Рішення № 115686385, 15.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21422/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023p.;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області

- зарахувати до страхового стажу роботи Позивача період з 06.06.1989р. по 28.09.2001 р. на Одеському виноробному заводі;

- зарахувати до загального стажу позивача період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною 3х-річного віку;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію з моменту звернення, а саме 12.07.2023 р. та довічно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023р. про відмову в призначенні пенсії - незаконним, а право ОСОБА_1 на отримання пенсії за віком порушеним.

Позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії досягла пенсійного віку 63 роки. Таким чином, для призначення пенсії ОСОБА_1 необхідно мати від 20 до 30 років страхового стажу. До страхового стажу не враховано період роботи з 06.06.1989р. по 28.09.2001р. Тому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області страховий стаж позивача визначено як 12 років 5 місяців 19 днів. Саме відсутність страхового стажу стала підставою для відмови у призначенні пенсії.

Як вказано у позові, вимоги щодо внесення записів про звільнення з роботи та завірення печаткою титульного аркушу трудової книжки та запису про звільнення прямо передбачені Інструкцією №162 та Інструкцією №58. Однак позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи в її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу в позивача за спірний період. З урахуванням вищезазначеного вбачається висновок, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Також у позові вказано, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала (пункт 11 Порядку №637). Позивачем було надано свідоцтво про народження дитини НОМЕР_1 . Відповідно до якого вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4 .

Як вказано у позові, позивачем було надано на адресу відповідачів належне підтвердження факту народження дитини, що у свою чергу свідчить про протиправність висновків відповідача про не зарахування до страхового стажу періоду догляду за дитиною до досягнення 3 річного віку.

Враховуючи викладене, на думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області протиправно відмовиkj ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, оскільки трудова книжка позивача оформлена належним чином, містить усі необхідні відомості щодо періоду роботи та є первинним документом, який підтверджує страховий стаж позивача для призначення пенсії за віком.

Ухвалою суду від 21.08.2023 року прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження по справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом, зокрема, зобов`язано відповідачів надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

30.08.2023 року (вх.№29451/23) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області разом до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

05.09.2023 року (вх.№ЕС/10026/22) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

У відзиві зазначено, що проаналізувавши надані позивачем документи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області було встановлено, що загальний страховий стаж становить 12 років 5 місяців 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не було зараховано період роботи з 06.06.1989 по 28.09.2001, а також період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 06.06.1989 по 28.09.2001 є відсутність в трудовій книжці зазначення назви підприємства куди було прийнято позивача на роботу, а також відсутність в реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків за вказаний період.

З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

Позивач - ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією паспорта.

З наданої позивачем копії трудової книжки серії НОМЕР_2 судом встановлено, що позивач:

- 01.02.1979р. прийнята пакувальником на склад до Одеського ювелірного заводу, про що на підставі наказу №26 від 01.02.1979 року здійснено запис №1;

- 23.11.1987р. на підставі наказу №144 від 23.11.1987 року звільнена за власним бажанням, про що здійснено запис №4;

- 23.01.1988р. на підставі наказу №06-к від 21.01.1988 року зарахована в цех готової продукції укладчиком-пакувальником 1 розряду тимчасово до Одеського виноробного заводу, про що зроблено запис №5;

- 03.03.1979 року на підставі наказу №19-к від 03.03.1989 року звільнена по ст.38, про що зроблено запис №6;

- 06.06.1989р. зарахована обробником ємностей 3 розряду до цеху виноматеріалів Одеського виноробного заводу, про що на підставі наказу №49-к від 06.06.1989 року здійснено запис №7;

- 28.09.2001 р. на підставі наказу №4 від 28.09.2001 року звільнена за власним бажанням у зв`язку із переведенням до підприємства ТОВ «Логос», про що зроблено запис №10.

12.07.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії.

До заяви позивачем було додано, зокрема, трудову книжку серії НОМЕР_2 та свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

19.07.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення №156050019095 про відмову у призначенні пенсії позивачу.

Згідно даного рішення страховий стаж позивача складає 12 років 15 місяців 19 днів.

У рішення вказано, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:

- період роботи з 06.06.1989 по 28.09.2001, оскільки відсутня назва організації куди прийнято на роботу. Крім того, в РЗО відсутня інформація про сплату страхових внесків за цей період;

- період здійснення догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трьох років, оскільки в свідоцтві про народження дитини відсутня відмітка про видачу паспорта та зазначено, що для зарахування періоду здійснення догляду за дитиною до трьох років необхідно надати паспорт дитини або довідку з підтвердженням факту, що заявниця народила та виховала дитину до трьохрічного віку.

З урахуванням вищевикладеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком.

Вважаючи протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023 pоку, позивач звернулась до суду з даною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 вказаного Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058- IV від 09.07.2003 (далі - Закон України № 1058- IV).

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з приписами ст. 11 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, серед іншого, 1) громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру; 2) фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.

Починаючи з 1 січня 2028 року, у разі наявності 40 і більше календарних років страхового стажу, пенсія за віком призначається незалежно від віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Частиною 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Відповідно до статті 106 Закону N 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Надаючи оцінку обставинам даної справи, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 17 липня 2019 року (справа N 144/669/17) та від 20 березня 2019 року (справа N 688/947/17), згідно якої, несплата страхувальником страхових внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві, оскільки працівник не несе відповідальності за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку сплати страхових внесків.

Відповідно до ч. 3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Розділ XV доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом №2148-VIII від 03.10.2017) до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску); 2) проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно; 3) перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно; 4) перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 5) перебування у довготерміновому відрядженні працівників дипломатичної служби у період з 1 січня 2004 року по 30 квітня 2016 року, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, робітники та службовці, які надходять на роботу, зобов`язані пред`являти адміністрації підприємств трудову книжку, оформлену в установленому порядку (п.1.2).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пунктів 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (п.3 Порядку №637).

Крім того, відповідно до п.20 Порядку № 637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організації або їх правонаступників потрібно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд зазначає, що згідно з позицією, яка викладена Верховним Судом України у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 19 грудня 2019 року у справі №307/541/17 зробив висновок, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 року по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18), яка в силу положень частини п`ятої статті 242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.

Отже, з вищенаведеного вбачається, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу роботи позивача період з 06.06.1989р. по 28.09.2001 р. у зв`язку із недоліками записів у її трудовій книжці.

Разом з цим, щодо зарахування до страхового стажу позивача період догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною 3х-річного віку, суд зазначає.

Так, позивачем надано до суду копію свідоцтва про народження дитини НОМЕР_1 .

Згідно даного свідоцтва ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась дитина ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_4

З наданої до суду копії трудової книжки позивача встановлено, що прізвищем позивача було ОСОБА_5 , яке в подальшому було змінено на ОСОБА_6 .

Так, за приписами пункту 8 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.

Відповідно до пункту "ж" частини третьої статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Згідно з частиною 2 статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно пункту 11 вказаного Порядку №637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми до досягнення ними трирічного віку зараховується до страхового стажу та встановлюється на підставі свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть) та документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

При цьому, вимоги про обов`язкову наявність у свідоцтві про народження дитини відмітки про одержання паспорта чинним законодавством не передбачені.

З наявний в матеріалах справи доказів судом встановлено, що відповідачем до страхового стажу позивача зараховані, зокрема, періоди з 09.05.1985 року по 23.11.1987 року (2 роки 6 місяців 15 днів) та з 23.01.1988 року по 03.03.1989 року (1 рік 1 місяць 11 днів).

Тобто відповідачем не зараховано до стажу позивача до досягнення дитиною позивача ОСОБА_2 трирічного віку лише період з 24.11.1987 року по 22.01.1988 року.

В той же час, з урахуванням вищевикладених приписів чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстав для не зарахування періоду з 24.11.1987 року по 22.01.1988 року у відповідача не було.

Вказане в сукупності свідчить про наявність підстав для зарахування до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоду з 06.06.1989р. по 28.09.2001 р. на Одеському виноробному заводі та періоду з 24.11.1987 року по 22.01.1988 року догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною 3х-річного віку.

Так, єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення була відсутність у позивача достатнього стажу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023p. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

З урахуванням встановлених судом при розгляді даної справи обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023p.;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період з 06.06.1989р. по 28.09.2001 р. на Одеському виноробному заводі та період з 24.11.1987 року по 22.01.1988 року догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною 3х-річного віку;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію з моменту звернення, а саме 12.07.2023 р.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №156050019095 від 19.07.2023p.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період з 06.06.1989р. по 28.09.2001 р. на Одеському виноробному заводі та період з 24.11.1987 року по 22.01.1988 року догляду за дитиною ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною 3х-річного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію з моменту звернення, а саме 12.07.2023 р.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області за рахунок бюджетних асигнувань користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1073,60 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (вул.Центральна, 3, м.Чернівці, Чернівецька область, 58000, код ЄДРПОУ 40329345).

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.М. Корой