Рішення № 115828279, 21.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2023 року Київ№ 320/12457/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі відповідач 2), в якому просила суд:

- визнати протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.02.2023 №104750006094 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачці до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, період роботи з 10.11.1994 по 02.01.2000 та з 01.09.1992 по 12.05.1994; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати позивачці пенсію з 06.12.2022 згідно пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як особі, після досягнення 55 років, яка народилась з 01.01.1971 за наявності спеціального стажу роботи, який дає право для призначення пенсії за вислугою років не менше 26 років 6 місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що вона має достатній спеціальний стаж, який дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Уважає, що необґрунтоване неврахування періодів її трудової діяльності з 10.11.1994 по 02.01.2000 та з 01.09.1992 по 12.05.1994 суперечить нормам пенсійного законодавства та порушує її право на належний соціальний захист.

Ухвалою суду від 08.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області вказував, що оскаржуване рішення від 13.02.2023 №104750006094 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та зауважував, що позивачка у період із 01.09.1992 по 12.05.1994 працювала у гуртку Новоукраїнської станції юних натуралістів, якій не віднесений до переліку закладів освіти та позашкільних. Крім того, представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області вказував на розбіжність у назві посади, яку обіймала позивачка з 10.11.1994 по 02.01.2000 у довідці та у наказі. З урахуванням наведеного представник Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області вважає відсутнім у позивачки спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії.

Станом на час розгляду справи відзив на позовну від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області до суду не надходив.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 06.12.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 08.12.2022 №104750006094 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, з огляду на наявність розбіжностей у назві посади, яку вона обіймала.

24.01.2023 позивачка вдруге звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області від 31.01.2023 №104750006094 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, з огляду на відсутність посади, яку обіймала позивачка в Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Позивачка 07.02.2023 втретє звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.02.2023 № №104750006094 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, з огляду на наявність розбіжностей у назві посади, яку обіймала позивачка та відсутності даних щодо віднесення гуртку Новоукраїнської станції юних натуралістів, у якому вона працювала, до переліку закладів освіти та позашкільних.

Уважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, позивачка звернулася з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03.05.1996, що ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V та набрала чинності для України з 01.02.2007 (далі - Хартія), кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Відповідно до пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.

Тобто, пенсії за вислугу років згідно з приписами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.

У свою чергу відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Отже, особливістю пенсій за вислугу років є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Згідно зі статтею 52 Закону № 1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

Приписи пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції, що діяла до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII) передбачали, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому, з прийняттям Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами "д", "е", "ж" статті 55 Закону, а з прийняттям Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт "е" статті 55 Закону) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, згідно з пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII (у редакції Закону від 24.12.2015 № 911-VIII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.

Конституційний Суд України, приймаючи зазначене рішення, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що для запровадження юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Згідно зі статтею 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.

З аналізу наведених правових норм Конституційний Суд України виснував, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Крім того, на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213 до оспорюваних положень Закону щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зі змісту оспорюваних положень Закону випливає, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Відтак, Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII - неконституційними.

Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019.

Отже, з 05.06.2019 положення пункту "е" частини першої статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, а саме: право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17, від 25.02.2021 у справі № 683/3705/16-а.

Системний аналіз наведених положень дає змогу дійти висновку, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Щодо не зарахування позивачці періоду роботи з 10.11.1994 по 02.01.2000, суд зазначає таке.

Згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач 10.11.1994 призначена на посаду організатора дитячого колективу Ненадихівської навчальної середньої шкоди (запис №7) 02.01.2000 позивача переведено з посади організатора дитячого колективу на посаду вчителя образотворчого мистецтва Ненадихівської загальноосвітньої школи.

У подальшому, 02.02.2023 Відділом освіти Тетіївської міської ради внесено до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 такі записи:

- №21 від 02.02.2023, в якому зазначено, що запис №7 має технічну помилку та вірно посада має назву педагог-організатор;

- №22 від 02.02.2023, в якому зазначено, що після запису №7 пропущений запис №8 про зміну назви закладу Ненадихівська неповна середня школа Тетіївської районної адміністрації Київської області на Ненадихівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Тетіївської державної адміністрації Київської області;

- №23 від 02.02.2023 про здійснення технічної помилки в записі №8 в назві посади; вірно посада називається педагог-організатор.

Крім того, у матеріалах справи міститься довідка Відділу освіти Тетіївської міської ради від 02.02.2023 №01-20/57, відповідно до якої у трудовий книжці позивачки (запис №7) допущено помилку в назві посади, у записі №8 невірно зазначено номер наказу та дата його видачі (№87-к від 02.01.2000 замість №84-к від 12.01.2000); після запису №7 відсутній запис про зміну назви закладу Ненадихівська неповна середня школа Тетіївської районної адміністрації Київської області на Ненадихівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів Тетіївської державної адміністрації Київської області.

Із системного аналізу викладеного, суд уважає обґрунтованими доводи позивачки, що вона працювала у період з 10.11.1994 по 12.01.2000 на посаді педагога-організатора, робота на якій згідно Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 дає право на пенсію за вислугою років.

Щодо незарахування позивачці стажу з 01.09.1992 по 12.05.1994, суд зазначає таке.

Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.93 № 909, зокрема в загально освітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах передбачені посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної, навчально-виробничої частини або з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, соціальні педагоги, практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інші форми гурткової роботи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 затверджений Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади директора позашкільного навчального закладу (на якого поширюються умови оплати праці працівників установ і закладів освіти), вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належить до категорії педагогічних працівників.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України від 05.09.2017 № 2145-VIII "Про освіту" (далі - Закон № 2145-VIII) позашкільна освіта, разом із повною загальною середньою, професійно-технічною, вищою та іншими освітами, є невід`ємним складником системи освіти та становить структуру освіти в Україні.

Відповідно до частини сьомої статті 14 Закону № 2145-VIII порядок, умови, форми та особливості здобуття позашкільної освіти визначаються спеціальним законом.

За приписами статті 1 Закону України від 22.06.2000 № 1841-III "Про позашкільну освіту" (далі - Закон № 1841-III) система позашкільної освіти - освітня підсистема, що включає, зокрема, державні, комунальні, приватні заклади позашкільної освіти.

Згідно зі статтею 4 Закону № 1841-III позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Відповідно до частини четвертої статті 12 Закону України № 1841-III до профільних закладів позашкільної освіти належать центри, клуби туристсько-краєзнавчої, науково-технічної, еколого-натуралістичної, спортивно-оздоровчої, художньо-естетичної творчості, військово-патріотичного спрямування, станції юних туристів, натуралістів, техніків, школи мистецтв, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи, оздоровчі заклади, туристські бази.

Згідно пункту 8 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 до позашкільких навчальних закладів віднесено: центр, будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юних натуралістів.

Статтею 21 Закону України № 1841-III передбачено право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Дійсно, Переліком № 909 не передбачена посада викладача позашкільного навчального закладу, однак суд зауважує, що згідно з пунктом 3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону № 1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Подібну правову позицію було висловлено також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 233/4308/17. Аналогічний висновок викладений також і у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 756/9879/16-а.

Частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку, що викладач у школі мистецтв, викладач у музичній школі є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу і має право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.

Крім того, суд зауважує, що згідно з приміткою 2 до Переліку № 909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Окремо суд зазначає, що така підстава для незарахування спеціального стажу як відсутність довідки щодо належності закладу (загальноосвітні навчальні заклади чи позашкільні навчальні заклади), є суто формальною, оскільки відповідачами не надано підтверджуючих доказів в обґрунтування того, що станція юних натуралістів, де працювала позивач, не відносяться до освітніх закладів. Тому, відмовляючи у зарахуванні до спеціального стажу позивача спірного періоду суб`єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Прийняте рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (стаття 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

З огляду на викладене, суд уважає наявними підстави для визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.02.2023 №104750006094 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивачки, суд виходив із такого.

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 227/3208/16-а.

З огляду на викладене, з метою ефективного захисту прав позивачки, суд уважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати позивачці до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, період роботи з 10.11.1994 по 02.01.2000 та з 01.09.1992 по 12.05.1994 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати позивачці пенсію з 06.12.2022 згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як особі, після досягнення 55 років, яка народилась з 01.01.1971 за наявності спеціального стажу роботи, який дає право для призначення пенсії за вислугою років не менше 26 років 6 місяців.

При цьому суд наголошує, що в цьому випадку повноваження щодо розгляду матеріалів для призначення позивачеві пенсії були делеговані Головному управлінню Пенсійного фонду України в Харківській області, проте обов`язок її призначення та виплати залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивачки із заявою (за місцем її проживання), де позивачка перебуває на обліку, тобто у Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору в сумі 1073,60 грн. та витрат на надання правничої допомоги, суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із частинами першою-п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та адвокатом Неживком Ігорем Вікторовичем укладено договір про надання правової допомоги від 16.02.2023 та додаток до названого договору від 16.02.2023, відповідно до яких розмір винагороди становить за послуги адвоката у розмірі 1 000,00 грн. за годину наданих послуг.

Згідно з наявним у матеріалах справи актом наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 16.02.2023, який складено 23.02.2023, адвокатом на дату складання акта надано, а клієнтом отримано наступні послуги: усна консультація 1 година 1000,00 грн., вивчення письмових матеріалів, підготовка позовної заяви 4 години 4 000,00 грн.; всього 5 000, 00 грн.

Отже, проаналізувавши надані докази, ураховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачкою витрат, суд доходить висновку щодо необхідності відшкодування витрат на правову допомогу. Заперечень щодо неспівмірності цих витрат відповідачем не надано.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, позивачкою сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 1073,60 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією №52 від 23.02.2023, отже сплачений судовий збір у цій сумі підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, як і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000, 00 грн., з огляду на те, що оскаржуване рішення прийнято саме цим територіальним органом Пенсійного фонду України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.02.2023 №104750006094 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, періоди роботи з 10.11.1994 по 02.01.2000 та з 01.09.1992 по 12.05.1994.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548; місцезнаходження: 08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10) призначити та виплачувати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію з 06.12.2022 згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344; місцезнаходження: 61000, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 0 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344; місцезнаходження: 61000, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх) судовий збір в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.