Рішення № 115937951, 22.12.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року Справа № 160/26668/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427; місцезнаходження юридичної особи: 49094, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) №254150026717 від 31.08.2023 року, яке полягає у відмові у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серія номер НОМЕР_1 , виданий Менським РВ УМВС України в Чернігівській області 25 червня 1997: реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/адреса для листування: АДРЕСА_2 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ: 21390940; місцезнаходження юридичної особи: 14005, Чернігівська область, м. Чернігів, вул. П`ятницька, буд. 83-А) зарахувати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; паспорт громадянина України серія номер НОМЕР_1 , виданий Менським РВ УМВС України в Чернігівській області 25 червня 1997: реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/адреса для листування: АДРЕСА_2 ) період роботи з 01.01.2001 року по 30.04.2001 року та з 17.04.2006 року по 17.04.2007 року до спеціального стажу та призначити пенсію за вислугою років з 23.08.2023 року згідно п.е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року, із змінами та доповненнями.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про те, що вона 23.08.2023 року звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років, станом на дату звернення вік позивача складав 53 роки 10 днів 8 місяців. Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №254150026717 від 31.08.2023 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії. Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII, є протиправним, оскільки на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років спеціальний стаж позивача у зв`язку із роботою у закладах освіти складав більше 31 року, що дає право позивачу на призначення пенсії відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015р.) з дня звернення.

Позивач зауважила, що, відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач застосовує норму пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції Закону №213-VІІІ, яка не застосовується з 04.09.2019р., а право на пенсію за вислугу років, мають працівники охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

01.12.2023 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 заперечив щодо заявленого позову та зауважив, що Головне управління Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 31.08.2023 №254150026717 відмовило позивачу в призначенні даного виду пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу за вислугу років. Вказав, що стаж роботи позивача, що дає право на пенсію за вислугу років, складає 23 років 05 місяців 12 днів (станом на 11.10.2017). Страховий стаж 35 роки 04 місяці 03 дні. До загального стажу не зараховано період роботи - з 01.01.2001 по 30.04.2001, оскільки не підтверджено по даним ОК-5, необхідно надати позивачу уточнюючу довідку про період роботи на підставі первинних документів. Звернув увагу, що в статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фону відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Період роботи позивача на посаді секретаря Осьмаківської сільської ради з 17.04.2006 по 17.04.2007 не зараховано, оскільки відсутнє Рішення сесії Осьмаківської сільської ради про обрання секретаря, відповідно до ст.42 п.3.4. ст.50 п.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а саме, "Секретар сільської ради обирається радою з числа її депутатів".

Також, підстави для зарахування періоду з 01.01.2001 по 30.04.2001 до спеціального стажу відсутні, оскільки згідно з прийняим рішенням вказаний період не зараховано до страхового стажу.

Відповідач послався у відзиві також на те, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 15.10.1969 року, позивач з 15.08.1992 по 17.04.2006 працювала на посадах вчителя в Осьмаківській середній школі, та з 17.04.2006 була звільнена з вказаної посади в зв`язку з обранням секретарем Осьмаківської сільської ради. З 17.04.2007 достроково припиненні повноваження позивача, як секретаря Осьмаківської сільської ради.

Зауважив, що перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Виборні посади Переліком №909 не передбачені, відповідно, робота на виборній посаді не дає права на призначення пенсії за вислугу років, а зараховується до спеціального стажу у випадках, передбачених окремими законами.

Отже, відповідач 1 вважає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, за відсутності визначеного законом спеціального стажу.

Відповідач 2 заяви про визнання позову чи відзив на позовну заяву в строки, передбачені статтею 261 Кодексу адміністративного судочинства України, до суду не надав, про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін повідомлявся належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття спрощеного провадження в адміністративній справі в електронний кабінет відповідача 23.10.2023 року.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи встановлено, що 23.08.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі п. е) статті 55 Закону України «про пенсійне забезпечення».

За принципом екстериторіальності органом призначення визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Відповідачем 1 було прийнято рішення №254150026717 від 31.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1

В Рішенні про відмову у призначенні пенсії №254150026717 від 31.08.2023 року зазначено наступне: «Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 23.08.2023.

Згідно положень пунктів 2-1,16 Прикінцевих положень ЗУ №1058 в редакції Закону від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі ЗУ №2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом №2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54, та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти не залежно від віку, за наявності вислуги років у період: 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

За наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав - 35 років 04 місяці 03 дня, стаж роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 - 23 роки 09 місяців 26 днів. До загального стажу не зараховано період роботи - з 01.01.2001 по 30.04.2001, оскільки не підтверджено по даним ОК-5, необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи на підставі первинних документів.

Додатковий коментар: період роботи на посаді секретаря Осьмаківської сільської ради з 17.04.2006 по 17.04 2007, не зараховано, оскільки відсутнє Рішення сесії Осьмаківської сільської ради про обрання секретаря, відповідно до ст.42 п.3.4, ст.50 п.1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а саме «Секретар сільської ради обирається радою з числа її депутатів».

В призначенні пенсії за вислугу років, згідно наданої заяви від 23.08.2023 відмовлено. Не працює.

На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.»

Вказані обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.12017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.

Відповідно до пункту 2-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.

Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесено зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п`ятим.

Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту;

1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:

50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;

50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;

51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;

51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;

52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;

52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;

53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;

53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;

54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;

54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;

55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Таким чином, з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII.

За приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Суд звертає увагу на те, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм, Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.

Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ вбачається, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.

Отже, на день звернення позивача до відповідача 1 пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я та соціального забезпечення, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За приписами статті 1 Закону № 1058-ІV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

До страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески. При цьому, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, відомості про наявність у позивача стажу роботи в першу чергу, підтверджуються записами в трудовій книжці, і лише за відсутності таких записів - відповідними довідками з місця роботи та іншими документами, які містять відомості про періоди роботи.

Суд зазначає, що розмір стажу за спеціальністю, передбаченою пунктом «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підтверджується долученою до матеріалів справи копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 13.08.1992 року.

Так, з трудової книжки позивача вбачається, що:

запис №1 з 15.08.1992 року - прийнята на посаду тимчасово- виконуючого обов`язки вчителя російської мови та літератури;

запис №2 з 05.01.1995 року - переведена з посади тимчасово- виконуючого обов`язки вчителя на посаду вчителя української мови та літератури;

запис №3 з 17.04.2006 року - звільнена з посади вчителя української мови та літератури;

запис №4 з 17.04.2006року - обрана на виборну посаду секретарем Осьмаківської сільської ради та виконкому;

запис №5 17.04.2006 року - прийнята присяга посадової особи місцевого самоврядування

запис №5 17.04.2006 року - присвоєно 11 (ранг) посадової особи місцевого самоврядування;

запис №7 17.04.2006 року - призначена за сумісництвом на посаду вчителя української мови та літератури;

запис №8 з 17.04.2007 року - достроково припинені повноваження секретаря Оськаківської сільської ради та виконкому за власним бажанням;

запис №9 з 14.04.2007 року - переведена з посади вчителя української мови та літератури з посади за сумісництвом на постійну посаду;

запис №10 з 12.01.2009 року - переведена на посаду вчителя української мови та літератури Осьмаківської ЗОШ І-ІІ ступенів на посаду вчителя української мови та літератури Ушнянської ЗОШ І-ІІ ступенів;

запис №11 12.01.2009 року - переведена на посаду вчителя української мови та літератури;

запис №12 з 17.08.2009 року - переведена на посаду вчителя української мови та літератури Блистівської ЗОШ І-ІІІ ступенів;

запис №13 17.08.2009 року - переведена на посаду вчителя української мови та літератури з Ушнянської ЗОШ І-ІІ ступенів на посаду вчителя української мови та літератури Блистівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на вільну кількість годин;

запис №14- з 14.04.2011 року - звільнена з посади вчителя української мови та літератури в зв`язку із переведенням до Лісківської ЗОШ І-ІІ ступенів;

запис №15 - 3 14.04.2011 року - призначена на посаду директора Лісківської ЗОШ І-ІІ ступенів;

запис №16 - 01.01.2018 - Лісківську ЗОШ І-ІІ ступенів Менської міської ради управління відділу освіти Менськоїміської ради менського району Чернігівської області;

запис №17 - 01.01.2018 року - змінено назву закладу з Лісківської ЗОШ І-ІІ ступенів Менської районної роди на Лісківський заклад загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського р-ну Чернігівської області.

