Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 грудня 2023 року № 640/38972/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого господарського суду України, Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Вищого господарського суду України (далі по тексту також відповідач 1, ВГСУ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ВГСУ, який відмовив позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за періоди: з грудня 2018 року по лютий 2020 року та з лютого 2020 року по грудень 2021 року, для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов`язати ВГСУ видати позивачу довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат) та за період з лютого 2020 року по грудень 2021 року (виходячи з розміру базового посадового окладу судді касаційної інстанції в розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб);
- зобов`язати Пенсійний фонд України автоматично здійснювати перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що є суддею у відставці Вищого господарського суду України, перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України за місцем проживання та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 90% суддівської винагороди.
На думку позивача, відповідачем 1 протиправно відмовлено йому у видачі довідок про суддівську винагороду працюючого судді за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року та з лютого 2020 року по грудень 2021 року у зв`язку зі зміною розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Позивач стверджує, що має право на видачу довідок за означені періоди на підстав норм Конституції України, рішень Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, від 08.06.2016 у справі №4-рп/2016, від 18.02.2020 у справі №2-р/2020 та Порядку №3-1.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2022 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Пенсійний фонд України.
Відповідач 1, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що права, обов`язки, гарантії суддів ВГСУ, нарахування та виплата суддівської винагороди суддям ВГСУ визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) №2453-VI.
Крім того, відповідно до положень пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі також - Закон №1774) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже, відповідач вважає, що вказане положення законодавства України забороняє застосовувати при обчисленні розміру посадового окладу, в тому числі й суддям, таку розрахункову величину, як мінімальна заробітна плата, запровадивши при цьому іншу величину при такому обрахунку - прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначивши, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини така застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
В свою чергу, положення Закону №1774 є чинними, неконституційними в установленому порядку не визнавались.
Таким чином, на момент виходу позивача у відставку і по теперішній час нарахування та виплата суддівської винагороди суддям Вищого господарського суду України здійснюється відповідно до положень статті 133 Закону №2453-VI з урахуванням чинних положень Закону № 1774-VIII, тобто виходячи з розрахункової величини - відповідного розміру прожиткового мінімуму.
Також відповідач 1 зауважує, що перебуває у стадії припинення, не входить до системи судоустрою, визначеної Законом №1402-VІІI та не є розпорядником коштів, а тому, враховуючи положення статей 51 та 121 Бюджетного кодексу України у ВГСУ відсутні правові підстави та повноваження для видачі позивачу довідки за період з грудня 2018 по лютий 2020 року, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат; лютий 2020 грудень 2021 року, виходячи з розміру базового окладу судді касаційної інстанції у розмірі 7% прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Відповідач 2 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі на електронну адресу, про що свідчать довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням Діловодство спеціалізованого суду.
13 грудня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» №2825-IX, статтею 1 якого встановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва.
Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону визначено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
14 грудня 2022 року вказаний Закон був опублікований в газеті «Голос України» №254 та набрав чинності 15.12.2022.
09 серпня 2023 року на адресу Київського окружного адміністративного суду від Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли матеріали адміністративної справи №640/38972/21 та за результатом автоматизованого розподілу були передані на розгляд судді Дудіну С.О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 прийнято адміністративну справу до провадження, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Цією ухвалою Пенсійний фонд України виключено з числа третіх осіб у справі та залученого в якості співвідповідача (далі по тексту також відповідач 2, ПФУ).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 залишено без розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та зміну підстав позову.
Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
у с т а н о в и в:
Наказом Вищого господарського суду України від 27.12.2001 №477-к ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Вищого господарського суду України з 01.01.2002.
Постановою Верховної Ради України від 06.12.2001 №2874-ІІІ позивача обрано на посаду судді ВГСУ безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 25.12.2014 №59-VIII позивача звільнено з посади судді ВГСУ у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Наказом ВГСУ від 29.12.2014 №466 позивача звільнено 29.12.2014 з посади судді ВГСУ у зв`язку з поданням заяви про відставку.
Заявою від 06.12.2021 року позивач звернувся до голови ліквідаційної комісії ВГСУ з проханням надати йому довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 лютий 2020 року та лютий 2020 грудень 2021 року, з урахуванням усіх доплат, які йому були визначені на момент звільнення, з метою подальшого перерахунку органами ПФУ його довічного грошового утримання.
Листом ВГСУ від 22.12.2021 №01-13/151/152/160/2 на заяву позивача повідомлено про відсутність у ВГСУ повноважень для видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 лютий 2020 року та лютий 2020 грудень 2021 року, з урахуванням усіх доплат, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат, та без врахування приписів Закону №1774.
За заявою позивача відповідачем видано довідку від 22.12.2021 №09.01-27/41 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 06.12.2021.
Не погоджуючись з правомірністю вчинення відповідачем дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період грудень 2018 лютий 2020 року та лютий 2020 грудень 2021 року, з урахуванням усіх доплат, виходячи з посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат, позивач звернувся з даним позовом до суду, з приводу чого суд зазначає таке.
