Рішення № 115755868, 19.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/28532/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України), в якій, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України) виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 09 листопада 2018 року по 28 вересня 2023 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України). Відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/10699/22 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 13 квітня 2018 року. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 13.04.2018 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 28.09.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 01.01.2016 року по 13.04.2018 року. Також, позивач вказує, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» відповідач зобов`язаний був у місяці виплати позивачу заборгованості з виплати індексації грошового забезпечення (вересень 2023 року), виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за кожен з відповідних місяців періоду невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 роки по день фактичної виплати 28.09.2023 року.

25.10.2023 року від Військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що компенсація не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що компенсація втрати частини доходу проводиться у разі затримки виплати доходів, поняття якого визначено саме цим Законом: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання , соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Відтак, грошова компенсація за виплату коштів згідно рішення суду не відноситься до доходів, визначених ст.2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки є разовим платежем, як і одноразова грошова допомога при звільненні та матеріальна допомога на оздоровлення.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою суду від 23.10.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України).

Відповідно до витягу з наказу начальника НОМЕР_5 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (по особовому складу) №69-ОС від 13 квітня 2018 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, направлено на військовий облік до Балтського районного військового комісаріату Одеської області

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2023 року у справі № 420/10699/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 ) до НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (адреса: м. Білгород-Дністровський, Одеська область, 67707, код ЄДРПОУ 14321831) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2023 року зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_4 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2017 року включно із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

28.09.2023 року Військовою частиною НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України), на виконання рішення суду від 13.09.2023 року по справі № 420/10699/22, виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2017 року у розмірі 39 709,05 грн.

Тобто фактичним днем розрахунку з позивачем є 28.09.2023 року.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати грошової індексації та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами 2, 4 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"(в редакції на час виключення позивача зі списків) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

Так, пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування. Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 31. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці», визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно абзацу 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100 (далі - Порядок № 100), середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох, місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів/(годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Висновки суду.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19, від 26.11.2020 у справі № 520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі № 120/313/20-а та інші.

Так, у постанові від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Суд зазначає, що оскільки відповідач несвоєчасно виплатив належні грошові суми при звільненні позивача з військової служби з 13.04.2018 року, а остаточний розрахунок здійснено 28.09.2023 року, вказане є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

Такий висновок не суперечить правовій позиції викладеній в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" №13 від 24.12.1999, оскільки предметом цієї справи є не питання норм оплати праці і порядку вирішення спору про оплату праці, а гарантії у випадку несвоєчасного або неповного розрахунку у момент звільнення.

При цьому суд враховує, що стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року містить застереження, що компенсація за несвоєчасний розрахунок не може перевищувати середній заробіток за час вимушеного прогулу за шість місяців.

Згідно з ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постановах від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку при звільненні та не провів з позивачем повного розрахунку в день його виключення зі списків особового складу 13.04.2018 року.

Водночас, суд встановив, що індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 04 квітня 2017 року у сумі 39709,05 грн., на виконання рішення суду від 13.09.2023 року у справі № 420/10699/22, виплачена позивачу 28.09.2023 року, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача.

Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем був проведений не в день звільнення з військової служби 13.04.2018 року, а 28.09.2023 року, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку з позивачем в день його звільнення з військової служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність щодо не виплати всіх сум належних позивачу у день звільнення з військової служби.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 13.04.2018 року по 28.09.2023 року включно, суд зазначає наступне.

У пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Між тим, суд зауважує, що позивач не заявляв вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, а порушував питання щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити такий середній заробіток.

Враховуючи наведене, суд при вирішенні даної адміністративної справи не вбачає підстав для здійснення розрахунку середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку із позивачем.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 лютого 2022 року по 15 червня 2023 року.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму своєчасно невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 28.09.2023 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

соціальні виплати;

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення);

сума індексації грошових доходів громадян;

суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

З вищевикладеного слідує, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 і від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.

Згідно з абзацом сьомим пункту 4 Порядку № 1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до абзацу шостого пункту 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159), компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Отже, у випадку бездіяльності роботодавця щодо нарахування та виплати працівнику індексації заробітної плати, такий працівник має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання роботодавця здійснити донарахування належних працівникові сум доходів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 і від 21.03.2023 у справі № 620/7687/21.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.

У позовній заяві позивач просить нарахувати і виплатити йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 08.09.2023 року.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

З огляду на вказане, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 28.09.2023 року.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю.

Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 14321831) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 Прикордонний загін Державної Прикордонної служби України) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 13.04.2018 року по 28.09.2023 року включно, у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

4. Зобов`язати А 2197 ( НОМЕР_3 Прикордонного загону Державної Прикордонної служби України) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати, з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації 28.09.2023 року.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

СуддяА.В. Бутенко