Рішення № 115755843, 18.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5361/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправно бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.03.2022 року, за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000 грн. щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 року 12.10.2022 року у розмірі до 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць;

- зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.03.2022 року, за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року у розмірі 30000 грн. щомісячно, а починаючи з 19.07.2022 року 12.10.2022 року у розмірі до 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони в Одеській області з 16.12.2019 року по 12.10.2022 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 грн.

24.01.2023 року позивач звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із заявою про надання інформації щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року.

Водночас, листом від 31.01.2023 року Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області відмовило позивачу у виплаті додаткової винагороди, посилаючись на те, що Управління видало накази про нарахування додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року, однак бюджетних асигнувань на вказану додаткову винагороду наразі виділено не було.

Вважаючи такі дії Територіального управління протиправними, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 21.03.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному ч. 5 ст. 262 КАС України.

03.11.2023 року до суду від Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області надійшов відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визначає та зазначає, що грошове забезпечення співробітникам Служби судової охорони виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення. Тобто, для здійснення виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, необхідна наявність у затвердженому кошторисі територіального управління Служби за фондом оплати праці співробітників відповідних коштів на її виплату. Натомість, у затверджених Державної судової адміністрацією України кошторисах Служби судової охорони на 2022 рік та 2023 рік, та відповідних кошторисах територіальних управлінь Служби судової охорони видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс територіального управління Служби судової охорони не дозволяє здійснити таку виплату.

Ухвалою суду від 04.04.2023 року провадження у справі було зупинено на підставі п. 9 ч.2 ст. 236 КАС України та в подальшому було поновлено ухвалою суду від 23.10.2023 року.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Підполковник Служби судової охорони ОСОБА_1 , начальник служби фізичного захисту організації безпеки суддів та підтримки Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області проходив службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Одеській області з 16.12.2019 року по 12.10.2022 року, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою начальника ВРП ТУ ССО в Одеській області та витягом з наказу начальника ТУ ССО у Одеській області №464 о/с від 07.10.2022 року.

Згідно витягу з наказу начальника ТУ ССО у Одеській області №464 о/с від 07.10.2022 року про звільнення позивача зі служби у запас ЗСУ, судом не вбачається фактів призначення для нарахування ОСОБА_1 невиплаченої додаткової винагороди, відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року.

24.01.2023 року позивач звернувся до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області із заявою про надання інформації щодо нарахування та виплати йому додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року.

Водночас, у листі від 31.01.2023 року Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області зазначено (що також не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи по суті), що 24.11.2022 року на виконання Порядку №396 від 31.10.2022 року були лише видані накази щодо нарахування співробітникам Управління додаткової винагороди у розмірі 30 000,00 грн., відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року, а саме: наказ №255 (за лютий 2022 року), наказ №256 (за березень 2022 року), наказ №257 (за квітень 2022 року), наказ №258 (за травень 2022 року), наказ №259 (за червень 2022 року), наказ №260 (за липень 2022 року), наказ №261 (за серпень 2022 року), наказ №262 (за вересень 2022 року), наказ №263 (за жовтень 2022 року). Разом з тим, розрахунок потреби в коштах для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, було направлено до центрального органу управління Служби судової охорони з метою виділення асигнувань для виплати додаткової винагороди співробітникам територіального управління Служби судової охорони у Одеській області за весь період дії воєнного стану.

У відзиві відповідачем було зазначено, що листом ДСА України на запит Управління, щодо умов виконання постанови КМУ №168 (зі змінами) повідомлено, що фінансова ситуація щодо виплати співробітникам ССО додаткової винагороди відповідно до постанови №168 від 28.02.2022 року наразі не змінилася, і вирішити її можливо лише шляхом виділення додаткових коштів з Державного бюджету.

Вважаючи протиправними дії відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши адміністративний позов, відзив на позов та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, та судову практику, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 161 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року (далі Закон №1402-VIII) служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Згідно ч.3 ст. 161 Закону №1402-VIII служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (ч.6 ст. 161 Закону №1402-VIII).

Відповідно до ч.7 ст. 161 Закону №1402-VIII фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ст. 162 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» служба судової охорони:

1) забезпечує пропуск осіб до будинків (приміщень) судів, органів та установ системи правосуддя та на їх територію транспортних засобів;

2) забезпечує підтримання та реагує на порушення громадського порядку при розгляді справ судом, вживає заходів до припинення проявів неповаги до суду;

3) здійснює заходи з охорони, забезпечення недоторканності та цілісності приміщень судів, органів і установ системи правосуддя, недоторканності та цілісності розташованого у таких приміщеннях майна, запобігання, недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього;

4) здійснює заходи із запобігання загрозам особистій безпеці суддів, членів їх сімей, працівників суду, а також у суді - учасників судового процесу, виявлення та нейтралізації таких загроз; вживає у разі надходження від судді відповідної заяви необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім`ї;

5) реагує в межах наданих законом повноважень на протиправні дії, пов`язані із посяганням на суддів, членів їх сімей, працівників суду, учасників судового процесу.

Згідно приписів ст. 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» №289 від 03.04.2019 року встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із схемою тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони та схемою тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони, затверджених цією постановою.

Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

На виконання ст. 165 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та постанови Кабінету Міністрів України №289 ДСА України наказом від 26.08.2020 року затвердила Порядок №384, згідно якого визначається механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до п.4 Порядку №384 грошове забезпечення включає:

1) щомісячні основні види грошового забезпечення;

2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

3) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно п.п. 5-7 Порядку №384 до щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) надбавка за стаж служби.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) підвищення посадового окладу; 2) надбавки; 3) доплати; 4) премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: 1) винагороди; 2) допомоги.

Згідно п.8 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (п.10 Порядку №384).

За п.15 Порядку №384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022 року (далі Постанова №168), згідно якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Міністерству фінансів опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови (п.3 Постанови №168).

Згідно п.5 Постанови №168 остання набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 року.

У той же час, постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 року внесені зміни до постанови №168 від 28.02.2022 року (зміни набирають чинності з 19.07.2022 року), зокрема:

- в абзаці першому п.1 постанови слова і цифри "додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно" замінено словами і цифрами "додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць";

- п. 1 постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову п. 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України №396 від 31.10.2022 року затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно п.3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Відповідно до п.7 Порядку №396 зазначено, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30 000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10 000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100 000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами п. 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 року та п. 4 наказу ДСА України №396 від 31.10.2022 року передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022 року.

Підсумовуючи вищевикладене, постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року співробітникам Служби судової охорони з 24.02.2022 року встановлено на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Як було встановлено судом на підставі листа відповідача від 31.01.2023 року, у період з лютого 2022 року по жовтень 2022 року включно, додаткова винагорода, встановлена постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, позивачу не виплачувалась.

Водночас, при зверненні 24.01.2023 року до Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області, останній зазначив про неможливість виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн. у вказаний проміжок часу, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань з Державного бюджету.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Як вже було зазначено вище, статтею 165 Закону №1402-VIII визначено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції постанови Кабінету Міністрів України №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України постановою №793 від 07.07.2022 року, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте, і в постанові КМУ №168 від 28.02.2022 року, і постанові КМУ №793 від 07.07.2022 року передбачено, що постанови набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022 року.

Відповідно до ч.1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09.02.1999 року №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 року №1-зп і від 05.04.2001 року №3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, у своєму рішенні № 2-р/2017 від 20.12.2017 року Конституційний Суд України наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (рішення Конституційного Суду України від №8-рп/2005 від 11.10.2005 року).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (рішення у справі "Kopecky проти Словаччини" від 28.09.2004 року).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України №793 від 07.07.2022 року змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у п.14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Аналізуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30 000 грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 у первинній редакції,

У той же час суд доходить висновку, що у період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди, встановленої п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року за фактично відпрацьований час у фіксованій сумі 30 000 грн., а з 19.07.2022 року по 12.10.2022 року - у сумі до 30 000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць.

Щодо посилань відповідача у листі від 31.01.2023 року на відсутність бюджетних асигнувань на виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 року, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року вбачається, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023 року по зразковій справі №260/3564/22 сформувала правовий висновок, яким визнала необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Відмова Територіального управління у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, яка викладена в листі Територіального управління, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ №168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також враховує факт того, що Територіальним управлінням Служби судової охорони у Одеській області вживались заходи щодо збільшення видатків бюджету для забезпечення реалізації вимог Постанови №168, водночас обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та отримання додаткової щомісячної винагороди, що є предметом спору у цій справі, оскільки держава не може в односторонньому порядку відмовитись від взятих на себе зобов`язань щодо невиділення бюджетних асигнувань.

Згідно положень частини 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 ст. 9 КАСУ).

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачем під час розгляд даної справи, позивачу за період з 24.02.2022 року по 12.10.2022 року (по день звільнення позивача зі служби) додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн., відповідно до постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року, не сплачувалась.

З огляду на вищезазначене суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання протиправними дій Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, у період з 24.02.2022 року по 12.10.2022 року.

Також суд вважає за необхідне зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі 30 000,00 грн. за кожний місяць служби за період часу з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 12.10.2022 року в розмірі 30 000,00 грн., пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо ненарахування позивачу з 24.02.2022 року по 12.10.2022 року включно, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, то суд зазначає, що відповідачем було видано накази щодо виплати вказаної додаткової винагороди в межах оскаржуваного періоду та, відповідно, її нарахування, а тому позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Служби судової охорони в Одеській області (65082, м. Одеса, вул. Софіївська, 19) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, у період з 24.02.2022 року по 12.10.2022 року.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Одеській області виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №168, у розмірі 30 000,00 грн. за кожний місяць служби за період часу з 24.02.2022 по 18.07.2022 року, та з 19.07.2022 року по 12.10.2022 року в розмірі 30 000,00 грн., пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький