Рішення № 115797022, 18.12.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

18 грудня 2023 р. Справа № 120/15284/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, Державної судової адміністрації України

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі- позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі- відповідач), Державної судової адміністрації України (далі- відповідач 2) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що указом Президента України № 200/2010 від 20.02.2010 позивача призначено на посаду судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області. Вказує, що при обчисленні та виплаті суддівської винагороди за період з січня 2021 по вересень 2023 року застосовано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений для визначення базового розміру посадового окладу судді згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" тобто з розміру 2102,00 грн, замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року, та який станом на 01 січня 2021 року становить 2270 грн, станом на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, станом на 01 січня 2023 - 2684,00 грн, внаслідок чого виплачено позивачу належну йому суддівську винагороду в меншому розмірі, ніж це визначено статтею 135 Закону №1402-VІІІ.

Ухвалою суду від 09.10.2023 року відкрито провадження у даній справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.10.2023 від Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що оскільки положення статті 7 Законів України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік" про встановлення у 2021 році, у 2022 році та у 2023 році відповідно прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн не було скасовано або визнано Конституційним Судом України неконституційним, то такі нормативно-правові акти не втратили юридичну силу і є такими, що підлягають застосуванню.

Ухвалою від 30.10.2023 розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено підготовче засідання на 20.11.2023.

14.11.2023 від Державної судової адміністрації України надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що позивачу правомірно застосовано розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб 2102,00 грн. для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Ухвалою від 20.11.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення до участі в справу третіх осіб, та відкладено розгляд справи на 04.12.2023.

Ухвалою від 04.12.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.12.2023 року.

В судове засідання 18.12.2023 належним чином повідомленні учасники справи не прибули, натомість в матеріалах справи наявні клопотання про розгляд справи без їх участі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 указом Президента України № 200/2010 від 20.02.2010 призначено на посаду судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області, що підтверджується наказом № 27 від 01.04.2010 «Про призначення ОСОБА_1 » та з 01.04.2010 позивач приступив до виконання обов`язків судді .

Указом Президента України «Про призначення судців» № 157/2017 від 12.06.2017 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області безстроково. Вказане підтверджується наказом № 40 від 13.06.2017 «Про виконання повноважень судді ОСОБА_1 та проведення доплати за вислугу років», яким він також вважається таким, що приступив до виконання повноважень судці Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області з 13.06.2017 та встановлено проводити щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 40% посадового окладу.

Позивач вважає, що має право на отримання суддівської винагороди, розмір якої визначається відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII).

Згідно наказу голови Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області № 40 від 13.06.2017 позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років судді в розмірі 40% посадового окладу.

В позовній заяві позивач повідомив, що йому стало відомо, що з січня 2021 суддівська винагорода відповідачем нараховувалась та виплачувалась їй в розмірі, що не відповідає розміру установленому Законами України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та "Про Державний бюджет України на 2023 рік". Зазначила, що розмір отриманої нею грошової винагороди у спірний період розраховувався відповідачем згідно положень абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», на положення абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та на положення абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Наведені обставини в частині розміру отриманої суддею ОСОБА_1 грошової винагороди у спірний період підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листами за 2021, 2022 та 2023 роки.

Вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України "Про судоустрій і статус суддів", позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» в Україні установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року - 2270 гривень, на 01 січня 2022 року - 2481 гривня, на 01 січня 2023 року - 2684 гривні; працездатних осіб на 2021-2023 роки, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, становить 2102 грн.

Таким чином, вказаною нормою Закону, разом із встановленням на 01 січня відповідного року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірах 2270 грн, 2481,00 грн та 2684,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів», розмір якого становить 2102,00 грн.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду у 2021-2023 роках має бути обчислено відповідачем із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2 270 грн, 2 481 грн та 2 684 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності 30.09.2016.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Таким чином, Конституція України, у редакції Закону № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Крім того суд зазначає, що такого виду прожиткового мінімуму, як «для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів» не передбачено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV. Вказаним Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Закріплення статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Оскільки Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди в період з 01.01.2021 виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого абз. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік», розмір якого станом на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, на 01 січня 2023 року - 2684 грн, а, відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що належить задовольнити.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням цього, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача слід визнати протиправною бездіяльність ДСА України щодо незабезпечення ТУ ДСА у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня по грудень 2021 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн., з січня по жовтень 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з січня по грудень 2021 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн., з січня по жовтень 2023 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постановах від 13.07.2023 у справі №280/1233/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22 та від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.

Крім того, з метою обрання ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до ТУ ДСА у Вінницькій області, шляхом визнання протиправними дій останнього щодо нарахування та виплати судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні та зобов`язання ТУ ДСА у Вінницькій області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року, обчисливши її розмір у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень у 2021 році, у розмірі 2481,00 гривня у 2022 році та у розмірі 2684,00 гривні у 2023 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Стосовно твердження відповідача (2) щодо пропуску позивачем строків звернення з позовною заявою до суду, суд враховує, що відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд зазначає, що до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, відповідно до статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022 працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

При цьому, відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, в період дії зазначеного карантину було продовжено строки, визначені ст. 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Отже, з 01.07.2023 (дня закінчення карантину) розпочався відлік тримісячного строку звернення до суду із позовними вимогами щодо порушення законодавства про оплату праці, визначений статтею 233 КЗпП України.

В даному випадку, позивач звернувся до суду із цим позовом 29.09.2023 року (дата прийняття поштовим відділенням позовної заяви), відтак ним не пропущений строк звернення до суду визначений статтею 233 КЗпП України, а тому твердження відповідача (2) про пропуск позивачем такого строку є безпідставним.

Що ж до необхідності негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.

Враховуючи вищевикладене, оскільки в межах даної адміністративної справи питання про стягнення суддівської винагороди не вирішувалось, відсутні підстави для звернення судового рішення до негайного виконання.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановляння судового рішення.

Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2021 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481 грн., з січня по вересень 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2021 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2270,00 грн, з січня по грудень 2022 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2481,00 грн., з січня по вересень 2023 року включно, виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 2684,00,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 гривні.

Зобов`язати Територіальне управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 30 вересня 2023 року включно, обчисливши її розмір у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 гривень у 2021 році, у розмірі 2481,00 гривня у 2022 році та у розмірі 2684,00 гривні у 2023 році, врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Територіальне управління державної судової адміністрації України у Вінницькій області (вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 26286152)

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795)

СуддяпідписКрапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом Суддя:

Секретар: