Рішення № 115829428, 20.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/23187/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №951370186826 від 27.04.2023 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області врахувати свідоцтво про шлюб та трудову книжку померлого годувальника ОСОБА_2 та перевести ОСОБА_1 , на пенсію у зв`язку із втратою годувальника з 25.04.2023 року та виплатити недоотримані суми пенсії з 25.04.2023 року по теперішній час.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком. ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , і вона отримала право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника, передбачену статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про перехід з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника та за результатами розгляду заяви 27 квітня 2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було прийнято рішення №951370186826 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Позивач вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві протиправною, оскільки відмова Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві перешкоджає у реалізації ОСОБА_1 її конституційних прав. У відповіді від 14.08.2023 року зазначено розрахунок пенсії відбувався на підставі його трудової книжки, отже, в 1994 році територіальний орган Пенсійного фонду України належність трудової книжки ОСОБА_2 саме йому не ставив під сумнів.

Також позивач у позовній заяві вказує, що факт перебування ОСОБА_1 у сімейних відносинах з ОСОБА_2 та факт належності трудової книжки саме ОСОБА_2 підтверджені.

До суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 21.09.2023 за вх. №ЕП/37913/23 надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зазначає у відзиві, що: згідно копії паспорту померлого годувальника та свідоцтва про смерть ПІБ годувальника: ОСОБА_2 , російської мовою згідно копії паспорту: ОСОБА_2 ; згідно свідоцтва про шлюб по-батькові померлого годувальника російською мовою: ОСОБА_3 , згідно трудової книжки Мефодиевич; у зв`язку з виявленими розбіжностями в написанні ПІБ померлого годувальника врахувати свідоцтво про шлюб та трудову книжку померлого годувальника можливості немає.

Враховуючи зазначене, вказує представник Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, прийнято рішення відмовити гр. ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до Закону №1058, отже дії органів Пенсійного фонду України щодо відмови про перехід на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є законними та обґрунтованими.

26.09.2023 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві надійшов відзив на позов, в кому представник відповідача з посиланням на зміст оскаржуваного рішення зазначає, що Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснює свої дії в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, Законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та Законів України.

Ухвалою суду від 12.09.2023 року відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за віком.

Як вбачається з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (далі - ПІБ мовою оригіналу), « ОСОБА_4 » вийшла заміж за « ОСОБА_2 » та змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27.03.2023 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, згідно з протоколом від 27.02.2023 ОСОБА_2 отримував пенсію за віком за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

25.04.2023 позивач звернулась за переведенням її на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 , до якої додала зокрема такі документи:

військовий квиток

довідку податкової адміністрації про присвоєння ідентифікаційного номера померлому годувальнику

довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000 г.

довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру

паспорт померлого

свідоцтво про шлюб

свідоцтво РАГС про смерть годувальника

трудова книжка або документи про стаж.

27.04.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у переведенні на пенсію у зв`язку з втратою годувальника №951370186826, з тих підстав, що: «…За результатами розгляду наданих документів, а саме: свідоцтва про смерть, копії паспорту померлого годувальника, свідоцтва про шлюб, трудової книжки померлого годувальника встановлено наступне:

Згідно копії паспорту померлого годувальника та свідоцтва про смерть ПІБ годувальника: ОСОБА_2 , російської мовою згідно копії паспорту: ОСОБА_2 .

При цьому, згідно свідоцтва про шлюб по-батькові померлого годувальника російською мовою: ОСОБА_3 , згідно трудової книжки - Мефодиевич.

У зв`язку з виявленими розбіжностями в написанні ПІБ померлого годувальника врахувати свідоцтво про шлюб та трудову книжку померлого годувальника можливості немає».

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника визначені статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також - Закон №1058-IV), за змістом частин 1 та 2 якої пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

До членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника (ч.3 ст. 36 Закон №1058-IV).

Питання, пов`язані з обчисленням розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, унормовані статтею 37 Закону №1058-IV, якою передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Тобто, базовою величиною для визначення розміру пенсії, призначеної у зв`язку з втратою годувальника на підставі правових норм Закону №1058-IV є саме розмір пенсії за віком померлого годувальника.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №523/13150/16-а, від 01.06.2022 у справі №620/3519/18.