запис №18 - продовжила роботу на посаді директора Лісківського закладу загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Менської міської ради Менського району Чернігівської області на умовах строкового трудового договору (контракту);

запис №19 з 08.09.2020 року - змінено найменування посади директор закладу загальної середньої освіти на посаду завідувач філії;

запис №20 з 21.08.2023 року - звільнено із займаної посади, запис №21 з 01.09.2023 року - прийнята на посаду молодшої медичної сестри.

Отже, відомості про наявність у позивача стажу роботи підтверджуються записами в трудовій книжці.

Як наслідок, на день звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою від 23.08.2023 року про призначення пенсії за вислугу років, її спеціальний стаж роботи становив більше 31 років.

За таких обставин, на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивач набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Щодо не зарахування позивачу періоду по догляду за дитиною, згідно з свідоцтвом про народження № НОМЕР_4 від 20.03.2001 року з 01.01.2001 по 30.04.2001 та періоду роботи з 17.04.2006 по 17.04.2007 на посаді секретаря Осьмаківської сільської ради, суд зазначає наступне.

Переліком № 909 закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.09.2002 року № 1436, встановлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років.

Так, згідно з вищезазначеним Переліком, правом на призначення пенсії за вислугу років користуються особи, які працювали в загальноосвітніх навчальних закладах на посадах учителів, логопедів, вчителів-логопедів, вчителів-дефектологів, викладачів, навчальних сурдопедагогів, тифлопедагогів, вихователів, завідуючих та інструкторів слухових кабінетів, директорів, завідуючих їх заступників з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною,соціальніпедагоги(організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

У свою чергу, порядок і умови сумісництва визначені постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 р. № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінфіну України від 28.06.93 р. № 43, зареєстрованим у Мінюсті України 30.06.93 р. за № 76.

Згідно з п. 1 Положення № 43, сумісництвом є виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.

Зарахування роботи на посаді викладача (у тому числі й у позашкільному закладі освіти) до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).

Така правова позиція щодо зарахування стажу роботи за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників до пільгового стажу осіб у розумінні пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі № 876/5312/17 (провадження № 11-860апп18).

Крім того, при вирішенні спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 (справа №208/6680/16-а), від 20.03.2019 (справа №688/947/17), від 30.09.2019 (справа №316/1392/16-а), від 23 березня 2020 року у справі №535/1031/16-а, відповідно до яких, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.

Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків (у зв`язку із чим утворилася заборгованість зі сплати таких внесків) тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

Фактично, внаслідок невиконання роботодавцем обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Таким чином, позивач не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків.

Таким чином, період роботи позивача, при її зверненні за призначенням пенсії, з 01.01.2001 по 30.04.2001 та з 17.04.2006 по 17.04.2007 підлягав зарахуванню до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХII від 05.11.1991 року, із змінами та доповненнями.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача 1 №254150026717 від 31.08.2023 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу.

Відповідно до положень частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частини другої статті 245 КАС України).

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку; якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Суд зазначає, що обрахунок стажу, який враховується під час призначення пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм та встановлених обставин, а також дискреції пенсійного органу в питанні обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, та, власне, в питанні призначення пенсії, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути заяву позивача від 23.08.2023 року про призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням до спеціального стажу періоду роботи з 01.01.2001 по 30.04.2001 та з 17.04.2006 по 17.04.2007.

Щодо підстав зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області призначити пенсію за вислугою років з 23.08.2023 року згідно з п. е ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року, із змінами та доповненнями, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до п. 4.3 Порядку, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до п. 4.10 Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.

В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви та винесення рішення за заявою позивача від 23.08.2023 року здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку. Проте, з огляду на неналежне виконання визначеним пенсійним органом його повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд вважає наявними підстави покласти обов`язок у призначенні та виплаті позивачу пенсії саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як визначений суб`єкт призначення.

Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог позивача, а тому, виходячи з вимог вищенаведеного чинного законодавства України та обставин, встановлених в ході розгляду справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №254150026717 від 31.08.2023 року

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням періоду роботи з 01.01.2001 по 30.04.2001 та з 17.04.2006 по 17.04.2007 до спеціального стажу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1073,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник