Рішення № 115731065, 06.12.2023, Диканський районний суд Полтавської області

Справа № 628/34/22

Провадження № 2/529/336/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Диканський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кириченко О.С.,

за участі секретаря судового засідання - Бурлиги Н.Л.,

представника відповідача АТ "Українська залізниця" - адвоката Момот К.Е.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Диканька Полтавської області у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення працівника від роботи та поновлення на роботі,

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів Акціонерного товариства "Українська залізниця" /далі - АТ "Укрзалізниця"/, Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" Структурний підрозділ служба колії та Відокремленого підрозділу "Куп`янськ-Вузлова" дистанція колії АТ "Укрзалізниця" про визнання незаконнимта скасуваннянаказу провідсторонення працівникавід роботита поновленняна роботі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що він працював на посаді монтера колії Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" Структурний підрозділ служба колії Відокремленого підрозділу "Куп`янськ-Вузлова" дистанція колії з 31 липня 2015 року. Весь час він працював сумлінно та виконував свої службові обов`язки. 07 грудня 2021 року його було повідомлено про те, що відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 01.11.2021 його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у разі відсутності у нього щеплення від інфекційної хвороби COVID-19. 08 грудня 2021 року він надав заяву роботодавцю про те, що він не ухиляється та не відмовляється від профілактичного щеплення від COVID-19 та має намір вакцинуватися з дотриманням ч. 6 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Однак, вже 08 грудня 2021 року роботодавцем був виданий наказ № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи". Відповідно до цього наказу його, позивача, відсторонили від роботи з 09 грудня 2021 року, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до моменту усунення причин відсторонення. Позивач зазначає, що цей наказ нічим не мотивований, він не ухилявся від проходження профілактичного щеплення. Цей наказ є незаконним та підлягає скасуванню. Ані в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та роботодавцем, немає зобов`язання щодо проведення профілактичного щеплення від COVID-19 і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення його від роботи. Виключно Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" встановлюється перелік обов`язкових щеплень. Цим законом обов`язковість щеплення від COVID-19 не встановлена, а тому відсторонення працівника від роботи на підставі ч. 2 ст. 12 вказаного закону, про що вказано в оскаржуваному наказі, є незаконним та безпідставним. Ані ст. 46 КЗпП України, ні іншим законом України не передбачено правової можливості відсторонення працівника від роботи з підстави відсутності у нього щеплення від COVID-19. Станом на 08.12.2021 на підприємстві не було відповідних медичних документів про відсутність у нього, позивача, протипоказань для щеплення, йому не було надано часу для надання такого висновку або іншого висновку.

Позивач також зазначає, що наказ МОЗ України від 01.11.2021 № 2393 набрав чинності 09 грудня 2021 року. Таким чином, оскаржуваний наказ від 08.12.2021 № 160/ОС є незаконним також у зв`язку із тим, що станом на 08.12.2021 наказ МОЗ № 2393 не набрав чинності і підстав для винесення наказу 08.12.2021 про його відсторонення від роботи не має. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 08.12.2021 № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи" щодо відсторонення його, ОСОБА_1 , з 09.12.2021 від роботи та поновити його на роботі. Також позивач просив зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи по час поновлення на роботі.

17 лютого 2022 року позивачем було уточнено позовні вимоги у частині виплати йому заробітної плати за час незаконного відсторонення, а саме вказано період нарахування зарплати з 09 грудня 2021 року та по час поновлення на роботі.

Відповідач АТ "Укрзалізниця" надав суду відзив на позов, в якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування відзиву вказано, що вказані позивачем у якості відповідачів Структурний підрозділ "Служба колії" регіональної філілї "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", виробничий підрозділ "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" є неналежними відповідачами, оскільки є структурними підрозділами АТ "Укрзалізниця" та не є окремими юридичними особами. Наказом МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, зі змінами відповідно до наказу МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, підлагають працівники, в тому числі підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83. До вказаного Переліку входить і АТ "Укрзалізниця", тому дія наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 поширюється на всіх працівників відповідача АТ "Укрзалізниця". Виходячи з цього, вакцинацію проти COVID-19 можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Позивач ОСОБА_1 працює монтером колії виробничого підрозділу "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" та входить до кола працівників, визначених відповідними нормативними актами, які підлягають щепленню. 15 листопада 2021 року позивачем ОСОБА_1 отримано розпорядження (повідомлення) від 01.11.2021 № 2392 від роботодавця щодо надання до відділу кадрів документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або документу, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень від COVID-19 (форма № 028-1/о), виданого закладом охорони здоров`я, до 08.12.2021. Тобто, з 15.11.2021 ОСОБА_1 був завчасно повідомлений про наслідки ненадання вказаних документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати та мав змогу звернутися до лікаря для отримання висновку щодо наявності протипоказань до проведення даного щеплення. 07.12.2021 відповідачем було ознайомлено зокрема позивача ОСОБА_1 з відповідними постановами та наказами КМУ та МОЗ України щодо встановлення карантину, необхідності щеплення проти COVID-19, списком пунктів щеплень та центрів масової вакцинації, попереджено про наслідки відмови або ухилення від проведення вказаного щеплення у вигляді відсторонення від роботи з 09.12.2021. Проте, незважаючи на проведену роз`яснювальну роботу, позивач ОСОБА_1 не надав жодного документу задля продовження трудової діяльності. У грудні 2021 року позивач звернувся до роботодавця із заявою, в якій зазначив, що вакцини проти COVID-19 не пройшли повний цикл клінічних випробувань та ним прийнято рішення про утримання від профілактичного щеплення проти COVID-19. 08.12.2021 позивач ОСОБА_1 не надав роботодавцю документ, який би підтверджував його вакцинацію від COVID-19 або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень від COVID-19 (форма № 028-1/о), про що було складено відповідний акт про ухилення ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 від 08.12.2021. Наказом начальника виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" від 08.12.2021 № 160/ОС позивача ОСОБА_1 з 09.12.2021 було відсторонено від роботи до моменту усунення причин відсторонення та зазначено про непроведення йому оплати праці на час відсторонення. Такий спосіб видання та ознайомлення причетних осіб з розпорядчими документами роботодавця до настання події є звичайним у діловодстві на підприємстві, дії роботодавця на "випередження" зумовлені необхідністю забезпечити своєчасне інформування працівників про розпорядження роботодавця. Ознайомившись з вказаним наказом, ОСОБА_1 власноручно написав "не згоден", поставив дату 09.12.2021 та власний підпис. Таким чином, відповідач дотримався передбаченого чинним законодавством алгоритму дій, отже наказ про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим та законним. Відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи відповідач керувався як законодавством України, так і виходив з оцінки загрози, яку потенційно позивач міг нести на роботі, як невакцинований працівник. Зважаючи на характер виконуваних позивачем трудових обов`язків існувала об`єктивна необхідність під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. За своїми посадовими обов`язками позивач, як монтер колій, виконує прості роботи з монтажу, демонтажу та ремонту конструкцій верхньої будови колії, контактної рейки, стрілочних переводів та їх поточне утримання, зобов`язаний особисто оглядати устаткування, механізми та інструмент, який планується використовувати в роботі, повідомляти про виявлені в процесі своєї діяльності порушення і невідповідності, виконувати вказівки майстра шляхового з поточного утримання колії, майстра шляхового з контролю за технічним станом колії та бригадира з поточного утримання й ремонту колій та штучних споруд та керівництва дистанції. Монтер колій повинен проходити спеціальне навчання та перевірку знань з питань охорони праці. Для цього створюються навчальні групи монтерів колій з різних лінійних відділків, з якими проводиться навчання з наступною перевіркою знань, де у позивача ОСОБА_1 відбувається значна кількість контактів з іншими працівниками підрозділу. При проведенні спеціального навчання та перевірки знань з питань охорони праці позивач контактує з орієнтовною кількістю 20-25 працівників. Таким чином, свої робочі обов`язки монтер колій може та зобов`язаний виконувати тільки на робочому місці, та саме у зв`язку із необхідністю соціального контакту з великою кількістю осіб при виконанні своїх робочих обов`язків збільшується вірогідність зараження коронавірусом. Саме тому існувала нагальна потреба у відстороненні позивача від роботи. Обіймаючи посаду монтера колій позивач міг спричинити поширення коронавірусної хвороби серед працівників АТ "Укрзалізниця". Жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язку роботодавця щодо організації ним проведення медичного огляду працівнику перед щепленням, що спростовує твердження позивача про обов`язковість направлення відповідачем на проходження ним, позивачем, медичного огляду перед проведенням щеплення для визначення необхідності проведення вакцинації за станом здоров`я. Твердження позивача щодо необов`язковості щеплення від COVID-19 у зв`язку із невключенням його до календаря щеплень, відповідач просить оцінити критично, оскільки обов`язковість такого щеплення визначена для окремих працівників відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153. Серед визначених законом підстав для поновлення на роботі не значиться відсторонення від роботи, а отже вимога позивача про виплату заробітної плати за час його незаконного відсторонення від роботи до поновлення на роботі не ґрунтується на правових підставах, а тому не підлягає задоволенню. При вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивача від роботи АТ "Укрзалізниця" не порушила ст. 43 Конституцію України щодо права на працю, оскільки позивач не був позбавлений вибору - звільнитися за власним бажанням чи залишитися на роботі, прийнявши умови, пов`язані з вимушеними заходами профілактики від захворювання під час епідемії, до яких вдався відповідач, виконуючи свої обов`язки в межах чинного законодавства та переймаючись упередженням більшої небезпеки ніж тимчасове позбавлення ОСОБА_1 заробітку, тобто надаючи перевагу суспільним інтересам. Територія розташування виробничого підрозділу "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії", працівником якої є позивач, у період з лютого 2022 року по вересень 2022 року перебувала у тимчасовій окупації внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. Допустити до роботи працівників, які знаходяться на непідконтрольній території України АТ "Укрзалізниця" не мала змоги. У зв`язку із неможливістю надання, виконання роботи та достовірного встановлення фактичного місцеперебування окремих працівників виробничого підрозділу "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця", внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та запровадженням воєнного стану в Україні, Регіональною філією "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" було видано наказ "Про призупинення дії трудового договору" від 14.07.2022 № 239/ВД. Згідно з додатком до цього наказу у списку працівників колійного господарства, з якими призупинено трудові відносини, є також ОСОБА_1 . Після звільнення території від окупації Російської Федерації у вересні 2022 року виробничий підрозділ "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця" в звичайному режимі не функціонує і свою діяльність не здійснює через продовження бойових дій у безпосередній близькості.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Конюшенко М.А. надала суду відповідь на відзив, в якому вказано, що відповідач у відзиві не спростував твердження позивача у позові та наведені ним аргументи. Ні законодавством України, ні резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи від 27.01.2021 № 2361 (2021) не визначено обов`язковим щеплення від COVID-19. 08.12.2021 роботодавець відсторонив ОСОБА_1 від роботи до надання підтверджувального документу про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації. В Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, які відмовилися від вакцинації проти COVID-19. Відповідач не надав жодних доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку відмовився від щеплення проти COVID-19, як це передбачено ч. 6 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Оспорюваний наказ прийнятий на підставі лише одного факту відсутності у позивача вакцинації від COVID-19 (станом на дату прийняття вказаного наказу), який сам по собі не створює жодних юридичних наслідків та не засвідчує юридичного факту відмови або ухилення від щеплення чи ненадання документа про наявність протипоказань щодо проведення такого щеплення. Відповідач не довів, що обмежувальний захід у виді відсторонення ОСОБА_1 від роботи, до якого він вдався і який мав для позивача негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети запобігання зараженню вірусом осіб, які не підлягають вакцинації, але при цьому відповідно до чинного законодавства мають право на безпечне користування транспортом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 130/3548/21 викладено висновок, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і відповідно відсторонення від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного та непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин. Застосування до позивача передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" заходів відбулося без жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Відповідач не довів нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи, що обіймаючи посаду монтера колії міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників, інших громадян. Його відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював на підприємстві, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення позивача не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача. Посилаючись на вказане, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги, визнати незаконним та скасувати оспорюваний наказ № 160/ОС від 08.12.2021 стосовно відсторонення ОСОБА_1 від роботи, поновити останнього на роботі та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 08.12.2021 по день ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою суду від 06.09.2023 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Конюшенко М.А. про заміну неналежних відповідачів у справі Регіональної філії"Південназалізниця"АТ "Укрзалізниця"Структурного підрозділуслужби колії,Відокремленого підрозділу"Куп`янськ-Вузлова"дистанція коліїАТ "Укрзалізниця"в особікерівника КуликаС.В.на належноговідповідача Акціонернетовариство "Українськазалізниця"

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Конюшенко М.А. в судове засідання не з`явилися, представник позивача надала суду клопотання про підтримання позовних вимог у повному обсязі та розгляд справи за їхньої відсутності.

Представник відповідача АТ "Українська залізниця" - адвокат Момот К.Е. в судовому засіданні позов не визнала, заперечувала проти його задоволення з підстав, вказаних у раніше наданому суду відзиві на позов та в судовому засіданні. Представник відповідача зазначила, що відповідач дотримався передбаченого чинним законодавством алгоритму дій та наказ про відсторонення позивача від роботи є обґрунтованим та законним. Відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи відповідач керувався як законодавством України, так і виходив з оцінки загрози, яку потенційно позивач міг нести на роботі, як невакцинований працівник. Зважаючи на характер виконуваних позивачем трудових обов`язків існувала об`єктивна необхідність під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми та збільшувалася вірогідність зараження коронавірусом. Саме тому існувала нагальна потреба у відстороненні позивача від роботи. При вирішенні питання про тимчасове відсторонення позивача від роботи АТ "Укрзалізниця" не порушила ст. 43 Конституцію України щодо права на працю, оскільки позивач не був позбавлений вибору - звільнитися за власним бажанням чи залишитися на роботі, прийнявши умови, пов`язані з вимушеними заходами профілактики від захворювання під час епідемії, до яких вдався відповідач. Представник відповідача також посилалася на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.08.2023 у справі № 203/216/22, вказуючи на те, що в контексті оцінки дотримання принципу пропорційності при відстороненні позивача від роботи легітимній меті при втручанні в його право на повагу до приватного життя слід врахувати характер роботи позивача, наявність у нього щоденних контактів з іншими працівниками при здійсненні посадових обов`язків, а також відсутність можливості організації його дистанційної чи надомної роботи. Тому тимчасове відсторонення позивача від роботи можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення, недопущення поширення небезпечного коронавірусу, воно мало об`єктивні підстави та було виправданим.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 31 липня 2015 року працює на посаді монтера колії Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" /а.с. 7-10/.

З наявної у матеріалах справи копії заперечення позивача ОСОБА_1 від 02 грудня 2021 року /а.с. 17/ на розпорядження (повідомлення) від 01.2021 № 2393 вбачається, що він 15 листопада 2021 року отримав розпорядження (повідомлення) роботодавця від 01.11.2021 № 2393 про надання до відділу кадрів документу, який підтверджує наявність у нього профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки встановленої форми (№ 028-1/о) про абсолютні протипоказання до проведення щеплень. У цьому розпорядженні (повідомленні) також було вказано, що в разі, якщо працівник в термін до 08 грудня 2021 року не надасть жодного із зазначених документів, то з 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

У вказаному вище запереченні ОСОБА_1 заперечував проти цього розпорядження, вважаючи його злочинним, та вказав, що щеплення проти COVID-19 відсутнє в переліку обов`язкових щеплень, визначених ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Постанова КМУ від 09.12.2020 № 1236 є підзаконним актом і має відповідати закону та Конституції України. Отже, пункт 41-6 цієї постанови не підлягає застосуванню. Позивач вимагав припинити порушувати його конституційні права, гарантовані йому статтями 27, 43, 48, 49, 64 Конституції України. ОСОБА_1 також зазначив у запереченні, що ним вже було подано заяву від 02 грудня 2021 /а.с. 15/ про його тимчасове утримання від щеплення проти COVID-19 (так як він не має довіри до МОЗ України) до моменту закінчення клінічних випробувань вакцини, опублікування результатів та гарантування йому державою відсутності поствакцинальних наслідків, що можуть становити загрозу його життю та здоров`ю. У зазначеній заяві від 02 грудня 2021 року ОСОБА_1 також просив забезпечити йому безкоштовне проходження ПЛР-тестування кожні 72 години або в разі відсутності відповідного фінансування на підприємстві по відшкодуванні ПЛР-тестування, просив перевести його на дистанційний режим роботи чи оплатити йому час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого КМУ України, згідно з ч. 1 ст. 113 КЗпП України та Колективного договору, про що видати відповідний наказ (розпорядження).

З наявної у матеріалах справи копії заяви ОСОБА_1 /а.с. 16/ вбачається, що 07 грудня 2021 року його було повідомлено про те, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2393 від 01.11.2021, який набуває чинності 09 грудня 2021 року, його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати у разі відсутності у нього щеплення від COVID-19. ОСОБА_1 вказав, що йому не було проведено медичного огляду та не встановлено наявності відсутності у нього абсолютних протипоказань до проведення щеплення проти COVID-19, не надано інформації щодо впливу вакцини проти COVID-19 на його здоров`я. З урахуванням того, що це питання не до кінця вивчено лікарями та виробниками вакцин, дбаючи про власне здоров`я йому складно визначитися щодо необхідності щеплення вакциною від COVID-19. ОСОБА_1 зазначив, що він не ухиляється та не відмовляється від профілактичного щеплення від COVID-19 та вакцинується при першій нагоді при умові виконання з боку роботодавця вимог, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".

З наявної у матеріалах справи копії наказу Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи" /а.с. 13/ вбачається, що з 09 грудня 2021 року від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відсторонено зокрема ОСОБА_1 , монтера колії 5-го відділу, до моменту усунення причин відсторонення. У цьому наказі також зазначено не допускати до робочого місця ОСОБА_1 до видання окремого наказу про його допуск до роботи. На час відсторонення ОСОБА_1 оплату праці не проводити. Підставою цього наказу вказано лист-ознайомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 07.12.2021 та Акт про ухилення ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 від 08.12.2021. У вказаному наказі ОСОБА_1 власноручно написав 09 грудня 2021 року, що він не згодний із цим наказом.

Конвенційні підстави обмеження права на повагу до приватного життя.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивача, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Чи ґрунтувалося втручання у право позивача на повагу до його приватного життя на законі.

Позивач працює в акціонерному товаристві АТ "Укрзалізниця", яке є державним. У грудні 2021 року роботодавець відсторонив його від роботи до надання підтверджувального документа про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 або копії медичного висновку про наявність протипоказань до такої вакцинації. Суд зауважує, що застосування приписів законодавства України не має призводити до незаконного та непропорційного втручання у права учасників цивільних, зокрема трудових, правовідносин.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону.

За змістом пункту "б" частини першої статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналіз викладеного свідчить про те, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 вказаного Закону передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"). Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 зазначеного Закону).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Профілактичні щеплення проводяться після медичногоогляду особив разівідсутності унеї відповіднихмедичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі Перелік № 83), до якого віднесено, зокрема, АТ "Укрзалізниця".

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 46, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 "Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 79, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який запроваджено 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, неодноразово продовжувався та триває донині.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" № 4004-XII /далі - Закон № 4004-ХІІ/ та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України від 14.04.1995 № 66 /далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу".

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи.

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ "Особливо небезпечні інфекційні хвороби" пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (далі Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211" назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу до 30 квітня 2023 року). Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило "Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 20212022 роках" (далі Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 20212022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союз інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" санітарне та епідемічне благополуччя населення це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті 10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону № 1645-ІІІ, пункту 8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, який передбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Суд не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідність вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність вжиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

В кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Тому, при розгляді подібних справ потрібно враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Вказане вище взаємоузгоджується із правовими висновками, викладеними у постановіВеликої ПалатиВерховного Судувід 14грудня 2022року усправі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є працівником Акціонерного товариства "Українська залізниця" та з 31 липня 2015 року обіймає посаду монтера колії Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця". Формально він належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відповідно до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 04.10.2021 № 2153, як працівник АТ "Укрзалізниця", яке включено до цього Переліку.

З матеріалів справи вбачається, що 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 було отримано розпорядження (повідомлення) роботодавця від 01.11.2021 № 2393 про необхідність надання до відділу кадрів до 08 грудня 2021 року документу, який підтверджує наявність у нього профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки встановленої форми (№ 028-1/о) про абсолютні протипоказання до проведення щеплень.

Згідно з наказом Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи", з 09 грудня 2021 року від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відсторонено зокрема ОСОБА_1 , монтера колії 5-го відділу, до моменту усунення причин відсторонення. У наказі також визначено, що на час відсторонення ОСОБА_1 нарахування заробітної плати не здійснюватиметься.

Застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб" заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з великою кількістю людей.

Відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні від роботи саме позивача ОСОБА_1 . Останнього відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що він працював в АТ "Укрзалізниця", всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). При цьому, роботодавцем не було проаналізовано чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя та обмеженню його права на працю та отримання заробітної плати. Роботодавцем не було перевірено, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Проаналізувавши посадові обов`язки позивача ОСОБА_1 , як монтера колії, суд дійшов висновку, що під виконання ним трудових обов`язків він особисто з великою кількістю людей не контактує, в тому числі і з учасниками дорожнього руху (пасажирами). Свої трудові обов`язки зокрема по монтажу, демонтажу та ремонту конструкцій колії, контактних рейок, стрілочних переводів тощо, їх поточне утримання позивач виконує поза межами приміщення, на свіжому повітрі, де сторонні особи взагалі повинні бути відсутні.

Суд критично оцінює твердження відповідача АТ "Укрзалізниця" про те, що позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ "Укрзалізниця", так як зокрема при здійсненні своїх посадових обов`язків він повинен повідомляти відповідних майстрів та бригадирів про виявлені порушення та невідповідності під час роботи, виконувати їх вказівки та звітувати про результати, а також брати участь у відповідних навчаннях та перевірках знань, де контактуватиме з орієнтовною кількістю 20-25 працівників.

Суд зауважує, що при правильній та раціональній організації роботи, з метою належного подальшого здійснення робочого процесу та одночасно дотримання протиепідемічних заходів і прав працівників на працю та отримання ними заробітку, відповідач міг би забезпечити зокрема дистанційне спілкування підлеглих з керівниками (телефоном, за допомогою інтернет-зв`язку) та дистанційне проведення навчань і відповідних перевірок знань в онлайн-режимі за допомогою відеоконференцзв`язку, враховуючи те, що у більшості підприємств, організацій, установ як на території України, так і у всьому світі, була введена така форма праці та спілкування під час здійснення трудових обов`язків.

Відповідач не надав суду доказів того, що позивач за характером своєї роботи зокрема мав потребу відбувати у внутрішні чи закордонні відрядження та відповідно додатково контактувати з людьми, або мав потребу у контакті з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Враховуючи вказані вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не обґрунтував належними та достатніми доказами необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи монтером колій, створював реальні загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

З дослідженого судом оспорюваного наказу "Про відсторонення працівників від роботи" № 160/ОС вбачається, що він винесений 08грудня 2021року Виробничим підрозділом "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південназалізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про те, що зокрема позивач ОСОБА_1 з 09грудня 2021року буде відсторонений від роботи. В обґрунтування цього наказу зокрема вказано посилання на зміни, внесені наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393 до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Наказ Міністерства охорони здоров`я України від 01 листопада 2021 року № 2393, яким було затверджено Зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до яких до таких організацій було зокрема внесено Державне підприємство"Південнязалізниця"у Харківськійобласті таАкціонерне товариство"Українськазалізниця" (Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затверджений постановою КМУ від 04.03.2015 № 83), набрав чинності 09 грудня 2021 року.

Із вказаного вище вбачається, що оспорюваний наказ про відсторонення зокрема позивача ОСОБА_1 від 08.12.2021 був винесений передчасно, до набрання чинності 09.12.2021 наказом МОЗ України від 01.11.2021 № 2393, і відповідно є незаконним та підлягає скасуванню.

Крім того, суд зауважує, що наказом Міністерства охорони здоров`я України "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" до завершення воєнного стану в Україні.

Таким чином, з 01березня 2022року обставини, які зумовили відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи зупинені, оскільки на час воєнного стану в Україні зупинено дію нормативно-правового акту, який передбачав обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом COVID-19, для певних категорій працівників.

Вказане вище свідчить про те, що після набрання чинності вказаним вище нормативно-правовим актом (01.03.2022) і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Станом на день ухвалення рішення у справі воєнний стан в Україні не скасовано.

При цьому, відповідачем не було надано суду доказів того, що після 01 березня 2022 року було скасовано відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення від COVID-19 до завершення воєнного стану в Україні на виконання наказу "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності з 01 березня 2022 року.

Враховуючи вказані вище встановлені судом обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню та вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" від 08.12.2021 № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи" щодо відсторонення з 09.12.2021 від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 , монтера колії 5-го відділу.

Щодо вимог позивача про поновлення його на роботі, суд дійшов такого висновку.

У чинному законодавстві України відсутнє визначення терміну "відсторонення від роботи".

"Відсторонення працівника від роботи" слід розуміти, один із випадків передбачених законодавством призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання, та відповідно виплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та підставах встановлених законодавством, за суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове їх припинення. При цьому на період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Правові підстави для поновлення на роботі визначені статтею 235 Кодексу законів про працю України, яка містить виключний перелік підстав поновлення працівника на роботі, серед яких незаконне відсторонення від роботи відсутнє.

З наданого відповідачем наказу від 14.07.2022 № 239/ВД "Про призупинення дії трудового договору" вбачається, що у зв`язку із неможливістю надання, виконання роботи та достовірного встановлення фактичного місцеперебування окремих працівників структурного підрозділу "Служба колії" та виробничих підрозділів "Ізюмська дистанція колії", "Куп`янськ-Вузлова дистанція колії", "Харківська дистанція колії", "Основ`янська дистанція колії", "Куп`янськ-Південна дистанція колії" регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та запровадженням воєнного стану згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, припинено з 14 липня 2022 року вимушений простій, запроваджений наказом 70/Н та 118/ВД від 24.02.2022, для працівників регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця" згідно додатку. Призупинено з14липня 2022року діютрудового договорузазначеним удодатку працівникам.Призупинення діїтрудових договорівне тягнеза собоюприпинення трудовихвідносин.Цей наказдіє протягомвоєнного стану,введеного відповіднодо ЗаконуУкраїни "Проправовий режимвоєнного стану"та втрачаєчинність змоменту припинення/скасуваннявоєнного стануабо довідновлення можливостівиконувати роботу /а.с. 77-78/.

З наявного у матеріалах справи Додатку до вказаного вище наказу "Список працівників колійного господарства на призупинення трудових відносин" вбачається, що до нього також включено позивача ОСОБА_1 (ПЧ-15 Куп`янськ-Вузловий, монтер колії 3 розряду) /а.с. 79-81/.

Враховуючи те, що оспорюваним наказом від 08.12.2021 № 160/ОС позивача ОСОБА_1 було лише відсторонено від роботи, тобто лише тимчасово призупинено трудові відносини, а не повністю його звільнено, беручи до уваги те, що на період відсторонення від роботи за працівником зберігається його робоче місце, враховуючи те, що наказом від 14.07.2022 № 239/ВД дію трудового договору зокрема з позивачем було лише призупинено з 14.07.2022 і призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин, тобто фактично у позивача з відповідачем продовжуються трудові відносини на займаній ним посаді, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення на роботі позивача, а тому вважає за необхідне у цій частині позову відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення з 09 грудня 2021 року по час поновлення на роботі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо будевстановлено,що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець ізвласної ініціативибез законнихпідстав відсторонивпрацівника відроботи іззупиненням виплатизаробітної плати,суд маєзадовольнити позовостаннього простягнення узв`язкуіз цимсередньої заробітноїплати зачас вимушеногопрогулу (ст. 235 КЗпП України).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Кодексом законів про працю України не врегульовано питання про відновлення становища, яке існувало до порушення права особи у зв`язку із її незаконним відстороненням від роботи.

Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тобто, за змістом цієї частини статті застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порущених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (заява №22414/93, п. 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі "Вільвараджа та інші проти Сполученого Королівства"; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, п. 122, від 30 жовтня 1991 року).

Враховуючи вказане вище, з урахуванням принципу верховенства права та правової визначеності, з метою ефективного захисту порушених прав позивача ОСОБА_1 внаслідок незаконного відсторонення його від роботи, враховуючи те, що застосоване до позивача, у зв`язку із відсутністю щеплення від COVID-19, відсторонення від роботи з 09.12.2021 до моменту усунення причин відсторонення, без виплати заробітної плати, могло тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, суд у даному випадку за аналогією закону вважає за необхідне застосувати ст. 235 Кодексу законів про працю України та враховуючи незаконність відсторонення позивача від роботи стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час незаконного відсторонення, як за час вимушеного прогулу, з 09 грудня 2021 року (з дня незаконного відсторонення) до 06 грудня 2023 року включно (дня ухвалення рішення суду про визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи).

Згідно абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З наявної у матеріалах справи довідки про доходи позивача ОСОБА_1 від 08.12.2021, виданої Структурним підрозділом Служби колії Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця", вбачається, що позивачу була нарахована наступна заробітна плата: за жовтень 2021 року - 8 895,73 грн, за листопад 2021 року - 16 623,30 грн /а.с. 14/.

Враховуючи, що вказана довідка про доходи позивача та розмір його заробітної плати за останні два місяці перед відстороненням від роботи відповідачем не оспорювалися, тобто у суду на час розгляду справи по суті відсутні підстави для сумніву у правильності цієї довідки та вказаних у ній розмірів заробітної плати, суд вважає за необхідне застосувати вищевказані дані щодо розміру заробітної плати позивача при здійсненні розрахунків середньоденного заробітку та розміру середнього заробітку за весь час незаконного відсторонення позивача від роботи.

Оскільки заробітна плата позивача за останні два місяці перед відстороненням від роботи становила: за жовтень 2021 року - 8 895,73 грн (20 робочих днів), за листопад 2021 року - 16 623,30 грн (22 робочих дні), а всього 25 519,03 грн (42 робочих дні), то середньоденний заробіток позивача становить 607,60 грн (25 519,03 грн : 42 дні = 607,60 грн).

Враховуючи те, що судом було встановлено незаконність відсторонення позивача від роботи, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за весь час незаконного відсторонення від роботи, а саме з 09 грудня 2021 року (з дня незаконного відсторонення) до 06 грудня 2023 року включно (дня ухвалення рішення суду про визнання незаконним та скасування оспорюваного наказу про відсторонення позивача від роботи), у розмірі 313 521,60 грн (516 робочих днів х розмір середньоденного заробітку 607,60 грн = 313 521,60 грн).

Враховуючите,що позивачпри зверненніз данимпозовом досуду на підставіп.1ч.1ст.5Закону України"Просудовий збір"звільнений відсплати судовогозбору,то відповіднодо ст.141ЦПК Українислід стягнути із відповідача АТ "Укрзалізниця" в дохід держави судовий збір у розмірі 992,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 17, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 доАкціонерного товариства"Українськазалізниця"про визнаннянезаконним таскасування наказупро відстороненняпрацівника відроботи тапоновлення нароботі - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Виробничого підрозділу "Куп`янськ - Вузлова дистанція колії" Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 08 грудня 2021 року № 160/ОС "Про відсторонення працівників від роботи" щодо відсторонення з 09 грудня 2021 року від роботи, як особу, що ухиляється від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 , монтера колії 5-го відділу.

Стягнути із Акціонерного товариства Українська залізниця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час незаконного відсторонення в розмірі 313 521 (триста тринадцять тисяч п`ятсот двадцять одну) грн 60 коп.

Стягнути із Акціонерного товариства Українська залізниця в дохід держави судовий збір у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) грн 40 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час незаконного відсторонення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня його ухвалення, якщо на нього не буде подана апеляційна скарга учасниками справи.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство "Українська залізниця", код ЄДРПОУ 40075815, місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5

Повний текст рішення суду складено 14 грудня 2023 року.

Головуючий О.С. Кириченко