Постанова № 115673, 08.09.2006, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" вересня 2006 р. Справа № 12/259

Господарський суд Рівненської області у складі судді Коломис В.В. за участю секретаря судового засідання Михалевської Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Рівне справу

за позовом ТзОВ «Мартекс»

до відповідача Державної податкової інспекції у м. Рівне

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0001912341/0/23-124 від 02.07.2004 р. та № 0001922341/0/23-124 від 02.07.2004 р.

за участю представників сторін:

від позивача –Чумак В.О. (дов.№ 06 від 06.09.06 р.);

від відповідача–Буковська Н.М.(дов.№ 10395/10-32 від 06.07.06р.)

Статті 27, 29, 49, 51, 127 Кодексу адміністративного судочинства України сторонам

роз’яснені.

ВСТАНОВИВ: ТзОВ «Марктекс»–просить суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення № 0001912341/0/23-124 від 02.07.2004 р. та № 0001922341/0/23-124 від 02.07.2004 р. При цьому, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду в зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (тобі, послуг).

Відтак, на думку позивача, товариство правомірно та на законних підставах включило до складу валових витрат витрати на оплату автотранспортних послуг, послуги зв’язку та послуги на охорону громадського порядку, які, в свою чергу, підтверджені належним чином оформленими первинними документами. Крім того, посилається на необгрунтованість викладеного в акті перевірки висновку, щодо відсутності всіх необхідних та передбачених в ній реквізитів, зокрема адреси продавця, оскільки в останніх вказано лише вулицю та номер будинку.

Позивач вказує на наявність в податкових накладних адреси продавця, оскільки населений пункт останнього вказано на його печатці. З огляду на це, вважає дії податкового органу щодо виключення суми ПДВ з податкового кредиту через відсутність усіх реквізитів у податкових накладних, які підтверджують цей кредит, безпідставними.

Крім того, зазначає, що віднесення товариством до складу валових витрат витрат на оплату вартості послуг по перевезенню вантажів підтверджено належним чином оформленими товарно-транспортними накладними, відтак посилання ДПІ про не- підтвердження цих витрат відповідними документами, рахує надуманими.

А так, просить позов задоволити в повному обсязі.

Відповідач –ДПІ у м. Рівне, як правонаступник реорганізованої Рівненської ОДПІ, вимоги позивача не визнає в зв’язку з їх безпідставністю та не обгрунтованість. При цьому, посилається на те, що під час проведення перевірки позивачем не було надано підтверджуючих документів щодо зв’язку здійснених телефонних розмов (переговорів) з основною діяльністю платника податку.

Крім того, за перевіряємий період ТзОВ “Мартекс” оплачувались послуги по охороні території, складів, наданих іншими підприємствами, відтак, на його думку, віднесення до складу валових витрат в частині охорони об’єктів, що не використовувались в господарській діяльності, не може бути включено до валових витрат витрати на оплату послуг по охороні громадського порядку.

При цьому, зазначає, що віднесені позивачем до складу валових витрат витрати на придбання автотранспортних послуг, отриманих від ПП Марчук Л.М. не підтверджені відповідними товарно-транспортними накладними, так само, як товарно-транспортні накладні, які були представлені позивачем, в яких перевізником зазначено ТОВ “Вибір” та ПП “Атлант” належним чином не оформлені. Відтак, ТОВ “Мартекс” безпідставно було віднесено до складу транспортно-заготівельних витрат, витрати на перевезення товарно-матеріальних цінностей без оформлення відповідних документів.

Окрім того, зазначає про порушення з боку ТОВ “Мартекс” пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки останнім віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат, а віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ, підтверджене податковими накладними, заповненими з порушеннями. На думку відповідача місцезнаходження продавця обов’язково має бути вказане у відповідному рядку податкової накладної, що в свою чергу дотримано не було.

Оскільки позивачем до ДПІ у м. Рівне відповідні заяви щодо невірного оформлення продавцем податкових накладних не подавались, з огляду на те, що під час проведення перевірки були подані податкові накладні, оформлені з порушенням вимог закону, останні, відповідно, не можуть бути прийняті як документальне підтвердження, яке, в свою чергу, надає право включити зазначені в них суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

А так, вважає, що оспорювані позивачем податкові повідмолення-рішення винесені правомірно та на законних підставах. Просить в позові відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі фактичні докази у справі, давши цьому достатню і об’єктивну оцінку, суд прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

При цьому суд встановив та врахував таке.

З 27.05.2004 р. по 30.06.2004 р. ДПІ у м. Рівне було проведено планову комплексну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ “Мартекс” за період з 01.07.2002 р. по 31.12.2003 р., за результатами якої 30 червня 2004 року було складено відповідний Акт (т. 1, а.с. 9-27).

Так, проведеною відповідачем перевіркою було встановлено, що ТОВ “Мартекс” всупереч пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р., № 334/94-ВР (в редакції від 22.05.1997 р., № 283/97-ВР із змінами та доповненнями) включено до складу валових витрат витрати на оплату послуг зв’язку в сумі 44.393,24 грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Крім того, ТОВ “Мартекс” в порушення пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області, не пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в сумі 3.000,00 грн. До того ж, Товариством було включено витрати, не підтверджені відповідними документами на суму 545.149,24 грн., чим порушено пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме віднесено до складу валових витрат витрати на придбання автотранспортних послуг, отриманих від ПП Марчук Л.М., яка виступала посередником між ТОВ “Мартекс” та безпосереднім виконавцем перевезень, на суму 215.727,50 грн., які не відображені товарно-транспортними накладними. При цьому, актом зустрічної перевірки ПП Марчук Л.М. по питанню взаєморозрахунків з ТОВ “Мартекс” не встановлено конкретного виконавця перевезень, відповідно, і відсутні товарно-транспортні накладні. А представлені ТОВ “Мартекс” під час перевірки товарно-транспортні накладні, в яких зазначено, що перевізником товарно-матеріальних цінностей є ТОВ “Вибір” та ПП “Атлант”, не відповідають вимогам щодо їх оформлення.

Відтак, перевіркою встановлено віднесення до складу транспортно-заготівельних витрат, витрати на перевезення товарно-матеріальних цінностей без оформлення відповідних документів.

В порушення пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами і доповненнями) позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат на суму 107.332,00 грн. При цьому, ТОВ “Мартекс” включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (із змінами та доповненнями) та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого ДПА України від 08.10.1998 р. № 469, зареєстрованого в Мін’юсті України 28.10.1998 р. № 691/3131, а саме в податкових накладних відсутні обов’язкові реквізити, як от: місце знаходження підприємства, номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера, інші порушення, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту за рахунок чого ТОВ “Мартекс” занижено податок на додану вартість на загальну суму 21.502,00 грн.

За наслідками вищезазначеної перевірки 02 липня 2004 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення за № 0001912341/0/23-124, яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання: податку на прибуток в сумі 257.364,00 грн., в тому числі 179.980,00 грн. основного платежу та 77.384,00 грн. штрафних санкцій та № 0001922341/0/23-124, яким було визначено суму податкового зобов’язання по податку на додану вартість в сумі 193.251,00 грн., в тому числі 128.834,00 грн. основного платежу та 64.417,00 грн. штрафних санкцій.

Проте, з такими діями відповідача і, відповідно, прийнятими останнім рішеннями, суд погодитись не може з огляду на таке.

Як з’ясовано судом при розгляді справи, ТОВ “Мартекс” були укладені відповідні договори про надання послуг мобільного зв’язку та договори по наданню бізнес-послуг зв’язку найвищої якості № 54/6-05-026/99 від 25.03.99 р. з ЗАТ “Утел” (т. 1 а.с. 121-128). Розрахунки за надані послуги здійснювались на підставі рахунків за послуги мобільного зв’язку UMC та послуг зв’язку, наданих ЗАТ “Утел”.

При цьому, наказом ТОВ “Мартекс” від 02.01.1999 р. № 2/т “Про забезпечення телефонного зв’язку” (т. 1 а.с. 29) з метою забезпечення телефонного зв’язку було дозволено працівникам підприємства виключно в господарській діяльності підприємства використовувати телефонні номери 62-20-09 та 62-20-32, а саме, для зв’язку з клієнтами підприємства, для забезпечення торгівельної діяльності, для одержання інформації з метою її використання в господарській діяльності підприємства та для інших цілей, безпосередньо пов’язаних з господарською діяльністю підприємства.

Крім того, наказом ТОВ “Мартекс” від 01.07.1999 р. № 2/М “Про впровадження мобільного зв’язку” (т. 1, а.с. 30), в зв’язку з роз’їздним характером роботи працівників та потребою підтримувати зв’язок із підприємством та клієнтами протягом дня було впроваджено мобільний зв’язок на підприємстві позивача, на виконання якого 01.07.1999 р. генеральним директором було затверджено перелік посад, які мають право користуватися засобами мобільного зв’язку та Правила користування мобільним зв’язком на підприємстві (т. 1, а.с. 31, 32). Відповідно до п. 4 останніх передбачено, що користування мобільним зв’язком для цілей, не пов’язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняються.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3–5.8 цієї статті.

Згідно із пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наявної в матеріалах справи роздруківки вбачається, що розмови здійснювались по номерах телефонів, які вказані в наказі товариства та договорах на послуги мобільного зв’язку ЮМС, які використовувалися для цілей, пов’язаних з господарською діяльністю.

Слід зазначити, що пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та Правилами ведення податкового обліку, визначеними в даному Законі, не вимагається підтвердження витрат на послуги мобільного зв’язку, зокрема розшифровкою рахунку чи роздруківкою розмов, відтак посилання відповідача на відсутність розшифровки розмов, які би дозволили підтвердити правомірність віднесення витрат по телефонним розмовам до валових витрат, є безпідставними.

Щодо виключення зі складу валових витрат підприємства витрат на оплату транспортних послуг, наданих ПП “Атлант” та ТОВ “Вибір”, через невідповідність товарно-транспортних накладних вимогам по їх оформленню, так само, як і безпідставне віднесення ТОВ “Марктекс” до складу валових витрат на придбання автотранспортних послуг, отриманих від ПП Марчук Л.М., які не підтверджені товарно-транспортними накладними, то суд врахував таке.

30 вересня 2002 року між позивачем та ТОВ “Вибір” м. Донецьк було укладено договір № 30/09 про надання транспортних послуг вантажними автомобілями по перевезенню вантажів по території України (т.1, а.с. 169), відповідно з яким передбачено, що виконання транспортних послуг фіксується двосторонніми актами, або іншими документами, що мають юридичну силу (п.2.5 договору).

При цьому, наявні в матеріалах справи докази, а саме належним чином завірені копії актів виконаних робіт та товарно-транспортні накладні свідчать про виконання транспортних послуг (т.1, а.с. 170-199).

24 червня 2002 року між позивачем та ПП Марчук Л.М. було укладено договір № 24/06 про надання транспортних послуг вантажними автомобілями по доставці продовольчих товарів клієнта по території України (т.1, а.с.146), підставою для розрахунків, відповідно з п.2.5 якого є двосторонні акти.

При цьому, рішенням господарського суду Рівненської області від 06.10.04 року у справі № 2/274 за позовом ПП Марчук Л.М. до Рівненської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення рішення (т.2, а.с. 109-112), залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.05 року (т.3, а.с.7-8) встановлено, що в ході перевірки використано матеріали позапланової перевірки ПП Марчук Л.М. з питань взаємовідносин з ТзОВ “Марктекс” у 2003 році. Як зазначено у акті перевірки, в ході здійснення підприємницької діяльності підприємець Марчук Л.М. проводить пошук суб’єктів підприємницької діяльності, які мають потребу в перевезенні вантажів по території України, після цього підприємець здійснює пошук транспортних організацій (юридичних та фізичних осіб, які здійснюють перевезення конкретних вантажів по замовленню замовника). По факту виконання перевезень підприємець Марчук складає як із замовниками, так і з транспортними організаціями акти виконаних робіт, які засвідчують факт здійснення перевезення, маршрут та термін перевезення. Тобто даними судовими рішеннями встановлено правомірність віднесення витрат по наданню транспортних послуг до складу валових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрала законної сили, не доказується при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дані судові рішення (рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції) зі справи № 2/274 встановили правомірність віднесення витрат по наданню транспортних послуг до складу валових витрат.

В процесі розгляду справи судом витребовувалися результати зустрічних перевірок, які проводилися відповідачем відповідно до п.1.13 акта перевірки (а.с.12 том1). Однак, в матеріалах справи наявні лише копії листів –запитів про проведення зустрічних перевірок, зокрема щодо і надання транспортних послуг. При цьому, відповідач зазначив, що актів зустрічних перевірок по даним запитам не отримано.

Крім того, слід зазначити, що Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва (що діяв до 09.09.00) та на виконання Указу Президента України від 03.02.98 № 79/98 “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” (що діяв до 25.05.04, а також в період, що перевірявся з 01.07.03 по 31.03.04), прийнято рішення № 17.02/10 від 16.10.98 щодо усунення обмежень, які стримують розвиток підприємницької діяльності, зокрема запропоновано Міністерству транспорту України та Державному комітету статистики України в місячний термін внести зміни в наказ № 228/253 від 07,08,96 "Про затвердження інструкції про порядок виготовлення, зберігання, перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи” і містять положення, які свідчать про перевищення повноважень Мінтрансу при виданні цього наказу; призводить до значного підвищення витрат підприємців, не призводить до зменшення економічних зловживань, не узгоджується з політикою уряду, спрямованою на зменшення надмірного регулювання підприємницької діяльності.

Натомість у встановлений строк Міністерство транспорту України та Державний комітет статистики України не вжили заходів щодо виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 16.10.96 № 17-02/10,

У відповідності до ч.3 ст. 4 Указу Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” № 79/98 від 03.02.98 у разі, якщо в місячний строк не вжито заходів щодо виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва, дія відповідного нормативно-правового акта центрального органу виконавчої влади, голови місцевої державної адміністрації зупиняється до усунення порушень, зазначених у рішенні Державного комітету України з питань розвитку підприємництва. Повідомленням від 07.03.00, опублікованому в газеті “Урядовий кур’єр” № 43 зупинено дію наказу № 228/253 від 07.08.96 із змінами та доповненнями.

З огляду на це, доводи відповідача щодо неправомірного віднесення до валових витрат по отриманих транспортних послугах є безпідставними і суперечать обставинам справи.

Так само не заслуговують на увагу і посилання відповідача на безпідставне включення ТОВ “Мартекс” до складу валових витрат, витрат по отриманих послугах по охороні території підприємства.

Як встановлено судом під час розгляду справи і що підтверджують наявні в матеріалах справи докази, позивачем для виконання основних завдань своєї статутної діяльності були укладені договори оренди адмінприміщення та складських приміщень, які знаходяться в м. Рівне, вул.Старицького,32 з орендодавцем СП Рівненська КМТП ОСС (т.3, а.с.21-28). При цьому, 28,02,03 р. позивачем з метою забезпечення громадського порядку на території підприємства з УМВС України Рівненської області був укладений договір про забезпечення охорони громадського порядку на території ТОВ “Мартекс” за адресою: м.Рівне, вул.Старицького,32 (т.1, а.с.129).

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно із п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Враховуючи, що угода про надання послуг по охороні території підприємства впливає на результат діяльності позивача, витрати по оплаті послуг охорони правомірно віднесено до складу валових витрат.

Щодо посилань відповідача про неправомірне формування суми податкового кредиту, то слід зазначити, що оскільки, отримані послуги зв’язку, транспортні послуги, послуги по охороні відносяться до валових витрат та правомірно були віднесені позивачем до таких, то на підставі п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням цих послуг, також правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту.

Необгрунтованими є і доводи ДПІ у м. Рівне щодо порушення правил заповнення податкових накладних, на підставі яких було сформовано суму податкового кредиту, оскільки надані податкові накладні містять усі необхідні відомості та реквізити передбачені чинним законодавством.

Так, вимоги, щодо податкової накладної зазначені в п.п.7.2.1 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, наказі ДПА України № 165 від 30.05.97 “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення, та в Указі Президента України “Про деякі зміни в оподаткуванні” від 07.08.98 № 857/98. З наданих податкових накладних податок на додану вартість за якими відповідачем виключено з податкового кредиту, вбачається, що вони містять всі передбачені зазначеними законодавчими та нормативними актами відомості.

При цьому, підпунктом 7.2.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом. Відтак, надані податкові накладні є таким документом, оскільки містять відомості про продавця товару, за яким можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених в накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення. При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 КАС України).

Натомість доводи, на які посилався відповідач, як на підставу своїх заперечень за адміністративним позовом та, відповідно, правомірність прийнятих рішень є безпідставними, необгрунтованими та надуманими, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Позов обгрунтований, відтак підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 4 ч. 3 ст. 87, ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства судові витрати в розмірі 288 грн.00 коп., які підтверджені документально (платіжне доручення № 587 від 05.07.04 про оплату мита в розмірі 170 грн. 00 коп. та № 586 від 5.07.04 про сплату інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.) суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України.

Керуючись ст. 94, ч.1 ст.158, ст.ст. 160,163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити.

2. Податкові повідмолення-рішення Рівненської ОДПІ № 0001912341/0/23-124 від 02.07.2004 р. та № 0001922341/0/23-124 від 02.07.2004 р. визнати недійсними з моменту їх прийняття.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартекс» (33000, м. Рівне, вул. Старицького, 32, код ЄДРПОУ 30191963, рахунок № 26003493 в РОФ АППБ «Аваль», МФО 333227),–288 грн. 00 коп. понесених судових витрат.

4. Видати виконавчий лист після набрання постановою законної сили.

5. Сторона, яка не погоджується з постановою, має право на апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі, відповідно до ст. 160 КАС України –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскардження.

Суддя Коломис В. В.

Постанова складена в повному обсязі і підписана суддею «12»вересня 2006 року.