Рішення № 115903483, 25.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 грудня 2023 року м. Київ № 320/4802/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі по тексту відповідач 1, ГУ ПФУ у Київській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі по тексту відповідач 2, ГУ ПФУ у Сумській області) у якому позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 27.05.2020 №104250011778 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 ЗУ «Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29.04.2022 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він досяг віку, що дає право на призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Водночас, в результаті звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області йому було відмовлено в призначенні пенсії за зниженням пенсійного віку з посиланням на те, що відповідно до наданих ним документів період проживання (роботи) заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить 03 роки 11 місяців 14 днів.

На думку позивача рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні). Також суд витребував від відповідача докази по справі та запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Копія ухвали суду від 14.06.2022 була направлена відповідачам на офіційні електроні адреси, та доставлена до електронної скриньки 20.06.2022 про що свідчить звіт про успішне доставлення листа електронною поштою.

Головне управління ПФУ у Київській області позов не визнало та подало до суду відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що відповідно до наданих позивачем документів період проживання (роботи) заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року становить 03 роки 11 місяців 14 днів. Таким чином, умова щодо наявності необхідного перебування у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4 років, позивачем не виконана.

Ухвалою від 07.07.2022 судом відмовлено Головному управлінню ПФУ у Київській області у продовженні строку надання витребуваних документів.

До суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету спору. Вказана заява була надіслана позивачем на адреси електроних кабінетів відповідачів у системі ЄСІТС.

Ухвалою Київського окружного адміністратвного суду від 18.07.2022 суд прийняв до провадження заяву позивача про зміну предмету позову. У вказаній заяві позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області від 12.05.2022 № 104250011778 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 ЗУ «Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29.04.2022 року.

Вказана ухвала була направлена відповідачам на офіційні електроні адреси, та доставлена до електронної скриньки 09.08.2022 про що свідчить звіт про успішне доставлення листа електронною поштою.

У серпні 2022 Головним управлінням ПФУ у Київській області надано до суду матеріали відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач 2 ГУ ПФУ в Сумській області своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв, пояснень чи клопотань по суті спору не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським МВ ГУМВС України в Київській області 22.05.2012.

Київською обласною державною адміністрацією 24.02.2000 року позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає, або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) Серії НОМЕР_2 .

Позивач у період з 12.07.1980 по 22.10.1985, з 17.01.1989 по 03.02.1998 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про місце реєстрації місця проживання особи №15.2-032632 від 10.05.2022, виданою Білоцерківською міською радою.

10.05.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності розглянувши заяву позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області прийняло Рішення № 104250011778 від 12.05.2022 яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач вказав, що згідно наданих позивачем документів у період з 17.01.1989 по 03.02.1998 та з 13.02.1998 по 31.12.2014 позивач проживав у зоні посиленого радіологічного контролю. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 року проживала 03 роки 11 місяців 14 днів.

Період роботи (проживання) на території посиленого радіологічного контролю згідно ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» складає 25 років 11 місяців 06 днів.

Додатково відповідач вказав, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє, оскільки не виконана необхідна умова проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4 років.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 частини 1 статті 11 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною 3 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Згідно з пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

З матеріалів справи, зокрема рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 12.05.2022 № 104250011778 вбачається, що відповідачем було відмовлено позивачу у призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку у зв`язку з відсутністю необхідних чотирьох років проживання (роботи) заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993. Відповідач зазначив про документальне підтвердження 03 роки 11 місяців 14 днів проживання (роботи) заявника у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993.

Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні ним 55 років.

Частиною першою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (ч.2 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»)

Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник саме з підстав наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю та відповідно права останнього користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у тому числі й щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Судом встановлено, що позивач у період з 12.07.1980 по 22.10.1985, з 17.01.1989 по 03.02.1998 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про місце реєстрації місця проживання особи №15.2-032632 від 10.05.2022, виданою Білоцерківською міською радою.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української СРС від 23.07.1993 №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» м. Біла Церква належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.

Посвідчення видається громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток N 7).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730) та від 21.11.2019 у справі № 572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084).

Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд не приймає до уваги позицію відповідача в частині відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку лише з огляду на те, що позивачем не було надано документи про період проживання (роботи) на території радіоактивного забруднення.

Суд зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

Як було вказано раніше, Київською обласною державною адміністрацією 24.02.2000 року позивачу було видано посвідчення громадянина, який постійно проживає, або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) Серії НОМЕР_2 .

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.

Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю (м. Біла Церква Київської області) протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796 за умови досягнення ним 55 років.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку щодо необхідності визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 104250011778 від 12.05.2022 щодо відмови позивачу у призначені пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29.04.2022 року суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 55 Закону № 796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Тобто, початкова величина знищення пенсійного віку 2 роки застосовується тільки до тих осіб, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

В іншому ж випадку, особи, які станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.

Судом встановлено, що позивач проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 більше 4 років (у період з 12.07.1980 по 22.10.1985, з 17.01.1989 по 03.02.1998).

Таким чином, враховуючи положення частини 2 статті 55 Закону №796-XII позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років.

Резюмуючи наведене, з урахуванням положень статті 26 Закону №1058-IV, враховуючи дату народження позивача 28.04.1967 та з урахуванням права на зменшення пенсійного віку на 5 років, позивач має право на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років - в 55 років.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки ГУ ПФУ в Сумській області неправомірно відмовило позивачу у призначенні пенсії віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у суб`єкта владних повноважень відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Пунктом 4.2 розділу IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.

Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу IV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача 2 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком, оскільки цей саме цей орган розглядав заяву позивача про призначення пенсії та прийняв протиправне рішення.

Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Враховуючи, що позовні вимоги в межах даної адміністративної справи стосуються відповідача 2, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до ГУ ПФУ у Київській області.

Щодо дати, з якої позивачу слід призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком - 55 років, 28.04.2022, із з заявою про призначення пенсії звернувся 10.05.2022, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, отже пенсія має бути призначена йому з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме: з 29.04.2022.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн. відповідно до квитанції від 31.05.2022 наявної в матеріалах справи.

Таким чином, враховуючи положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 992,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Також у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати, в тому числі витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 9000,00 грн.

Суд зауважує, що позивачем долучено договір про надання правничої допомоги від 26.05.2022, акт виконаних робіт від 31.05.2022, копія прибуткового касового ордеру №64 від 26.05.2022.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як убачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 Кодексу адміністративного судочинства України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховним Судом в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа № 810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 (справа № 826/856/18) зазначено про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відтак, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом.

Розглянувши клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн суд дійшов висновку про його задоволення.

Як вбачається з укладеного між ОСОБА_1 (Клієнт) та Адвокатом Бондарук Яною Михайлівною договору про надання правової допомоги № 1 від 26.05.2022 Клієнт позивач ОСОБА_1 , в порядку та на умовах, визначених цим Договором доручає (уповноважує), а Адвокат Бондарук Яна Михайлівна бере на себе зобов`язання надавати «Клієнту» правову допомогу.

Відповідно до пункту 2.2 договору Клієнт несе обов`язки сплатити Адвокату чи його помічнику в розмірі та в строк згідно цього Договору.

31.05.2022 сторонами - Адвокатом Бондарук Яною Михайлівною та позивачем було підписано акт виконаних робіт за договором про надання юридичних послуг № 1 від 26.05.2022, у якому відображено, що Клієнту надані послуги (написання позовної заяви, підготовка додатків до позовної заяви). Вартість наданих послуг становить 9000,00 грн.

Позивачем було сплачено Адвокату Бондарук Яні Михайлівні гонорар у розмірі 9000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 64 від 26.05.2022.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст.1 Закону № 5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону № 5076).

Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката, який здійснював підготовку позовної заяви із попереднім опрацюванням матеріалів є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

При цьому, ні відповідачем 1, ні відповідачем 2 не заявлено клопотання про неспівмірність витрат на правничу допомогу понесених позивачем.

Відтак, враховуючи, що позивачем надано належні докази на підтвердження обсягу наданих послуг та їх вартості, які були сплачені ним з метою належного захисту інтересів позивача у Київському окружному адміністративному суді, суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу у сумі 9000,00 грн. підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.05.2022 № 104250011778 про відмову у призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст.55 ЗУ «Статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, як потерпілому від Чорнобильської катастрофи, який постійно проживав на території зони посиленого радіологічного контролю зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 29.04.2022 року.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013; 40009, м. Суми, вул. Пушкіна, 1) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривень 40 копійок та витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 (дев`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.