Ухвала суду № 115932769, 12.12.2023, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/3411/21

Провадження №: 1-кп/752/682/23

У Х В А Л А

12.12.2023 м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора обвинуваченихОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 (в режимі відеоконференцзв`язку), ОСОБА_8 (в режимі відеоконференцзв`язку), ОСОБА_9 захисників ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ,представника потерпілої особи ОСОБА_14 ,

у ході проведення відкритого судового засідання з розгляду кримінального провадження № 62020000000000864 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України;

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Голосіївського районного суду міста Києва надійшов обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування у виділеному кримінальному провадженні № 62020000000000864, складений 29.01.2021 слідчим першого відділу Управління з досудового розслідування кримінальних правопорушень у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_16 та затверджений прокурором третього відділу процесуального керівництва другого управління організації і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях органів Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням органів Державного бюро розслідувань, нагляду за його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Офісу Генерального прокурора ОСОБА_17 за обвинуваченням ОСОБА_6 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, що кваліфіковано за ч. 5 ст. 191 КК України, а також ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_15 у пособництві у заволодінні чужим майном, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах, що кваліфіковано за ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Відповідно до ухвали від 17.04.2023 судовий розгляд цього кримінального провадження постановлено здійснювати колегіально у складі трьох суддів.

Обвинувачена ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та їх захисники неодноразово клопотали перед судом про здійснення судового провадження щодо них дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, зокрема за клопотаннями від 04.08.2023, 07.08.2023, 25.09.2023, 11.10.2023, 21.11.2023.

12.12.2023 в судовому засіданні свої клопотання підтримали.

Так, сторона захисту обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 вказує на винятковість обставин, через які обидві обвинувачені не можуть прибути до зали суду фізично, проте у той же час, вони заінтересовані у дотриманні розумних строків розгляду кримінального провадження, стверджують, що процедура, про яку клопочуть, не становитиме порушення їх процесуальних прав, не обмежуватиме у реалізації всеоб`ємної участі у судовому розгляді, як в частині дослідження доказів, наданні показань, заслуховуванні і сприйняття показань інших обвинувачених та свідків, так і оскарженні судових рішень. Обидві обвинувачені зареєстровані у відповідній системі відеоконференцзв`язку, безперешкодно проходять електронну ідентифікацію, цілком покладаються на своїх захисників, які присутні фізично в залі суду, просять врахувати, що у жодний спосіб не уникають правосуддя, готові до судового розгляду по суті, а тому просять не обмежувати їх у доступі до правосуддя.

Зокрема, обвинувачена ОСОБА_7 та її захисник просили суд врахувати, що ОСОБА_7 проживає у Республіці Австрія офіційно на підставі посвідчення про тимчасовий захист "Blaue Karte", відбули до Австрії у березні 2022 року у зв`язку з наявністю суттєвих небезпек для життя і здоров`я мирних громадян, коли на околицях міста Києва відбувалися активні бойові дії, які спричинили для її малолітнього сина ОСОБА_18 , 2010 року народження глибоку психологічну травму. Виїзд за кордон був вимушеним кроком для багатьох українців у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України. Малолітній ОСОБА_19 , який навчається у місцевій школі, проходить курс психотерапії, пов`язану з його травматичним психоемоційним станом та згідно із висновком лікаря повернення в Україну поверне ретравматизацію, а розлука з матір`ю стане дестабілізуючою. Сама ж ОСОБА_7 влаштувалася по трудовому договору в офісі Гостьового будинку "Гастхоф Файхтер", удвох з сином проживають у АДРЕСА_1 . Прибуття до України для участі в судових засіданнях унеможливлюється тим, що малолітнього сина обвинуваченій ОСОБА_7 ні з ким залишити, а також відсутністю фінансів для оплати поїздок до міста Києва, які є дороговартісними.

На підтвердження описаних обставин суду подано засвідчені належним договір оренди житла за адресою, яка відповідає тій, що вказала обвинувачена ОСОБА_7 , що складений на двох мовах і доступний для читання, посвідчення особи переселенця на ОСОБА_7 та ОСОБА_20 , трудового договору та його нотаріально посвідченого перекладу, оригінал довідки зі школи на ОСОБА_20 та її нотаріально посвідчений переклад, оригінал та нотаріально посвідчений переклад висновку лікаря психотерапевта на ОСОБА_21 .

Обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник посилалися на те, що житло ОСОБА_8 у с. Нові Петрівці Київської області постраждало під час воєнних дій, ОСОБА_8 зі своєю малолітньою дочкою ОСОБА_22 2011 року народження, яку виховує сама як матір-одиначка, виїхали до Республіки Болгарія через небезпеки і загрози війни, отримали дозвіл на перебування у Болгарії, проживають безоплатно у житлі, наданому місцевими жителями за адресою: АДРЕСА_2 , дитина влаштована до місцевої школи, залишати її саму неможливо (заборонено законом) та немає на кого, приїзд до м. Києва для участі в судових засіданнях є дороговартісним, обвинувачена заробляє на життя, надаючи послуги перукаря.

На підтвердження описаних обставин суду подано засвідчену копію учнівської книжки ОСОБА_22 та її перекладу на українську мову, що також засвідчені документи на підтвердження статусу матері-одиначки.

Прокурор усно навів заперечення, посилався на невідповідність приписам КПК України самої можливості проведення судового розгляду кримінального провадження за участі обвинувачених поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, що не дозволяє забезпечити дотримання процедурних моментів процесу, як-то встановлення особи, з`ясування того чи розуміють ці обвинувачені свої права та обов`язки, неможливість забезпечення конфіденційності спілкування з адвокатом та стороннього пливу при допиті обвинувачених, свідків, потерпілого. Така процедура не дозволяє дотримання прав учасників судового процесу. Юрисдикція Держави України на поширюється на місце пресування цих обвинувачених. Доводи захисника про те, що житло обвинуваченої ОСОБА_23 зруйновано, вона сама не підтвердила. Особисто прокурор ОСОБА_5 обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не бачив, вступив у справу після початку повномасштабного вторгнення.

Від інших сторін, учасників провадження заперечень щодо клопотань обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 не надійшло.

Вирішуючи описані клопотання, суд (колегія суддів) виходить із такого.

У ст. 8 КПК України закріплено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Європейський суд з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введений воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2402-ІХ. Змінами, внесеними надалі винесеними Указами Президента України воєнний стан було продовжено, станом на 12.12.2023 він діє.

Через повномасштабне вторгнення російської федерації, тривають бойові дії, обстріли різноманітними видами озброєння військових об`єктів, мирного населення, об`єктів критичної інфраструктури тощо. Військова агресії російської федерації напряму зумовила виїзд чисельної кількості українських громадян, зокрема жінок та дітей за кордон у пошуках безпечного середовища.

Обвинувачена ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які приймала участь у розгляді цього кримінального провадження на стадії підготовчого засідання, покинули Україну разом зі своїми малолітніми дітьми у зв`язку з складною безпековою ситуацією та отримали офіційний прихисток за кордоном, до 24.02.2022 участь у судових засіданнях на стадії підготовчого судового провадження приймали, фізично перебуваючи у залі суду, клопочуть перед судом про допущення її до участі в кримінальному провадженні в режимі відеоконференції, підтверджують, що не перебуватимуть в Україні якнайменше до завершення війни, тоді як офіційний режим їх перебування і проживання в країні тимчасового мешкання разом з малодітним дітьми, відсутність достатніх фінансових ресурсів, не дають змоги приїздити до м. Києва.

Особи обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 встановлювалася судом на підставі належних документів в залі судового засідання, їм вручалися пам`ятки про права та обов`язки, вони мають обліковий запис у Державній системі електронної ідентифікації "Електронний суд", виявляють особисту зацікавленість у продовженні розгляду у кримінального провадження, не уникають суду, добровільно підтверджують, що їх процесуальні права та обов`язки не будуть порушені чи ущемленні внаслідок її участі в розгляді кримінального провадження в режимі відеоконференції і що вони та їх захисники не вбачатимуть у такій обстановці порушення приписів КПК України, які б ставали підставами для оскарження судових рішень, що ухвалюватимуться у подальшому, засоби сучасної телекомунікації дозволятимуть їй отримувати вчасно судові рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасникам судового процесу на підставі рішення суду забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку, встановленому законом.

Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин (ст. 138 КПК України); необхідності забезпечення безпеки осіб; проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого; необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження; наявності інших підстав, визначених судом достатніми (ч. 1 ст. 336 КПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 336 суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

Із відповідного переліку вбачається, що введення законодавцем до кримінального процесуального закону положеньп. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 336 КПК України, які передбачають можливість проведення судових засідань у режимі відеоконференції, було обумовлено, з одного боку, необхідністю у ситуаціях, коли участь певних осіб у судовому розгляді є обов`язковою, скоротити строки кримінального провадження (підп. 6 п. 3 пояснювальної записки до проекту КПК України), а з іншого боку, потребою створити умови, які дозволяли б забезпечувати людям, незалежно від їх майнового стану, місця проживання, стану здоров`я чи перебування в умовах дії складних життєвих обставин, можливість скористатися правом на безпосередню участь у розгляді їх справи судом, установленим законом.

Отже, зазвичай необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції, коли йдеться про підстави, передбачені п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 336 КПК України, має бути (1) обумовлена потребою скоротити строки судового провадження у ситуації, (2) коли без участі того, хто просить про відеоконференцію, проведення судового розгляду є неможливим, так як може (а) не дозволити суду правильно встановити обставини, об`єктивне з`ясування яких за відсутності такої особи в засіданні неможливе, та/або (б) призвести до порушення права людини, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, коли розгляд справи за участі певної особи є обов`язковим.

Водночас ураховуючи, що у конструкції ст. 336 КПК України законодавець використав слово "може", то така норма кримінального процесуального закону закріплює не обов`язок, а право суду прийняти рішення стосовно проведення судового засідання чи засідань у режимі відеоконференції.

Разом із тим, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України).

Вищевказане у поєднанні із положеннями ч. 1 ст. 336 КПК України вказує на те, що клопотання стосовно проведення судового засідання у режимі відеоконференції має містити не лише наведення фактів, наявність яких обумовлює потребу в дистанційному судовому провадженні, але й до нього зазвичай повинні бути долучені докази, які б підтверджували існування однієї з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 336 КПК України. Тобто сама по собі наявність клопотання сторін судового провадження про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не покладає на суд обов`язку його задоволення.

Таким чином, рішення про проведення судового засідання в режимі відеоконференції може бути прийнято виключно за умови доведеності наявності однієї із зазначених у ч. 1 ст. 336 КПК України підстав.

На переконання суду сторона захисту обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 довели підстави за ст. 336 КПК України щодо неможливості прибуття до зали суду поданими документами, які посвідчені належним чином.

При цьому, їх активна (вияв наміру приймати участь в судових засіданнях, завчасна подача документів, відсутність дій чи бездіяльності які б вказували на затягування процесуальних строків) позиція не свідчить про ухилення від суду.

Гарантування права на життя та мирне існування покладається на Державу. Суд є складовою державної влади.

У цьому разі, відхилення клопотання про участь конкретних обвинувачених, а саме: пані ОСОБА_7 и ОСОБА_8 у судовому процесі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, за наявності таких факторів як необхідність забезпечення найкращих інтересів дитини, надмірна завантаженість судів в Україні, що не сприяє швидкому судовому розгляду та за наявності об`єктивних чинників небезпеки для життя і здоров`я у період дії воєнного стану та дійсних загроз ракетного й авіа обстрілів міста Києва, які тривають постійно у межах міста Києва та Київської області, може у подальшому становити собою підставу для скасування судового рішення через обмеження осіб у доступі до правосуддя, створення перепон у праві на справедливий судовий розгляд у продовж розумного строку.

Таким чином, суд виходить з того, що у цьому конкретному кримінальному провадженні постановлення судового рішення про участь обвинувачених ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в режимі відеоконференції позва приміщенням суду переслідує виключно легітимну мету та перебуває у розумній пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою.

Щодо доводів прокурора доречно зазначити, що наразі правові акти, ні національні, ні міжнародні, не визначають юрисдикційності держави чи іншого утворення у межах цифрового простору.

Решта доводів прокурора відхиляється з урахуванням наведеного вище мотивування суду щодо задоволення клопотання обвинувачених.

Керуючись ст. 7, 42, 334, 314-316, 372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 задовольнити.

Судове провадження з розгляду кримінального провадження № 62020000000000864 відносно обвинувачених ОСОБА_24 та ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України (обох) здійснюватися у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) з використанням власних технічних засобів.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали проголошено 26.12.2023 о 13:45.

Судді ОСОБА_1 (головуюча) ОСОБА_2 ОСОБА_3