Рішення № 115744313, 19.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2023Справа № 910/15908/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «555-ІВ» (76006, Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, с. Вовчинець, вул. Вовчинецька, 225А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45)

про стягнення 300 000,00 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю « 555-ІВ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» про стягнення 300 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за додатковою угодою від 04.07.2023 до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023, а саме, в частині сплати штрафної санкції, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 300 000,00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №910/15908/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

02.11.2023 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній зазначив, зокрема що, позовні вимоги позивача є безпідставними, незаконними та порушують законні права відповідача.

08.11.2023 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив що, не погоджується із обґрунтуванням відповідача щодо позиції про відмову у позові через обставини непереборної сили та додав докази понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Інших клопотань чи заяв, зокрема по суті справи, на адресу суду не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

19.04.2023 між Товариства з обмеженою відповідальністю « 555-ІВ» (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дієса» (надалі - відповідач, орендар) був укладений попередній договір оренди нежитлового приміщення № 14 (надалі - попередній договір), відповідно до якого сторони взяли на себе зобов`язання протягом терміну дії цього попереднього договору впродовж 30 днів з моменту отримання орендодавцем права власності на ТРЦ та у будь якому випадку не пізніше дати відкриття торгово-розважального центру «Велес +» (надалі - «ТРЦ») як це передбачено п.1.6 цього попереднього договору, що знаходиться за адресою:76006, область Івано-Франківська, м. Івано-Франківськ, с. Вовчинець, вул. Вовчинецька 225, укласти договір оренди відповідно (надалі - основний договір), що є додатком № 1 до договору, згідно якого орендодавець передає у тимчасове платне володіння та користування орендарю нежитлове приміщення (п.1.1. попереднього договору).

Відповідно до п.3.1. попереднього договору, даний попередній договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до настання одної з наступних подій, в залежності від того, яка з них сталася раніше: - моменту укладення основного договору - в порядку, передбаченому чинним законодавством України ти цим договором; - укладення сторонами додаткової угоди про припинення цього попереднього договору; - розірвання (припинення), відмова від попереднього договору орендодавцем або орендарем в односторонньому порядку в передбачених цим договором випадках.

Відповідно до умов попереднього договору, сторони склали та підписали:

Додаток № 1 - Проект основного договору - Договору оренди нерухомого майна з усіма додатками;

Додаток № 2 - План-схема розміщення Приміщення в ТРЦ;

Додаток № 3 - Технічний стан Приміщення;

Додаток № 4 - Розділова відомість.

Позивачем на адресу відповідача направлявся лист № 120 від 14.06.2023, у якому позивач просив відповідача підтвердити можливість відкриття магазину.

Також позивач направляв на адресу відповідача лист № 124 від 15.06.2023, у якому повідомляв останнього про те що, всупереч умов договору № 14 від 19 квітня 2023 року відповідачем не здійснено приймання приміщення для виконання оздоблюваних робіт в строк, визначений договором, а також відповідно до п.7.3. орендодавець розпочинає нарахування неустойки на суму 1/15 базової ставки орендної плати за кожен день існування даного порушення умов договору та повідомив якщо проект не буде подано до 16.06.2023, позивач буде змушений розірвати договір та застосувати санкції у зв`язку із порушенням орендаря.

04.07.2023 позивач та відповідач дійшли згоди та уклали додаткову угоду до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023 (надалі - додаткова угода).

Згідно п.1. додаткової угоди, керуючись п.3.1. попереднього договору сторони домовились достроково припини дію попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023 року та, відповідно, усі зобов`язання за ним з дати укладення цієї додаткової угоди.

Відповідно до п.3. додаткової угоди, у зв`язку із достроковим припиненням попереднього договору, сторони узгодили, що:

3.1 сплачений орендарем у відповідності до розділу 5 попереднього договору оренди нежитлового приміщення №1 від 22 квітня 2020 року 50 % забезпечувального платежу у розмірі 649 459,78 грн. (шістсот сорок дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять грн. 78 коп.) з урахуванням ПДВ, який надалі був зарахований сторонами у відповідності до укладених між ними попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 21 квітня 2021, а також у відповідності до попереднього договору оренди №14 від 20.04.2022 року, та надалі зарахований сторонами в рахунок 50% забезпечувального платежу за цим попереднім договором оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023 року, лишається в орендодавця в якості неустойки та поверненню орендарю не підлягає, що, у тому числі, покриває усі можливі збитки орендодавця (які окремому відшкодуванню орендодавцеві не підлягають)

3.2 орендар додатково не пізніше 17 серпня 2023 року включно сплачує орендодавцеві суму в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн., що є узгодженою сторонами штрафною санкцією.

