Рішення № 115728754, 18.12.2023, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/454/23

Справа №235/2552/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2023 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючої - судді Величко О.В.,

при секретарі Гришай О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що з відповідачем по справі перебував у трудових відносинах з 17.10.2018 р. по 28.05.2020 р. , де працював на посаді начальника зміни. Наказом № 150 к від 28.05.2020 р. він був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 ч. 3 КЗпП України.

На момент звільнення відповідач не провів з ним розрахунку по заробітній платі, внаслідок чого утворилась заборгованість в загальній сумі 143283,81 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн.

В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги, а саме просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 143283,81 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 866710 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 8667,11 грн., витрати на правову допомогу в сумі 5000 грн. ( а. с. 40-43).

Представник відповідача ТОВ « Краснолиманське» надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав частково, зокрема в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 143283,81 грн. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то вказав, що в день звільнення позивач не працював та з вимого про стягнення йому заборгованості по заробітній платі не звертався. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні стягується за шість місяців. Просили стягнути середній заробіток в межах шестимісячного строку та застосувати принцип розумної співмірності та пропорційності при визначенні суми середнього заробітку шляхом зменшення розміру відшкодування. ( а. с. 53-57), також просили зменшити суму на відшкодування витрат на правову допомогу , виходячи з принципу співмірності, до 500 грн. ( а. с. 50-51).

Позивач, представник позивача в судове засідання не з`явились, просили справу слухати без їх участі ( а. с. 3, 43).

Представник відповідача ТОВ «Краснолиманське» в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника ( а. с. 57).

Суд розглянув справу за відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про день і час слухання справи, що відповідає положенням ст. ст. 128, 223 ЦПК України, з урахуванням поданих клопотань про розгляд справи за відсутності сторони, що , в свою чергу, не порушує прав та обов`язків учасників судової справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ « Краснолиманське», де працював на посаді начальника зміни ( а. с. 38).

Наказом № 150 к від 28.05.2020 р. позивача звільнено з посади на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28.05.2020 року. Згідно даних контрольного табелю останній день праці 28.05.2020 р. ( а. с. 37).

Згідно довідки ТОВ « Краснолиманське» за № 477 від 05.12.2023 р. заборгованість у ТОВ « Краснолиманське» перед позивачем ОСОБА_1 становить 143283,81 грн., у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн. Суми заборгованості із заробітної плати, компенсації за дні невикористаної відпустки при звільненні та вихідної допомоги зазначені після утримань всіх обов`язкових податків та зборів. ( а. с. 38).

Згідно довідки ТОВ « Краснолиманське» за № 478 від 05.12.2023 р, середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 991,66 грн. ( а.с. 38).

Відповідно до положеньст. 115 КЗпП України,ст. 24 Закону України "Про оплату праці"заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Отже, з відповідача ТОВ « Краснолиманське» на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі, яка утворилась за період з грудня 2019 р. по травень 2020 р. в сумі 143283,81 грн. ( у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн.).

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, то суд зазначає наступне.

На час звернення позивача до суду з такими позовними вимогами діяли положення статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України(в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш якза шість місяців.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

В даному випадку судом враховується строк звернення позивача до суду на момент дії закону № 2352-1Х від 01.07.2022 року

Отже, підставою відповідальності власника відповідно до ст.. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факту: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсягсвоїх вимоглише намомент припиненнятакого правопорушення,яким єдень фактичногорозрахунку,що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, проте не більше 6 місяців такого правопорушення, що встановлено Законом від 01.07.2022 року .

Як встановлено в судовому засіданні, позивач в день звільнення -28.05.2020 р. працював ( а.с. 28).

Отже, середній заробіток стягується за період з 29.05.2020 р. по 29.11.2020 р. і становить: 991,66 х 127 =125940,82 грн.

Згідно із п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані ( виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору ( контракту), включаються до складу загального місячного ( річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168 .1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Отже, заробітна плата, яка підлягає стягненню з відповідача є сумою, з якою під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податки та збори.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, визначена судом сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

Що стосується доводів представника відповідача про зменшення суми середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності, то суд зазначає наступне.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23.12.2015 року у справі № 6-837цс15, від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16, постанові ВСУ від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13ц.

Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони ( ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволенні вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.

При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про наявність між позивачем та відповідачем спору про розмір належних до виплати сум на час звільнення. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, визначений розрахунком становить 125940,82 грн., менше ніж сама заборгованість по заробітній платі ( 143283,81 грн), тому доводи представника відповідача щодо зменшення суми середнього заробітку судом, виходячи з принципу пропорційності, судом відхиляються. Суд при цьому зауважує, що відповідачем не була виплачена заборгованість по заробітній платі протягом тривалого часу, з 28.05.2020 р. по день розгляду справи (більше трьох років).

Що стосуються позовних вимог в частині стягнення витрат на правову допомогу, то суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а і за власноїініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою - п`ятою та дев`ятоюстатті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18

В обґрунтування своїх вимог про сплату судових витрат на правову допомогу з боку позивача надані : договір про надання правничої допомоги від 06.11.2023 р. ( а. с. 4), ордер ( а. с. 5), додаток № 1 до договору від 06.11.2023 року що визначення порядку оплати гонорара ( а. с. 24); додаток № 2 до договору від 06.11.2023 р.( а. с. 25) ; акт про оплату послуг відповідно до Додатку № 1 до Договору ( а. с. 26).

В даній справі винагорода адвоката за послуги згідно договору про надання правової допомоги визначена сторонамиу твердій (фіксованій) сумі 5000 грн., яка за весь час дії договоруне змінюється в залежності від об не залежить від обсягу послуг та витраченого представником позивача часу, а отже, розмір витрат є визначеним. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Оскільки позовні вимоги задоволені частково ( на 26,6% : 269224,63х100%:1009994,54= 26,7%), то витрати на правову допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача , становлять 1335 грн. ( 5000х26,7%).

Підстав для зменшення витрат на правову допомогу, на що наполягає представник відповідача, судом не вбачається.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ТОВ « Краснолиманське» на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 1259,42 грн., на користь держави 1432,83 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 38, 115,116, 117 КЗпП , ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Краснолиманське» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з ТОВ « Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, за період з грудня 2019 р. по травень 2020 р. в сумі 143283,81 грн. ( у тому числі заробітна плата в сумі 80142,12 грн., компенсація за 24 к. днів невикористаної відпустки при звільненні в сумі 12824,81 грн., вихідна допомога згідно ст. 44 КЗпП України у сумі 50316,88 грн.), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.05.2020 р. по 29.11.2020 р. в сумі 125940,82 грн., витрати на правову допомогу в сумі 1335 грн., понесений судовий збір в сумі 1259,42 грн.

Стягнути з ТОВ « Краснолиманське» на користь держави судовий збір в сумі 1432,83 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач ТОВ «Краснолиманська» , код ЄДРПОУ 32281519, місцезнаходження: вул. Прорізна, 12А, м. Київ Шевченківський р-н, 01001.

Суддя: