Рішення № 11589219, 17.09.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2010 р. Справа № 15/138-10-3851 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Ільєвій Л.М.

За участю представників:

від позивача Оксюта В.В.;

від відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” до субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 про визнання дійсним укладеного між сторонами договору оренди автомобіля від 14.02.2009 р. згідно якого ТОВ „Шіп і Ко” передало в тимчасове користування на умовах оренди, а СПД - ФО ОСОБА_2 прийняв легковий автомобіль марки Опель Астра, д.н. НОМЕР_1, білого кольору. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

14.02.2009 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди автомобіля, згідно п.1.1 якого позивач як орендодавець передав за актом прийому-передачі (додаток № 1) в тимчасове користування на умовах оренди, а відповідач прийняв легковий автомобіль марки Опель Астра, д.н. НОМЕР_1, білого кольору, що належить позивачу на праві власності, в технічно належному стані і комплектності згідно додатку № 2.

Відповідно до пунктів 1.2 та 6.2 зазначеного договору цей договір набрав чинності з моменту його підписання та діяв протягом 1 року.

Пунктами 2.1-2.3 договору передбачено, що орендна плата складала 130,00 грн. за кожну добу експлуатації автомобіля та здійснювалася шляхом внесення відповідачем грошових коштів в касу позивача авансом щоденно перед виїздом на лінію. Причому відповідач вправі був експлуатувати автомобіль на підставі даного договору виключно за умови внесення орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Згідно п. 2.4 вищевказаного договору при його підписанні відповідач зобовязався внести в касу позивача 1500,00 грн. в якості авансу-задатку на випадок настання відповідальності відповідача у відповідності до умов даного Договору.

Пунктами 3.1.9 та 3.6.6 договору визначено порядок відновлення орендованого автомобіля, а саме відповідач зобовязався здійснювати заміну гальмових колодок, диску зціплення антифризу, змазки та рідини очищувача скла по мірі необхідності за свій рахунок лише на СТО, визначених позивачем, а позивач зобовязався надати відповідачу необхідний та достатній комплект резини (літньої та зимової) на весь час дії договору.

Згідно п. 5.8 договору автомобіль повертається за актом прийому-передачі з врахуванням нормального зносу та в комплектності, передбаченій додатком № 2 до цього договору.

Відповідно до 6.3 договору всі доповнення та (або) зміни даного договору вважаються чинними, якщо вони складені в письмовій формі та підписані сторонами.

01.06.2009 р. позивач та відповідач підписали доповнення до договору, згідно якого орендна плата з 01.06.2009 р. складатиме 140,00 грн. за кожну добу експлуатації автомобіля.

16.02.2009 р. на виконання умов договору відповідач сплатив в касу позивача 1000,00 грн. авансу-задатку, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 689 від 16.02.2009р. та відповідним записом в касовій книзі позивача за 16.02.2009 р.

Також позивач вказує, що протягом лютого-червня 2009 р. відповідач вносив орендну плату відповідно до умов договору та доповнення до нього.

Разом з тим позивач вважає, що сторони домовилися про всі істотні умови договору, уклали договір в письмовій формі та виконали його, однак через ухиляння та постійну зайнятість відповідача в порушення приписів ст. 799 ЦК України договір не був нотаріально посвідчений, що, на думку позивача, свідчить про наявність підстав будь-якій особі заперечувати дійсність даного договору, що в свою чергу порушує права позивача.

Відтак, посилаючись на положення ч. 1 ст. 220 ЦК України позивач просить визнати спірний договір оренди дійсним з моменту його укладення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.09.2010 р. порушено провадження у справі № 15/138-10-3851 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач у відзиві на позов вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають. При цьому відповідач послався на те, що норми чинного законодавства не встановлюють обовязкової вимоги щодо нотаріального посвідчення договору оренди автомобіля, у разі його укладення між двома субєктами господарювання. Так, положення ст. 799 ЦК України передбачають обовязкове нотаріальне посвідчення договору оренди транспортного засобу, якщо одна із сторін є фізичною особою.

