Рішення № 115754453, 19.12.2023, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року № 320/13942/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 09 грудня 2022 pоку №80111300017080 про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання;

-зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області здійснити громадянці російської федерації ОСОБА_1 обмін посвідки на тимчасове проживання в Україні на підставі документів, поданих ОСОБА_1 22 листопада 2022 року шляхом видачі нової посвідки.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про отримання посвідки на тимчасове проживання, при цьому рішенням відповідача від 09 грудня 2022 pоку №80111300017080 на підставі пп.9 п.61 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання відмовлено. При цьому, у вказаному рішенні не зазначено, які саме відомості та/або документи надані позивачкою завідомо неправдиві або підроблені. Позивачкою було виконано всі вимоги законодавства та надано необхідний пакет документів. Позивачка вважає вказане рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач своїм правом на відзив не скористався.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 01.05.2023 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 02.05.2023 у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Ухвалою суду від 15.05.2023 лопотання представника позивачки про розгляд справи в судовому засідання з викликом сторін - залишено без задоволення.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Позивачка ОСОБА_2 , громадянка російської федерації, ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в Україні.

22.11.2022 позивачка подала документи для отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні.

09.12.2022 рішенням №80111300017080 в оформленні посвідки позивачці відмовлено на підставі пп. 9 п. 61 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання від 25.04.2018 №322, згідно з яким встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів.

Позивачка, вважаючи вказане рішення таким, що порушує його права, звернулась з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, як на момент отримання позивачем посвідки на тимчасове проживання в Україні так і на час прийняття рішення про її скасування визначався Законом України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI) (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який у тому числі встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 1 Закону №3773-VI визначено, що посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Частиною 10 статті 4 Закону №3773-VI передбачено іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну для провадження культурної, наукової, освітньої діяльності на підставах і в порядку, встановлених міжнародними договорами України або спеціальними програмами, а також іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою участі в міжнародних та регіональних волонтерських програмах чи участі в діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність", інформація про які розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, отримали посвідку на тимчасове проживання та здійснюють волонтерську діяльність на базі зазначених організацій та установ, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період провадження такої діяльності.

У частині 10 статті 5 Закону №3773-VI зазначено, що підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною десятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, подання відповідного державного органу, відповідального за виконання культурних, освітніх, наукових, спортивних, волонтерських програм, для участі в яких іноземець чи особа без громадянства прибули в Україну, або організації чи установи, що залучає до своєї діяльності волонтерів, інформація про яку розміщена на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері волонтерської діяльності, та копія свідоцтва про державну реєстрацію такої організації чи установи.

Порядок оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання затверджений постановою Кабінету Міністрів України №322 від 25 квітня 2018 року (далі - Порядок №322).

Пунктом 21 Порядку №322 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32, 33 і 39 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування іноземця або особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Відповідно до пункту 61 Порядку №322 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на постійне проживання (крім випадків обміну посвідки), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17-19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований чи не відповідає встановленому зразку, чи належить іншій особі, чи строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні від 11 грудня 2003 року №1382-IV громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

VI. Оцінка суду

Наведене в сукупності свідчить, що контролюючий орган має право на підставі проведеної перевірки та після встановленого факту подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів відмовити в оформленні або видачі посвідки.

Так, рішенням Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 09.12.2022 №80111300017080 відмовлено громадянці російської федерації ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку №322.

У відповіді на адвокатський запит відповідач зазначив, що за результатами проведеної перевірки адреси: АДРЕСА_1 , зазначеної в заяві-анкеті №105131666 від 22.11.2022, позивачка виявлена не була, сусідам вона не відома, що може свідчити про факт подання ним неправдивих відомостей при зверненні щодо оформлення посвідок на тимчасове проживання. Такий висновок зроблений на підставі інформації Управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС у м. Києві та Київській області.

Оцінюючи надані відповідачем докази, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

В розумінні приписів статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Частиною 10 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до пункту 4 Правил реєстрації місць проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 (далі - Правила №207) громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

У свою чергу доводи відповідача щодо відсутності позивачки за вказаною адресою ґрунтуються на поясненнях, отриманих під час опитування сусіда з квартири АДРЕСА_2 , який від письмових пояснень та надання своїх персональних даних відмовився, жодного документа на підтвердження місця проживання чи встановлення осіб, які давали показання не зазначено.

Зі змісту відповіді також не зрозуміло, в який саме день та час здійснювався виїзд перевіряючих за адресою місця проживання позивачки.

Крім того, незрозумілим залишається у який спосіб зазначена інформація була проаналізована та чому вона (інформація) не підкріплена жодними письмовими та або/електронними доказами.

На переконання суду, наведена у листі інформація потребувала ретельної перевірки в межах повноважень відповідача, наданих законом.

Суд зазначає, що відповідач провів перевірку позивачки, проте, без належних та допустимих доказів в цьому випадку неможливо чітко встановити, що позивачка надала неправдиві відомості.

Суд звертає увагу на те, що процес доказування спрямований на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів їх дослідження і оцінки.

Відповідно до вимог процесуального законодавства, обов`язок доказування покладається на сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Слід звернути увагу, що зазначене положення поширюється на доказування лише правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності), а не будь-яких обставин. Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

Відтак, матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що, в випадку його невиконання суб`єктом доказування суд має право визнати факт, на який посилалась зацікавлена сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доведено іншою стороною.

З матеріалів справи слідує, що позивачкою при заповненні заяви-анкети були надані відповідачу усі необхідні документи, передбачені Порядком №322 (у цьому випадку договір оренди квартири від 28.05.2021).

Отже, наведені вище обставини не дозволяють суду прийняти інформацію, надану відповідачем, як належний доказ підтвердження перевірки місця проживання іноземця - позивачки, а висновки зроблені за результатом перевірки є припущеннями щодо подання неправдивих відомостей позивачкою.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідачем, на якого покладено тягар доказування в межах адміністративної справи, не надано жодних доказів на підтвердження зазначених обставин у листі Управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС у м. Києві та Київській області, яке було взято за основу оскаржуваного рішення.

Вказані вищі факти не дозволяють суду прийняти лист Управління міграційного контролю протидії нелегальній міграції та реадмісії ГУ ДМС у м. Києві та Київській області, як належний доказ підтвердження перевірки місця проживання іноземця, а висновки зроблені за результатом перевірки є припущеннями щодо подання неправдивих відомостей позивачкою.

Таким чином, суд критично оцінює подані відповідачем докази та вважає, що посилання на відсутність позивачки за місцем вказаним нею, як місце проживання для тимчасового перебування в Україні, не може бути покладено в основу рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 09.12.2022 №80111300017080 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України, оскільки не підтверджено належними доказами.

Окрім того, зазначення в рішенні про відмову в видачі посвідки на тимчасове проживання лише норми права (пп.9 п. 61 Порядку №322) не є рішенням, що містить зазначення причин відмови.

Згідно з частинами першої та другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У цьому випадку, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, як суб`єктом владних повноважень, не надано достатніх доказів та обґрунтованих доводів щодо прийняття оскаржуваного рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області від 09.12.2022 №80111300017080 про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання на території України.

У постанові Верховного Суду від 02.02.2016 у справі № 804/14800/14, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Враховуючи викладене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивачки є зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області повторно розглянути документи громадянки російської федерації ОСОБА_1 , подані нею 22 листопада 2022 року, з врахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

VII. Висновок суду

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову частково.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду із цим позовом позивачкою сплачено судовий збір на суму 2147,20 грн.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управлінням ДМС у м. Києві та Київській області 1488,60 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області від 09 грудня 2022 pоку №80111300017080 про відмову громадянці російської федерації ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на тимчасове проживання.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київської області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А) повторно розглянути документи громадянки російської федерації ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ), подані нею 22 листопада 2022 року, з врахуванням висновків, викладених у рішенні суду.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ) судові витрати у розмірі 1488,60 грн. (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (код ЄДРПОУ 42552598, місцезнаходження: 02152, м. Київ, вул. Березняківська, буд. 4-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 19.12.2023