Пунктом 4 додаткової угоди орендодавець підтверджує відсутність будь яких інших претензій та фінансових вимог до орендаря, в тому числі з оплати будь-яких платежів, штрафних санкцій, збитків тощо, що визначені попереднім договором та/або чинним законодавством України, у зв`язку та/або пов`язано із укладанням/зміною/припиненням/виконанням цього попереднього договору.

Додаткова угода набирає чинності із моменту її укладання та є невід`ємною частиною попереднього договору (п.6. додаткової угоди).

За доводами позивача, відповідачем у строки визначені умовами п.3.2. додаткової угоди не сплачено грошові кошти у розмірі 300 000,00 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією вих. №329 від 21.09.2023, в якій останній просив відповідача задовольнити претензію та погасити заборгованість. Оскільки претензія залишена з боку відповідача без задоволення, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення грошових коштів з відповідача у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З матеріалів справи вбачається, що 04 липня 2023 року позивач та відповідач уклали додаткову угоду до попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023, відповідно до якої сторони домовились достроково припинити дію попереднього договору оренди нежитлового приміщення №14 від 19.04.2023 та відповідно усі зобов`язання за ним з дати укладення цієї додаткової угоди, також згідно до п.3.2. цієї додаткової угоди відповідач повинен був у строк до 17.08.2023 сплати позивачу штрафну санкцію у розмір 300 000, 00 грн.

Однак, доказів на підтвердження оплати, штрафної санкції, у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Заперечуючи проти задоволення вимог, відповідач посилався на те, що внаслідок настання форс-мажорних обставин відповідач не може виконувати в повному обсязі зобов`язання. На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідач долучив до відзиву на позовну заяву, зокрема: - копію листа від Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022; - копію акта про пожежу від 12.03.2022; - копію довідки про знищення/знесення майна від 31.03.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0457 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.07.2022; - копію сертифіката №3000-22-1393 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0752 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 06.09.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1398 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0654 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.08.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1394 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-1397 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 11.11.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0062 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.12.2022; копію сертифіката № 3000-22-0018 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 29.12.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0556 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 10.08.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0460 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 25.07.2022; - копію сертифіката № 3000-22-0461 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) від 02.11.2022.

Відповідно до відповіді на відзив, позивач зазначив що, відповідач не дотримувався договірних норм щодо обставин непереборної сили та не направляв жодних письмових повідомлень про існування форс-мажору та не надавав жодних документів, які б підтверджували неможливість виконання умов попереднього договору. Також позивач зазначив що, відповідно до відзиву зазначені обставини непереборної сили вже існували на момент підписання додаткової угоди та не були для відповідача перешкодою для вчинення з позивачем правочину.

Суд зазначає що, відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Судом встановлено що, на момент укладення додаткової угоди до попереднього договору оренди нежитлового приміщення № 14 від 19.04.2023 від 04.07.2023 відвідачу вже було відомо про факт настання форс-мажорних обставин.

Таким чином, відповідач на підтвердження дії форс-мажорних обставин повинен був надати підтвердження їх впливу на права та обов`язки сторін, які передбачені додатковою угодою.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю « 555-ІВ» в повному обсязі.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 4 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано Договір про правову допомогу від 12.09.2023 (надалі - договір), укладений між адвокатом Паньківим Степаном Степановичем та позивачем, Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1049927 від 21.09.2023, Акт прийняття-передачі правової допомоги від 07.11.2023, платіжну інструкцію № 5093 від 24.10.2023, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 250 від 06.01.1998.

Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, а також те, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу та сума таких витрат у розмірі 4 000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, і відповідач в порядку визначеному п. 5 ст. 126 ГПК України не звертався до суду з клопотанням про їх зменшення, суд приходить до висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача, стягнувши з останнього на користь позивача 4 000,00 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дієса» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45, ідентифікаційний код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 555-ІВ» (76006, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ с. Вовчинець, вул. Вовчинецька, 225А, ідентифікаційний код 36112777) основну заборгованість у розмірі 300 000 грн. 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 500 грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 19.12.2023

Суддя Л. Г. Пукшин