Рішення № 115697139, 07.11.2023, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4601/23

2/214/3588/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 листопада 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Петренко К.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», в якому просить: стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення в сумі 7 835 грн.; стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , витрати на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн.

В обґрунтуванняпозову навівнаступне.Він, ОСОБА_1 , з 29.09.2015 року працює на підприємстві відповідача у СП «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» слюсарем ремонтником 5 розряду дільниці з ремонту устаткування, що підтверджується копією трудової книжки. За період з 2017-2021 роки перебував у щорічних відпустках, та користувалася правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення у наступній хронології: наказ по підприємству про надання відпустки №153 період наданої відпустки 03.102017 року по 27.10.2017 року розмір нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення 2105,00 грн.- розмір мінімальної заробітної плати року, у якому надавалась відпустка 3200,00 грн., розмір матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 колективного договору (грн.) 3200,00 грн., сума недоплаченої допомоги на оздоровлення (грн.) 1095,00 грн.; наказ по підприємству про надання відпустки №48 період наданої відпустки 15.05.2018 року по 08.06.2018 року- розмір нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення 2 202,50 грн., розмір мінімальної заробітної плати року, у якому надавалась відпустка 3 723,00 грн., розмір матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 колективного договору (грн.)- 3 723,00 грн., сума недоплаченої допомоги на оздоровлення (грн.)- 1 520,50 грн.; наказ по підприємству про надання відпустки №100 - період наданої відпустки 07.08.2019 року по 01.09.2019 року - розмір нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення 2508,75 грн. - розмір мінімальної заробітної плати року, у якому надавалась відпустка 4 173,00 грн.- розмір матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 колективного договору (грн.)- 4 173,00 грн.; сума недоплаченої допомоги на оздоровлення (грн.) 1664,25 грн.; наказ по підприємству про надання відпустки №34- період наданої відпустки 15.04.2020 року по 13.05.2020 року - розмір нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення 2627,50 грн. - розмір мінімальної заробітної плати року, у якому надавалась відпустка 4 723,00 грн.- розмір матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 колективного договору (грн.)- 4 723,00 грн. - сума недоплаченої допомоги на оздоровлення (грн.)- 2095,50 грн.; наказ по підприємству про надання відпустки №101- період наданої відпустки 08.08.2021 року по 04.09.2021 року - розмір нарахованої та виплаченої допомоги на оздоровлення- 4 540 грн.- розмір мінімальної заробітної плати року, у якому надавалась відпустка- 6 000,00 грн. - розмір матеріальної допомоги на оздоровлення відповідно до п. 3.1.15 колективного договору (грн.)- 6 000,00 грн.- сума недоплаченої допомоги на оздоровлення (грн.)- 1 460 грн. Так, нарахований та виплачений розмір фактично отриманої допомоги на оздоровлення підтверджується табуляграмами (код 392) за жовтень 2017 року, за травень 2018 року, за серпень 2019 року, за липень 2020 року, за серпень 2021 року. Станом на момент звернення до суду із даною позовною заявою жодних доплат на відшкодування матеріальної допомоги на оздоровлення за спірні періоди додатково відповідачем не нараховано та не виплачено. Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7835,25 грн. Позивач, вважає, що відповідач свідомо порушив умови щодо виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, встановлені пунктом 3.1.15 Колективного договору на 2015-2016 роки, укладеного між адміністрацією Відокремленого стуктурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» та первинною профспілковою організацією відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» прийнятого на конференції трудового колективу 19.03.2015 року. (надалі за текстом Колективний договір). Зауважує, що дія Колективного договору продовжена у 2017,2018,2019, 2020 та 2021 році і до укладання колективного договору АТ «Укрзалізниця» (копії постанови №Пр-10 від 18.01.2017 року, №Пр-22 від 05.01.2018 року, №Пр-34 від 02.01.2019 року , №Пр-46 від 11.01.2020 року, №Пр- 58 від 29.12.2020 року «Про продовження дії Колективного договору). Так, пунктом 3.1.15 Колективного договору встановлено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40% тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги по професії, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально- економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Відповідно до ст. 13КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами. Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії. Згідно ст.18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника. Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Як вбачається із змісту Колективного договору, пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, укладеного між Криворізькою дирекцією залізничних перевезень та головою Криворізької територіальної профспілкової організації, схваленого на конференції трудового колективу 18.03.2015р. який є чинним станом на спірні періоди року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букресва О.В. № Н32/20, П- 4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Надалі, Спільною постановою адміністрації Криворізької дистанції сигналізації та зв`язку та Первинною профспілковою організацією Криворізької дистанції сигналізації та зв`язку від 10.04.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі дистанції замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Крім того, Спільною постановою керівництва структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» РФ «Придніпровської залізниці» та Первинною профспілковою організацією ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» №П-7 від 14.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку», а саме: пункт 3.1.11 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року». (додається). Аналізуючи зміст вищезазначеної постанови, є очевидним, що у 2021 році мінімальна заробітна плата складала 6000,00грн, прожитковий мінімум для працездатних осіб складав 2270,00грн. Тобто, застосування виплати у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб (2х2270,00 4540,00грн.) все одно с нижчим ніж розмір мінімальної заробітної плати, як це вимагає п.3.1.15 діючого Колективного Договору, тобто погіршує становище працівників підприємства та прийнята не в порядку чинного законодавства. Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджуються на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона , а всі інші на конференції трудового колективу. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600 грн., тому - 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1860 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2325 гри. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1921 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 102,00грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 2 270,00грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн. Зауважує суду, що з даного питання вже є судова практика по справі №177/1110/21, так постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.02.2022 визначено про наступне: прийняття 31.03.2017 року спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букресва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» с діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., отже вказана сума с більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, який становив 2000 грн., тому колегія суддів вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букресва O.B. N№ H32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.5 Колективного договору. Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними. При цьому колегія суддів вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 року не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо" Криворізького локомотивного депо» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011 року, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 року спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення. Так, стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Проаналізувавши у сукупності положення ст.ст. 22,58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України, колегія суддів дійшла висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотної сили. Згідно зі ст.2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», колективний трудовий спір (конфлікт) це розбіжності, що виникли між сторонами соціально- трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Відповідно до ст.4 цього ж Закону, вимоги найманих працівників на виробничому рівні формуються і затверджуються загальними зборами (конференцією) найманих працівників або формуються шляхом збору підписів і вважаються чинними за наявності не менше половини підписів членів трудового колективу підприємства, установи, організації чи їх структурного підрозділу. Разом із висуненням вимог збори (конференція) найманих працівників визначають орган чи особу, які будуть представляти їх інтереси. Вимоги найманих працівників, профспілки чи об`єднання профспілок оформляються відповідним протоколом і надсилаються роботодавцю або уповноваженій ним особі, організації роботодавців, об`єднанню організацій роботодавців. Як визначено ст.6 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, коли уповноважений представницький орган найманих працівників, категорії найманих працівників, колективу працівників або профспілки одержав від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців повідомлення про повну або часткову відмову у задоволенні колективних вимог і прийняв рішення про незгоду з рішенням роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців або коли строки розгляду вимог, передбачені цим Законом, закінчилися, а відповіді від роботодавця, уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об`єднання організацій роботодавців не надійшло. Так, у постанові Верховного суду від 29.05.2019 у справі № 479/58/19 суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження в справі, вказавши на те, що спір виник при трудових конфліктах двох юридичних осіб, де має місце зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, а безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено. Позиція суду першої інстанції була підтримана судами апеляційної і касаційної інстанцій. Проте, у даному випадку, спір виник між працівником і роботодавцем щодо недоплати матеріальної допомоги на оздоровлення через порушення умов п. 3.1.14 Колективного договору. Отже, у даному випадку, спір виник саме через порушення трудових прав позивача, які підлягають захисту в порядку цивільного судочинства.

Щодо строків позовної давності. Як визначено ч. 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Матеріальна допомога на оздоровлення, виплата якої передбачена пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік із подальшою лонгацією, усім працівникам АТ «Українська залізниця» та носить систематичний характер, входить до структури заробітної плати, у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці». У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6- 1395цс16). Законом України від 01.07.2022 № 2352-1Х року, який набрав чинності 19.07.2022, внесені зміни до ст. 233 КЗпП України, якими визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Указаним Законом скасовано норми колишньої редакції ч. 2 ст. 233 КЗпП, згідно з якою, «у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком». Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі. Окрім того, згідно п. Прикінцевих та перехідних положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину . З огляду на те, що згідно з Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хворобиCOVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»зі змінами та доповненнями, з 30.04.2023 до 30.06.2023 на території України встановлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 та від 22.07.2020 № 641 тому, суд, з урахуванням положень п. 1 Прикінцевих та перехідних положень КЗпП України, не вбачає підстав для застосування позовної давності до заявлених позовних вимог. Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та № 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс- Адам ІІ проти Німеччини», заява № 9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені. Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходиться з відповідачем в трудових відносинах та не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського Суду, від так, позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідач не погодившись з позовними вимогами позивач подав відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначив наступне. Вказаний спір виник з виконання умов колективного договору, угоди або окремих їх положень. А відтак цей спір є колективним, з огляду на таке. Як вбачається зі змісту ч.1 ст. 19 КЗпП України контроль за виконанням колективного договору проводиться безпосередньо сторонами, які його уклали, у порядку, визначеному цим колективним договором. Частина 2 вказаної статті передбачає, що якщо власник або уповноважений ним орган (особа) порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати власнику або уповноваженому ним органу (особі) подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду. Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально- трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Так, відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" колективний трудовий спір (конфлікт) розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю. Зі змісту вимог позивача, що спір має характер колективного трудового оскільки полягає у наявності конфлікту, який виник внаслідок виконання окремих положень колективного договору та стосується не тільки позивача, а й інших працівників, а тому такий спір повинен вирішуватись в іншому порядку, про який буде наведено нижче. Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону). Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Указаним законодавчим актом передбачається примирно-третейська процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін. Зокрема, статтею 7 указаного Закону передбачено, що розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень здійснюється трудовим арбітражем. При цьому за статтею 13 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі і зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, крайнім з яких відповідно до статті 17 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" та статті 44 Конституції України є страйк. Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачено виключно у таких випадках: 1. Розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)"); 2. Розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 вказаного Закону); 3. Оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"); 4. Невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності"). Безпосереднє вирішення в судовому порядку інших колективних трудових спорів законодавством не передбачено. Зі змісту позовної заяви, вбачається, що предметом позову є вирішення питання про порушення законних прав та інтересів позивача через недоплачену матеріальну оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати як це допомогу на було раніше передбачено Колективним договором, тобто цей спір виник з підстав виконання (невиконання) колективного договору, а тому відповідно до п. "в" ч.1 ст. 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" цей спір є колективним трудовим спором. Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно- третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)". Вказане кореспондується, з: 1. Позицією Верховного Суду України, викладеною в Ухвалі від 07.05.2009 у справі № 6-22269св08; 2. Позицією Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 01.10.2019 у справі № 916/2721/18; 3. Позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду України, викладеної у Постанові від 29.05.2019 у справі № 479/58/19. в яких йдеться про обґрунтованість закриття провадження у аналогічних справах саме з цих підстав. Аналогічними вказані справи є з огляду на те, що предметом розгляду справ №479/58/19; № 916/2721/18 та № 6-22269св08 були спори які виникли з підстав визначених п.п. "а" та "6" статті 2 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", а в нашому випадку спір виник з підстав визначених п.п. "в" цієї статті, а порядок вирішення колективних трудових спорів регламентований наведеним Законом. За таких обставин, вказана справа взагалі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Резюмуючи викладене, звертаємо увагу, що відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду викладені у вищевказаних постановах та ухвалі є обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. Щодо застосування п.п. 3,5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-?ІІІ від 06.12.2016. ОСОБА_1 працює в СП «Вагонне депо Мудрьона» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця». При наданні щорічної відпустки позивач звертався до керівництва з проханням надати матеріальну допомогу на оздоровлення відповідно до п.3.1.15 Колективного договору на 2015-2016р.р., укладеного між адміністрацією ВСП «Вагонне депо Мудрьона» та первинною профспілковою організацією ВСП ««Вагонне депо Мудрьона» (пролонгований відповідно до ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди»), що складала не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Відповідно до п.п. 3, 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774- ?ІІІ від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, передбачених колективним договором усіх рівнів. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 зазначено: "Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів, До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб". У зв`язку з тим, що сторони, які уклали колективні договори і угоди, мали привести їх норми у відповідності із вищевказаним Законом, спільним рішенням голови правління ПАТ "Укрзалізниця" В. Бальчуна, члена ОСОБА_2 та голови Профспілки залізничників і транспортних будівельників України Бубняка В.М. від 29.03.2017 № Ц/6-25/713-17 та спільною постановою керівництва регіональної філії "Придніпровська залізниця" i голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № H32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат, передбачених колективними договорами, величину "125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом". Таким чином, вимога щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати не відповідає вимогам п.п. 3, 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-?ІІІ від 06.12.2016. Звертає увагу суду, що не внесення до теперішнього часу відповідних змін до колективного договору не надає права вимагати виплат, які суперечать Закону, оскільки, як вказувалось вище, п. 5 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 чітко зазначено, що до внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб". Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів. Частиною 1 ст. 12 КЗпП України передбачено, що колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і первинною профспілковою організацією, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони. Відповідно до ст. 14 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Відповідно до ст.9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Виходячи з цього та з урахуванням вимог позивача, до них мають застосовуватися норми ЦК України. Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Як вказано вище, ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Виходячи з викладеного вище, можна дійти висновку, що Колективний договір, укладений між адміністрацією ВСП «Вагонне депо Мудрьона» та первинною профспілковою організацією ВСП «Вагонне депо Мудрьона», в частині виплати матеріальної допомоги у розмірі не менше мінімальної заробітної плати є недійсним, оскільки прямо суперечить положенням п.п. 3, 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Стаття 217 ЦК України передбачає, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Таким чином, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 умови п. 3.1.5 Колективного договору, укладеного між ВСП «Вагонне депо Мудрьона» та головою первинної профспілкової організації ВСП «Вагонне депо Мудрьона», в частині виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати не створюють юридичних наслідків для відповідача у вигляді обов`язку виплачувати матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі не менше мінімальної заробітної плати. Щодо тверджень позивача про недійсність умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України. В позовній заяві Позивач зазначає, що відповідачем начебто погіршуються умови договору про працю виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення без урахування величини «мінімальна заробітна плата». З такими доводами відповідач не погоджується з огляду на наступне. Після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина. Отже, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум. Вказане кореспондується з наявною судовою практикою в аналогічних справах, а саме з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах: від 12.06.2020 по справі №820/3145/17, провадження №К/9901/2189/18; від 26.06.2020 по справі №520/94/19, провадження №К/9901/1813/19; від 08.09.2020 по справі №П/811/1009/17, провадження №K/9901/34786/19. Варто звернути увагу на те, що форма судочинства у вказаних справах була адміністративною, але вказаними постановами вирішено принциповий підхід у застосуванні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016 в частині визначення розрахункової величини для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Більше того, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з прийняттям Закону № 1774- VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Аналіз такого правового регулювання дає підстави зробити висновок про те, що законодавець заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати, про що зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду України від 04.11.2020 у справі № 200/9195/19-a. Відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду. Таким чином, висновки Верховного Суду, викладені у вищевказаних постановах, є обов`язковими для застосування при розгляді цієї справи. Крім того, застосовуючи розрахунковий розмір матеріальної допомоги на оздоровлення без урахування величини «мінімальна заробітна плата», Відповідачем не порушується будь-який інший Закон, а навпаки, вбачається саме дотримання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-?ІІІ від 06.12.2016. Щодо розміру витрат на правничу допомогу. Відповідач вважає вимоги позивача про стягнення грошових коштів на правничу допомогу не співмірними з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на їх надання, складністю справи та є необгрунтовано завищеними, з огляду на наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Положення частин першої та другої статті 137 ЦПК України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам- членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Статтею 30 Закону № 5076-?І передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Відповідно до ч. 4-5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 2 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію « судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обгрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), від 16 грудня 2020 року у справі №607/23825/18 (провадження № 61-4093св19). Так, з Акту № 1 про надання правової допомоги від 14.06.2023 вбачається, що адвокатом надані послуги наступного змісту: «усна консультація позивача що підстав для звернення до суду із даною позовною заявою, правовий аналіз наданих позивачем документів - 500,00грн.»; «складання позовної заяви, ксерокопіювання позовної заяви та доданих до неї документів у кількості відповідно до кількості сторін, подання позовної заяви до суду 2000,00 грн.». Загальна вартість наданих адвокатом послуг складає 2500,00 грн. Звертаємо увагу суду, що такий вид правової допомоги як «ксерокопіювання позовної заяви та доданих до неї документів» нормами чинного законодавства не передбачені. Послуги з направлення поштової кореспонденції, в тому числі, подання процесуальних документів до канцелярії суду, також не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Такий правовий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 9901/264/19. Для надання клієнту змістовної професійної консультації, а тим більше для узгодження з клієнтом правової позиції у справі, адвокат має бути обізнаний із законодавчою базою, що регулює спірні правовідносини, а також актуальною судовою практикою, в тому числі з висновками Верховного Суду, які підлягають обов`язковому врахуванню. Крім того, Позивач, всупереч ч.3 ст. 137 ЦПК України, не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, який є необхідним для визначення розміру витрат на правничу допомогу. Відсутність детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням витраченого часу на кожен з відповідних видів робіт (наданих послуг) унеможливлює вирішення питання обґрунтованості розміру цих витрат та його пропорційності предмету спору. Вважаємо, що розмір заявлених представником Позивача до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним з критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи, що дана справа об`єктивно має невисокий рівень складності, беручи до уваги сталу судову практику з розгляду аналогічних справ, наявність у адвоката достатнього професійного рівня та досвіду адвокатської діяльності, фактично виконану адвокатом роботу, витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт (надання послуг). На підставі вищевикладеного просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач в судове засідання не з`явився, представник позивача подала до суду заяву, згідно якої просить справу розглядати за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, по час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: трудова книжка (а.с. 15-17), розрахунок заробітної плати (а.с. 18, 19, 20, 21,22), колективний договір (а.с. 23-27), витяг з протоколу (а.с. 28), постанова (а.с. 29), витяг з протоколу (а.с. 30,31,32), постанова (а.с. 33), витяг з протоколу (а.с. 34-35) .

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами: трудову книжку (а.с. 15-17), розрахунок заробітної плати (а.с. 18, 19, 20, 21,22), колективний договір (а.с. 23-27), витяг з протоколу (а.с. 28), постанова (а.с. 29), витяг з протоколу (а.с. 30,31,32), постанову (а.с. 33), витяг з протоколу (а.с. 34-35) так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме, що позивач працює на підприємстві відповідача у СП «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», розмір отриманої виплати на оздоровлення.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ОСОБА_1 з 29.09.2015року працює на підприємстві відповідача у СП «Вагонне депо Мудрьона» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» слюсарем- ремонтником 5 розряду дільниці з ремонту устаткування. (а.с. 15-17).

Нарахований та виплачений розмір фактично отриманої допомоги на оздоровлення підтверджується табуляграмами за жовтень 2017 року позивач фактично отримав 2105,00 грн., недоплата склала 1095, 00 грн.; за травень 2018 року позивач фактично отримав 2 202,50 грн., недоплата склала 1520,50 грн.; за серпень 2019 року позивач фактично отримав 2508,75 грн., недоплата склала 1664,25 грн.; за липень 2020 року позивач фактично отримав 2627,50 грн., недоплата склала 2095,50 грн.; за серпень 2021 року позивач фактично отримав 4540,00 грн., недоплата склала 1460,00 грн. (а.с. 18, 19, 20, 21,22).

Загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7835,25 грн.

Взаємини між сторонами регулюються нормами Конституції України, ЦК України, КЗпП України, Законом України «Про колективні договори і угоди».

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Пунктом 3.1.15 Колективного договору на 2015-2016 роки, укладеного між адміністрацією Відокремленого стуктурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» ДП «Придніпровська залізниця» та первинною профспілковою організацією відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» прийнятого на конференції трудового колективу 19.03.2015 року, який є чинним станом на 2021 року, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Відповідно до спільної постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букресва О.В. № Н32/20, П- 4-5г від 31.03.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Спільною постановою адміністрації Криворізької дистанції сигналізації та зв`язку та Первинною профспілковою організацією Криворізької дистанції сигналізації та зв`язку від 10.04.2017 року постановлено, застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі дистанції замість величини "мінімальна заробітна плата", розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом». Спільною постановою керівництва структурного підрозділу «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» РФ «Придніпровської залізниці» та Первинною профспілковою організацією ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку» №П-7 від 14.06.2021 року постановлено, внести зміни до колективного договору ВСП «Криворізька дистанція сигналізації та зв`язку», а саме: пункт 3.1.11 перший абзац викласти в новій редакції: «При наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу її на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року».

Згідно з п. 1.4 Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників дистанції, вносяться протягом строку його дії до узгоджувальною комісії і при погодженні сторін затверджується на спільному засіданні адміністрації і профспілкового комітету вагонного депо Мудрьона, а всі інші конференції трудового колективу. .

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, був встановлений на рівні 1600,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, а ця сума є більшою за 125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлених законом, який становив 2000 грн.

Тому при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 року про застосування з 01.04.2017 року, яка погіршує становище працівника, а п.3.1.15 Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як встановлено ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу у сукупності ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України належить прийти до висновку, що нові Закони, які погіршують становище працівників, зокрема призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття цих Законів, договорами про працю не мають зворотньої сили.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

На переконання суду Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.

Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.5. Колективного договору, укладеного між відокремленим структурним підрозділом «Криворізьке локомотивне депо» Регіональної філії «Придніпровська залізниця» та спільним представницьким органом залізничників і транспортних будівельників України та Вільної профспілки машиністів виборного органу, зареєстрованого за № 60/11 від 24.10.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.5. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.15. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої з 01 вересня 2020 року відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі 7835,25 грн.

При цьому доводи відповідача, що дії з виплати матеріальної допомоги відповідають положенням п. 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», суд не бере до уваги, так як вони суперечать сукупності положень ст.ст. 22, 58 Конституції України, ст. 9 КЗпП України.

Твердження відповідача про те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина, суд відкидає, так як вказані зміни потягли зміну реального розміру допомоги.

Таким чином сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7 835,25 грн.

Отже, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню.

Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» за захистом свого права.

Також суд враховує, що задоволення позову буде відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушеного права позивача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, в матеріалах справи при подані позову до суду було додано копії ордеру, договору про надання правової допомоги, акт № 1 про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. Таким чином, суд вважає, що сума 2500,00 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову.

З урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, та значенням справи для сторони, та наявність доказів понесених витрат на сплату професійної правничої допомоги, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп., а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. (а.с. 41, 42-46,47, 48,49).

Керуючись ст.ст.22, 58 Конституції України, ст. ст. ЦК України, ст. ст. 9, 10, 13, 18, 97 КЗпП України, ст. ст.2, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 141, 247, 263- 265,354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» задовольнити повністю.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце перебування: м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7 835 грн. 25 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце перебування: м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце перебування: м. Київ, вул. Єжі Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн. 00 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя : В.М. Прасолов