Рішення № 115936031, 05.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.12.2023Справа № 910/6420/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Крисько О.А., розглянувши матеріали справи №910/6420/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімскло»

до Держави України в особі Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві

до Держави України в особі Державної казначейської служби України

про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача 1: Горнецька М.В.

від відповідача 2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промхімскло» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Держави України в особі Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - відповідач-1) та Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач-1 в порушення норм кримінального законодавства протягом 6,5 місяців не направляв позивачу копію постанови слідчого від 28.09.2022 року про закриття кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року, що призвело до порушення прав позивача, у зв`язку з чим останній просить відшкодувати за рахунок коштів державного бюджету моральну шкоду у розмірі 1 500 000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2023 року відкрито провадження у справі №910/6420/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 27.06.2023 року.

12.06.2023 року через відділ діловодства суду від Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на безпідставність залучення Казначейства у якості відповідача по справі, а також на недоведеність позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, що виключає можливість настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування моральної шкоди.

20.06.2023 року через відділ діловодства суду від Територіального управління Державного бюро розслідувань надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач 1 проти позову заперечує та зазначає про те, що листом №16-04-14821-22 від 28.09.2022 року позивача було повідомлено про закриття кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року постановою від 28.09.2022 року з направленням на адресу останнього постанови про закриття кримінального провадження від 28.09.2022 року та роз`ясненням порядку її оскарження.

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 також вказує, що позивачем не доведено факту понесення збитків у своїй підприємницькій діяльності, а також не наведено обґрунтувань та розрахунків заявленого до стягнення розміру моральної шкоди у сумі 1 500 000,00 грн.

У судовому засіданні 27.06.2023 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи процесуальних строків на подання заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання у справі на 18.07.2023 року.

12.07.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 1, згідно з якою позивач зазначає, що слідчий Белза А.К. надав позивачу постанову від 20.05.2021 року тільки через 4 місяця, що є ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 356 та частиною 1 статті 364 КК України.

Судове засідання, призначене на 18.07.2023 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року підготовче засідання призначено на 15.08.2023 року.

У судовому засіданні 15.08.2023 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання у справі на 05.09.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2023 року, з огляду на перебування судді Васильченко Т.В. 05.09.2023 року у відпустці, призначено підготовче засідання у справі на 10.10.2023 року.

У судовому засіданні 10.10.2023 року, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 24.10.2023 року.

Судове засідання, призначене на 24.10.2023 року, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 14.11.2023 року.

У судовому засіданні від 14.11.2023 року судом оголошено перерву до 05.12.2023 року.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні з розгляду справи по суті 05.12.2023 року проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, втім подав заяву про розгляд справи без його участі.

В свою чергу, відповідач-2 взагалі у судові засідання не з`являвся, хоча про час, місце і дату судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з відмітками про їх отримання.

Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відтак, враховуючи, що відповідач-2 був належним чином повідомлений про судове засідання, втім про причини неявки не повідомив і не подав жодних клопотань, а позивач просив провести розгляд справи без його участі, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності.

На виконання вимог статті 223 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 05.12.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як встановлено судом за матеріалами справи, постановою старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Белзи А.К. від 20.05.2021 року закрито кримінальне провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року у зв`язку з встановленою відсутністю в діянні слідчого СВ Заводського ВП ГУНП у Миколаївській області Костикова П.О. складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України, а саме зловживання службовим становищем під час розслідування кримінального провадження №12015150030000929 шляхом систематичного закриття зазначеного кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Тішка Д.А. від 29.06.2022 року у справі №487/4474/21 (провадження №1-кс/487/143/22) скасовано постанову старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у місті Миколаєві) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Белзи А.К. від 20.05.2021 року про закриття кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року за заявою ТОВ "Промхімскло" (позивач у справі).

При цьому ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.06.2022 року у справі №487/4474/21 (провадження № 1-кс/487/143/22) мотивована тим, що зміст оскаржуваної постанови про закриття кримінального провадження № 42021000000000134 від 20.01.2021 року свідчить про недотримання органом досудового розслідування вимог закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, а також належної обґрунтованості прийнятої постанови, яке б не викликало жодних сумнівів в правильності прийнятого рішення.

03.08.2022 року позивач звернувся до слідчого Белзи А.К. з клопотанням №03-08 від 03.08.2022 року про виконання процесуальних дій щодо складення відповідно до частини 1 статті 277 КПК України письмового повідомлення про підозру слідчому Костікову П.О. у вчиненні ним кримінального правопорушення за ознаками, передбаченими частиною 1 статті 364 КК України, та вручення йому такого повідомлення відповідно до частини 1 і частини 4 статті 278 КПК України.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, слідчий Белза А.К. в порушення вимог частини 2 статті 220 КПК України не повідомив позивача про результати розгляду клопотання №03-08 від 03.08.2022 року про виконання процесуальних дій та не виніс вмотивованої постанови про повну або часткову відмову в задоволенні цього клопотання, тобто допустив бездіяльність, яка полягає у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений частиною 1 статті 220 КПК України строк.

Вважаючи вказану бездіяльність слідчого Белза А.К. протиправною, позивач 19.08.2022 року звернувся до слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою № 19-08 на бездіяльність цього слідчого.

Однак слідчий суддя Ленінського районного суду м. Миколаєва Губницький Д.Г. ухвалою від 17.03.2023 року у справі № 487/4474/21 (провадження № 1-кс/489/135/23) відмовив у задоволенні скарги позивача № 19-08 від 19.08.2022 року на підставі того, що 28.09.2022 року кримінальне провадження № 42021000000000134 знову було закрито постановою слідчого Белзи А.К.

Як вказує позивач, слідчий Белза А.К. до цього моменту не надіслав на адресу позивача копію постанови від 28.09.2022 року про закриття кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року в порядку визначеному в ст.ст.111, 136 КПК України, чим порушив вимоги частини 6 статті 284 КПК України, частини 2 статті 113 КПК України, частини 1 статті 40 КПК України, частини 1 статті 8 КПК України, частини 1 статті 7 КПК України та права позивача, зазначені в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Позивач вважає, що слідчий Белза А.К. умисно не виконав рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України" та від 07.02.2017 року у справі "Лашманкін та інші проти Росії", якими визначено, що за статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод держава зобов`язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, що вимагає наявності ефективного засобу правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод); рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 року у справі "Михалкова та інші проти України" відносно того, що розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним.

З цих підстав, позивач стверджує, що Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, діями щодо не надіслання на адресу позивача копії постанови від 28.09.2022 року про закриття кримінального провадження від 20.01.2021 року № 42021000000000134 протягом 6,5 місяців, що порушило право позивача на її оскарження особливо в умовах можливого невиконання слідчим Белзою А.К. ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва Тішка Д.А. від 29.06.2022 року у справі №487/4474/21 (провадження №1-кс/487/143/22), завдало позивачу моральної шкоди у розмірі 1500000,00 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд у даній справі дійшов наступного висновку.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми права відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема, органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 Цивільного кодексу України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 Цивільного кодексу України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Так, відповідно до частини 6 статті 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

В частині третій статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 Цивільного кодексу України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 Цивільного кодексу України).

При визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що факт порушення Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві протягом 6,5 місяців прав позивача на отримання копії постанови від 28.09.2022 року про закриття кримінального провадження № 42021000000000134 від 20.01.2021 року та її оскарження, є приниженням його ділової репутації як особистого немайнового блага, що надає йому право на її захист шляхом відшкодування моральної шкоди.

При цьому, позивач вказує, що такі незаконні дії слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань Белзи А.К. мають ознаки тяжкого злочину, передбаченого частиною 4 статті 382 КК України, та ознаки кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 356 і частини 1 статті 364 КК України.

Разом з цим судом за матеріалами справи встановлено, що 20.05.2021 року за результатами розслідування кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року слідчим Белзою А.К. було прийнято рішення про його закриття, про що директора позивача Бєлобородова А.А. повідомлено листом за №04.2/04.2/9278 від 20.05.2021 року, копія якого наявна в матеріалах справи, з долученням до нього копії постанови про закриття кримінального провадження від 20.05.2021 року та роз`ясненням порядку її оскарження.

28.09.2022 року за результатами розслідування кримінального провадження №42021000000000134 від 20.01.2021 року слідчим Белзою А.К. було повторно прийнято рішення про його закриття, про що директора позивача Бєлобородова А.А. повідомлено листом за № 16-04-14821-22 від 28.09.2022 року, копія якого наявна в матеріалах справи, з долученням копії постанови про закриття кримінального провадження від 28.09.2022 року та роз`ясненням порядку її оскарження.

За результатом розгляду звернення директора ТОВ «Промхімскло» Бєлобородова А.А. № ПХС-05/04-2023 від 05.04.2023 (№ 7114-23/мк від 14.04.2023), останньому листом за № 16-04-10927-23 від 19.04.2023 року повідомлено про закриття кримінального провадження, з направленням постанови про закриття кримінального провадження від 28.09.2022 року та роз`ясненням порядку її оскарження.

Положенням частини 6 статті 284 КПК України передбачено, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв`язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи надсилається заявнику, одному із близьких родичів або члену сім`ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захиснику померлого, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.

З аналізу положень вказаної статті вбачається, що положеннями процесуального кримінального законодавства не визначено конкретний строк для направлення чи вручення заявнику, потерпілому, прокурору копії постанови про закриття кримінального провадження.

У той же час доводи позивача щодо не отримання протягом 4 місяців постанови про закриття кримінального провадження від 20.05.2021 року та протягом 6,5 місяців постанови про закриття кримінального провадження від 28.09.2022 року спростовуються долученими відповідачем 1 до відзиву на позовну заяву доказами.

На теперішній час постанова про закриття кримінального провадження від 28.09.2022 року є чинною, слідчим суддею не скасована.

Суд зазначає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб. При цьому, факт неправомірності (незаконності) прийняття неправомірного рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб органу державної влади вищого рівня.

При цьому сам факт скасування постанови слідчого не свідчить про протиправність дій слідчого та завдання моральної шкоди позивачу, та не має наслідків цивільно-правового характеру (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.07.2021 року у справі №596/818/20).

За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.03.2021 року у справі №227/4785/19 (провадження №61-8540св20) факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не може бути беззаперечним доказом того, що відповідними діями відповідача заподіяно позивачу моральну шкоду. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідного органу і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Таким чином позивач помилково посилається на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 29.06.2022 року у справі №487/4474/21 (провадження №1-кс/487/143/22), оскільки скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження від 20.05.2021 року не свідчило про протиправність дій уповноважених осіб ТУ ДБР та не може бути беззаперечним доказом того, що відповідними діями відповідача 1 заподіяно позивачу моральної шкоди.

При цьому, суд зауважує, що за відсутності встановленої у судовому порядку вини слідчого Белзи А.К. у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 382 КК України, частиною 1 статті 356 і частини 1 статті 364 КК України, посилання позивача на наявність у діях слідчого ознак вказаних правопорушень є безпідставним.

Водночас суд відзначає, що звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про сам факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивачем не надано суду доказів того, що у зв`язку з діями (бездіяльністю) слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань Белзи А.К. ТОВ «Промхімскло» певний час було позбавлене можливості на ведення своєї підприємницької діяльності, а також доказів того, що наведені обставини негативно вплинули на його ділову репутацію.

Не доведено ТОВ «Промхімскло» жодними доказами і факту понесення останнім збитків у своїй підприємницькій діяльності або наявності посягання на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача, як і відсутні докази того, що дії Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, призвели до приниження ділової репутації ТОВ «Промхімскло».

Позивачем також не надано суду розрахунку заявленої ним до стягнення суми немайнової (моральної) шкоди та не зазначено, з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 1500000,00 грн, як і не надано доказів розумності і справедливості визначеного ним розміру відшкодування моральної шкоди.

При цьому абстрактне посилання позивача на практику Європейського суду з прав людини, а також на практику Верховного Суду, відповідно до якої, як правило, відшкодовується немайнова шкода в розмірі не більш аніж достатньому, суд вважає неприйнятним.

Таким чином, за висновком суду, розмір моральної шкоди у сумі 1500000,00 грн. позивачем нічим не обґрунтований, ніякими доказами не підтверджується, та встановлений виключно на його припущеннях без застосування будь-якої методики розрахунків з визначення такого розміру моральної шкоди.

Відтак, оскільки позивачем не доведено наявності усіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування моральної шкоди, а саме позивачем не надано жодного належного доказу та обґрунтування на підтвердження заподіяної шкоди, не доведена у встановленому законом порядку протиправність дій відповідача під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000000134, та відсутній причинний зв`язок між діяннями відповідача та заподіяною шкодою, то у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімскло» про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 13, 73-80, 86, 129, 202, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Промхімскло" до Держави України в особі Територіального управління державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1500000,00 грн відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.12.2023.

Суддя Т.В. Васильченко