прокуратури: Майорчак В.М. прокурор;

від позивача 1: Смотрич Д.В. представник;

від позивача 2: Гудима В.О. представник;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Поздняков С.С. представник;

від третьої особи: Улинець О.М. - представник

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває справа за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону в інтересах держави в особі позивача 1: Львівської обласної державної адміністрації, позивача 2: Міністерства оборони України до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова про визнання недійсним з моменту його укладення договору від 26.11.2016 про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 та зобов`язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку площею 1, 6080 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові, яка входить до складу загальної земельної ділянки площею 6,3127 га з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145 шляхом демонтажу встановленої огорожі.

Хід розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.03.2022 відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою суду від 22.11.2023 судове засідання відкладено на 13.12.2023.

У судовому засіданні 13.12.2023 прокурор, позивачі та третя особа підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити.

Представник відповідача 2 заперечив щодо задоволення позову.

Відповідач 1 явку повноважного представника не забезпечив.

Слід зазначити, що поштова кореспонденція, яка скеровувалась відповідачу 1 на юридичну адресу, повертається суду із зазначенням причин: «за закінченням терміну зберігання».

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Таким чином, суд вчинив усі дії для належного повідомлення відповідача 1, тому такий є належним чином повідомлений про розгляд цієї справи.

Аргументи учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний договір, який, як доводить прокурор, є змішаним договором з елементами договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, підлягає визнанню недійсним з обставин відсутності у його підписанта Винарського В.В. повноважень на вчинення таких дій, а також за відсутності погодження щодо укладення договору від управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства Оборони України на укладення такого договору та без проведення конкурсу. Прокурор ствердив, що зазначене свідчить про порушене право держави в особі Міністерства Оборони України та Львівської обласної державної адміністрації у зв`язку з фактичною передачею земель оборони під забудову всупереч передбаченому законодавством порядку на користь приватного суб`єкта господарювання.

Крім того, прокурор зазначив, що переданий відповідачу 2 будівельний майданчик огороджений, тому також просив зобов`язати останнього звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу встановленої огорожі.

У відзиві на позовну заяву відповідач 2 вважає безпідставними посилання прокурора на відсутність у Винарського В.В. повноважень щодо укладення спірного договору з посиланням на довіреність № 220/386/д від 10.11.2016, оскільки його повноваження передбачено пунктом 11 Положення про Західне управління капітального будівництва; погодився з твердженнями прокуратури щодо перевищення Винарським В.В. повноважень при укладенні спірного договору, оскільки такий не погоджено з Головним КЕУ Збройних Сил України, проте зазначив, що в подальшому самим Міністерством оборони України схвалено правочин шляхом прийняття у власність житлової квартири, а також шляхом укладення додаткової угоди до договору; щодо вимоги про демонтаж огорожі доводить, що з наданих документів неможливо встановити де саме така огорожа розміщена, на якій земельній ділянці, зважаючи на те, що в межах огорожі знаходиться об`єкт нерухомого майна, який перебуває у власності Міністерства оборони України.

У відповіді на відзив позивач 1 підтримав позовні вимоги та ствердив, що йому стало відомо про самовільне захоплення та забудову земельної ділянки лише з запиту прокуратури від 31.01.2022. Враховуючи відсутність матеріалів та документів стосовно земельної ділянки з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145, з метою своєчасного та ефективного захисту порушених прав, позивач 1 у листі від 09.02.2022 просив прокуратуру розглянути можливість вжиття заходів реагування позовного характеру.

У відповіді на відзив прокурор звернув увагу на лист позивача 1 від 09.02.2022, який спростовує твердження відповідача 2 про недостатність часу для забезпечення захисту порушених інтересів держави; ствердив, що з листів Головного управління майна та ресурсів Міністерства оборони України не вбачається чіткої відповіді про вжиті заходи чи про намір захистити інтереси держави у спірних правовідносинах, також звернув увагу на надсилання позивачам листів-повідомлення про намір пред`явити позов; щодо перевищень повноважень при укладенні спірного договору повторно ствердив, що довіреністю від 10.11.2016 не передбачено повноважень Винарського В.В. на укладення договору від 26.11.2016; звернув увагу, що в порушення Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони від 06.07.2011 не проводився конкурс з відбору виконавця будівельних робіт об`єкта будівництва на земельній ділянці, а також за відсутності погодження управління капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України; зазначив, що прийняття та реєстрація Міністерством оборони України квартири АДРЕСА_1 відбулась внаслідок підписання ОСОБА_1 актів прийому-передачі квартири; ствердив, що ОСОБА_2 , як представник Міністерства оборони України, також діяв з перевищенням повноважень, оскільки конкурс проведено комісією ЗУКБ МОУ, а не Міністерством оборони України; ствердив, що огородження земельної ділянки підтверджується схемою, виготовленою військовою частиною НОМЕР_1 за наслідками проведення обстеження земельної ділянки.

Від відповідача 2 надійшла заява про застосування позовної давності.

У поданих письмових поясненнях відповідач 2 не погоджується з твердженням прокурора, що спірний договір поєднує в собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, оскільки умови договору не передбачають внесення його сторонами вкладів у спільну діяльність і розповсюдження на них режиму спільного майна, сторони діють не в рамках спільної діяльності, а окремо одна від одної, тому вважає, що оскаржуваний договір є змішаним підряд і інвестиційний договір; вимога прокурора про демонтаж огорожі не обґрунтована відповідними нормами права, оскільки предметом спору є визнання недійсним договору, що має наслідком застосування двосторонньої реституції; ствердив про передчасність подання позову в інтересах позивача 1, оскільки не доведено порушення спірним договором його прав.

Прокурор подав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

У запереченнях прокуратури та позивача 2 (такі є аналогічними) на додаткові пояснення відповідача 2, з посиланням на умови договору зазначено, що такий, враховуючи передбачені у ньому взаємні права та обов`язки сторін, окрім елементів інвестиційного договору, містить і елементи договору про спільну діяльність; демонтаж огорожі відповідач 2 повинен демонтувати на підставі пункту б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України; посилання на безпідставність подачі позову в інтересах позивача 1 вважає необґрунтованими, оскільки згідно з даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності (форма власності державна) на земельну ділянку з кадастровим номером: 4610136900:05:003:0145, яка є предметом оспорюваного договору, зареєстровано за Львівською обласною державною адміністрацією.

Відповідач 2 подав суду пояснення, в яких заперечив доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Від відповідача 2 надійшли письмові пояснення, в яких останній ствердив, що прокурор насамперед повинен звертатись з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу, а саме в інтересах Міністерства оборони України, з яким укладено спірний договір. Ствердив, що Львівська обласна державна адміністрація не є стороною спірного правочину та її права ним не порушено. Тому звернення прокурора одночасно в інтересах обох позивачів вважає безпідставним.

Обставини справи.

26 листопада 2016 року Міністерство оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 17.06.2003 за №23 в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 та наказу Міністра оборони України від 21.08.2015 за №28-ДП, діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарський Володимир Віталійович, як замовник (сторона-1) та Товариство з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна, від імені якого діяв ОСОБА_3 , як підрядник (сторона-2) на виконання положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 №1238-VII Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави, з метою забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України, уклали договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 (далі - договір).

Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. 26.11.2016 та зареєстровано в реєстрі за №3558.

Відповідно до пункту 1.1.2. договору сторона-1 Міністерство оборони України, є користувачем земельної ділянки і у встановленому законодавством порядку має намір реалізовувати право на її забудову, в рамках цього договору Сторона-1 є Замовником будівництва Об`єкту.

Сторона-2 ТзОВ Енерджі Плюс Україна, яка забезпечує будівництво Об`єкту грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконанням всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим Договором (пункт 1.1.3 договору).

Об`єктом будівництва є житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, що розташована за адресою Львівський гарнізон, військове містечко №1, місто Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації безпосередньо з ним пов`язані (пункт 1.1.4 договору).

Предметом договору відповідно до розділу 2 є зобов`язання сторін збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 (надалі - об`єкт).

Для реалізації цього Договору Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій замовника (пункт 2.2.); фінансування будівництва здійснюється Стороною-2, джерелом фінансування будівництва об`єкту є кошти Сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних осіб Сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе усі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами (пункт 2.4.).

Відповідно до пункту 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко №1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5, орієнтовною площею 6,22 га (згідно з наказом начальника Львівського гарнізону від 02.03.2015 №7 закріплено за КЕВ м. Львова, НСБЛВС, А0583), яка відведена рішенням Львівського міськвиконкому №4/370 від 26.01.53 р., №394 від 07.08.64 р. та №3-С від 08.02.85 р.

Згідно з пунктом 3.2. договору Сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, забезпечити державну реєстрацію користування Земельною ділянкою (оренда), визначену п. 1.1.5 цього Договору з цільовим призначенням Земельної ділянки, яке дозволить Сторонам здійснити реалізацію умов цього Договору, в тому числі здійснити її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом Об`єкт.

Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього Договору не переходить до Сторони-2, Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до умов законодавства у сфері містобудування на підставі Договорів капітального будівництва, укладених в рамках договору (пункт 3.3 договору).

У пункті 4.1. договору сторони визначили права та обов`язки Сторони-2, зокрема, Сторона-2 приймає на себе виконання частини функцій Замовника будівництва Об`єкта та у повному обсязі, за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, фінансує всі витрати, пов`язані з будівництвом об`єкта.

Також Сторона-2 зобов`язалась погасити заборгованість Сторони-1 з виплати заробітної плати у розмірі 75 000, 00 грн (пункту 4.1.20), компенсувати під час закриття актів виконаних робіт 1% по кожному акту від вартості будівельно-монтажних робіт на утримання та матеріальне забезпечення Західного капітального управління капітального будівництва Міністерства оборони України (пункт 4.1.21), компенсувати квадратними метрами житла Стороні-1 витрати, пов`язані із використанням земельної ділянки та розробкою проектно-кошторисної документації на загальну суму 434 000, 00 грн (пункт 4.1.22).

Права та обов`язки Сторони-1 визначено у пункті 4.2. договору, зокрема, Сторона-1, залишивши за собою виконання частини функцій замовника, зобов`язалась забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренди), для чого вчинити усі необхідні дії, зокрема, але не виключно, отримати рішення Львівської міської ради про надання земельної ділянки в користування (оренду) із цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить Сторонам здійснити реалізацію умов цього Договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом Об`єкт; забезпечити оформлення правовстановлюючого документа на земельну ділянку; здійснює функції землекористувача земельної ділянки.

У цьому ж пункті сторони також погодили, що з моменту введення об`єкту в експлуатацію та отримання Сторонами права власності на належні їм частки у Об`єкті, Сторона-1 має право припинити землекористування в порядку, встановленому законодавством України.

У пункті 4.4. сторони домовились, що з моменту підписання Договору Сторона-1 передає Стороні-2 майнові права на 100% Об`єкту будівництва, в тому числі на майнові права на 100% об`єкту інвестування в Об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам, у тому числі і Стороні-1 Міністерству оборони України.

Відповідно до пункту 4.7. договору Міністерство оборони України має пріоритетне право на придбання житла для військовослужбовців, виходячи із ринкової ціни за 1 кв.м. загальної площі житла, розміщеного в районі будівництва Об`єкту на момент кожного перерахування коштів та у відповідності до порядку використання коштів Міністерства оборони України.

Частки сторін у об`єкті визначено у розділі 7 договору.

Сторони домовились, що за виконання частини функцій Замовника, Сторона-1, після введення в експлуатацію, отримує у власність частину Об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 10 (десяти) % загальної площі квартир цього Об`єкту, з них Міністерство оборони України отримує у власність - 9 %, а Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України 1% загальної площі квартир (пункт 7.1.).

За виконання частини функцій Замовника, Сторона-2 отримує майнові права, а після закінчення Об`єкта будівництва об`єкта, право власності на частину Об`єкту будівництва, за виключенням належної Стороні-1 відповідно до п.7.1. частки (пункт 7.2.).

У пункті 7.4. визначено, що за взаємною згодою Сторін, Сторона-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квадратних метрів, належних Міністерству оборони України та Західному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України, яке діє від імені Міністерства оборони України за цим договором, шляхом передачі квартир (квадратних метрів в інших новобудовах Львова). Передача погоджених Сторонами квадратних метрів в інших новобудовах міста Львова відбувається шляхом підписання Акту прийому-передачі квартир та Акту зарахування, в якому Сторони визначають кількість переданих квадратних метрів.

Відповідно до пункту 12.7. цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання покладених на Сторони зобов`язань.

На виконання договору про будівництво житлового комплексу його сторонами 26.11.2016 підписано акт приймання-передачі будівельного майданчику, розташованого на земельній ділянці орієнтовною площею 6,22 га за адресою Львівський гарнізон, військове містечко №1, вул. Княгині Ольги, 1-5 у місті Львові. Від імені Міністерства оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України акт підписав тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарський В.В.

Окрім цього, на виконання умов договору, 10.02.2017 сторони підписали Акт № 1 приймання-передачі квартири та Акт № 2 про зарахування, згідно з яким Міністерство оборони України прийняло у власність однокімнатну квартиру № 19 загальною площею 47,6 м кв. та загальною вартістю 492 065, 00 грн за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 21б.

На підставі договору, Акту приймання-передачі будівельного майданчику від 26.11.2016, Актів № 1 та № 2 від 10.02.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за Міністерством оборони України квартири № 19 за адресою м. Львів, вул. Рубчака, 21б.

Пунктом 1 додаткової угоди від 18.08.2020 до оскаржуваного договору від 26.11.2016 передбачено наступне: «викласти пункт 1.1.4 Договору у такій редакції: «Об`єкт (Об`єкт будівництва) - житловий комплекс, який будується земельній ділянці кадастровий номер на 4610136900:05:003:0145, що розташована за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5».

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності (форма власності державна) на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136900:05:003:0145 площею 6,3127 га, яка є предметом оспорюваного договору, зареєстровано за Львівською обласною державою адміністрацією 28.08.2017. Право постійного користування зазначеною земельною ділянкою зареєстровано за квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова 28.08.2017, підставою для державної реєстрації є державний акт на право постійного користування землею від 26.05.1997.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.

Щодо обґрунтованості підстав звернення прокурора з позовом.

Згідно з абзацом 1-2 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та у разі відсутності такого органу.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор направив на адресу Міністерства оборони України запит № 15-643 вих-21 від 24.12.2021 про надання інформації щодо погодження укладення спірного договору на будівництво житлового комплексу від 26.11.2016, а також про вжиття ними заходів щодо захисту інтересів та поновлення права держави на збереження та користування земельною ділянкою площею 6,22 га по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові.

Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони України листом за № 503/351 від 13.01.2022, наданим у відповідь на зазначений запит прокурора, повідомило, що жодних погоджень на укладення оспорюваного договору ними не надавалося та у разі звернення прокурора до суду з відповідним позовом Міністерство оборони України буде забезпечено участь представника під час судового розгляду.

Листом від 31.01.2022 прокуратура повідомила Міністерство оборони України, що беручи до уваги тривале невжиття заходів щодо захисту інтересів та поновлення прав держави у зв`язку з укладенням договору від 26.11.2016 нею підготовлено позовну заяву.

Також 24.12.2021 прокуратура скеровувала запит КЕВ м. Львова, у відповіді на який зазначено, що в них відсутня інформація про стан виконання договору.

Листом від 27.01.2021 прокурор інформував КЕВ м. Львова про наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» для звернення прокурора з відповідним позовом.

Окрім цього, Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Західного регіону на адресу позивача-1 скеровано запит № 15-86 вих-22 від 31.01.2022 про надання інформації щодо вжиття заходів для захисту інтересів та поновлення прав держави на користування земельною ділянкою по вул. Княгині Ольги, 1-5 у м. Львові.

09.02.2022 від позивача-1 отримано відповідь, в якій зазначено, що останньому, як розпоряднику відповідної категорії земель, інформація щодо самовільного захоплення та забудови частини земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Княгині Ольги, 1-5 стала відома з листа прокуратури регіону. За результатами проведених архівних пошуків та аналізу баз даних електронного документообігу матеріалів та документів, які б слугували для надання запитуваної інформації про розпорядчі документи стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 4610136900:05:003:0145 у позивача-1 не виявлено. У зв`язку з цим, позивач-1 зазначив, що внаслідок відсутності необхідної інформації з приводу порушеного питання, заявлення позову не забезпечить своєчасного та ефективного захисту порушених прав, тому позивач-1 просив прокуратуру регіону розглянути можливість вжиття заходів реагування позовного характеру.

Листом від 11.02.2022 прокуратура повідомила позивача 1 про підготовлений позов та намір його подання.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як зазначено у поясненнях прокуратури від 09.06.2022, позовна вимога про визнання недійсним договору заявлена в інтересах обох позивачів до обох відповідачів, а вимога про звільнення земельної ділянки шляхом демонтажу огорожі в інтересах позивача 1 до відповідача 2.

Прокурор зазначив, що позивачі у цій справі уповноважені виконувати функції держави щодо вжиття заходів про визнання недійсним договору про будівництво житлового комплексу на землях оборони, який фактично укладено на користь приватного суб`єкта господарювання всупереч вимогам законодавства та поза волею власника таких земель.

Поряд з цим, з відповідей позивачів не вбачається наміру подання позову.

Слід зазначити, що протягом тривалого часу позивач 2, як сторона договору, не вживав заходи по захисту майнових прав та інтересів держави шляхом оскарження спірного договору, а позивач 1, як власник землі не цікавився ділянкою, на якій встановлена огорожа та не ініціював дії щодо її демонтажу.

Зазначене вище доводить необхідність застосування представницьких повноважень прокурором з метою захисту порушених інтересів держави та звернення до суду з позовом.

Щодо суті спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

У частині 1 статті 318 Господарського кодексу України визначено, що за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов`язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об`єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов`язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об`єкти і оплатити їх.

Відповідно до частини 1 статті 323 Господарського кодексу України договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.

У пункті 5 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету міністрів України №668 від 01.08.2005, істотними умовами договору підряду є: найменування та реквізити сторін; місце і дата укладення договору підряду; предмет договору підряду; договірна ціна; строки початку та закінчення робіт (будівництва об`єкта); права та обов`язки сторін; порядок забезпечення виконання зобов`язань за договором підряду; умови страхування ризиків випадкового знищення або пошкодження об`єкта будівництва; порядок забезпечення робіт проектною документацією, ресурсами та послугами; порядок залучення субпідрядників; вимоги до організації робіт; порядок здійснення замовником контролю за якістю ресурсів; умови здійснення авторського та технічного нагляду за виконанням робіт; джерела та порядок фінансування робіт (будівництва об`єкта); порядок розрахунків за виконані роботи; порядок здачі-приймання закінчених робіт (об`єкта будівництва); гарантійні строки якості закінчених робіт (експлуатації об`єкта будівництва), порядок усунення недоліків; відповідальність сторін за порушення умов договору підряду; порядок врегулювання спорів; порядок внесення змін до договору підряду та його розірвання.

Відповідно до пункту 15 цих умов у договорі підряду сторони зобов`язані визначити найменування об`єкта будівництва та його місцезнаходження, основні параметри (потужність, площа, об`єм тощо), склад та обсяги робіт, які передбачені проектною документацією та підлягають виконанню підрядником, інші показники, що характеризують предмет договору.

У спірному договорі сторони не визначили договірної ціни, строків початку та закінчення будівництва об`єкту, та інших наведених вище істотних умов договору будівельного підряду, об`єктом будівництва визначено житловий комплекс, однак, договір не містить конкретних характеристик щодо кількості будинків, які планується збудувати, їх площі, поверховості, тощо, тобто спірний договір не містить ознак, притаманних договору підряду.

Натомість предметом спірного договору є зобов`язання сторін збудувати об`єкт житловий комплекс, і для реалізації договору замовник фактично зобов`язався забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою, на якій планується забудова, а підрядник прийняв на себе усі інші функції замовника фінансування будівництва (за власні та залучені кошти), укладення договорів з підрядниками на свій розсуд без погодження із замовником, виготовлення проектно-кошторисної документації.

Таким чином, договір є змішаним та поєднує елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1031 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (частина 2 статті 1032 Цивільного кодексу України).

Укладення інвестиційних договорів регулюється Законом України Про інвестиційну діяльність, відповідно до статті 10 якого інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок: власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо); позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити); залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетних інвестиційних асигнувань; безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

Тому доводи відповідача-2 про відсутність у спірному договорі ознак спільної діяльності суд визнає безпідставними.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із статтею 239 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами (стаття 246 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 та частини 3 статі 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При укладенні оспорюваного договору, від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв тимчасово виконуючий обов`язки начальника Винарський Володимир Віталійович.

Зазначена довіреність видана Міністерством оборони України без права передоручення строком до 31.12.2016.

Цією довіреністю уповноважено тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського В.В. на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за небюджетні кошти, серед іншого, за адресою: вул. Княгині Ольги, 1-5, м. Львів, а також для інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням.

Таким чином, довіреність, на підставі якої тимчасово виконуючий обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Винарський В.В. підписав від імені Міністерства оборони України оспорюваний договір, не передбачала повноважень на його підписання чи підписання будь-яких інших договорів про будівництво на зазначених у довіреності земельних ділянках.

У преамбулі оспорюваного договору також зазначено, що замовник діє на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України №23 від 17.06.2003.

Тимчасове виконання обов`язків начальника Західного управління капітального будівництва покладено на Винарського В.В. відповідно до наказу Міністра оборони України №28-ДП від 21.08.2015, наказом Міністра оборони України №22-ДП від 07.07.2017 ОСОБА_1 увільнено від тимчасового виконання обов`язків начальника Західного капітального будівництва.

Відповідно до пункту 1 затвердженого наказом державного секретаря Міністерства оборони України №23 від 17.06.2003 Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України є державною госпрозрахунковою організацією Міністерства оборони України, що призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, об`єктів призначення для потреб Збройних Сил України з метою підтримання їх у стані бойової та мобілізаційної готовності.

У пункті 11 Положення зазначено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

З аналізу зазначеного пункту слід дійти висновку, що Положення передбачає погодження укладення такої угоди з Головним управлінням розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, і в будь-якому випадку, не наділяє Управління укладати договір на будівництво саме від імені Міністерства оборони України.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України Про використання земель оборони землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

З метою забезпечення виконання, зокрема частини другої статті 4 Закону України Про використання земель оборони постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 затверджено Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони.

Цей Порядок визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони. Дія цього Порядку не поширюється на будівництво житла, яке здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Особливістю згаданого Порядку є те, що будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах і критерієм визначення переможця конкурсу є максимальна кількість житла (кількість квартир та загальна площа житла), що може отримати організатор конкурсу. При цьому частка житла (кількість квартир та загальна площа житла) розраховується шляхом співвідношення вартості земельної ділянки, що належить до земель оборони (далі - земельна ділянка), та опосередкованої вартості 1 кв. метра житла в регіоні, де розташована земельна ділянка, та передається замовникові будівництва житла.

Згідно з пунктами 5, 8, 25 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову. Конкурсна комісія розміщує протягом семи днів з дати прийняття рішення про проведення конкурсу в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті організатора конкурсу інформацію про проведення конкурсу. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол про проведення конкурсу, в якому зазначаються: 1) відомості про учасників конкурсу; 2) результати голосування; 3) обґрунтування щодо визначення переможця конкурсу.

Пунктом 2 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, договорів про спільну діяльність, комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою КМУ №296 від 11.04.2012, визначено, що суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, звернення щодо погодження укладання договору разом з відповідними документами.

Умовами спірного договору не передбачено будівництва житлового комплексу саме як житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей або соціального та доступного житла; конкурс проведено не було.

Враховуючи викладене, матеріали справи не містять ні погодження на укладення спірного правочину, ні доказів проведення конкурсу у встановленому законом порядку. Більше того, у листі від 13.01.2022 Головне управління майна та ресурсів Міністерства оборони підтвердило, що позивач 2 не погоджував проведення конкурсу з відбору виконавця будівельних робіт на спірній земельній ділянці.

Тому ОСОБА_1 , укладаючи договір, діяв без повноважень на його укладення від імені Міністерства оборони України, за відсутності погодження щодо укладення такого договору та з порушенням процедури, оскільки не було проведено конкурсу у встановленому законодавством порядку.

Щодо тверджень відповідача 2 про схвалення спірного договору Міністерством оборони України, суд зазначає таке.

У матеріалах справи міститься акт №1 від 10.02.2017 приймання передачі квартири та відповідної документації згідно з договором про будівництво житлового комплексу від 26.11.2016, відповідно до якого ТзОВ Енерджі Плюс Україна передало Міністерству оборони України квартиру №19 загальною площею 47,6 кв.м., загальною вартістю 492 065, 00 грн у будинку АДРЕСА_2 .

Також актом від 10.02.2017 сторони договору здійснили зарахування прийнятої квартири до частки в об`єкті, яка повинна бути передана Міністерству оборони України відповідно до умов розділу 7 договору, шляхом передачі відповідних квадратних метрів в інших новобудовах міста Львова.

Зазначені акти від 10.02.2017 підписано від імені Міністерства оборони України тим ж тимчасово виконуючим обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Винарським В.В., який діяв на підставі Положення.

Крім того, представника Міністерства оборони України Галушка О.А. уповноважено довіреністю Міністра оборони України від 26.10.2016 на підписання заяви про державну реєстрацію прав та обтяжень лише для виконання повноважень з представництва Міністерства оборони з питань, пов`язаних із укладанням договорів купівлі-продажу нерухомого майна в регіонах України на вторинному ринку та на умовах пайової участі за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України», на підставі відповідних рішень конкурсної комісії Міністерства оборони України з відбору пропозицій щодо закупівлі квартир на вторинному ринку та на умовах пайової участі в регіонах України».

Отже, ОСОБА_2 також діяв з перевищенням повноважень, оскільки суд встановив, що конкурс проведений конкурсною комісією Західного УКБ, а не Міністерства оборони України.

Тому суд вважає, що прийняття однокімнатної квартири не можна розцінювати як наступне схвалення правочину саме Міністерством оборони України.

Враховуючи встановлені фактичні обставини справи позовна вимога про визнання договору недійсним в інтересах позивача 2 є обгрунтованою, оскільки порушує його права як сторони договору.

Поряд з цим, суд не погоджується з позицією прокуратури, що визнання недійсним договору також впливають на права та інтереси позивача 1 як власника землі, оскільки перш за все реєстрація права власності відбулась після укладення договору та позивач 1 не був стороною такого. Тому право позивача 1 на момент укладення правочину не було порушено.

Більше того, умовами договору перебачено, що право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання договору не переходить до відповідача 2.

Тому у задоволенні вимоги прокурора в інтересах позивача 1 про визнання недійсним договору слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про демонтаж огорожі, суд зазначає таке.

У позовній заяві прокурор на підставі пункту б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України та частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України просив суд зобов`язати відповідача 2 демонтувати огорожу на земельній ділянці площею 1,6080 га по АДРЕСА_3 .

Прокурор ствердив, що частина земельної ділянки площею 1,6080 га огороджена парканом як будівельний майданчик та входить до складу загальної ділянки площею 6,3127 га з кадастровим номером 4610136900:05:003:0145, що підтверджується схемою, виготовленою військовою частиною НОМЕР_1 за наслідками проведення обстеження зазначеної ділянки. Також прокурор долучив світлини, на яких є огороджена земельна ділянка.

Впродовж розгляду справи відповідач 2 заперечував факт встановлення огорожі.

Оскільки матерілаи справи не містять ні дозвільних документів, які б підтвердили право відповідача 2 на зведення огорожі, ні доказів зведення такої відповідачем 2, беручи до уваги його заперечення, суд вважає недоведеною позовну вимогу прокурора про зобов`язання відповідача 2 здійнити демонтаж огорожі.

Більше того, суд враховує, що у зв`язку з визнанням недійсним договору відповідач 2 зобов`язаний повернути саме позивачу 2 отриману земельну ділянку в якості будівельного майданчика.

Щодо позовної давності.

Відповідач 2 подав суду заяву про наслідки спливу позовної давності.

У заяві такий ствердив, що позовна давність почала свій відлік з дати укладення договору 26.11.2016, тому подання позову 22.02.2022 здійснено з пропуском трирічної позовної давності; вважає, що позовна давність не переривалась, а вимоги прокурора, подані в інтересах Львівської обласної державної адміністрації у цій справі слід розглядати, як вимоги, що стосуються цього ж самого предмета спору, що і вимоги, заявлені в інтересах Міністерства оборони України; в іншому випадку, вимоги прокурора, подані в інтересах Львівської обласної державної адміністрації у цій справі щодо демонтажу огорожі є окремими вимогами, які не пов`язані з основним предметом спору вимогою про визнання договору недійсним; прокурором не наведено підстав поважності причин пропуску позовної давності.

Прокурор подав клопотання про визнання поважними причин пропуску позовної давності. Ствердив, що строк позовної давності для позивача 1 почався 01.02.2022 (отримання листа прокуратури від 31.01.2022), тому така не пропущена; поважність причин пропуску позовної давності в інтересах Міністерства оборони України, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, мотивує розглядом впродовж 31.05.2017-15.12.2021 справи № 914/1075/17.

Відповідач 2 подав суду ще одні пояснення, в яких заперечив доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності, оскільки прокурору ще 05.03.2018 (16.08.2018) було відомо про власника земельної ділянки та можливе порушення прав Львівської обласної державної адміністрації і КЕВ м. Львова як землекористувача, права якого також можуть бути порушені спірним договором. Однак, звернув увагу на те, що прокурор окремий позов в інтересах Львівської обласної державної адміністрації не заявляв, клопотання про залучення такої третьою особою у справі № 914/1075/17 не подавав; твердження, що вина у невжитті заходів інформування Львівської обласної державної адміністрації про порушення її прав як землевласника лежить на землекористувачі КЕВ м. Львова вважає необґрунтованими, оскільки згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу як власник, так і землекористувач має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, тому КЕВ м. Львова, який був учасником судового процесу у справі № 914/1075/17 не був обмежений правом на звернення до Львівської обласної державної адміністрації з інформацією про можливе порушення її прав та/або самостійно звернутись з відповідним позовом; посилання прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 вважає необґрунтованим, оскільки у даному випадку невчинення відповідних дій (бездіяльність, яка полягала у недотриманні процедури попереднього повідомлення компетентного органу) мали наслідком залишення позову без розгляду, тому недоцільно розцінювати прокурора в контексті зазначеної вище постанови як добросовісного розсудливого спостерігача.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

У частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Запроваджений нормами Цивільного кодексу України інститут позовної давності полягає у наданні особі, цивільне право якої порушено, певного строку для звернення до суду за захистом цього права.

Тобто позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Неподання позову впродовж встановлених законом строків призводить до втрати права на позов в розумінні можливості судовим порядком здійснити належне особі цивільне право, позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Поряд з цим, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (чатсина 5 статті 267 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Слід зазначити, що суд розглядає заяву про застосування позовної даності виключно в частині задоволених позовних вимог.

Прокурор ствердив, що позивач 1 не був учасником справи, тому позовна давність для нього почалась 01.02.2022, тобто з моменту отримання листа прокуратури від 31.01.2022.

Відповідач 2 ствердив, що позовна давність для позивача 1 почалась з 05.03.2018 (16.08.2018).

Незважаючи на відмову у позові в частині вимог прокурора в інтересах позивача 1, з метою спростувань доводів учасників справи, суд вважає за необхідне зазначити про безпідставність посилань як прокурора, так і відповідача 2. Визначальним є факт коли позивач 1 міг дізнатись про його порушене право. Суд вважає, що позивач 1, готуючи документи для здійснення державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку (дата державної реєстрації - 28.08.2017, позовна давність продовжилась на період карантину), міг та мав дізнатись про порушення його прав як власника такої.

Щодо позовної давності за позовом в інтерсах позивача 2.

Позовна давність для позивача 2 як сторони договору почалась з дати його укладення- 26.11.2016.

Оскільки позов подано 21.02.2022, така є пропущеною.

Однак і прокурор, і позивач 2 просив визнати поважними причини пропуску позовної давності, мотивуючи тривалим розглядом справи № 914/1075/17.

Суд встановив, що позов у справі № 914/1075/17 надійшов на адресу суду 30.05.2017, провадження у справі порушено 31.05.2017.

Остаточне судове рішення у зазначеній справі постановлено 15.12.2021 та вирішено позов заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ЗУКБ МОУ та ТОВ "Енерджі Плюс Україна" про визнання договору від 26.11.2016 недійсним з моменту укладення залишити без розгляду.

Суд погоджується з твердженнями відповідача 2, що позовна давність не переривається у разі пред`явлення позову, який суд залишив без розгляду.

Проте підлягає розгляду питання щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо (зазнаений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19).

Ураховуючи викладене, зважаючи на факт порушення 31.05.2017 Господарським судом Львівської області провадження у справі № 914/1075/17 та її тривалий розгляд до 15.12.2021, і, як наслідок, наявність для прокурора підстав вважати, що права позивача будуть захищені в цьому судовому провадженні, а також звернення до Господарського суду Львівської області з позовною заявою у цій справі 21.02.2022, тобто через незначний проміжок часу після залишення його попереднього позову без розгляду, суд дійшов висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора в інтересах позивача 2 про визнання договору недійсним підлягають задоволенню. У задоволенні решти позову слід відмовити.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Щодо судового збору.

Оскільки спір виник у зв`язку з неправильними діями відповідачів, суд вважає за необхідне покласти на них сплачений прокуратурою судовий збір за позовну вимогу про визнання договору недійсним. Судовий збір за вимогу про демонтаж огорожі покладається на прокуратуру.

Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: Львівський гарнізон, військове містечко № 1, м. Львів, вул. Княгині Ольги 1-5, укладений 26.11.2016 Міністерством Оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (місцезнаходження: 79005, місто Львів, вул. І Франка, будинок 61; ідентифікаційний код 24980173) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (місцезнаходження: 79007, місто Львів, вул. Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код: 38326057) 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Енерджі Плюс Україна (місцезнаходження: 04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4А, офіс 139; ідентифікаційний код 38544771) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (місцезнаходження: 79007, місто Львів, вул. Клепарівська, будинок 20; ідентифікаційний код: 38326057) 2 481, 00 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення з урахуванням перебування судді Галамай О.З. у відпустці 21.12.2023 та 22.12.2023 складено 27.12.2023.

Суддя Галамай О.З.