Рішення № 115904412, 25.12.2023, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 р. № 400/12189/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Біоносенко В. В. з розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 до Державної судової адміністрації України, вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14,м. Миколаїв,54001, треті особиГоловного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, просп. Центральний, буд.141 -В,м. Миколаїв,54055, провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2021-30.09.2023,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України, Головного управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області з вимогами: визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області щодо не нарахування та виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2270 гривень, з 1 січня 2022 у розмірі 2481,00 гривень та 1 січня 2648 гривень; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно на підставі ч.2, 3, 4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткового мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 гривень, на 1 січня 2022 року складає 2481,00 гривень, на 1 січня 2023 року складає 2648,00 гривень, з урахуванням надбавки за вислугу років від посадового окладу та встановленого коефіцієнту для відповідного суду та матеріальної допомоги за 2021 рік, 2022 рік, та 2023 рік, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті; стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на його користь суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року; зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 включно; зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що працює на посаді судді Центрального районного суду м. Миколаєва. В період з січня 2021 р. по серпень 2023 р. відповідачем розраховувалася суддівська винагорода виходячи з розрахунковою величини «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» за 2021, 2022 та 2023 роки. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нараховувати суддівську винагороду виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який за 2021, 2022 та 2023 роки, були вище. Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди позивача за вказанні періоди були значно нижче ніж повинні були бути відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Так, відповідно до ст.130 Конституції України суддівська винагорода регулюються законом про судоустрій та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня. Відповідними стаття 7 Законів про Державний бюджет на відповідні роки було передбачено на 2021 рік 2270 гривень, на 2022 рік 2481 гривень, на 2023 рік 2684 гривен. Разом з тим, у вищевказаних Законах запроваджено нову величину у розмірі 2102 гривень під назвою «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня». З наведеного вище вбачається, що ст.7 Законі про Державні бюджеті на відповідні роки, щодо запровадження величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не відповідають нормам Конституції України та нормам спеціального Закону №1402, а тому не можуть бути застосовані до визначення розміру виплати суддівської винагороди. У спеціальному Закону про судоустрій, розмір посадового окладу судді місцевого суду визначався та визначається виходячи з розміру саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не будь-якої іншої спеціально запровадженою величини.

Також, позивач послався на відповідну позитивну практику Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 12.07.2023 у справі №140/5481/22.

Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області позов не визнав, надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтував тим, що відповідно до ст.95 Конституції України виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Положенням ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язання діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня. Статте. 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державними бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Частиною першою ст.48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Положення Законів, яким визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 гривні, є чинними, не конституційними не визнавалися та не скасовувалися, а тому підлягають виконанню. Отже, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівні не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм закону, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року у розмірі 2102 гривні.

Відповідач Державна судова адміністрація України та третя особа своєї позиції стосовно позовних вимог не висловили.

Суд розглянув справу 25.12.2023 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

З 27.12.2001 ОСОБА_1 працює на посаді судді Центрального районного суду м. Миколаєва.

Протягом 2021, 2022 та 2023 роки, ОСОБА_1 отримував суддівську винагороду обраховану з розміру посадового окладу в 69366 гривень.

Зазначений посадовий оклад, в свою чергу був обрахований виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102 гривень (2102*30*1,1=69366).

Відповідно до ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, результат розрахунку суддівської винагороди, у будь-якому випадку, залежить від цифрового значення основної операнди у формулі, яка міститься у Законі України про Державний бюджет на відповідній рік.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, а також прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривень, а також прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня - 2684 гривень, а також прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Відповідно до п.п.3, 4 ст.85 Конституції України, прийняття законів, зокрема Державного бюджету України є виключним повноваженням Верховної Ради України.

За таких обставин, визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який в свою чергу буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України.

Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до ст.130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Стаття 135 Закону про судоустрій, відсилає до закону про державний бюджет. Державний бюджет приймається виключено законом Верховною Радою.

Тобто, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою шляхом прийняття законів про судоустрій та про державні бюджети на кожний рік.

В Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Верховна Рада, чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював тричі поспіль у 2021, 2022 та 2023 роках. Зазначене вказує на те, що диференціація прожиткового мінімуму для окремих випадків, зокрема для визнання базового посадового окладу судді була не випадковістю, помилкою чи неузгодженістю законодавця, а його усвідомленим вибором.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині визначення прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді у 2021, 2022 та 2023 роках, Конституційним Судом України неконституційним не визнавалися.

При цьому, ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум», також надає право законодавцю передбачати різні прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, повноваження на встановлення різних розмирів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, різним групам населення, передбачені ст.4 цього Закону.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Питання визначення розміру суддівської винагороди, є питанням виключно законодавця.

Оскільки, зазначена норма не визнана неконституційною, суд повинен її застосовувати, та не може обирати самостійно з Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, будь які інші цифрі, більш сприятливі для позивача.

У суду не має права перебирати у Законах України про Державний бюджет всі передбачені ним розміри прожиткового мінімуму, та обирати якійсь з них для обрахунку суддівської винагороди.

Оскільки, законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача.

Щодо посилання позивача на відповідну судову практику з цього приводу, то суд не може прийняти це як належний аргумент, оскільки відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдиним джерелом права з питань визначення розміру винагороди судді є закон. Будь-які інші джерела, які можуть регулювати розмір суддівської винагороди Конституція та Закон виключають. В іншому випадку, розмір суддівської винагороди буде встановлюватися не Законом, а судовими рішеннями, ухваленими власне самими суддями. Тому суд при вирішенні цієї справи, керується виключено законом, як єдиними джерелом розміру суддівської винагороди, відповідно до ст.130 Конституції України. Judicis est jus dicere, non dare!

У будь-якому випадку, суд не вбачає жодної протиправності в діях відповідачів, оскільки обрання ними саме цього розміру прожиткового мінімуму (2102 гривень), є не свавільними діями, а виконання прямої вказівки Закону (який не був визнаний неконституційним).

З врахуванням викладеного, оскільки, позивач протягом 2021, 2022 та 2023 років, отримував суддівську винагороду у розмірі визначеному законодавцем у Законах про судоустрій та державний бюджет, як це і передбачено Конституцією, права його жодним чином не порушенні та немає ніяких підстав для задоволення позовних вимог.

В задоволення позову відмовити повністю.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрація України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021 26255795) Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалєєвська, 14,м. Миколаїв,54001 26299835) відмовити повністю.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 25.12.2023