Рішення № 115852698, 19.12.2023, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

19 грудня 2023 року Справа № 903/759/23

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участю секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали за заявами третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 та відповідача - фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення судових витрат

по справі № 903/759/23

за позовом фізичної особи підприємця Ситніка Сергія Степановича

до відповідача: фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 5769519,69 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: Сорокопуд М. О., адвокат, ордер серія АС № 1074129 від 17.10.2023;

від 3-ї особи: Карпук А.С., адвокат, ордер серія АС № 1060021 від 24.10.2023.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Встановив: 19.07.2023 позивач - фізична особа підприємець Ситнік Сергій Степанович звернулися з позовом до фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення 5769519,69 грн, з них 4769519,69 грн збитків(реальні в сумі 276205,07 грн та упущена вигода в сумі 4493314,62 грн) та 1000000,00 грн моральної шкоди.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 05.12.2023 у задоволені позову фізичної особи підприємця Ситніка Сергія Степановича до фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 5769519,69 грн відмовлено.

12.12.2023 на адресу Господарського суду Волинської області від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 надійшла заява щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 30000,00 грн судових витрат понесених третьою особою.

Ухвалою суду від 12.12.2023 прийнято заяву третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 30000,00 грн судових витрат до розгляду; розгляд заяви призначено на 19.12.2023; запропоновано позивачу подати суду: пояснення по суті поданої заяви та наявні докази.

13.12.2023 на адресу Господарського суду Волинської області від відповідача фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни надійшла заява щодо ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 65000,00 грн судових витрат понесених відповідачем.

Ухвалою суду від 13.12.2023 прийнято заяву фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення 65000,00 грн судових витрат до розгляду; розгляд заяви призначено на 19.12.2023; запропоновано позивачу подати суду: пояснення по суті поданої заяви та наявні докази.

18.12.2023 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить відмовити у задоволенні заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 30000,00 грн судових витрат, оскільки чинним ГПК України не передбачено право на відшкодування понесених судових витрат (витрат на правничу допомогу), учаснику справи - третій особі. Дана заява з додатками приєднана до матеріалів справи.

18.12.2023 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву в якій просить відмовити у задоволенні заяви фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення 65000,00 грн судових витрат, при цьому вказує, що сума в розмірі 65000,00 грн не відповідає критеріям співмірності, розрахунки надання послуг на правничу допомогу, в розрізі затраченого часу є неправильними, та не можуть братись за належні. Зазначає, що у поданій заяві відповідач зауважує про визначення гонорару у фіксованому розмірі, водночас у акті виконаних робіт сторона визначає види робіт та часові рамки, їх виконання, що по своїй суті є суперечним, оскільки в момент укладення договору та визначення розміру гонорару сторони не можуть визначити обсягу часу. Відтак якщо виходити з необхідності аналізу видів робіт, сторони мали б визначити вартість години роботи адвоката, даний акт є неналежним доказом надання правничої допомоги, оскільки у ньому не зазначено вартість однієї години роботи адвоката. Вказує, що вивчення матеріалів справи, аналіз судової практики Верховного суду при розгляді подібних спорів та попередня консультація Замовника з приводу даного спору, узгодження правової позиції є тотожним видом наданих послуг, на котру, в акті значиться, адвокат затратив 6 годин, що виключає ствердження про обґрунтованість таких витрат. Також звертає увагу суду що складення відзиву і клопотання про поновлення строку для його подання не прийняті судом та відхилені, як такі що подані поза процесуальними строками і поважних причин сторона відповідача не навела. Окрім того, судові засідання у справі, в котрих приймав участь адвокат Сорокопуд М.О. тривали менше часу, ніж про це зазначено у акті від 08.12.2023 року. Так, судове засідання 14.11.2023 року тривало не більше 1,5 год. часу, 05.12.2023 року, з урахуванням нарадчої кімнати, не більше 1,5 год. У акті зазначено в загальному 5 год., по 2,5 год. кожне судове засідання. Також вказує, що до заяви про стягнення судових витрат стороною відповідача не було додано договір від 16.10.2023 на який останній посилається у акту прийому наданих послуг. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.

В судовому засіданні 19.12.2023 представник відповідача просив стягнути з позивача 65000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; представник третьої особи просив стягнути з позивача 30000,00 грн витрат на правову допомогу.