Матеріалами справи підтверджується, що чоловік позивача за життя отримував пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

При цьому, позивачу відмовлено у переводі її на пенсію по втраті годувальника з тих підстав, що згідно копії паспорту померлого годувальника та свідоцтва про смерть ПІБ годувальника: ОСОБА_2 , російської мовою згідно копії паспорту: ОСОБА_2 , а згідно свідоцтва про шлюб по-батькові померлого годувальника російською мовою: ОСОБА_3 , згідно трудової книжки - Мефодиевич.

Суд вважає такі доводи оскаржуваного рішення необґрунтованими, зважаючи на те, що згідно свідоцтва про шлюб по-батькові померлого годувальника російською мовою не « ОСОБА_3 » (як фактично припускає пенсійний орган у оскаржуваному рішенні), а « ОСОБА_6 », що співпадає з по-батькові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , викладеного російською мовою у його паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 .

Крім того, позивачем до суду надано копію військового квитка, виданого на « ОСОБА_2 » ІНФОРМАЦІЯ_4 , в якому зазначено також про його сімейний стан «одружений» та внесено інформацію про дружину « ОСОБА_1 » 1948 року народження.

Також, відповідно до довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради №К5-103772-ф/л про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб ОСОБА_2 та позивач були зареєстровані за однією адресою.

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 , якій призначено пенсію за віком, була дружиною померлого ОСОБА_2 , який за життя отримував пенсію за віком, та що вони проживали за однією адресою, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог та про доцільність їх задоволення з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:

визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №951370186826 від 27.04.2023 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника;

зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 25.04.2023 року.

Що ж до вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплатити недоотримані суми пенсії з 25.04.2023 року по теперішній час, суд зазначає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин такі суми позивачу нараховані не були та оскільки доказів на підтвердження того, що після виконання рішення суду такі суми виплачені позивачу не будуть не надано, суд вважає їх передчасними та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві як органу, яким прийнято оскаржуване рішення, за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1073,60 грн. на користь позивача.

Також позивач у позовній заяві просить стягнути на її користь 5000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18.

Положеннями ч.3-5 ст.143 КАС України передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.3 ст.252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Керуючись положеннями ч.3 ст.252 КАС України, судом розглянуто заяву про стягнення судових витрат у письмовому провадженні.

Позивачем на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано:

договір про надання правової допомоги №23/1 від 21.06.2023;

акт виконаних робіт від 23.08.2023 відповідно до якого адвокатом було надано послуги: первісна консультація, формування правової позиції по справі, аналіз законодавств та судової практики, підготовка адміністративного позову та консультація клієнта з питання роботи по справі;

платіжна інструкція №0.0.3173397306.1 від 30.08.2023 про оплату ОСОБА_7 3000,00 грн юридичних послуг;

квитанція №ТТ28-6СК8-ЕНВМ-9К43 від 21.06.2023 про оплату ОСОБА_7 2500,00 грн за правову допомогу.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

Разом з тим, частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, оскільки з наданих до суду доказів не вбачається те, що позивач та АО «Захист» досягли згоди щодо вартості витрат на професійну правничу допомогу, тобто що вони визначили їх розмір, зважаючи на те, що платіжна інструкція №0.0.3173397306.1 від 30.08.2023 та квитанція №ТТ28-6СК8-ЕНВМ-9К43 від 21.06.2023 стосуються оплати правової допомоги/юридичних послуг Кончиним Артемом Сергійовичем, який не є позивачем по справі чи представником ОСОБА_1 , оскільки такі платіжні документи не містять відомостей, що сплачені згідно них кошти стосуються наданої ОСОБА_1 правової допомоги, суд вважає, що заявлений позивачем розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката 5000,00 грн. є необґрунтованим, оскільки доказів на їх підтвердження позивачем до суду не надано.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві №951370186826 від 27.04.2023 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника.

Зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 на пенсію у зв`язку із втратою годувальника ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 25.04.2023 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053).

Суддя П.П. Марин