Вирок № 115731279, 19.12.2023, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 19.12.2023Справа № 554/6251/23 Провадження № 1-кп/554/1740/2023

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2023 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Полтаві кримінальне провадження № 62022170010000166 від 07.06.2022 за обвинуваченням:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Полтава, громадянина України, одруженого, військовослужбовця за призовом під час мобілізації, який обіймає посаду водія 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, -

в с т а н о в и в :

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

Відповідно до наказу тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 21 від 24.02.2022 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_4 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_3 призначено на посаду водія 4 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В подальшому, на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 № 99 від 07.05.2022, солдата ОСОБА_4 призначено на посаду водія 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, солдат ОСОБА_4 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують ОСОБА_4 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548- XIV (зі змінами), ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком, на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України введено воєнний стан

Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2119-ІХ від 15.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

21.04.2022Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 №259/2022 до 25.05.2022 року.

22.05.2022 Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 № 341/22 на 90 діб.

15.08.2022 Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 573/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні на 90 діб до 21.11.2022 року.

18.11.2022 Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15.11.2022 № 757/2022 на 90 діб.

07.02.2023 Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 № 58/2023 на 90 діб.

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІУ, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Однак, ОСОБА_4 , під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, перебуваючи на посаді водія 1 взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконного ухилення від неї, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_5 , не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, 01.06.2022, у період часу з 10:30 години по 12:00 годину, самовільно залишив місце дислокації ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташовується за адресою, АДРЕСА_3 , при цьому час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів до повернення до підрозділу, або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.

17 травня 2023 року, солдата ОСОБА_4 затримано на підставі ухвали слідчого судді, внаслідок чого кримінальне правопорушення було припинено.

Таким чином, 01.06.2022 солдат ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконного ухилення від неї, самовільно залишив місце дислокації ІНФОРМАЦІЯ_2 , який розташовується за адресою: АДРЕСА_3 , та незаконно перебував поза межами місця служби до 17 травня 2023 року.

Кваліфікація дій обвинуваченого судом

Суд кваліфікуєдії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч.4ст.408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби, з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

Допитаний в ході судового розгляду матеріалів кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, підтвердивши факт його скоєння за обставин, викладених вище. Щиро розкаявся у вчиненому та просив його суворо не карати, зазначивши, що усвідомив неправильність своїх дій.

Оскільки обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає та їм роз`яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи у апеляційному порядку, суд вину обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.408КК Українивважає повністю доведеною, а тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України визнає за недоцільне дослідження доказів стосовно цих обставин справи.

Мотиви призначення покарання

При призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами статей 65 67 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу винного, поведінку до вчинення кримінального правопорушення і після цього, наявність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та наявність психічного розладу.

Обставин, які обтяжують його покарання, не встановлено.

Так, суд враховує характер та ступінь тяжкості злочину, який відносяться до тяжкого злочину.

Крім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого, який одружений, має постійное місце реєстрації та проживання, раніше не судимий, під наглядом у лікаря нарколога не перебуває.

Слід зазначити, що мета покарання - це те, чого прагне держава, застосовуючи його, щодо особи, яка вчинила злочин. Покарання повинно володіти силою впливу та стримування, що полягає не у жорстокості, а у невідворотності та можливої швидкості.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та №43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи вищевикладене,зважаючи нанаявність пом`якшуючихта відсутністьобтяжуючих покарання обвинуваченого обставин, характеристику його особи, щире розкаяння у вчиненому, з врахуванням ставлення обвинуваченого до вчинення діяння та його наслідків, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 слід призначити покарання в межах санкції ч.4 ст.408 КК Україниіз застосуванням ст. 75 та ст.76 КК України і таке покарання буде достатнім, справедливим та необхідним для його виправлення, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Крім того, згідно п.1 та п.2 висновку судово-психіатричного експерта №274 від 21.06.2023 року, через наявний у ОСОБА_4 психічний розлад він не був здатен повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними у той період часу до якого відноситься інкриміноване йому протиправне діяння ( ч.1 ст. 20). На даний час ОСОБА_4 потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку ( ч.2 ст. 20 КК України).

Враховуючи вищевказаний висновок, суд вважає, що наявний у ОСОБА_4 на час скоєння психічний розлад, обмежував, але не позбавляв його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними, тобто ОСОБА_4 відповідно дост. 20 КК Україниє обмежено осудним.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 1ст. 93 КК України, абз. 2 ч. 4ст. 374 КПК Українипримусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані до осіб, які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення.

Згідно рекомендацій викладених упостанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч. 2 ст.94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Таким чином, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Вирішення цивільного позову

Цивільний позов не заявлено.

Мотиви іншихрішень

Процесуальні витрати на залучення експертів відсутні.

Керуючись статтями 370, 373, 374, 615 КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України і призначити йому покаранняу виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

На підставі ч. 2 ст.20, п.1 ч.1 ст.94 КК України застосувати до ОСОБА_4 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку. Здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покласти на КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», що знаходиться за адресою м.Полтава вулиця Медична, 1.

Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком суду законної сили у виді особистого зобов`язання залишити без змін.

Вирок може бути оскаржено в Полтавський апеляційний суд через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1