Ухвала суду № 115695726, 25.07.2023, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 490/3402/23-ц

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" липня 2023 р. Суддя Печерського районного суду міста Києва Хайнацький Є.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Міністерства юстиції України (далі - відповідач, держава Україна в особі МЮУ), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність держави Україна: під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги ОСОБА_1 від 17.10.2017 року на постанову Центрального відділу державної виконавчої служби м. Миколаєва (далі - ЦВ ДВС м. Миколаєва) від 28.09.2017 року ВП № НОМЕР_1 «Про повернення виконавчого документа стягувачу»; під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги ОСОБА_1 від 18.09.2018 року «На протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва та на рішення-повідомлення «Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» від 06.09.2018 року; стягнути з Державного бюджету України на користь позивача грошові кошти в розмірі 184 456,97 грн., в тому числі: компенсацію матеріального збитку в розмірі не стягнутої на користь позивача суми за рішенням суду - 65 806,97 грн.; компенсацію моральної шкоди в розмірі 118 650,00 грн.

Розпорядженням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.05.2023 року № 07-02/412/2023 матеріали справи № 490/3402/23 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі МЮУ про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди направлено до Миколаївського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 29.05.2023 року матеріали цивільної справи № 490/3402/23 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі МЮУ про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди повернуто до Центрального районного суду м. Миколаєва у зв`язку з відсутністю підстав у суду апеляційної інстанції для вирішення питання щодо визначення іншої підсудності справи.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 02.06.2023 року матеріали справи № 490/3402/23 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі МЮУ про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди передано на розгляд до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 20.06.2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі МЮУ про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди передано за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Згідно зі ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) спори між судами про підсудність не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 з доданими до неї матеріалами, судом встановлено наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц міститься висновок, що позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовує доводи щодо завдання йому шкоди бездіяльністю держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарг позивача на постанову ЦВ ДВС м. Миколаєва від 28.09.2017 року ВП № НОМЕР_1 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та «На протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва та на рішення-повідомлення «Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» від 06.09.2018 року, а саме, тривалим розглядом цих скарг позивача Центральним районним судом м. Миколаєва, зокрема, суддями Черенковою Н.П. та Чулупом О.С. , у справі № 1423/19575/2012, та несвоєчасним направленням судових рішень у цій справі до ЦВ ДВС м. Миколаєва.

З доданої позивачем до позову копії витягу з рішення Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 25.11.2020 року № 3242/3дп/15-20 вбачається, що стосовно дій судді Чулупа О.С. під час розгляду справи № 1423/19575/2012 (дисциплінарна скарга ОСОБА_1 ) встановлено, що суддею Чулупом О.С. допущено порушення встановленого ст. 450 ЦПК України строку розгляду справи та вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності суддю Чулупа О.С. та застосувати до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді.

При цьому, позивач просить, крім стягнення на його користь збитків та відшкодування моральної шкоди, визнати протиправною бездіяльність держави Україна під час розгляду Центральним районним судом м. Миколаєва скарги ОСОБА_1 від 17.10.2017 року на постанову ЦВ ДВС м. Миколаєва від 28.09.2017 року ВП № НОМЕР_1 «Про повернення виконавчого документа стягувачу» та скарги від 18.09.2018 року «На протиправні дії ЦВ ДВС м. Миколаєва та на рішення-повідомлення «Про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання» від 06.09.2018 року.

Тобто, фактично позивачем оскаржується бездіяльність суддів Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкової Н.П. та Чулупа О.С. під час розгляду справи № 1423/19575/2012 за вищевказаними скаргами позивача.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12.03.2009 року у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Схожий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом (ч.ч. 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках завдання шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Разом з тим, закони України не передбачають розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених ст. 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 454/143/17-ц, від 21.11.2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 29.05.2019 року у справі № 489/5045/18, від 20.11.2019 року у справі № 454/3208/16-ц.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, з огляду на підстави та предмет позову, викладені вище мотиви та висновки Верховного Суду, враховуючи, що позов ОСОБА_1 до держави Україна в особі МЮУ про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій (бездіяльності) суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається, при цьому, позовні вимоги про відшкодування завданих незаконними діями та бездіяльністю суддів збитків та моральної шкоди заявлено з підстав, не передбачених ст. 1176 ЦК України, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Міністерства юстиції України про стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст судового рішення складений та підписаний суддею 25.07.2023 року.

Суддя Є.С. Хайнацький