Рішення № 115651366, 14.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

м. Київ

14.12.2023Справа № 910/14933/23Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу №910/14933/23 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до фізичної особи-підприємця Шамборської Лідії Андріївни без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

21.09.2023 Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Шамборської Лідії Андріївни про стягнення 92 868, 86 грн, з яких 63 899, 58 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 24 372, 94 грн інфляційних втрат та 4 595, 34 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як власником нежитлових приміщень, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 16, площею 138, 0 кв.м., зобов`язань щодо оплати спожитої теплової енергії за Договором №520896-03 від 30.04.2020 на постачання теплової енергії, внаслідок чого за період з серпня 2020 року по березень 2023 року виникла заборгованість у сумі 63 899, 58 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 позовну Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/14933/23 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Водночас, ухвалою встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено ФОП Шамбровській Л.А. за адресою: АДРЕСА_1 , яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» - 24.10.2023.

Згідно з приписів частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

У пункті 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №920/256/22.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 25.11.2021 у справі №873/41/21, від 23.06.2022 у справі №914/2265/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13.

Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження.

Отже, керуючись приписами пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі №910/14933/23 від 22.09.2023 є дата відмітки поштового штемпеля на конверті - 19.10.2023.

Частиною 4 статті 116 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 03.11.2023 (включно).

Крім того, суд враховує, що відповідач не був позбавлений права ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2023 в Єдиному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним.

Відзив від відповідача до суду не надходив.

Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України).

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 (із подальшими змінами, внесеними Указами Президента України, які затверджені відповідними Законами України), затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 16.11.2023 на 90 діб, до 14.02.2024.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Таким чином, з 1 травня 2018 року постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до п. 2.1 Статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з п. 2.2.1 цього Статуту, предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, відповідно до статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», позивач є виконавцем послуг постачання теплової енергії у будинку за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 16.

30.04.2020 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», як теплопостачальною організацією, та ФОП Шамбровською Л.А., як абонентом, укладено договір №520896-03 на постачання теплової енергії (далі - «договір») предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених договором.

Також, між сторонами підписано Додаток №4 до договору, яким визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

За твердженнями позивача, протягом серпня 2020 по березень 2023 року ним здійснювалось постачання теплової енергії в нежитлові приміщення цокольного поверху №80 площею 138, 00 кв.м., що розташовані в житловому будинку №16 по вулиці Інститутській.

Відповідно до копії наявного у матеріалах справи свідоцтва серії НП НОМЕР_1 від 18.08.2003 про право власності на нежитлові приміщення у житловому будинку, нежитлові приміщення цокольного поверху №80 площею 138, 00 кв.м., що розташовані в житловому будинку №16 по вулиці Інститутській належать Шамбровській Лідії Андріївні .

На підтвердження факту постачання теплової енергії в спірні нежитлові приміщення, а також її обсягу позивач надав суду копії таких документів: акта приймання-передавання товарної продукції за серпень 2020 року на суму 41 079, 64 грн, акта №9/2020-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за вересень 2020 року на суму -2 562, 24 грн, акта №10/2020-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за жовтень 2020 року на суму 1 119, 18 грн, акта №11/2020-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за листопад 2020 року на суму 3 108, 92 грн, акту №12/2020-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2020 року на суму 3 419, 30 грн, акта №1/2021-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за січень 2021 року на суму 5 096, 64 грн, акта №2/2021-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за лютий 2021 року на суму 5 482, 82 грн, акта №3/2021-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за березень 2021 року на суму 4 110, 82 грн, акта №4/20210-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за квітень 2021 року на суму 1 323, 02 грн, акта №10/2021-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за жовтень 2021 року на суму 1 351, 06 грн, акта №12/2021-520896-03 приймання-передавання товарної продукції за грудень 2021 року на суму 370, 42 грн, облікової картки за серпень 2020 року на суму 41 079, 64 грн, облікової картки за вересень 2020 року на суму -2562, 24 грн, облікової картки, облікової картки за жовтень 2020 року на суму 1 119, 18 грн, облікової картки за листопад 2020 року на 3 108, 92 грн, облікової картки за грудень 2020 року на суму 3 419, 30 грн, облікової картки за січень 2021 року на суму 5 096, 64 грн, облікової картки за лютий 2021 року на суму 5 482, 82 грн, облікової картки за березень 2021 року на суму 4 110, 82 грн, облікової картки за квітень 2021 року на суму 1 323, 00 грн, облікової картки за жовтень 2021 року на суму 1 351, 00 грн, облікової картки за грудень 2021 року на суму 370, 42 грн, акту №2-8097 прийняття теплового вузла обліку, акту №4/10-564 про готовність вузла комерційного обліку до роботи, акту №2/2-4/08-454 про готовність вузла комерційного обліку до роботи, акту №2/02-4/07-1257 про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, відомостей спожитої теплової енергії з 16.12.2019 по 20.01.2020, з 20.01.2020 по 17.02.2020, з 17.02.2020 по 18.03.2020, з 18.03.2020 по 14.04.2020, з 14.04.2020 по 23.10.2020, з 23.10.2020 по 17.12.2020, з 17.12.2020 по 19.01.2021, з 19.01.2021 по 18.02.2021, з 18.02.2021 по 23.03.2021, з 23.03.2021 по 20.04.2021.

Як встановлено судом, всі вище перелічені документи складені в односторонньому порядку виключно працівниками позивача. Доказів їх вручення або надіслання відповідачу матеріали справи не містять.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з серпня 2020 року по березень 2023 року, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 63 899, 58 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 595, 34 грн 3% річних за період з 01.08.2020 по 31.03.2023 та 24 372, 94 грн інфляційних втрат за період з 01.08.2020 по 31.03.2023.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної а гарячої води і водовідведення" № 630 від 21.07.2005 централізоване опалення - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Як встановлено судом та вбачається з зібраних у справі доказів, сторонами 30.04.2020 укладено договір на постачання теплової енергії до нежитлового приміщення в будинку 16, по вулиці Інститутській, 16 у місті Києві, загальною площею 138, 0 кв.м.

Водночас, судом були досліджені надані позивачем до справи докази , які на думку позивача підтверджують факт наявності заборгованості відповідача, та встановлено, що фактично сума заборгованості в розмірі 63 899, 58 грн виникла внаслідок проведених позивачем перерахунків, у зв`язку зі зміною ціни природного газу відповідно до постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021. Крім того, як зазначено позивачем у наданих суду актах приймання-передавання спірної продукції за період з серпня 2020 року по грудень 2021 року, розрахунок вартості здійснений за тарифами, встановленими Розпорядженням КМВА від 30.09.2022 №673.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку боргу, кінцевим періодом нарахування боргу є дата 31.12.2021 (370, 42 грн). Втім, позивачем не зазначено яким чином постанови КМУ № 1209 від 10.11.2021 та розпорядження КМВА від 30.09.2022 №673 розповсюджуються на правовідносини сторін, які виникли у період опалювальних сезонів 2020/2021 років. Оскільки

Крім того, з наданих позивачем документів неможливо дійти висновку про те, плату за постачання теплової енергії, у яке саме нежитлове приміщення позивач просить стягнути з відповідача, так як позивачем не зазначено ні призначення такого приміщення, ні його розташування, ні номеру приміщення.

Суд також зазначає, що за загальним правилом вартість послуги з постачання теплової енергії встановлюється за формулою: кількість спожитої теплової енергії по конкретному житловому будинку ділиться щомісячно пропорційно опалювальній площі житлових та нежитлових приміщень (при відсутності індивідуальних приладів обліку) між її споживачами, яким належить нерухомість, що знаходиться у цьому будинку, та множиться на тариф, затверджений в установленому порядку та спосіб. Отже, складовими такого розрахунку є: опалювальна площа приміщення, в яке здійснюється теплопостачання; вартість (тариф) одиниці поставленого теплоносія; кількість спожитої теплової енергії.

Натомість, відсутність інформації хоча би по одній зі складових розрахунку унеможливлює встановлення кількості та вартості спожитої теплової енергії.

Надані позивачем облікові картки, акти приймання-передавання товарної продукції та наданий рахунок-фактура не містять даних про об`єкт, якому позивачем надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа та його місцезнаходження.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Крім того, відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Крім того, на переконання суду, саме на позивачеві лежить процесуальний тягар доведення суду підстав, розміру, строку обчислення боргу шляхом надання суду деталізованого розрахунку усіх заявлених позивачем сум. Водночас, відповідач вправі надати відповідні заперечення щодо позовних вимог та здійснити контррозрахунок таких сум. Як розрахунок позивача, так і контррозрахунок відповідача повинні бути аргументованими, щоби суд, аналізуючи відповідні докази та аргументи учасників справи, виконував функцію здійснення правосуддя, а не змушений би був, в іншому випадку, виконувати обчислення, тобто здійснювати дії, покладені законом на учасників справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №910/1265/17.

З огляду на вищевикладене та беручи до уваги не надання позивачем на підтвердження своїх позовних вимог переконливих доказів, які б свідчили про виникнення у відповідача за період з серпня 2020 по грудень 2021 року (виходячи з наданого позивачем розрахунку) заборгованості саме в сумі 63 899, 58 грн, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено споживання відповідачем у спірному періоді теплової енергії на загальну суму 63 899, 58 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги про стягнення суми основного боргу, відтак, вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від суми заборгованості.Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.12.2023.

Суддя Ігор Курдельчук