Проте, у судовому засіданні відповідач проти позову не заперечував. До того ж відповідач підтвердив, що орендований у позивача автомобіль за укладеним між сторонами договором оренди від 14.02.2009 р. він його використовував у своїй господарській діяльності та сплачував за користування автомобілем орендну плату.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

14 лютого 2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” та субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 був укладений договір оренди автомобіля, згідно п. 1.1 якого ТОВ „Шіп і Ко” як орендодавець передало за актом прийому-передачі (додаток № 1) в тимчасове користування на умовах оренди, а СПД фізична особа ОСОБА_2 прийняв легковий автомобіль марки Опель Астра, д.н. НОМЕР_1, білого кольору, який належить ТОВ „Шіп і Ко” на праві власності, в технічно належному стані і комплектності згідно додатку № 2.

Згідно п. 1.2 договору строк дії договору становить 1 рік. Договір набирає чинності з моменту його підписання (п. 6.2 договору)

В п. 2.1 - 2.3 договору встановлено, що орендна плата складає 130,00 грн. за кожну добу експлуатації автомобіля та здійснюються шляхом внесення відповідачем грошових коштів в касу позивача авансом щоденно перед виїздом на лінію. При цьому відповідач вправі експлуатувати автомобіль на підставі даного договору виключно за умови внесення орендної плати своєчасно та в повному обсязі.

Згідно п. 2.4 вищевказаного договору при його підписанні відповідач зобовязався внести в касу позивача 1500,00 грн. в якості авансу-задатку на випадок настання відповідальності відповідача згідно умов даного договору.

Пунктами 3.1.9 та 3.6.6 договору визначено порядок відновлення орендованого автомобіля. Так, відповідач зобовязався здійснювати заміну гальмових колодок, диску зціплення антифризу, змазки та рідини очищувача скла по мірі необхідності за свій рахунок лише на СТО, визначених позивачем, а позивач зобовязався надати відповідачу необхідний та достатній комплект резини (літньої та зимової) на весь час дії договору.

Згідно п. 5.8 договору автомобіль повертається за актом прийому-передачі з врахуванням нормального зносу та в комплектності, передбаченій додатком № 2 до цього договору.

Відповідно до 6.3 договору всі доповнення та (або) зміни даного договору вважаються чинними, якщо вони складені в письмовій формі та підписані сторонами.

01.06.2009 р. сторонами було складено доповнення до договору, яким встановили, що з 01.06.2009р. орендна плата складатиме 140,00 грн. за кожну добу експлуатації автомобіля. Інші умови договору залишилися без змін.

16.02.2009 р. на виконання умов договору відповідач сплатив у касу позивача 1000,00 грн. авансу-задатку, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 689 від 16.02.2009 р. та відповідним записом в касовій книзі позивача за 16.02.2009 р.

Як зясовано судом, протягом лютого-червня 2009 р. відповідач вносив орендну плату за відповідно до умов договору та доповнення до нього, а саме:

- у лютому по 130,00 грн. щоденно в період з 17.02.2009 р. по 21.02.2009 р. та з 23.02.2009 р. по 28.02.2009 р.;

- у березні по 130,00 грн. щоденно в період з 02.03.2009 р. по 07.03.2009 р., з 09.03.2009 р. по 14.03.2009 р., з 16.03.2009 р. по 21.03.2009 р., з 23.03.2009 р. по 28.03.2009 р. та з 30.03.2009 р. по 31.03.2009 р.;

- у квітні по 130,00 грн. в період з 01.04.2009 р. по 04.04.2009 р., з 06.04.2009 р. по 10.04.2009 р., 25.04.2009 р. та з 27.04.2009 р. по 30.04.2009 р.;

- у травні по 130,00 грн. щоденно в період з 01.05.2009 р. по 02.05.2009 р., з 04.05.2009 р. по 09.05.2009 р., з 11.05.2009 р. по 16.05.2009 р., з 18.05.2009 р. по 23.05.2009 р., з 25.05.2009 р. по 30.05.2009 р.;

- у червні по 140,00 грн. щоденно в період з 01.06.2009 р. по 06.06.2009 р. та з 08.06.2009 р. по 09.06.2009 р.

Вищевказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями прибуткових касових ордерів та записами в касовій книзі позивача за відповідну дату.

Отже, виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку, що сторони домовились про всі істотні умови договору, уклали договір в письмовій формі та виконали його.

Між тим, посилаючись на приписи ст. 799 ЦК України, позивач вказує, що через ухиляння відповідача спірний договір оренди не був нотаріально посвідчений. В свою чергу відповідач вважає, що вказаний договір не підлягав нотаріальному посвідченню.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

В силу приписів ч. 1 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Частиною 2 цієї статті передбачено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

З огляду на вказане відповідач вважає, що нотаріальному посвідченню підлягає лише договір, стороною якого є виключно фізична особа, оскільки, укладаючи спірний договір, відповідач діяв не як фізична особа, а як субєкт господарювання - фізична особа-підприємець. В свою чергу чинне законодавство відрізняє правові статуси фізичної особи та фізичної особи-підприємця. Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України фізичною особою є людина як учасник цивільних відносин. Згідно ч. 2 ст.50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 1 ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Згідно ст. 55 ГК України громадяни України, іноземці та особи без громадянства є субєктами господарювання лише в тому разі, якщо вони здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Фізичні особи-підприємці приймають участь в господарських відносинах як субєкти підприємницької діяльності (підприємці), а не як фізичні особи, на підставі їх реєстрації і внесення відповідних відомостей про них до Єдиного державного реєстру.

На думку відповідача, норми ЦК України окремо розрізняють поняття та відповідно правові статуси „фізична особа” та „фізична особа-підприємець”, „підприємець”, „субєкт підприємницької діяльності” (ст. 633, ч. 3 ст. 685, ч. 1 ст. 712, ч. 1 ст. 787, ч. 1 ст. 865, ч. 2 ст. 936, ч. 1 ст. 978, ч. 3 ст. 1008, ч. 2 ст. 1017, ст. 1033, п. 1 ч. 2 ст. 1048, ч. 2 та ч. 3 ст. 1087, ст. 1079, ст. 1117, ст. 1198 ЦК України). Також різними є поняття та відповідно правові статуси фізичної особи та громадянина, який набув статусу субєкта підприємницької діяльності, тобто фізичної особи-підприємця. З огляду на це, відповідач вважає, що правові статуси „фізична особа” та „фізична особа-підприємець” не є тотожними в обсягу їх прав та обовязків.

Однак, вказані доводи відповідача до уваги суду не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно частини 6 зазначеної статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вже зазначалось, положеннями ст. 799 ЦК України передбачено обовязковість нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.

Відтак, на думку суду, договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи-підприємця також підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, адже статус фізичної особи як субєкта господарювання, тобто субєкта підприємницької діяльності, не позбавляє таку особу від дотримання встановлених чинним законодавством вимог для фізичної особи у відповідних правовідносинах. Так, статус відповідача як фізичної особи-підприємця не позбавляє його як фізичної особи від дотримання вказаних приписів закону щодо нотаріального посвідчення укладеного з позивачем договору оренди від 14.02.2009 р.

В свою чергу за приписами ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Проте, згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Разом з тим, як встановлено судом, сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, зазначені у ст. 284 Господарського кодексу України, що підтверджується матеріалами справи, а також відбулося фактичне виконання договору. Зокрема, позивач передав в користування відповідачу автомобіль, а відповідач сплатив позивачу за користування автомобілем орендну плату, що підтверджується належними доказами прибутковими касовими ордерами та відповідними записами в касовій книзі позивача, а також підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Отже, з моменту укладення спірного договору між сторонами виникли взаємні права та обовязки господарські зобовязання, однак через ухиляння відповідача від подальшого нотаріального посвідчення цього договору, господарські правовідносини не були належним чином оформлені відповідно до вимог законодавства.

Враховуючи вищенаведене та те, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору, що не спростовано відповідачем, господарський суд вважає, що укладений позивачем і відповідачем та скріплений печатками сторін договір оренди від 14.02.2009 р. є дійсним.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, оцінюючи надані докази в сукупності та враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги ТОВ „Шіп і Ко” відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” до субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 про визнання договору дійсним задовольнити.

2.ВИЗНАТИ дійсним з моменту укладення договір оренди автомобіля від 14.02.2009 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” (65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 48, код ЄДРПОУ 34674123) та в особі директора Кінєва Валерія Федоровича, з однієї сторони, та субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2), з іншої сторони, згідно якого Товариство з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” передало в тимчасове користування на умовах оренди, а субєкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 прийняв легковий автомобіль марки Опель Астра, д.н. НОМЕР_1, білого кольору.

3.СТЯГНУТИ з субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Шіп і Ко” (65012, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 48, код ЄДРПОУ 34674123; р/р 26003964868056 Філія ЗАТ „Перший Український Міжнародний банк в м. Одесі”, МФО 328191) витрати по сплаті державного мита у сумі 85/вісімдесят пять/грн. 00 коп.; 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку на подання апеляційної скарги з дня його прийняття, якщо не буде подано апеляційну скаргу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя