Вирок № 115766654, 20.12.2023, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/3412/21

Провадження № 1-кп/758/345/23

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.12.2023 м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої-судді ОСОБА_1 ,

за участю :

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Подільського районного суду міста Києва в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.11.2016 за № 42016000000003329 відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця села Жовтневе Софіївського району Дніпропетровської області, громадянина України, колишнього судді апеляційного суду АР Крим, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою АДРЕСА_1

за обвинуваченням, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Історія провадження.

19 березня 2021 року до Подільського районного суду міста Києва з Київського апеляційного суду надійшов обвинувальний акт та додані до нього матеріалами в кримінальному провадженні №42016000000003329 відомості про яке внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань 11.11.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Ухвалою суду від 25.03.2021 у даному кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання, на розгляд у якому винесено питання, регламентовані ст.ст. 314-316 КПК України.

Ухвалою суду від 11.04.2023 у даному кримінальному провадженні призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акта, і постановлено здійснювати спеціальне судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.

Формулювання обвинувачення за обвинувальним актом.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Згідно вимог ч. 2 ст. 19, ст. 68 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 5, ч. 1 ст. 72, ст. 73 Конституції України передбачено, що Україна є республікою. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених Конституцією України.

Крім того ч. 2 ст. 72 Конституції України передбачено, що всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Частиною другою ст. 125 Конституції України визначено, що суд утворюється, реорганізовується і ліквідовується законом, проект якого вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя.

Незважаючи на це, у приміщенні Верховної Ради АР Крим 06.03.2014 у порушення ч. 3 ст. 2, ст. 72, ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85, ст. 132 Конституції України та п. 2 ч. 3 ст. 3, ст.ст. 18, 27 Закону України «Про всеукраїнський референдум» депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято незаконну постанову № 1702-6/14 «О проведении общекрымского референдума», в якій визначено дату такого волевиявлення - 16.03.2014, на яке виносилося питання про входження АР Крим до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації.

Відповідно до зазначеної постанови 16.03.2014 на території Автономної Республіки Крим проведено незаконний референдум, результатом якого стала тимчасова окупація території АР Крим і міста Севастополя, а також їх входження до складу російської федерації на правах суб`єкта федерації.

Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім російської федерації. Відповідно до п. 5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України», проведений 16.03.2014 в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі референдум не маючи законної сили не може бути основою для будь-якої зміни статусу Автономної Республіки Крим або м. Севастополя.

Також, в пункті 1 вказаної Резолюції зазначено, що Генеральна Асамблея ООН підтверджує свою прихильність суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах.

У подальшому, 17.03.2014 депутатами Верховної Ради АР Крим прийнято постанову № 1745-6/14 «О независимости Крыма», згідно з якою на підставі, так званої, «Декларації про незалежність Республіки Крим», прийнятої на позачерговому пленарному засіданні Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 та позачерговому пленарному засіданні Севастопольської міської ради 11.03.2014, створено нелегітимне державне утворення «Республика Крым».

Крім того, Верховною Радою АР Крим ухвалено постанову № 1748-6/14 від 17.03.2014 «О правоприемстве Республики Крым», пунктом 1 якої передбачено, що «с момента провозглашения Республики Крым как независимого суверенного государства высшим органом власти Республики Крым является Государственный Совет Республики Крым - парламент Республики Крым в депутатском составе шестого созыва Верховной Рады Автономной Республики Крым на срок полномочий до сентября 2015 года».

Надалі, 18.03.2014 між російською федерацією та представниками нелегітимного державного утворення «Республика Крым» ОСОБА_6 , ОСОБА_7 і ОСОБА_8 підписано договір про входження території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації.

В подальшому з метою забезпечення режиму окупації та придушення спротиву проукраїнського населення Криму прийнято ряд «законів та підзаконних нормативних актів», відповідно до яких слідчі, прокурори та судді підпорядковуються своїм керівникам по висхідній лінії відповідної гілки влади так званої «Республіки Крим», що входить у склад російської федерації.

Так, відповідно до ч. 2 ст.13 «О судебной системе российской федерации» від 31 грудня 1996 року № 1-ФКЗ: Порядок наділення повноваженнями голів, заступників голів, інших суддів касаційних судів загальної юрисдикції, апеляційних судів загальної юрисдикції, верховних судів республік, окружних, обласних судів, судів міст федерального значення, судів автономної області і автономних округів, районних судів, військових і спеціалізованих судів, арбітражних судів округів, арбітражних апеляційних судів, арбітражних судів суб`єктів російської федерації і спеціалізованих арбітражних судів встановлюється відповідним федеральним конституційним законом і федеральним законом про статус суддів.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону Російської Федерації від 26.06.1992 № 3132-I зі змінами та доповненнями «О статусе судей в российской федерации» - Президент російської федерації в двомісячний термін з дня отримання необхідних матеріалів призначає суддів федеральних судів, а кандидатів у судді Верховного суду російської федерації представляє для призначення Раді Федерації Федеральних Зборів російської федерації або відхиляє подані кандидатури, про що повідомляється голові Верховного суду російської федерації.

Водночас, згідно зі ст. 86 «Конституції «Республики Крым»:

1. Правосуддя в Республіці Крим здійснюється тільки судом.

2. У Республіці Крим діють федеральні суди і мирові судді. Повноваження, порядок утворення та діяльності федеральних судів визначаються законодавством російської федерації.

3. З ініціативи Державної Ради Республіки Крим, узгодженої з Верховним Судом російської федерації, в Республіці Крим можуть утворюватися судові ділянки і посади мирових суддів відповідно до законодавства російської федерації і законодавства Республіки Крим.

4. Статус, повноваження, порядок і гарантії діяльності суддів визначаються федеральним законом, а по відношенню до мирових суддів - також законом Республіки Крим.

Окрім того, 20.03.2014 Державною Думою російської федерації прийнято «Федеральний конституційний закон» від 21.03.2014 за № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Вищезазначене свідчить про проведення представниками російської федерації та її федеральних органів підривної діяльності проти України.

Здійснюючи підривну діяльність проти України, представники суддівського корпусу та інших органів державної влади іноземної держави утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему російської федерації з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим.

Відповідно до п. 1 ст. 9 «Федерального конституційного» закону від 21.03.2014 № 6-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Республики Крым и образовании в составе российской федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя» протягом перехідного періоду на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя з урахуванням їх адміністративно-територіального поділу, встановленого відповідно законодавчим (представницьким) органом державної влади Республіки Крим і законодавчим (представницьким) органом державної влади міста федерального значення Севастополя, створено суди російської федерації (федеральні суди) відповідно до законодавства російської федерації про судову систему.

Пунктом 2 статті 9 вказаного закону передбачено, що громадяни, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя на день прийняття в російську федерацію Республіки Крим і утворення в складі російської федерації нових суб`єктів, мають переважне право на заміщення посади судді в судах Російської Федерації, що створюються на цих територіях, при наявності у них громадянства російської федерації, а також за умови їх відповідності іншим вимогам, що пред`являються законодавством Російської Федерації про статус суддів до кандидатів на посади суддів. Конкурсний відбір на заміщення посади судді в зазначених судах здійснюється Вищою кваліфікаційною колегією суддів російської федерації.

Створення та діяльність органів іноземної держави, у тому числі судової системи, на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим призвели до заходів посилення тимчасової окупації невід`ємної території України.

В той же час, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, зокрема ст. ст. 1-3 визначено, що сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є тимчасово окупованою внаслідок збройної агресії російської федерації з 20 лютого 2014 року.

Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією 71/205 від 19.12.2016 року «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)» засудила тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

В подальшому, Резолюціями 72/190 від 19.12.2017, 73/194 від 17.12.2018 та 74/168 від 18.12.2019 «Положення в області прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна)», Генеральна Асамблея ООН вчергове засудила нинішню тимчасову окупацію російською федерацією частини території України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Як зазначено вище, сам факт окупації засуджений як міжнародною спільнотою, так і законодавством України, та був широко висвітлений в офіційних виданнях та медійному просторі.

Також, відповідно до статті 64 Конвенції Про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 (далі - Конвенція) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції. Враховуючи згадане вище, та з огляду на необхідність забезпечення ефективного судочинства, суди окупованої території продовжуватимуть виконувати свої функції стосовно розгляду правопорушень, визначених цим законодавством.

У контексті окупації Криму, російська федерація, як окупаційна держава, не мала права втручатися у порядок здійснення правосуддя українськими судами.

Проте, Федеральним Законом рф №154-Ф3 від 23.06.2014 «О создании судов российской федерации на территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» створено систему судів на території Республіки Крим, зокрема незаконно створено «Верховний суд Республіки Крим».

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, з метою заподіяння шкоди територіальній цілісності України та становлення і зміцнення окупаційної влади на території Автономної Республіки Крим, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України захищати, незалежність та територіальну цілісність України, порушуючи присягу судді в частині неупередженого, незалежного, справедливого та кваліфікованого здійснення правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкоряючись лише закону, та не вчинення дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, громадянин України ОСОБА_5 , будучи суддею та відповідно до Постанови Верховної Ради України №236-VІ від 20.03.2008 займаючи посаду судді апеляційного суду АР Крим безстроково, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань, життєвого та професійного досвіду для розуміння факту здійснення підривної діяльності проти України представниками, у тому числі незаконно утворених судових органів та органів державної влади російської федерації та неможливість відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави, бажаючи допомогти в проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим системи незаконних судових органів російської федерації, вчинив дії щодо надання допомоги у здійсненні підривної діяльності проти України.

Зокрема, достовірно знаючи про тимчасову окупацію Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи, розуміючи та усвідомлюючи незаконність дій Верховної Ради АР Крим та Російської Федерації щодо приєднання території АР Крим та м. Севастополя до складу російської федерації, усвідомлюючи, що так званий «Верховний суд Республіки Крим», відповідно до положень ст. 64 Конвенції є незаконно створеним органом, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, бажаючи допомогти іноземній державі та її представникам у проведенні підривної діяльності проти України, з метою зміцнення та посилення заходів тимчасової окупації території АР Крим, діючи в інтересах російської федерації, перебуваючи в м. Сімферополі, упродовж березня - грудня 2014 року продовжив роботу у складі незаконного органу судової влади російської федерації на території АР Крим на посаді так званих «громадян, які заміщають посади суддів судів, що діють на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя», внаслідок чого у подальшому, Указом Президента російської федерації ОСОБА_9 від 19.12.2014 № 786 був призначений на посаду судді незаконно утвореного «Верховного суду Республіки Крим», чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя відповідно до ч. 5 ст.9 «Федерального Конституційного Закону» Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття в російську федерацію Республіки Крим та утворення в складі російської федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» та на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.

Продовжуючи свою злочинну діяльність, щодо надання допомоги іноземній державі у проведенні підривної діяльності проти України на території Автономної Республіки Крим, посилення заходів тимчасової окупації півострова, громадянин ОСОБА_5 , діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України, в порушення вимог Конституції та законів України, маючи тривалий стаж роботи суддею, а тому достовірно знаючи та усвідомлюючи незаконність своїх дій, розуміючи незаконність дій окупаційної влади, незаконність застосування на території України законодавства російської федерації, перебуваючи в приміщенні так званого «Верховного суду Республіки Крим» по вул. Павленко, 2, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, діючи в інтересах російської федерації, керуючись нормами законодавства російської федерації 19.02.2015, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ухвалив вирок у справі №1-2/2015, чим надав допомогу представникам іноземної держави у переході судової системи України, яка діяла на території півострова Крим, на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації.

Допомога ОСОБА_5 іноземній державі та її представникам у переході судів АР Крим на відправлення правосуддя на підставі законодавства іноземної держави - російської федерації, призвели до забезпечення належного функціонування незаконно створених судових органів та посилили заходи тимчасової окупації півострова.

Таким чином, ОСОБА_5 обвинувачується в вчиненні громадянином України умисного діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Застосовані судом правові процедури.

Оскільки судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, при цьому заяв та клопотань на адресу суду також від останнього не надходило.

Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги в місті Києві.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), суду, направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що обвинувачений ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи міг б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самому захисника; в) бути присутнім в судовому засіданні і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , який повинен знати про розпочате кримінальне провадження, від здійснення свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої над собою він не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про його наміри ухилитися від зустрічі з правосуддям держави Україна.

Ухилення обвинуваченого від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченої була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення

Прокурор у судовому засіданні вказав, що подані стороною обвинувачення письмові докази підтверджують протиправність злочинних дій обвинуваченого поза розумним сумнівом, кваліфікація кримінального правопорушення є вірною, просив суд визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_4 вказав, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати в нього правову позицію щодо висунутого обвинувачення. На думку захисту, винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена допустимими, належними та переконливими доказами поза розумним сумнівом, підстави для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 111 КК України відсутні, а тому просив виправдати останнього.

Фактичні обставини, які суд визнає загально відомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20.02.2014, а також анексія з боку російської федерації цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами російської федерації, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів російської федерації «Про використання Збройних Сил російської федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення президента російської федерації, виходячи з інтересів безпеки життя громадян російської федерації, особового складу військового контингенту ЗС російської федерації, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду президенту російської федерації на використання ЗС російської федерації на території України.

06.03.2014 Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.

11.03.2014 Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.

17.03.2014 представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18.03.2014 «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між рф та «Республікою Крим» про прийняття до рф «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду рф визнаний таким, що відповідає Конституції рф, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума рф, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів рф, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.

11.04.2014 «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта рф.

Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС рф на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку рф.

Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку рф на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12. № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку рф внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви суду при їх врахуванні та наданні оцінки.

На підтвердження винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, стороною обвинувачення надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме:

- заяву народного депутата України ОСОБА_10 про кримінальні правопорушення, передбачені ст. ст. 109, 110, 110-2 КК України, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення кримінального правопорушення суддями на тимчасово окупованій території АР Крим;

- повідомлення Голови ВККС України про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України, відповідно до якого останній повідомляє Генерального прокурора України про те, що ОСОБА_5 здійснює правосуддя іменем російської федерації без припинення статусу судді відповідно до законів України, що є порушенням присяги судді та містить ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та просить внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування;

- відомості з Адміністрації Президента України від 27.04.2015 № 45-01/206, відповідно до яких ОСОБА_5 призначено на посаду судді Сакського міського суду Автономної Республіки Крим Указом Президента України від 23.02.2000 № 275/2000;

- Указ Президента України «Про призначення суддів» від 23.02.2000 № 275/2000, яким призначено строком на п`ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Сакського міського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;

- Постанову Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 20.03.2008 № 236-VI, якою безстроково обрано на посаду судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;

- інформацію Вищої ради юстиції від 12.01.2015 № 112/0/9-15, відповідно до якої заява судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 про звільнення з посади не надходила;

- інформацію Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16.02.2015 № 18-2153/15, відповідно до якої заява судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 про переведення до інших судів на території України не надходила;

- лист члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_11 від 06.10.2015 № 8вк-4067/15, відповідно до якого рішенням Комісії від 05.10.2015 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;

- рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10.11.2015 № 3009/дп-15, відповідно до якого рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 з підстав, передбачених пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України, а саме порушення суддею присяги;

- рішення Вищої ради юстиції від 24.12.2015 № 1206/о/15-15, відповідно до якого вирішено внести подання Верховній Раді України про звільнення за порушення присяги судді апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;

- Постанову Верховної Ради України «Про звільнення судді» від 19.04.2016 № 1160-VIII, в якій вказано, що відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України звільнено з посади у зв`язку з порушенням присяги судді - суддю апеляційного суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_5 ;

- лист Адміністрації Президента України від 28.09.2016 № 03-01/3021 на № 26/3-33326-15 від 02.09.2016, відповідно до якого ОСОБА_5 не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України;

- протокол огляду від 07.04.2015 офіційного сайту президента російської федерації, яким встановлено, що указом президента російської федерації «о назначении судей федеральных судов» від 19.12.2014 № 786, ОСОБА_5 призначено на посаду судді незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим;

- лист Міністерства юстиції України від 18.05.2017 № 4334-0-30-17-12-1/8 з додатками: заява ОСОБА_12 з додатками, «приговор» від 19.02.2015 підписаний «суддею Верховного суду Республіки Крим» ОСОБА_5 , що свідчить про здійснення правосуддя ОСОБА_5 на тимчасово окупованій території АР Крим;- протокол огляду від 19.01.2021 сайту «судакт.ру», де встановлено що за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 міститься перелік рішень «судді» незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим ОСОБА_5 , також оглянуто сайт незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим за адресою http://vs.krm.sudrf.ru, де у вкладці «Судебные коллегии» вказано, що до складу судової колегії у кримінальних справах незаконно створеного Верховного суду Республіки Крим входить «суддя» ОСОБА_5 .

Крім того, надані стороною обвинувачення та досліджені судом процесуальні документи щодо руху кримінального провадження за своїм змістом не містять ознак доказів, що мають значення для вирішення кримінального провадження по суті пред`явленого обвинувачення, ні зі сторони обвинувачення, ні зі сторони захисту, а лише засвідчують відповідність окремих проведених слідчих та процесуальних дій вимогам закону та належними процесуальними особами, а тому, суд, у розумінні ст. 84 КПК України, процесуальним документам оцінки не надає.

Положення закону, яким керувався суд

Положеннями ст. 62 Конституції України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За правилами ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат.

Відповідно до змісту статті 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна встановити об`єктивну істину та на неї покладається обов`язок доказування, доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.04.2018 у справі № 658/1658/16-к зазначено, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Склад злочину це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння, як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об`єктивними ознаками злочину є об`єкт і об`єктивна сторона, суб`єктивними суб`єкт і суб`єктивна сторона.

Відсутність хоча б однієї з цих ознак, складу злочину не утворюють.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014) державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine заява № 39598/03) від 21.10.2011, у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom) від 18.01.1978 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що сформульована у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» («Kobets v. Ukraine») (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» («Avsar v. Turkey»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.

Відповідно до ст. 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.

При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.

Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства рф не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Висновки суду

За результатами оцінки доказів колегія суддів вважає доведеним поза розумним сумнівом наступні обставини.

Зокрема, ОСОБА_5 є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК України та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, та фактичне набуття ОСОБА_5 громадянства російської федерації не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

При цьому, ОСОБА_5 , будучи суддею апеляційного суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року, не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді.

ОСОБА_5 взяв участь у конкурсі на зайняття посади судді «Верховного суду Республіки Крим», процедура якого передбачає в тому числі набуття громадянства російської федерації та в подальшому здійснював «правосуддя» на цій посаді від імені російської федерації без припинення статусу судді.

У той же час, вибір ОСОБА_5 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.

Крім того, вказані докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_5 , як судді системи судів загальної юрисдикції України, відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що в свою чергу з дослідженим доказами свідчить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України.

Обставини здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації на території АР Крим без припинення статусу судді апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні письмових доказів та за результатами безпосереднього дослідження судом цих документів.

Також, з наданих стороною обвинувачення доказів убачається, що ОСОБА_5 , обіймаючи посаду судді «Верховного суду Республіки Крим» на окупованій території АР Крим, здійснював «правосуддя» на підставі законодавства російської федерації та приймав рішення у справах, що у свою чергу з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надавав допомогу державним органам рф у проведенні підривної діяльності проти України та таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи громадянином України, маючи достатній рівень спеціальних знань і життєвого досвіду, що підтверджується його кваліфікаційним рівнем підготовки в галузі права як судді, використовуючи під час здійснення «правосуддя» від імені рф власні теоретичні знання і практичні навички, матеріально-технічну базу апеляційного суду Автономної Республіки Крим, здійснював тривалий час правосуддя від імені рф.

Більш того, здійснення ОСОБА_5 «правосуддя» від імені російської федерації свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України та присяги судді, оскільки його дії забезпечували становлення та зміцнення окупаційної влади російської федерації, з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.

Всі перелічені джерела інформації суд оцінює за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнає належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище документовані дані достовірними доказами обвинувачення, на підставі яких суд приймає рішення у справі. При цьому суд бере до уваги і те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Президент України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.

Таким чином, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, поза розумним сумнівом.

За таких обставин, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 своїми умисними протиправними діями, які виразились у державній зраді, тобто діянні, вчиненому умисно громадянкою України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості України: надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону № 1689-VII від 07.10.2014).

Згідно з ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.

Так, обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_5 , відповідно до ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, в контексті тяжкості вчиненого обвинуваченою злочину, колегія суддів бере до уваги і загальну обстановку на території АР Крим, в якій вимушено опинилися громадяни України внаслідок збройної агресії з боку рф, швидкоплинність якої через безпорадність влади України забезпечила в короткі строки повну окупацію цієї території України та подальшу незаконну анексію іноземною державою.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, а саме те, що ОСОБА_5 , маючи правовий зв`язок з Україною, що знаходить свій вияв у взаємних правах та обов`язках, будучи особою, що склала присягу судді, відповідно до якої зобов`язана об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно, справедливо та кваліфіковано здійснювати правосуддя від імені України, керуючись принципом верховенства права, підкорятись лише закону, чесно і сумлінно здійснювати повноваження та виконувати обов`язки судді, дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя,- в порушення зазначених зобов`язань здійснив державну зраду; особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обстави, суд вважає, що обвинувачену ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст. 111 КК України, оскільки саме таке основне покарання, на думку суду, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється не тільки за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також і за злочини проти основ національної безпеки України незалежно від ступеня їх тяжкості.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, його тривалість, а також дані про особу обвинуваченого, який на час вчинення ним злочину мав високий статус носія судової влади, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому майна.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття його під варту.

Враховуючи, що до ОСОБА_5 застосовано додаткове покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне, з метою забезпечення конфіскації майна, залишити діючим захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.08.2015 на майно ОСОБА_5 , а саме на автомобіль ВАЗ 21099, 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , мопед SUZUKI SEPIA ZZ, 1995 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі НОМЕР_5 .

Запобіжний захід щодо ОСОБА_5 не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності з вимогами ст. 100 КПК України.

Даних щодо наявності процесуальних витрат у кримінальному провадженні прокурором не надано.

Керуючись ст. 2, 7, 349, 368 - 371, 373, 374, 376, 532 Кримінального процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України та призначити йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обраховувати з моменту звернення вироку до виконання.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.08.2015 на автомобіль ВАЗ 21099, 1997 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_3 , мопед SUZUKI SEPIA ZZ, 1995 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі НОМЕР_5 , у зв`язку з необхідністю виконання додаткового покарання у виді конфіскації майна, - залишити без змін.

Речові докази, які знаходяться в матеріалах даного кримінального провадження, після набрання вироком законної сили - залишити при матеріалах кримінального провадження.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями статті 297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя ОСОБА_1