Позивач в судове засідання 19.12.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується повернутими на адресу суду рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0600238015151, № 0600238261977.

Щодо заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат в сумі 30000,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) подання доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

Стаття 221 ГПК України має назву «ухвалення рішення про судові витрати», та передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно із статтею 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Положеннями частини першої статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

Отже, наведена норма процесуального закону надає суду право у разі невиконання стороною обов`язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.

Матеріалами справи підтверджується, що представник третьої особи при подані першої заяви по суті (пояснення третьої особи)(Т.2 а.с.9-18) не подали попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат у порядку, визначеному процесуальним законом.

З урахуванням наведеного, а також положень статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви третьої особи про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Твердження позивача, що нормами ГПК України не передбачено право третьої особи на відшкодування витрат на правову допомогу, спростовуються ч. 13 ст. 129 ГПК України, якою визначено, що судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Щодо заяви відповідача фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення 65000,00 грн судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідач просить стягнути з позивача 65000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких долучає копії: договору про надання правничої допомоги № 16/10/23 від 16.10.2023(Т.1 а.с. 230-231); акт прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги (з детальним описом виконаних робіт) від 08.12.2023 року, рахунок-фактуру № 08/12/23 від 08.12.2023 на суму 65000,00 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 19 від 29.06.1993 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3, 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 визначеного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону N 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Дослідивши надані відповідачем докази, суд приймає до уваги, що 16.10.2023 між адвокатським об`єднанням Ковальов, Сорокопуд та партнери (виконавець) та фізичною особою підприємцем Мороз Оленою Миколаївною (замовник) було укладено договір про надання правничої допомоги (далі договір).

Згідно п. 1.1 договору виконавець зобов`язується надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо представництва і захисту інтересів останнього в установах, організаціях, в господарському суді, як першої, апеляційної так і касаційної інстанціях у господарській справі за позовом ФОП Ситнік Сергій Степанович про стягнення збитків та моральної шкоди у Господарському суді Волинської області по справі № 903/759/23.

Відповідно до п. 4.3 договору фіксована сума гонорару складає 65000,00 гривень.

Згідно акту прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги від 08.12.2023 виконавець надав, а замовник прийняв правову допомогу на загальну суму 65000,00 грн.

Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Згідно ч.2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву

Судом встановлено, що відповідачем відповідно до ч.2 ст. 161 ГПК України заявами по суті справи, які би були прийняті судом подано не було, тому строк на подання попереднього розрахунку суми судових витрат, у цій ситуації не застосовується.

Враховуючи вказане, відповідачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Адвокатського бюро Ковальов, Сорокопуд та партнери вказаних послуг у фіксованому виглді в сумі 65000,00 грн у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).

Однак суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом відповідача послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 ).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок ФОП Ситніка С. С. має бути встановлено, що такі витрати ФОП Мороз О. М. були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Судом засвідчується, що відповідно до п.4,3 договору вартість послуг, що надаються адвокатським об`єднанням було встановлено у вигляді фіксованої суми.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги розумну необхідність судових витрат для конкретно даної справи, завищеність розміру фіксованої суми щодо іншої сторони спору, особливу відсутність, на думку суду, складності даної справи, кількість і тривалість засідань у справі в яких брав участь представник відповідача (2 судових засідання), не прийняття судом відзиву та відмову у задоволенні клопотання про поновлення строків на подання відзиву, заперечення позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткової відмови стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу в сумі 35000,00 грн, та відповідно не покладає такі витрати на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги висновки КГС ВС від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості(адвокатом позивача також було заявлено орієнтовний розмір витрат 30000 грн), оскільки розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 13, 73-80, 123, 126, 129, 221, 236-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. У задоволені заяви третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення судових витрат в сумі 30000,00 грн відмовити.

2. Заяву відповідача - фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни про стягнення судових витрат задовольнити частково.

3. Стягнути з фізичної особи підприємця Ситніка Сергія Степановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 30000,00 грн (тридцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.

4. В іншій частині заяви відповідача - фізичної особи підприємця Мороз Олени Миколаївни відмовити.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

22.12.2023.

СуддяВороняк А. С.