Рішення № 115866933, 21.12.2023, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року м. Житомир справа № 240/15772/23

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Нагірняк М.Ф., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф 15185-23 від 24.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37804,01 грн.

Позивач зазначає, що 18.05.2023 року з органу державної виконавчої служби дізналася про наявність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37804,01 грн. Підтвердила, що Позивач в період з 2013 року по 2021 рік була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, але підприємницьку діяльність не здійснювала, перебувала в трудових відносинах, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів. В ці періоди, як зазначено у позові, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за Позивача сплачував роботодавець.

На думку Позивача, оскаржувана вимога є протиправною, так як прийнята без врахування принципу щодо недопущення подвійного оподаткування.

Ухвалою суду від 21.06.2023 року позовну заяву після усунення її недоліків прийнято до розгляду, відкрито провадження і справу призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник Відповідача, Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України, подав до суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечується і зазначається, що Позивач з 16.05.2011 року була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, але з жовтня 2013 року єдиний соціальний внесок не сплачувала. За спірний період Позивач до податкового органу форму 8-ОПП або письмове повідомлення про відсутність підприємницької діяльності не подавала. Підприємницька діяльність Позивача була припинена лише в грудні 2022 року. Відповідно до інтегрованої картки платника, який обрав спрощену систему оподаткування та осіб, за Позивачем за спірний період обліковується недоїмка з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37804,01 грн.

Представник Відповідача вважає, що оскаржувана вимога Позивачу вручена ще 19.10.2021року, а тому Позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, регулюються правовими нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010року N 2464-VI (надалі - Закон N 2464-VI), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом встановлено та визнається сторонами, що ОСОБА_1 , Позивач у справі, була фізичною особою-підприємцем в період з 16.05.2011 року, а не з 2013 як зазначено в позові, по 19.11.2021 року та перебувала на спрощеній системі оподаткування. Вказані обставини визнаються Позивачем та підтверджуються дослідженими судом обліковими даними з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено та визнається сторонами, що Позивач відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI протягом вказаного періоду була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Сторонами визнається право Відповідача на здійснення контролю за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску, та право Відповідача на винесення податкової вимоги про сплату боргу з єдиного внеску.

Судом встановлено, що Відповідачем Позивачу була винесена оскаржувана податкова вимога № Ф 15185-23 від 24.02.2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37804,01грн., в тому числі:

- борг в розмірі 15,27 грн. станом на 01.10.2013 року;

- за весь 2017рік в сумі 8448,00грн. (термін сплати 09.02.2018року);

- за січень-березень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.04.2018 року);

- за квітень-червень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.07.2018 року);

- за липень-вересень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 19.10.2018 року);

- за жовтень-грудень 2018 року в сумі 2457,18 грн. (термін сплати 21.01.2019 року);

- за січень-березень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 19.04.2019 року);

- за квітень-червень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 19.07.2019 року);

- за липень-вересень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 21.10.2019 року);

- за жовтень-грудень 2019 року в сумі 2754,18 грн. (термін сплати 20.01.2020 року);

- за січень-лютий 2020року в сумі 2078,12 грн. (термін сплати 21.04.2020року);

- за червень 2020 року в сумі 1039,06 грн. (термін сплати 20.07.2020 року);

- за липень-вересень 2020 року в сумі 3178,12 грн. (термін сплати 19.10.2020 року);

- за жовтень-листопад 2020 року в сумі 2200,00 грн. (термін сплати 19.01.2021 року).

Суть спору між сторонами зведена виключно до наявності чи відсутності у Позивача недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску за спірний період.

Відповідно до досліджених судом облікових даних з інформаційної системи "Податковий блок" (інтегрованої картки платника) та доводів Відповідача, наведених у відзиві, спірна недоїмка зумовлена несплатою Позивачем єдиного соціального внеску за період з жовтня 2013 року по листопад 2020 року на загальну суму 37804,01 грн.

Згідно доводів Відповідача, наведених у відзиві, така заборгованість виникла в результаті того, що Позивач кошти на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за спірний період взагалі не сплачувала хоча була зобов`язана щоквартально сплачувати такий внесок в сумі не менше за розмір мінімального страхового внеску, а тому такі нарахування Позивачу проводилися автоматично. Крім того, станом на 01.10.2013 року за Позивачем рахувався борг зі сплати страхового внеску в сумі 15,27 грн., що рахувався ще в системі Пенсійного фонду України.

Такі доводи податкового органу відповідають обставинам справи, але не в повній мірі ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, з огляду на наступне.

Безспірно, за приписами ч.2 ст.6 Закону N 2464-VI Позивач як платник єдиного внеску зобов`язаний, окрім іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, та подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Відповідно до абзацу третього пункту 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року N 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 травня 2018 року N 511), Позивач формує та подає до органів доходів і зборів Звіт сам за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою N Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку. Фізичні особи - підприємці, які обрали загальну систему оподаткування до вказаного звіту долучають таблицю "2.Нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали загальну систему оподаткування".

Відповідно до вимог частини першої статті 7 Закону N 2464-VI для платників, зазначених в частині першій статті 4 цього Закону, які обрали загальну систему оподаткування, нарахування єдиного внеску здійснюється на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В розумінні вимог ч.8 ст.9 Закону N 2464-VI Позивач з 01.01.2016 року була зобов`язана сплачувати такий нарахований єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Невиконання Позивачем вказаних вимог призводило до автоматичного щоквартального донарахування єдиного внеску в розмір мінімального страхового внеску.

Як зазначено в дослідженій судом інтегрованій картці Позивача як платника єдиного внеску, та у відзиві Відповідача на позов, така заборгованість Позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 01.10.2013 року в сумі 15,27 грн. та за період з 2017року по листопад 2020 року становив в загальному розмірі 37804,01грн., виходячи із мінімального розміру такого внеску на спірні періоди.

За приписами ч.4 ст.25 Закону N 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску вимогу лише на суму недоїмки.

Порядок стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 N 449 (далі - Інструкція N 449).

Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції N 449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), окрім іншого, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції N 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Разом з тим, судом встановлено, що Позивач протягом спірного періоду, а саме у період з січня 2017 року по березень 2020 року та з липня 2020 року по грудень 2020 року перебувала в трудових відносинах з ОСОБА_2 .

Із заробітної плати Позивача роботодавець систематично за вказані періоди сплачувала єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вказані обставини підтверджуються відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків і індивідуальними відомостями про застраховану особу за формою ОК-5, копії яких долучено до позову та досліджено судом.

Разом з тим, Відповідач не врахував, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не були своєчасно врегульовані.

Так, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавцем встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення, на думку Верховного Суду, норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Одночасно суд враховує приписи ч.6 ст.4 Закону N 2464-VI доповненої Законом № 592-IX від 13.05.2020 року, які передбачають, що особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Зазначене свідчить, що Позивач не був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за відповідні квартали за період з січня 2017 року по березень 2020 року та з липня 2020 року по грудень 2020 року, за які роботодавцями було сплачено страховий внесок за Позивача.

Разом з тим, в позові відсутні жодні обґрунтування та не наведено жодних доказів про перебування Позивача в трудових відносинах з відповідним роботодавцем та про сплату таким роботодавцем страхового внеску за весь другий квартал (квітень-червень) 2020 року, що свідчить про відсутність подвійного нарахування та правомірність нарахування Відповідачем такого страхового внеску за червень 2020 року в сумі 1039,06 грн.

Аналогічно Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження погашення (сплати) боргу зі страхового внеску в сумі 15,27 грн., що мав місце станом на 01.10.2013року.

При цьому суд враховує, що відповідно до вимог ч.16 ст.25 Закону N 2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не застосовується.

Таким чином, оскаржувана вимога Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України № Ф 15185-23 від 24.02.2021 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 36749,68 грн (37804,01-1039,06 - 15,27) винесена без врахування всіх обставин у справі, не на підставі вимог чинного законодавства, а тому є протиправною та підлягає скасуванню, а позов - частковому задоволенню.

Суд погоджується з доводами Позивача, що про оскаржувану вимогу № Ф 15185-23 від 24.02.2021 їй стало відомо лише в травні 2023 року.

Належних доказів, що згідно поштового повідомлення від 19.10.2021 року Позивачу була вручена саме оскаржувана вимога № Ф 15185-23 від 24.02.202 Відповідачем суду не надано. По цій причині суд робить висновок, що Позивачем не порушено строків звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до вимог ст.ст.139-143 КАС України, судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в сумі 1073,60 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України.

Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ ВП 44096781) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України № Ф 15185-23 від 24.02.2021 в частині нарахування ОСОБА_1 заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 36749,68 грн.

Судові витрати ОСОБА_1 у вигляді судового збору в 1073,60 грн. підлягають відшкодуванню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області Державної податкової служби України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк