Рішення № 115686328, 15.12.2023, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21845/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В. за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., позивач та представник позивача не з`явилися, представника відповідача Половенка В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №115-23 від 17.07.2023 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.08.2023 року він отримав повідомлення №149 від 20.07.2023 року від Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі рішення Державної міграційної служби України №115-23 від 17.07.2023 року.

Позивач вважає, що Державна міграційна служба України не прийняла до уваги його реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Нігерії.

Позивач вказав, що у випадку повернення до Нігерії, його життю та свободі буде загрожувати небезпека, тому таке повернення суперечитиме вимогам ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» від 04.11.1950 р., де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Ухвалою від 28.08.2023 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито загальне позовне провадження у справі з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою від 26.10.2023 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою від 26.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 04.12.2023 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Судове засідання, призначене на 05.12.2023 року на 11:30 год., ухвалено здійснювати у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у підсистемі відеоконференцзв`язку ЄСІТС за участю представника ОСОБА_1 адвоката Грабового О.А.

У судове засідання, призначене на 05.12.2023 року на 11:30 годину, з`явився представник відповідача.

Позивач та його представник у судове засідання не з`явилися.

05.12.2023 року до суду представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

У задоволенні вказаного клопотання суд відмовив, враховуючи повторність неявки позивача та його представника, та продовжив розгляд справи за відсутності позивача та його представника.

Під час судового розгляду справи представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав позов необґрунтованим, просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

15.09.2023 року відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив таке.

Відповідач зазначив, що не зважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 18.08.2022 року, тобто через 10 років перебування в Україні, з яких 4 роки перебував незаконно в статусі нелегального мігранта та тільки після прийняття 09.08.2022 року ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно нього рішення про примусове повернення та про заборону в`їзду в Україні.

Позивач порушив вимоги ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідач вважає, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням уникнути процедури примусового повернення з території України.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача було встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Заслухавши вступне слово представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Нігерії, уродженцем міста Абуджа, р-н Асокоро, за національністю - нігерієць (едо), за віросповіданням - християнин, що підтверджується матеріалами особової справи №2022OD0047 (а.с. 1-203, т. 2).

30.12.2012 року Отокхауга Ігходало Меттью прибув в Україну з м. Лагос авіасполученням м. Лагос (Нігерія) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна).

Під час легального перебування в Україні позивач двічі повертався до Нігерії в 2013 році (період: 11.07.2013 - 02.08.2013) та в 2015 році (період: 28.06.2015 - 30.08.2015).

За даними УДМС в Полтавській області від 19.09.2022 №5301.5/13701-22, позивач всередині 2013 року вступив до Полтавської державної аграрної академії, був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 (термін дії: 27.08.2013 - 31.08.2014), а у 2014 році вибув на навчання до м. Києва, де посвідка на тимчасове проживання продовжувалась територіальним органом ДМС до 31.07.2018.

09.08.2022 року за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.203 КУпАП, стосовно громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКМ №011483, та постановою про накладення адміністративного стягнення від 09.08.2022 ПН МДН №011455 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн.

11.08.2022 позивачем добровільно сплачено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн.

09.08.2022 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_1 з зобов`язанням залишити Україну до 19.08.2022 та забороною в`їзду в Україну строком на три роки до 09.08.2025.

Відповідно до рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01.06.2023 у справі № 522/10710/22 позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки, в частині скасування рішення про примусове повернення в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення набрало законної сили 12.06.2023 року (в ЄДРСР рішення № 111254258).

18.08.2022 року позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області (а.с. 40-41, т.2) та 19.08.2022 року подав анкету особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 108-113, т. 2). У заяві позивач вказав, що він як перший син у сім`ї відповідальний за майно. Пастухи фулані хочуть заволодіти землями та іншою власністю, яка є в його сім`ї, тому він став мішенню для викрадачів, які загрожували йому вбивством.

За результатами розгляду заяви та особової справи №2022OD0047 громадянина Нігерії ОСОБА_1 з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 13.06.2023 року складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 16-31, т. 2).

Рішенням Державної міграційної служби України від 17.07.2023 року №115-23 "Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" відмовлено громадянину Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту відсутні (а.с. 15, т. 2).

18.08.2023 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №149 від 20.07.2023 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України №115-23 від 17.07.2023 року (а.с. 11, т. 2).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно ч.5 ст.10 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно частини п`ятої статті 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2012 року Отокхауга Ігходало Меттью прибув в Україну з м. Лагос авіасполученням м. Лагос (Нігерія) - м. Стамбул (Туреччина) - м. Київ (Україна).