В частині оскарження позивачем вчинених ВГСУ дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з лютого 2020 року по грудень 2021 року, суд зазначає таке.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-VIІІ).
Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII було запроваджено проведення первинного кваліфікаційного оцінювання суддів з метою прийняття рішень щодо можливості здійснення ними правосуддя у відповідних судах.
Особливості нарахування суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання у залежності від проходження суддею кваліфікаційного оцінювання були визначені у пунктах 22-25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.
Положеннями пункту 2 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII також було визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі - Закон України №2453-VI), крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.
Відповідно до пункту 22 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
За правилами пункту 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI.
Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 № 193-IX, який набрав чинності 07.11.2019, пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII були виключені.
Згідно із пунктом 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить з 1 січня 2020 року: для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У свою чергою пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII передбачав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді), або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 відсотків суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України № 2453-VI. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 відсотків суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Тобто з набранням чинності Законом №1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання судді залежав від проходження кваліфікаційного оцінювання та відпрацювання на посаді судді щонайменше трьох років з дня прийняття щодо судді відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В залежності від наведених обставин правовідносини щодо визначення розміру довічного грошового утримання судді регулювалося Законом № 2453-VI або Законом № 1402-VIII.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 № 2-р/2020 положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1402-VIII визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
В пункті 16 вказаного рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Конституційним Судом України зазначено, що розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів, які не проходили оцінювання за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності та вийшли у відставку, відрізняється від розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які вийдуть у відставку після успішного проходження такого оцінювання.
Отже, судді, які вже перебувають у відставці та досягли шістдесятип`ятирічного віку, з об`єктивних причин не мають можливості пройти кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді і пропрацювати після цього три роки, що є обов`язковою умовою для отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному Законом №1402-VIII.
У зв`язку із наведеним Конституційний Суд України дійшов до висновку, що щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. У разі збільшення розміру такої винагороди перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці має здійснюватися автоматично. Встановлення різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів порушує статус суддів та гарантії їх незалежності.
Конституційний Суд України у рішенні від 18.02.2020 № 2-р/2020 вказав на те, що запровадження згідно із положеннями пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, суперечить положенням частини першої статті 126 Основного Закону України щодо гарантування незалежності суддів Конституцією і законами України.
Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 18.02.2020 № 2-р/2020 Закон №1402-VIII не містить норм, які б по-різному визначали порядок обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці і жоден інший закон не регулює дане питання, в тому числі й Закон № 2453-VI.
Таким чином, з 19.02.2020 правовідносини щодо виплати щомісячного довічного грошового утримання судді регулюється виключно Законом №1402-VIII, а застосування різних підходів до порядку обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів суперечить положенням частини першої статті 126 Конституції України.
Суд зазначає, що питання однакового застосування норм права в аспекті необхідності дотримання принципів верховенства права та правової визначеності неодноразово досліджувалися Конституційним Судом України.
У підпункті 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.06.2020 № 7-р/2020 вказано, що вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування.
Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 1-2/2016).
Конституційний Суд України в абзаці третьому підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 06.06.2019 № 3-р/2019 вказав, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм.
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність чинного законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 № 6-р/2019).
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування). Кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії (заява №28342/95, п. 61), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства», заява № 24838/94, п. 54).
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що відмова відповідача видати позивачу довідку має наслідком втручання у право на отримання ним щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому чинним законодавством, а саме Законом № 1402-VIII, і таке втручання у право позивача не має жодної підстави в національному законодавстві, що свідчить про порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права.
Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдиним статусом суддів. Згідно з частиною другою статті 52 Закону № 1402-VIII судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.
Водночас, щодо розміру базового посадового окладу, який має застосовуватись у межах спірних відносин, суд зазначає таке.
Верховний Суд у постановах від 04.07.2023 у справі №640/1064/21, від 05.07.2023 у справі № 761/26688/20, від 13.09.2023 у справі №640/6204/21, від 27.09.2023 у справі №640/10671/22 виснував, що в спірних правовідносинах суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці повинна визначатись з врахуванням розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з огляду на те, що до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 № 401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Законом № 1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону № 2453-VI).
Згідно із частиною другою статті 31 Закону №2453-VI вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
Разом з цим, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон № 1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.
Причому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.
Отже, як Законом № 2453-VI, так і Законом № 1402-VIII в системі судоустрою передбачені вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого полягає в утворенні в системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.
При цьому, в силу вимог Закону № 2453-VI ВГСУ був вищим спеціалізованим судом, а відтак суддівська винагорода для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для перерахунку пенсії позивача повинна визначатись з врахуванням базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, визначеного пунктом 2 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII.
Після рішення Конституційного Суду України від 18.02.2020 №2-р/2020 щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці має бути співмірним із суддівською винагородою, яку отримує повноважний суддя. Закон №1402-VIII встановлює суддівську винагороду для суддів вищих спеціалізованих судів та імперативно закріплює, що суддівська винагорода регулюється лише цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (стаття 135 Закону № 1402-VIII).
Враховуючи наведене, позивач має право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, передбаченого Законом № 1402-VIII, оскільки чинне законодавство не передбачає іншого.
При цьому твердження позивача щодо співмірності розміру довічного грошового утримання судді у відставці ВГСУ із суддівською винагородою судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з положеннями чинного законодавства та позицією Верховного Суду.
Таким чином, враховуючи те, що позивач обіймав посаду судді ВГСУ, має статус судді у відставці, що не оспорюється відповідачем 1, суд доходить висновку про наявність у позивача права на відповідні гарантії, передбачені Законом № 1402-VIII для судді вищого спеціалізованого суду, зокрема, на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (частина четверта статті 142 Закону № 1402-VIII), відповідно до базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII.
З урахуванням викладеного, належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є визнання протиправною відмови ВГСУ у видачі позивачу довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами та зобов`язання ВГСУ видати позивачу довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
Саме такий спосіб захисту застосований Верховним Судом у справах щодо зобов`язання вищого спеціалізованого суду видати довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за посадою судді Касаційного суду у складі Верховного Суду.
В частині оскарження позивачем вчинених ВГСУ дій щодо відмови у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року, суд зазначає таке.
04 грудня 2018 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення №11-р/2018, яким, зокрема, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 - 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 - 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 - 15 мінімальних заробітних плат» (пункт 1 резолютивної частини цього Рішення).
Суд указує, що вказаним Рішенням Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення частини третьої статті 133 Закону №2453-VI, у редакції Закону №192-VIII.
Частина третя статті 133 Закону №2453-VI до визнання її неконституційною встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Визнаючи неконституційним положення частини третьої 133 Закону №2453-VI, Конституційний Суд України зауважив, що законодавець неодноразово вносив зміни до вказаного закону щодо розміру посадового окладу, у результаті яких оклад судді місцевого суду було зменшено з 15 до 10 мінімальних заробітних плат. Такі зміни суд визнав посяганням на гарантію незалежності судді у вигляді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав на звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів через зменшення гарантованого розміру винагороди судді у спеціальному законі, тобто у зв`язку зі зміною абсолютної величини такої винагороди.
Водночас, як уже зазначалося, Законом №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Отже, цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Отож з прийняттям Закону №1774-VIII змін зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.
Суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, на яке посилається позивач, не вирішувалося питання розрахункової величини, яку належить застосовувати при розрахунку посадового окладу суддів, а тому правові висновки, які містяться в цьому Рішенні Конституційного Суду України, не впливають на конституційність норм Закону №1774-VIII, зокрема пункту 3 його розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення».
Таким чином, пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII Конституційним Судом України не переглядався на предмет його неконституційності.
У контексті наведеного безпідставними є висновки позивача про можливість видачі довідки з грудня 2018 року по лютий 2020 року на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, виходячи з 15 мінімальних заробітних плат.
Таким чином, суддівську винагороду позивачу необхідно обчислювати відповідно до статті 133 Закону №2453-VI (у первинній редакції), однак з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ (у наведеній редакції), тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого визначено на рівні 1762,00 грн.
Вказана правова позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 14.12.2020 в справі №640/22027/18, від 13.10.2021 в справі №160/5961/19 та в рішенні від 11.03.2020 в справі №Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а).
Таким чином, виходячи із змісту заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про визнання протиправними дій ВГСУ, який відмовив позивачу у видачі довідки про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за періоди: з грудня 2018 року по лютий 2020 року для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та зобов`язання видати довідку про суддівську винагороду працюючого судді за відповідною посадою за період з грудня 2018 року по лютий 2020 року (виходячи з встановленого посадового окладу судді місцевого суду 15 мінімальних заробітних плат), суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Позовні вимоги про зобов`язання Пенсійний фонд України автоматично здійснювати перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з суддівської винагороди працюючого судді не підлягають задоволенню з огляду на їх передчасність, оскільки на момент винесення судом рішення у цій справі відповідачем 2 жодних дій на його виконання не вчинялось. Відтак, спору щодо автоматичного здійснення перерахунку позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у цій справі, не існує.
Також, відповідач 2 ще не ухвалював рішення щодо автоматичного перерахунку чи відмови у здійсненні такого на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, як передчасної.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Таким чином, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2724,00 грн, що підтверджується квитанцією від 28.12.2021 №ПН2933251.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ВГСУ, оскільки саме спірні дії відповідача 1 призвели до виникнення спірних правовідносин.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Вищого господарського суду України у видачі ОСОБА_1 довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами.
3. Зобов`язати Вищий господарський суд України видати ОСОБА_1 довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з розміру суддівської винагороди судді вищого спеціалізованого суду з відповідними коефіцієнтами та доплатами, визначеними в статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Вищого господарського суду України (ідентифікаційний код 00035323, місцезнаходження: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Дудін С.О.
Судове рішення № 115828632, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 21.12.2023. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/38972/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: