Рішення № 115681648, 15.12.2023, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2023 рокуСправа №160/25728/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В. розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Третього апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2 Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій, стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06.10.2023 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Третього апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Третього апеляційного адміністративного суду щодо розрахунку і виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року грошової винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку 22.05.2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не фінансування в належному обсязі видатків на виплату суддівської винагороди судді Третього апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 ;

- стягнути на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 828 864,12 грн. та матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 6 7740,00 грн. за період з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року, а також недонараховану та невиплачену вихідну допомогу при звільненні у відставку 22.05.2023року в розмірі 167 616,00 грн., а всього 1 064220,12 грн. шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті);

- визнати протиправною відмову Третього апеляційного адміністративного суду у видачі оновленої довідки про розмір суддівської винагороди станом на 22.05.2023 року за заявою судді у відставці ОСОБА_1 від 29.09.2023 року;

- зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд видати судді у відставці ОСОБА_1 оновлену довідку станом на 22.05.2023 року про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебувала на посаді судді Третього апеляційного адміністративного суду, однак, з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року суд здійснював нарахування і виплату належної суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, а також вихідної допомоги виходячи не із розміру встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році (2270,00 грн. - у 2021 році, 2481,00 грн. - у 2022 році, 2684,00 грн. у 2023 році), виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у 2021-2023 роках у розмірі 2102,00 грн. На думку позивачки, такі дії мають своїм наслідком виплату їй суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року, а також вихідної допомоги у розмірі, меншому ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VІІІ, а отже порушують її права. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 01.11.2023 року об 11:30 год. Також вказаною ухвалою суду залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача-2 Державну казначейську службу України.

26.10.2023 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від Третього апеляційного адміністративного суду надійшов письмовий відзив на позов, в якому відповідач не погоджується із доводами, викладеними у позовній заяві з наступних підстав. Третій апеляційний адміністративний суд є неприбутковою установою, яка повністю фінансується з Державного бюджету України згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Для визначення базового розміру посадового окладу працюючого судді Третій апеляційний адміністративний суд у 2021-2023 роках застосовував прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, відповідно до абзацу 5 статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Таким чином з 01.01.2021 року суддівська винагорода позивача відповідно до діючого законодавства обраховувалась від розміру посадового окладу судді, який складає 126120,00 грн (2102 х 50 х 1,2 (регіональний коефіцієнт)), а доплати обчислювались від цього розміру посадового окладу. Крім того, Третій апеляційний адміністративний суд нараховував та виплачував суддівську винагороду (посадовий оклад) у межах річного фонду суддівської винагороди, відповідно до затвердженого головним розпорядником бюджетних коштів Державною судовою адміністрацією України Кошторисом на 2021, 2022 та 2023 роки. У вказаних кошторисах видатки на виплату суддівської винагороди, визначеної із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: в 2021 році в сумі - 2270,00 грн.; в 2022 році в сумі - 2481,00 грн.; в 2023 році в сумі 2684,00 грн. не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяв здійснювати такі виплати. Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди, Третій апеляційний адміністративний суд на виконання частини другої статті 19 Конституції України діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

01.11.2023 року підготовче судове засідання було відкладене до 29.11.2023 року об 11:15 год., у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги, що підтверджується інформаційною довідкою від 01.11.2023 року, наявною в матеріалах даної справи.

Від Державної судової адміністрації України письмовий відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.

Третя особа своїм правом надання письмових пояснень не скористалась.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.12.2023 року об 11:45 год.

В судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник відповідача-2 та представник третьої особи про причини неявки суд не повідомили.

01.11.2023 року та 29.11.2023 року від позивачки через підсистему «Електронний суд» надійшла заява, в якій вона просить суд розглянути справу за її відсутності.

08.11.2023 року через підсистему «Електронний суд» та 05.12.2023 року на електронну адресу суду від Третього апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання, в якому він просить суд розглядати справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ч. 9ст. 205 КАС Україниякщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням заяв позивача та відповідача-1, належного повідомлення відповідача-2 та третьої особи, про дату, час і місце розгляду справи,наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідноз ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України «Про переведення суддів» №296/2018 від 28 вересня 2018 року, була переведена з посади судді Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на посаду судді Третього апеляційного адміністративного суду.

ОСОБА_1 перебувала на посаді судді Третього апеляційного адміністративного суну з 02.10.2018 року по час звільнення у відставку за рішенням Вищої ради правосуддя від 09.05.2023 року № 465/0/15-23 та відрахування зі штату суду па підставі наказу цього суду № 54-К від 16.05.2023 року - 22.05.2023 року.

Відповідно до довідок Третього апеляційного адміністративного суду від 02.10.2023 року № 10/173/23, №10/174/23 та №10/175/23 у період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, у період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року та у період з 01.01.2023 року по 22.05.2023 року суддівська винагорода, допомога на оздоровлення та вихідна допомога позивачу визначена із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (1 січня 2021 року - 2102 гривні).

Вважаючи, що для розрахунку розміру посадового окладу судді має враховуватися розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного календарного року, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закон №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закон №1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закон №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закон №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закон №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня -2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня -2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня -2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.

Статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Ключовим питанням є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № З-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України №1402-VIII.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону №1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-ХІХ «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021, 2022, 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн., 2481,00 грн. та 2684 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (2021, 2022 та 2023 роки), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(ІІ)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2021 року, на 1 січня 2022 року та на 1 січня 2023 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн., на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» було неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22, від 04.09.2023 року у справі № 380/25627/21.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 148 Закону №1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:

1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;

2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;

3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Статтею 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Згідно ч.1 ст.151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до п.2, 7 ч.1 ст.152 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України:

- забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;

- готує бюджетний запит.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.

Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Згідно до абз.8 п.1.2 глави І Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 року, (далі по тексту Порядок №1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету (далі - мережа) - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (далі - головний розпорядник) (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня), що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.

Відповідно до п.2.1 глави ІІ Порядку №1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.

Згідно відомостей з Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів станом на 01.09.2023 року (https://www.treasury.gov.ua/unifie-register-search), який ведеться на виконання Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, Третій апеляційний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів (код за Єдиним реєстром 88000).

Відтак, з огляду на характер спірних правовідносин та правовий статус Державної судової адміністрації України як головного розпорядника бюджетних коштів, а Третього апеляційного адміністративного суду як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, належним відповідачем за позовною вимогою про визнання протиправними дій щодо розрахунку і виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року грошової винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку 22.05.2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., є саме Третій апеляційний адміністративний суд, який в межах своєї компетенції самостійно здійснював нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зазначений період та як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділений достатньою компетенцією для здійснення відповідного перерахунку та виплати.

Щодо вимог позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівської винагороди у розмірі 828 864,12 грн. та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 6 7740,00 грн. за період з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року, а також недонарахованої та невиплаченої вихідної допомоги при звільненні у відставку 22.05.2023 року в розмірі 167 616,00 грн., а всього 1 064220,12 грн. шляхом безспірного списання коштів за бюджетною програмою 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті), суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 5 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

На час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на перерахунок суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги.

Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд вважає вказані вимоги позивача передчасними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Наразі відповідач не здійснив донарахування суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги позивачу за спірний період.

Враховуючи викладене, суд вважає за належним способом захисту прав позивачки шляхом зобов`язання Третього апеляційного адміністративного суду здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 22 травня 2023 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки та вихідної допомоги, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн.

Щодо вимог позивача до Державної судової адміністрації України, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а вказав: «Проте у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік). Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи. Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.».

Суд зазначає, що в даній справі Державна судова адміністрація України має статус відповідача й до неї позивачем пред`явлено відповідні вимоги, що вказані в описовій частині цього рішення.

Відтак, є очевидним, що Державною судовою адміністрацією України не забезпечено Третій апеляційний адміністративний суд бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу в розмірі, встановленому законодавством, а тому відповідні позовні вимоги до Державної судової адміністрації також підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій Державної судової адміністрації України щодо не фінансування в належному обсязі видатків на виплату суддівської винагороди судді Третього апеляційного адміністративного суду Панченко Ольги Михайлівни та зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 22 травня 2023 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки та вихідної допомоги, зі здійсненням всіх передбачені законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн.

Також в матеріалах даної справи міститься довідка Третього апеляційного адміністративного суду №116/ від 23.05.2023 року про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 22.05.2023 року, видана позивачці, в якій враховано суддівську винагороду, обчислену виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Оскільки в межах даної справи судом встановлено протиправність дій Третього апеляційного адміністративного суду щодо обчислення суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн., позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову Третього апеляційного адміністративного суду у видачі оновленої довідки про розмір суддівської винагороди станом на 22.05.2023 року за заявою судді у відставці ОСОБА_1 від 29.09.2023 року та зобов`язання Третього апеляційного адміністративного суду видати судді у відставці ОСОБА_1 оновлену довідку станом на 22.05.2023 року про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн) підлягають задоволенню.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (суддівської винагороди).

За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України, в редакції до 19.07.2022 року, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, зокрема, змінено редакцію статті 233 КЗпП України, а саме: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Крім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, строк звернення з позовом в частині спірного періоду, починаючи з 01 липня 2023 року до суду для позивача почав відлік з 01.08.2023 року та становить 3 місяці з дня, коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права та не сплинув станом на момент подання цього позову.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 03.08.2023 року у справі № 280/6779/22.

З огляду на вищевикладене, ця позовна заява подана до суду в межах строку звернення до суду.

Згідно частин 1, 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідачі суду не надали.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення нею інших судових витрат відсутні, виходячи з положеньст. 139 Кодексу адміністративного судочинства Українирозподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання (ч. 4 ст. 243 КАС України).

Керуючись ст. ст. 241-246,250,255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Третього апеляційного адміністративного суду щодо розрахунку і виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 22.05.2023 року грошової винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги при звільненні у відставку 22.05.2023 року, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

Зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд (вул. Лук`яненка Левка, буд. 23, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 42268164) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) належної суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 22 травня 2023 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки та вихідної допомоги, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо не фінансування в належному обсязі видатків на виплату суддівської винагороди судді Третього апеляційного адміністративного суду Панченко Ольги Михайлівни.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України (вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021, код ЄДРПОУ 37988155) здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 22 травня 2023 року, допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки та вихідної допомоги, зі здійсненням всіх передбачені законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: 2021 році - 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн., у 2023 році 2684,00 грн.

Визнати протиправною відмову Третього апеляційного адміністративного суду у видачі оновленої довідки про розмір суддівської винагороди станом на 22.05.2023 року за заявою судді у відставці ОСОБА_1 від 29.09.2023 року.

Зобов`язати Третій апеляційний адміністративний суд (вул. Лук`яненка Левка, буд. 23, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 42268164) видати судді у відставці ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) оновлену довідку станом на 22.05.2023 року про розмір суддівської винагороди, яка враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2684,00 грн.)

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна