Рішення № 115651444, 04.12.2023, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2023 р. м. Київ Справа № 911/2289/23

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, пр. Незалежності, 87-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, "Карат", промисловий майданчик, 5-А, приміщ. № 1)

про стягнення 2365097,56 грн. за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р., у тому числі - 747209,52 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 13019,82 грн. 3% річних, 1584080,58 грн. пені,

секретар судового засідання: Невечера С.А.

Представники сторін:

від позивача: Горяна Т.М. (ордер на надання правової допомоги серії СА № 1056044; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 436 від 17.10.2011 р.); Ананійчук О.І. (керівник, довіреність № 235/23 від 01.08.2023 р.);

від відповідача: Кондрасій О.А. (ордер на надання правової допомоги серії АА № 1341538; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК № 000790 від 04.09.2023 р.).

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "ТЕХМАШРЕМОНТ" (далі - ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ", позивач) звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (далі - ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д", відповідач) про стягнення 1538968,68 грн. за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р., у тому числі - 570632,10 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 7724,54 грн. 3% річних, 939824,40 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань щодо здійснення розрахунку з позивачем за оренду приміщення, у зв`язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 570632,10 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 7724,54 грн. 3% річних, 939824,40 грн. пені, а також судові витрати, які складаються з судового збору та витрат на правову допомогу, покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.07.2023 р. було відкрито провадження у даній справі та призначено підготовче засідання на 24.08.2023 р.

Підготовче засідання відкладалось.

07.09.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н від 04.09.2023 р. (вх. № 16990/23 від 07.09.2023 р.), відповідно до якого останній просить суд поновити строк на подання відзиву на позов та долучити даний відзив до матеріалів справи і відмовити у задоволенні позову. Відзив мотивований, зокрема, тим, що позовні вимоги не ґрунтуються на реальних показниках розрахунків між сторонами та чинних положеннях договору оренди, містять некоректні змінні формул розрахунків зроблених нарахувань, які здійснені з порушенням вимог чинного законодавства. Окрім цього, на переконання відповідача, заявлена сума позовних вимог не підтверджена позивачем достовірними, належними та допустимими доказами.

Також у своєму відзиві відповідач заявив клопотання про застосування положення ст. 551 ЦК України та позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, та зменшення нарахованої пені до розумних значень у пропорції до заборгованості за орендними платежами, обґрунтовуючи своє клопотання оголошенням воєнного стану, відсутністю завантаження виробничої лінії, блокуванням міжнародної логістики, звільненням працівників та різким зниженням економічних показників.

18.09.2023 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив № 4/2Д від 13.09.2023 р. (вх. № 17752/23 від 18.09.2023 р.), згідно з якою позивач зазначає, що обставини, на які посилається відповідач для виправдання порушення ним умов договору оренди, є нікчемними та такими, що не мають причинно-наслідкового зв`язку із неможливістю сплачувати орендну плату.

У судовому засіданні 05.10.2023 р. представник відповідача зазначав про неотримання відповідачем відповіді на відзив та підтримував клопотання, заявлене у відзиві б/н від 04.09.2023 р. (вх. № 16990/23 від 07.09.2023 р.) про поновлення строку на подання відзиву та долучення його до матеріалів справи. Дослідивши мотиви клопотання представника відповідача про поновлення строку для подання відзиву, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про задоволення вказаного клопотання та поновлення строку для подання відзиву, з мотивів, викладених у відповідній ухвалі від 05.10.2023 р.

19.10.2023 р. до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь відзив б/н від 16.10.2023 р. (вх. № 19869/23 від 19.10.2023 р.), відповідно до яких останній наполягав на тому, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на реальних показниках розрахунків між сторонами та діючих положеннях договору оренди, містять некоректні змінні формул розрахунків зроблених нарахувань, зокрема, такі нарахування здійснені з порушенням вимог чинного законодавства.

Так, відповідач зазначав, що згідно положень п. 5.4 договору розмір орендної плати може змінюватись орендодавцем у випадку зміни ринкових цін на послуги з повідомленням орендаря у найкоротший можливий термін. Вартість додаткових послуг сплачується окремо. Відтак, сторони досягли взаємної згоди у визначенні та фіксації окремим пунктом договору єдиної підстави для зміни розміру орендної плати до завершення строку дії договору - факту зміни ринкових цін на послуги (ціни оренди приміщень з аналогічними характеристиками в даній територіальній одиниці). Окремим обов`язком орендодавця сторони закріпили необхідність повідомити орендаря про настання змін у ціноутворенні та, відповідно, про рішення внести зміни у договір щодо істотної умови - ціни, у зв`язку з такою обставиною. Таким чином, для належної оцінки орендарем реальності підстав для змін та суті таких змін, посилаючись на які позивач бажає істотно змінити договір, а саме - збільшити ціну орендних послуг, необхідним є направлення орендареві обґрунтованого розрахунку нової вартості послуги на підставі актуальних даних про зростання орендних ставок на аналогічні об`єкти в межах міста Біла Церква та пропозиції про розмір збільшення ціни договору. Окрім того, на відсутність акцепту відповідачем зміненої істотної умови договору вказує відсутність оплат з боку відповідача за безпідставно збільшеними орендодавцем новими рахунками-фактурами, і повідомлення про акцепт відповідач позивачу не направляв.

Щодо нарахованої позивачем пені відповідач зазначав, що в даному випадку необхідним та правомірним є застосування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України для врегулювання меж періоду нарахування пені за договором, яким такі межі не було встановлено. Також відповідач просив суд при об`єктивному та повному вивченні обставин справи, з урахуванням змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, розглянути можливість врахування поважних та об`єктивних обставин, які реально впливають на фінансове становище відповідача та застосувати критерії, які дозволять зменшити розмір пені.

27.10.2023 р. до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява № 5/2Д від 27.10.2023 р. (вх. № 20388/23 від 27.10.2023 р.) про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній заявляє про збільшення розміру позовних вимог станом на 27.10.2023 р., оскільки відповідач, як орендар за договором оренди, продовжує утримувати за собою приміщення № 2, за оренду якого не сплачує, в результаті чого збільшилась заборгованість після подання позовної заяви за період з 26.07.2023 р. по 27.10.2023 р. Відповідно, за заявою про збільшення розміру позовних вимог позивач просить суд стягнути з відповідача 2365097,56 грн., у тому числі - 747209,52 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 13019,82 грн. 3% річних, 1584080,58 грн. пені.

У судовому засіданні 30.10.2023 р. представник позивача підтримувала заяву про збільшення розміру позовних вимог, а також заявила про подання позивачем всіх наявних в останнього доказів та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті; представник відповідача зазначав про ознайомлення зі змістом заяви позивача про збільшення позовних вимог, а також заявив про подання відповідачем всіх наявних в останнього доказів та про наявність підстав для закриття підготовчого провадження і призначення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні 30.10.2023 р., дослідивши мотиви заяви позивача № 5/2Д від 27.10.2023 р. (вх. № 20388/23 від 27.10.2023 р.) про збільшення розміру позовних вимог, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу про прийняття вказаної заяви, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався за вимогами позивача про стягнення з відповідача 2365097,56 грн., у тому числі - 747209,52 грн. основної заборгованості, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 13019,82 грн. 3% річних, 1584080,58 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.10.2023 р. було закрито підготовче провадження та призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 04.12.2023 р.

У судовому засіданні 04.12.2023 р. представники позивача позовні вимоги підтримували та просили суд задовольнити їх в повному обсязі, зазначаючи, що розмір орендної плати було збільшено орендодавцем без порушення умов укладеного між сторонами договору. Також представник позивача до початку судового розгляду заявила про те, що докази понесення позивачем витрат на правову допомогу будуть подані в порядку та термін, передбачені приписами Господарського процесуального кодексу України після прийняття рішення; представник відповідача заперечував проти позову, зазначаючи, що розмір орендної плати було збільшено позивачем з порушенням умов договору, що нова орендна ставка нічим не обґрунтована та не узгоджена з орендарем, а також що підвищення розміру орендної плати мало бути оформлено шляхом укладення додаткової угоди між сторонами.

У судовому засіданні 04.12.2023 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

07.12.2020 р. між Приватним акціонерним товариством "ТЕХМАШРЕМОНТ" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (орендар) було укладено договір оренди приміщень № 15/20, відповідно до розділу 1 якого: адреса будинку, в якому знаходяться приміщення, що орендуються: м. Біла Церква, вул. Леваневського, 87-к, приміщення № 2; загальна площа приміщень, що орендуються - 1340 кв.м; стан приміщень на момент передачі в орендне користування - задовільний; недоліки приміщень, що орендуються, відсутні.

У відповідності з п. 3.1 договору приміщення, що орендуються, повинні бути передані орендодавцем та прийняті орендарем протягом 10 робочих днів з моменту набуття чинності цим договором.

Згідно з п. 3.3 договору передача приміщень, що орендуються, здійснюється за актом приймання-передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачі названих об`єктів в орендне користування.

Строк орендного користування - до 30.11.2023 р. (п. 4.1 договору).

Умовами п. 5.1 договору встановлено, що розмір орендної плати за приміщення, що орендується, зазначається в рахунку-фактурі.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що до вартості послуг по оренді приміщень включається плата за право користування приміщеннями та обладнанням, за використання енергоресурсів і компенсаційні виплати, терміни оплати яких зазначаються орендодавцем в рахунках.

Відповідно до п. 5.3 договору орендна плата сплачується готівкою в касу або в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця в розмірі 100% передплати до 1 числа (розрахункового) місяця, за який проводиться оплата (окремо можливе встановлення іншого порядку оплати).

У відповідності з п. 5.4 договору розмір орендної плати може змінюватися орендодавцем у випадку зміни ринкових цін на послуги, з повідомленням орендаря у найкоротший можливий термін. Вартість додаткових послуг оплачується окремо.

Згідно з п. 7.1 договору орендар зобов`язується своєчасно здійснювати орендні платежі.

Умовами п. 9.1 договору встановлено, що у випадку прострочення сплати орендної плати нараховується пеня у розмірі 1% від несплаченої вчасно суми за кожен день такого прострочення.

Пунктом 11.1 договору передбачено, що цей договір набуває чинності з 07.12.2020 р. та діє до 30.11.2023 р. чи до зміни власника об`єкту оренди, у будь-якому випадку - до події, яка наступить раніше.

Додатком № 1 до договору № 15/20 від 07.12.2020 р. сторонами було визначено, що вартість оренди приміщення складає 46900,00 грн. щомісячно.

07.12.2020 р. ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" та ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" було підписано акт приймання-передачі нежитлового приміщення в оренду, згідно з яким орендодавцем було передано в оренду орендарю приміщення, визначене умовами договору № 15/20 від 07.12.2020 р.

Як слідує з позову, керуючись п. 5.4 договору, орендодавець з липня 2022 року, враховуючи рівень ринкових цін на послуги оренди, збільшив розмір щомісячної орендної плати за договором з 46900,00 грн. до 57620,00 грн.

ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" було направлено на електронну адресу ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (office@2d.com.ua) рахунки-фактури № СФ-000096 від 22.08.2022 р. на суму 116998,37 грн., № СФ-000118 від 22.09.2022 р. на суму 174618,37 грн., № СФ-000140 від 17.10.2022 р. на суму 232238,38 грн., в яких було зазначено новий розмір орендної плати.

ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" було направлено на адресу ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" відповідь на претензію № 27-04-2023-ТМШ від 27.04.2023 р., за змістом якої зазначалось про виникнення форс-мажорних обставин 24.02.2022 р., що підтверджується листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 р. № 2024/02-0-7.1, а також що орендоване приміщення фактично не використовується. У зв`язку з цим ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" зазначало, що останнє по мірі можливості сплачувало грошові кошти за договором оренди, а також просило ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" переглянути питання заборгованості, про яке згадувалось у претензії № 2/23 від 30.03.2023 р.

Оскільки ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" має заборгованість перед ПрАТ "ТЕХМАШРЕМОНТ" з орендної плати за період з 28.09.2022 р., останнє і звернулося з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази та наведені сторонами обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як зазначено у статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідач заперечував проти позовних вимог з наступних підстав.

Положення п. 5.4 договору оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р. передбачають, що розмір орендної плати може змінюватись орендодавцем у випадку зміни ринкових цін на послуги з повідомленням орендаря у найкоротший можливий термін. Вартість додаткових послуг сплачується окремо.

Відтак, на переконання відповідача, сторони досягли взаємної згоди у визначенні та фіксації окремим пунктом договору єдиної підстави для зміни розміру орендної плати до завершення строку дії договору - факту зміни ринкових цін на послуги (ціни оренди приміщень з аналогічними характеристиками в даній територіальній одиниці). Окремим обов`язком орендодавця сторони договору закріпили необхідність повідомити орендаря про настання змін у ціноутворенні та, відповідно, внесення змін у договір щодо істотної умови - ціни, у зв`язку з такою обставиною.

Таким чином, на думку відповідача, на виконання положень пункту 5.4 договору, для належної оцінки орендарем підстав для змін договору, а саме - збільшення ціни орендної плати, вимагається направлення обгрунтованого розрахунку нової вартості на підставі актуальних даних про зростання орендних ставок на аналогічні об`єкти в межах міста Біла Церква та пропозиції про збільшення розміру ціни договору. Водночас, зміни у договір, у встановлений Цивільним кодексом України спосіб, не вносились, а на відсутність акцепту відповідачем зміненої істотної умови договору вказує відсутність оплат з боку відповідача за безпідставно збільшеними новими рахунками-фактурами. Крім того, пропозиція укласти додаткову угоду, якою сторони погодили внести зміни у визначення розміру орендної плати, позивачем відповідачу не направлялась.

Поряд з цим, відповідач зазначав, що оскільки позивачем вже отримано від відповідача суму платежів у загальному розмірі 1251107,83 грн., то актуальним боргом відповідача за несплаченою орендною платою може вважатись сума у розмірі 249792,17 грн. (1500900,00 грн. (загальна сума орендних платежів, виходячи зі ставки орендної плати 46900,00 грн.) - 1251107,83 грн.).

Щодо нарахованої позивачем пені відповідач посилався на необхідність застосування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України для врегулювання меж періоду нарахування пені за договором, яким такі межі встановлено не було.

Таким чином, відповідач стверджував, що здійснені позивачем розрахунки як основного боргу, так і пені, 3% річних та інфляційних втрат не ґрунтуються на діючих положеннях договору оренди та вимогах чинного законодавства, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума позовних вимог є необгрунтованою.

Між тим, твердження відповідача про те, що одностороннє збільшення позивачем орендної плати суперечить умовам договору та є безпідставним, відхиляються судом з огляду на таке.

У силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як зазначалося вище, у відповідності з п. 5.4 договору розмір орендної плати може змінюватися орендодавцем у випадку зміни ринкових цін на послуги, з повідомленням орендаря у найкоротший можливий термін.

Отже, зазначеним пунктом, погодженим сторонами при підписанні договору, передбачено можливість самостійної зміни орендодавцем розміру орендної плати в односторонньому порядку з подальшим повідомленням орендаря про зміну орендодавцем орендної плати. Водночас, договором не передбачено погодження орендарем визначеної орендодавцем орендної плати, як і укладання додатків чи додаткових угод до договору на цій підставі та у зв`язку зі зміною розміру орендної плати.

З урахуванням зазначеного, орендодавець скористався своїм правом, визначеним п. 5.4 договору, та збільшив розмір орендної плати, повідомивши про це орендаря шляхом направлення на офіційну електронну адресу ТОВ "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (office@2d.com.ua), зазначену в розділі 12 договору (реквізити сторін), рахунків-фактур № СФ-000096 від 22.08.2022 р. на суму 116998,37 грн., № СФ-000118 від 22.09.2022 р. на суму 174618,37 грн., № СФ-000140 від 17.10.2022 р. на суму 232238,38 грн., сформованих, виходячи з нового розміру орендної плати.

При цьому, спеціального порядку повідомлення орендаря про зміну орендної плати орендодавцем умовами договору не передбачено.

Суд відзначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21 висловила правову позицію щодо питання визнання в якості належних та допустимих електронних доказів електронного листування за допомогою відправлень електронною поштою. При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

У даному випадку на підтвердження направлення вказаних вище рахунків-фактур із зазначенням нового розміру орендної плати позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу.

Отже, з огляду на викладене, суд вбачає, що орендодавець належним чином, у відповідності до умов договору, повідомив орендаря про зміну розміру орендної плати за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р.

При цьому, слід відзначити, що відповідачем факт отримання від позивача рахунків-фактур № СФ-000096 від 22.08.2022 р. на суму 116998,37 грн., № СФ-000118 від 22.09.2022 р. на суму 174618,37 грн., № СФ-000140 від 17.10.2022 р. на суму 232238,38 грн. із зазначенням нового розміру орендної плати під час розгляду справи не заперечувався.

Відповідно до згадуваного вище п. 5.3 договору орендна плата сплачується готівкою в касу або в безготівковому порядку на поточний рахунок орендодавця в розмірі 100% передплати до 1 числа (розрахункового) місяця, за який проводиться оплата (окремо можливе встановлення іншого порядку оплати).

Судом враховано, що відповідачем орендоване приміщення позивачеві не поверталося. Доказів протилежного до справи не надано.

Як слідує з матеріалів справи, станом на час вирішення спору відповідач своїх зобов`язань за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р. належним чином не виконав, не здійснивши оплату в загальному розмірі 747209,52 грн. за період з 28.09.2022 р. по 27.10.2023 р.

За приписами ст.ст. 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми заборгованості, який є арифметично вірним та обґрунтованим, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 747209,52 грн. є доведеними, підтвердженими належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Поряд з цим, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 1584080,58 грн. пені, 20787,64 грн. інфляційних втрат, 13019,82 грн. 3% річних.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до 9.2 договору у випадку прострочення орендної плати нараховується пеня у розмірі 1% від несплаченої вчасно суми за кожен день такого прострочення.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір останньої нараховано на заборгованість відповідача окремо щодо кожного простроченого орендного платежу, а саме - за період з 28.09.2022 р. по 27.10.2023 р. на суму 5584,36 грн. в сумі 22002,38 грн., з 02.10.2022 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 225294,20 грн., з 02.11.2022 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 207432,00 грн., з 02.12.2022 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 190146,00 грн., з 02.01.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 172283,80 грн., з 02.02.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 154421,60 грн., з 02.03.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 138288,00 грн., з 02.04.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 120425,80 грн., з 02.05.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 103139,80 грн., з 02.06.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 85277,60 грн., з 02.07.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 67991,60 грн., з 02.08.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 50129,40 грн., з 02.09.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 32267,20 грн., з 02.10.2023 р. по 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14981,20 грн., виходячи з 1% розміру пені, та визначено позивачем у загальній сумі 1584080,58 грн.

Натомість відповідач вказував, що позивач нарахував пеню з порушенням положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Згідно з приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 20.08.2021 р. у справі № 910/13575/20 вказано, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Умову договору, якою передбачено нарахування штрафних санкцій за весь час прострочення виконання зобов`язань, не можна визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

З урахуванням наведеного, проаналізувавши умови укладеного сторонами договору щодо нарахування штрафної санкції у вигляді пені, суд встановив, що п. 9.2 договору не встановлює іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, належна до стягнення пеня повинна бути нарахована за шість місяців з кожного простроченого платежу за відповідний період, виходячи з дня початку строку прострочення.

Поряд з цим, згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вказане узгоджується з приписами статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно пункту 9.2 договору у розмірі 1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, що перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ.

Суд, враховуючи вищезазначені норми законодавства, перевіривши на відповідність їм нараховану позивачем на прострочену суму боргу пеню, із врахуванням зазначеного позивачем у позовній заяві періоду нарахування, дійшов висновку, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, становить 144185,68 грн., виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а саме - за період з 28.03.2022 р. до 02.03.2023 р. на суму 5584,36 грн. в сумі 1193,37 грн., з 02.10.2022 р. до 02.04.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14444,47 грн., з 02.11.2022 р. до 02.05.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14365,53 грн., з 02.12.2022 р. до 02.06.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14760,19 грн., з 02.01.2023 р. до 02.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14365,53 грн., з 02.02.2023 р. до 02.08.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14308,70 грн., з 02.03.2023 р. до 02.09.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 14251,87 грн., з 02.04.2023 р. до 02.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 13775,13 грн., з 02.05.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 12973,18 грн., з 02.06.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 10526,31 грн., з 02.07.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 8158,36 грн., з 02.08.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 5758,84 грн., з 01.09.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 3675,05 грн., з 02.10.2023 р. до 27.10.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 1629,15 грн.

Крім того, позивач, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати, на підставі приписів ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 13019,82 грн. 3% річних та 20787,64 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що їх розмір було визначено позивачем у сумі 13019,82 грн., нараховано на заборгованість відповідача щодо кожної простроченої оплати окремо, за загальний період з 28.09.2022 р. до 27.10.2023 р., він є арифметично вірним та обґрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 20787,64 грн., у тому числі - за період з 02.09.2022 р. до 25.07.2023 р. на суму 5584,36 грн. в сумі 601,22 грн., з 02.10.2022 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 5013,46 грн., з 02.11.2022 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 3485,82 грн., з 02.12.2022 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 3061,05 грн., з 02.01.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 2639,24 грн., з 02.02.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 2160,99 грн., з 02.03.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 1745,43 грн., з 02.04.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 868,11 грн., з 02.05.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 751,36 грн., з 02.06.2023 р. по 25.07.2023 р. на суму 57620,00 грн. в сумі 660,96 грн.

Слід зазначити, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18, від 08.11.2022 р. у справі № 910/21124/20, від 09.11.2022 р. у справі № 904/5899/21 та ін.

Крім того, пунктом 38.2 постанови Верховного Суду від 20.11.2020 р. у справі № 910/13071/19 встановлено, що методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу. Час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано наведену правову позицію, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Виходячи із здійсненої судом перевірки розрахунку інфляційних втрат, вірний їх розмір у даному випадку становить 17517,92 грн., а саме:

Період 1

IIc (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.08048701

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.08048701 - 57 620,00 = 4 637,66 грн.

Період 2

IIc (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.05413367

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.05413367 - 57 620,00 = 3 119,18 грн.

Період 3

IIc (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.04680603

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.04680603 - 57 620,00 = 2 696,96 грн.

Період 4

IIc (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.03952932

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.03952932 - 57 620,00 = 2 277,68 грн.

Період 5

IIc (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.03127909

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.03127909 - 57 620,00 = 1 802,30 грн.

Період 6

IIc (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.02411032

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.02411032 - 57 620,00 = 1 389,24 грн.

Період 7

IIc (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.00897568

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.00897568 - 57 620,00 = 517,18 грн.

Період 8

IIc (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.00696176

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.00696176 - 57 620,00 = 401,14 грн.

Період 9

IIc (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.00195200

Інфляційне збільшення:

57 620,00 x 1.00195200 - 57 620,00 = 112,47 грн.

Період 10

IIc (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,70 : 100) x (101,50 : 100) x (100,20 : 100) x (100,50 : 100) x (100,80 : 100) x (99,40 : 100) x = 1.10101627

Інфляційне збільшення:

5 584,36 x 1.10101627 - 5 584,36 = 564,11 грн.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач просив суд зменшити розмір пені до розумних значень у пропорції до заборгованості за орендними платежами, обґрунтовуючи дане клопотання оголошенням воєнного стану, відсутністю завантаження виробничої лінії, блокуванням міжнародної логістики, звільненням працівників та різким зниженням економічних показників.

Щодо посилань відповідача на введення воєнного стану, як обставини неможливості виконання фінансового зобов`язання за договором, суд зазначає наступне.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З вищенаведених норм вбачається, що чинне законодавство пов`язує наявність форс-мажорних обставини з підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань і не поширює у зв`язку з цим свою дію на матеріально-правові вимоги щодо стягнення основної заборгованості за укладеним договором, тобто присудження до виконання обов`язку, що не відноситься до відповідальності. Наявність вказаних обставин законодавством не визначено в якості підстав для звільнення від виконання зобов`язань або їх припинення.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) № 2024/02.0.-7.1 від 28.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану з 05 години 30 хвилини 24.02.2022 р., ТПП підтверджувала, що зазначені обставини з 24.02.2022 р. до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, виконання яких настало згідно з умовами договору і виконання яких стало неможливим в установлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

13.05.2022 р. ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 р., за кожним зобов`язанням окремо.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 р. № 44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 р. у справі № 915/531/17, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 17.12.2020 р. у справі № 913/785/17 наведено висновок щодо застосування ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: ст. 14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

При цьому, Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введення воєнного стану до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках карантину, надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо, унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20, від 03.08.2022 р. у справі № 914/374/21).

Також у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 р. у справі № 910/9258/20, суд послався на раніше сформульований у цілій низці своїх постанов висновок, відповідно до якого: засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні ТПП; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для конкретного випадку виконання зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 14.06.2022 р. у справі № 922/2394/21 зазначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Керуючись наведеними правовими висновками суду касаційної інстанції, при розгляді питань щодо форс-мажору наразі (як і раніше) суди виходять з того, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат ТПП України чи уповноваженої нею регіональної ТПП.

При цьому, встановлюється наявність чи відсутність обставин форс-мажору саме для конкретного випадку виконання господарського зобов`язання. Сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Отже, навіть у разі наявності сертифікату ТПП України про форс-мажор суд оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Зважаючи на викладене, обставина введення на території України воєнного стану, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору, або продовження його дії на період дії таких обставин, оскільки не має преюдиціального (заздалегідь встановленого) характеру, а необхідною умовою їх застосування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили, тобто їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, в той час як відповідач не довів об`єктивної неможливості виконання умов договору у зв`язку із введенням на території України воєнного стану.

Водночас, матеріали справи не містять ні повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, які перешкоджали виконати свої зобов`язання в термін, передбачений договором, ні сертифікату, виданого Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які вплинули на реальну можливість виконання зобов`язань відповідача за договором оренди приміщень № 15/20 від 07.12.2020 р.

Окрім того, щодо зменшення розміру пені, про яке було заявлено відповідачем, суд відзначає, що Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Згідно з частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, ні в зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України загалом не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, зменшення суми неустойки, яке є правом, а не обов`язком суду, може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.08.2019 р. у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 р. у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 р. у справі № 904/4083/18).

Водночас, слід враховувати, що правила ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінюючи наявні матеріали справи та аргументи відповідача, суд зазначає, що до справи відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища відповідача, поважності причин неналежного виконання грошового зобов`язання та відповідних причинно-наслідкових зв`язків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Відтак, підстави для застосування приписів ст. 551 ЦК України та ст. 233 ЦК України щодо зменшення заявленої до стягнення позивачем у даній справі пені є відсутніми, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню з мотивів, викладених вище, в сумі 144185,68 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" та стягнення з відповідача 747209,52 грн. основного боргу, 144185,68 грн. пені, 13019,82 грн. 3% річних, 17517,92 грн. інфляційних втрат.

Щодо інших пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

З приводу розподілу у даній справі судових витрат слід зазначити таке.

У позовній заяві зазначено, що судові витрати позивача складаються з судового збору в розмірі 35476,46 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 67050,00 грн. та 96000,00 грн. гонорару успіху. Детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатами, та докази на підтвердження витрат, будуть подані позивачем у строки, передбачені ч. 2 п. 8 ст. 129 ГПК України.

У підтвердження сплати судового збору позивачем до позовної заяви додано платіжні інструкції № 12351 від 25.07.2023 р. на суму 23084,53 грн. та № 2412 від 26.10.2023 р. на суму 12391,94 грн.

Отже, витрати зі сплати судового збору відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, оскільки станом на час прийняття рішення позивачем у підтвердження понесення решти заявлених судових витрат (витрат на правову допомогу) доказів не подано, то у суду на час вирішення спору відсутні підстави для розгляду та вирішення питання щодо покладення на відповідача вказаних витрат позивача. Натомість, представник позивача до початку судових дебатів заявляла про подання доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу в порядку та термін, передбачені приписами Господарського процесуального кодексу України, після прийняття рішення.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "2Д" (07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, "Карат", промисловий майданчик, 5-А, приміщ. № 1, код 37496261) на користь Приватного акціонерного товариства "ТЕХМАШРЕМОНТ" (09108, Київська обл., Білоцерківський р-н, м. Біла Церква, пр. Незалежності, 87-А, код 05495590) 747209 (сімсот сорок сім тисяч двісті дев`ять) грн. 52 коп. основного боргу, 144185 (сто сорок чотири тисячі сто вісімдесят п`ять) грн. 68 коп. пені, 13019 (тринадцять тисяч дев`ятнадцять) грн. 82 коп. 3% річних, 17517 (сімнадцять тисяч п`ятсот сімнадцять) грн. 92 коп. інфляційних втрат, 13828 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 99 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 14.12.2023 р.

Суддя В.М. Бабкіна