Позивач був документований посвідкою на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , терміном дії з 27.08.2013 року по 31.08.2014 року, яка у 2014 році продовжилась територіальним органом ДМС до 31.07.2018 року.

Отже, з серпня 2018 року позивач проживає в Україні нелегально.

Проте, з заявою про набуття міжнародного захисту позивач звернувся лише 18.08.2022, тобто майже через 10 років після прибуття в Україну та через 4 роки перебування на території України в якості нелегального мігранта, що суперечить вимогам ч.ч.1, 5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" щодо строків звернення за захистом.

При прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою.

Таким чином, значна тривалість проміжків часу між перетином кордону України, спливом часу легального перебування на території України (з одного боку) та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (з іншого боку), також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов`язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні", варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі №420/3327/19, від 16 лютого 2018 року у справі №825/608/17, від 11.10.2018 року у справі №815/1892/17.

Суд бере до уваги доводи відповідача, що історія переслідування позивача є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить умов, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

З матеріалів особової справи вбачається, що позивач не належить до окремої соціальної групи, відсутні політичні переконання, через які він би зазнавав переслідувань, що підтверджено позивачем під час співбесіди від 22.08.2022.

Суд бере до уваги, що позивач у визначенні юридичних термінів «окрема соціальна група» та «політичні переконання» ніколи не належав до членів відокремлених родин, політичних чи інших органів влади, установ, організацій чи громадських структур, що були пов`язані з опозиційною чи специфічною діяльністю на території Нігерії або за кордоном, що унеможливлює переслідування, побоювання або дискримінацію, завдання серйозної шкоди у разі повернення до Нігерії.

Відповідно до звіту Державного департаменту США про дотримання прав людини в країні за 2022 рік: Нігерія (№ 2089140), у країні протягом 2022 року не зафіксовано жодного затримання або переслідування людини по політичним переконанням, політв`язні в Нігерії відсутні.

Також інформацією по країні походження (далі - ІКП) підтверджується, що всі громадяни мають право жити в будь-якій частині країни, але на практиці відокремлені державні та місцеві органи влади проявляють дискримінацію до деяких етнічних груп, які не є корінними. Інколи, після застосування тривалого внутрішнього перебування людей змушують повертатися до регіонів постійного проживання. Дискримінація може проявлятися при наймі на роботу, руйнуванні хаотичних будинків, відмові у видачі стипендії, недопущенні до роботи на державну, правоохоронну та військову (https://www.ecoi.net/en/document/2089140.html).

Отже, позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, етнічної належності, віросповідання, належності до окремої соціальної групи або політичних переконань.

Тому позивач не підпадає під визначення «біженець» відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Наведені позивачем у зверненні до міграційного органу обставини вказують на доцільність проведення аналізу по критерію належності до додаткового захисту, а саме:

- у заяві та анкеті від 18.08.2022 позивачем виділена причина переслідування: власність у вигляді землі, що стала предметом погроз викрадення чи вбивства з боку озброєних формувань або «пастухів Фулані»;

- надані позивачем документальні докази за змістом пов`язані з загрозою життю, застосуванням тортур та нелюдським поводженням.

Стосовно погрози викрадення та вбивства, ситуації навколо родини позивача, переслідування з боку озброєних формувань та «пастухів ОСОБА_2 », матеріалами особової справи позивача встановлено, що в заяві та анкеті від 18.08.2022 позивач повідомив, що його батьки є бізнесменами, володіють земельними ділянками у м. Кано та м. Абуджа, позивач як перший син у родині після набуття повноліття став відповідальним за майно в Нігерії, через що став «мішенню» для викрадачів та представників організації під назвою «пастухи ОСОБА_2 ».

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що шлюб між батьком та матір`ю позивача розірвано, батько перебуває в США. При цьому розірвання шлюбу відбулось ще до моменту прибуття позивача в Україну, тобто до 2012 року, та в батька є інша родина, контакти з ним не підтримуються, що підтверджується протоколом співбесіди від 16.09.2022.

Відповідно до ІКП встановлено, що жінки де-юре не обмежуються в правах користування чи володіння майна (землею), а де-факто існують аспекти дискримінації до жінок.

У звіті Державного департаменту США про дотримання прав людини в країні за 2022 рік: Нігерія (№2089140), вказується, що на практиці жодні закони не забороняють жінкам володіти землею, але звичайні системи землеволодіння дозволяли володіти землею лише чоловікам, а жінки отримували доступ до землі лише через шлюб або сім`ю (https://www.ecoi.net/en/document/2089140.html).

Суд бере до уваги доводи відповідача, що позивач перебував у Нігерії через неможливість оформлення документів на матір, що пов`язано з розірванням шлюбу між батьком та матір`ю позивача, строки припинення оренди землі закінчилися 20.07.2020, а цільове використання землі (побудова споруди), вказують на неможливість використання землі в сфері сільського господарства, тому наявність у позивача вказаної земельної ділянки не може бути підставою переслідування позивача чи членів його родини в Нігерії, у тому числі на момент звернення із заявою 18.08.2022 (право користування землею закінчилось за два роки до моменту звернення з заявою).

Щодо звернень матері позивача до органів поліції Нігерії 30.03.2017 та 03.04.2017, копії яких позивач надав до міграційних органів, суд зауважує, що у разі, якщо викладені у заявах до поліції події мали місце, то позивач зволікав зі зверненням за захистом до органів ДМС України протягом 5 років. Це викликає обґрунтовані сумніви у тому, що позивач зазнавав чи зазнаватиме переслідувань у Нігерії, а також у тому, що позивач дійсно потребує захисту.

Щодо загальної внутрішньополітичної ситуації в країні громадянської належності, слід зазначити, що відповідно до ІКП за 2022 рік по Нігерії, м. Абуджа визнано таким, де відсутній реальний ризик для цивільного населення, а за матеріалами справи встановлено що родина позивача (матір та сестра) протягом багатьох років проживає в м. Абуджа.

Також ІКП підтверджується, що в країні діють Національний комітет проти тортур Міністерства юстиції, Національна комісія з прав людини як незалежний позасудовий механізм для просування та захисту прав людини, до повноважень яких входить як збір інформації так і комунікація з державними і недержавними структурами по вертикалі та горизонталі.

Щодо ситуації навколо пастухів ОСОБА_2 , то відповідно до звіту Державного департаменту США про релігійну свободу за 2022 рік: Нігерія (№2091928), встановлено, що проблематика в країні існує, але пов`язана з регіонами (штатами), до яких ані позивач, ані члени його родини не мають відношення.

Крім того встановлено, що державною владою Нігерії поступово вирішується проблематика щодо пастухів ОСОБА_2 . Здійснюється зазначене власними можливостями держави та шляхом використання міжнародних інституцій ЄС та США.

Так, відповідно до зазначеного звіту за 2022 рік, конфлікти щодо земельних прав тривали протягом 2021 року між членами етнічних груп тів, квалла, джукун, фулані та азара (штати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ). Для вирішення цієї проблеми у 2021 році уряд впровадив суттєві реформи у галузі вирощування рогатої худоби за участі державних і місцевих зацікавлених сторін, щоб полегшити боротьбу з джерелами насильства в сільській місцевості. У листопаді 2021 року уряд почав отримувати заявки від штатів на виплату коштів, виділених на проекти з тваринництва та скотарства. Зазначений елемент значно звузив факти прояву конфліктів між етнічними групами.

Окрема трансформація реформи відбулась у штаті Кано, де раніше спостерігалась етнічна напруга. Щоб забезпечити безпеку уряд надав вказівку міжрелігійній раді Кано, була утворена окрема комісія миру Кано та державна комісія у справах релігії. ОСОБА_6 вирішувалась шляхом роз`яснення прав і свобод, обговорення проблем із корінним та сільським населенням, а для пастухів ОСОБА_2 було виділено ліс Рого (західні кордони штату Кано та штату Кадуна) для фермерського господарства та випасання худоби. Для цього уряд виділив кошти для формування під`їзних доріг, проведення водопостачання, побудови шкіл та закладів охорони здоров`я.

Також представниками посольства США проведено зустрічі з різними релігійними групами по всій країні, включаючи Християнську асоціацію Нігерії (САМ), Товариство підтримки ісламу (ЖІ), Ісламське товариство усунення інновацій та відновлення Сунна та Міжрелігійна рада Нігерії. Вони зустрілися з релігійними лідерами штатів Кано, Квара, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , їмо, ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 . Досягнуто домовленість, що 2023 рік буде об`явлено роком перемир`я релігійних конфесій. Окремо усіма учасниками перемовних процесів узгоджена програма міжконфесійного діалогу, зокрема в штатах ОСОБА_12 і ОСОБА_13 та інших 6 північно-західних регіонах країни з фінансової підтримки і розбудови миру й конфліктів, окремо в 2022 році вже укладено 5 (п`ять) фінансових грантів (https://www.ecoi.net/en/document/2091928.html).

Щодо ситуації з терористичними угрупованнями, слід зазначити, що відповідно до звіту Державного департаменту США про дотримання прав людини в країні за 2022 рік: Нігерія (№ 2089140) та звіту про релігійну свободу за 2022 рік: Нігерія (№2091928), присутність угрупувань ОСОБА_14 та ІДІЛ спостерігається у штатах Борно, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , де протягом 2022 року терористичними структурами вбито 3953 осіб з числа цивільного населення (2021 рік - 3699 осіб) та викрадено з метою викупу декілька сотень людей.

Інші регіони країни, зокрема ОСОБА_18 , протягом 2022 року не були пов`язані з масовим вбивством, викраденням або іншими інцидентами. Зокрема, відповідно до звітів, військові Нігерії в повній мірі контролюють інші регіони, окрім ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та Ондо, постійно проводяться спецоперації, що позитивно оцінюються для досягнення миру в країні з боку міжнародних інституцій (https://www.ecoi.net/en/document/2089140.html; https://www.ecoi.net/en/document/2091928.html).

Також, відповідно до вказаних двох звітів за 2022 рік, встановлені бандитські угрупування, які мають вплив у декількох регіонах (штатах), і позивач до цих регіонів (штатів) не має відношення.

За матеріалами особової справи не встановлено будь-яких об`єктивних елементів неможливості повернення позивача до Нігерії. За результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи підтверджена відсутність жодних елементів загроз або переслідувань по відношенню до позивача на території регіону постійного проживання. Матір та сестра позивача проживають у столиці країни (м. Абуджа), регіон відповідно до звітів міжнародних інституцій підпадає під визначення безпечний для цивільного населення. Протягом тривалих років матір веде бізнес (пташина ферма) та члени родини станом на 2023 рік не зазнавали переслідування чи погроз.

Отже, відсутні обставини, які б заважали поверненню позивача до регіону попереднього постійного проживання або інших безпечних регіонів країни.

Суд бере до уваги доводи відповідача, що твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації.

Також позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини неможливості його повернення до країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на батьківщину.

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що ним не були надані жодні документальні докази ймовірного переслідування його у випадку повернення на батьківщину під час звернення до ГУ ДМС України в Одеській області.

Також під час проведення співбесід позивач не надав жодних конкретних фактів (усних тверджень) або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на батьківщину.

Судом не встановлено переслідувань позивача за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, не встановлено наявності у позивача обґрунтованих побоювань щодо загрози застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження, покарання чи смертної кари.

Ані позивач, ані його близькі родичі не були причетні до насильницьких зникнень або викрадень на території країни громадянської належності, позивач не повідомляє інформації, яка б свідчила про проведення активних військових дій за місцем його постійного проживання.

Крім того, суд зазначає, що Нігерія є однією з найдемократичніших країн Африки, державні вибори в країні у 2019 році пройшли з дотриманням усіх необхідних умов, губернатори штатів Нігерії об`єднують свої зусилля у боротьбі зі злочинністю та формують політику, що зміцнює безпеку в країні та залучають до робочої групи національних та міжнародних діячів. Розроблений проект Діалог правосуддя та безпеки вдосконалює можливість врегулювання конфліктів на місцевих, державних та національних рівнях (https://www.usip.org/publications/2019/06/cuггent-situation-nigeria).

Згідно з ІКП від 11.03.2020 року Конституція та закон забороняють катування та інші жорстокі, нелюдські або такі, що принижують гідність, поводження. За катування застосовується кримінальна відповідальність, передбачена Конституцією та законами країни. Міністерством юстиції створено Національний комітет проти катувань (NCAT). Державна влада приймає активні дії проти ісламських угрупувань в Нігерії. Нігерія надає притулок громадянам Камеруну, що переміщуються до штатів Нігерії: Кросс-Рівер, Бенуе та Аква-Ібом. Зазначені штати є безпечними та вільними від діяльності ісламських угрупувань (https://reliefweb.int/report/nigeria/undp-iaunches-reaional-stabilization-facilitv-lake-chad).

З огляду на встановлені судом фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що рішення ДМС України від 17.07.2023 року №115-23, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийняте з урахуванням всіх обставин справи.

Рішення ДМС України від 17.07.2023 року №115-23 прийнято: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, оскаржуване рішення відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.

Решта доводів та заперечень позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач довів суду правомірність оскаржуваного рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню, і у позові йому слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-246, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Державної міграційної служби України (адреса: вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 17.07.2023 року №115-23 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення відносно громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додатково захисту відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15 грудня 2023 року.

Суддя В.В. Андрухів