Рішення № 115651176, 13.12.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2023Справа № 910/13158/23

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Горенюк Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма"

про стягнення 8 284 933 грн, -

За участю представників сторін:

від позивача:

від відповідача:

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" про стягнення 8 284 933 грн, з яких безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5 697 041,92 грн, відшкодування реальних збитків в сумі 2 587 891,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку відповідача своїх обов`язків за договором підряду на будівництво №18 від 17.10.2016, зокрема, заявником наголошено, що підрядником було отримано попередню оплату на загальну суму 25 200 419,12 грн, тоді як вартість фактично виконаних підрядником робіт та переданих будівельних матеріалів є меншою, а отже, за даними позивача, розмір оплачених проте не виконаних робіт становить 4889664,80 грн. Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем також вказано на невиконанні відповідачем свого обов`язку з повернення 807 377,12 грн попередньої оплати, як то було передбачено п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору підряду. До того ж, позивачем наголошено, що після дострокового розірвання договору відповідачем також не було повернуто частину будівельних матеріалів, які було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Тантієма" для виконання робіт за спірним договором. Як вказує позивач, вартість неповернутих будівельних матеріалів становить 2 587 891,38 грн.

Ухвалою від 23.08.2023 судом було залишено позов без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

29.08.2023 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.09.2023 відкрито провадження в справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

20.09.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 11.10.2023.

11.10.2023 судом було відкладено підготовче засідання на 08.11.2023.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що відповідачем було передано позивачу матеріали на загальну суму 21 776 082,06 грн, а залишок майна на суму 2 729 545,18 грн було викрадено за період з 24.02.2022 по 31.03.2022 внаслідок військових дій, стосовно чого було відкрито кримінальне провадження. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем здійснено власне тлумачення п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2018 стосовно того, що останнім не визначено строку повернення відповідачем суми переплати. Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення суми переплати в розмірі 807 377,12 грн.

08.11.2023 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 29.11.2023.

Позивачем 13.11.2023 було подано відповідь на відзив, в якій проти правової позиції відповідача було надано заперечення. Зокрема, позивачем вказано, що умовами укладеного між сторонами правочину не передбачено можливості передання матеріалів та виробів за актами приймання-передачі, а визначено обов`язковість складення актів виконаних робіт форми №КБ-2в та довідок про вартість виконаних робіт форми №КБ-3. Позивачем наголошено, що матеріали на суму 4 524 409,70 грн було передано відповідачем позивачу на відповідальне зберігання, а не як результат виконаних робіт, а відпоідний акт приймання-передачі кованих виробів від 12.12.2022 не є первинним документом у роузумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Також позивачем наголошено, що сума 807 377,12 грн включає суму переплати в розмірі 694 791,88 грн та 112 585,24 грн утримання, яка була визначена у порядку п.п.4.6, 8.10, 8.11 договору №18 від 17.10.2016 та п.8 додаткової угоди №3 до договору.

29.11.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 13.12.2023.

У судовому засіданні 13.12.2023 представником позивача було підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 13.12.2023 проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

В судовому засіданні 13.12.2023 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» (замовник), Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАНТІЄМА» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРІОРЗ ІНТЕРНЕШНЛ» (генеральний підрядник) було укладено договір підряду на будівництво №18 від 17.10.2016, за умовами п.1.1 якого підрядник зобов`язується за завданням замовника та під керівництвом генерального пдрядника на свій ризик, власними або залученими силами виконати роботи з виготовлення та встановлення кованих виробів «Головного будинку» (будівля №1) на об`єкті замовника: «Будівництво реабілітаційного-оздоровчого комплексу», розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, пгт Козин, вул.Обухівське шосе, 169-А, а замовник зобов`язується своєчасно прийняти та в повному обсязі оплатити виконану роботу.

01.08.2019 сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору №18 від 17.10.2016, згідно п.1 якої на підставі п. 4. додаткової угоди №10 від 31.07.2019 року про дострокове розірвання договору генерального підряду на будівництво № 88 ИГ від 10.06.2013 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРІОРЗ ІНТЕРНЕШНЛ» права та обов`язки генерального підрядника за трьохсторонніми договорами, які укладені на підставі договору генерального підряду на будівництво № 88 ИГ від 10.06.2013 року припинені з 01 серпня 2019.

У п.2 додаткової угоди №2 від 01.08.2019 сторони дійшли згоди внести зміни до договору підряду на будівництво №18 від 17.10.2016, та викласти преамбулу Договору у наступній редакції: «Юридична особа за законодавством України, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТА - КАПІТАЛ», яке є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах за ставкою, яка передбачена в пункті 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, далі - «Замовник», в особі Директора Бородай Анастасії Олександрівни, яка діє на підставі Статуту, з однієї сторони,

Юридична особа за законодавством України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тантієма»», яке є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах за ставкою, яка передбачена в пункті 136.1 статті 136 Податкового кодексу України, далі - «Підрядник», в особі директора Шкляр Ольги Олексіївни, яка діє на підставі Статуту з другої сторони».

За цим договором підрядник зобов`язується за завданням замовника на свій ризик, власними або залученими силами виконати роботи з виготовлення та встановлення кованих виробів для «Головного будинку» (Будівля №1 на Об`єкті Замовника: «Будівництво Реабілітаційного-издоровчого комплексу, розташованого за адресою: Київська область, Обухівський район, емт Козин, вул. Обухівське шосе, 169А», замовник зобов`язується своєчасно прийняти та в повному обсязі оплатите виконану роботу (п.1.1 договору №18 від 17.10.2016 в редакції додаткової угоди №2 від 01.08.2019).

Остаточний розрахунок за фактично виконані Роботи, за вирахуванням авансу пропорційно вартості виконаних Робіт, здійснюється Замовником на підставі підписаного Замовником Акту приймання виконаних робіт за формою КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт за формою КБ-3 та документів, необхідних за законодавством України (у тому числі виконавчої документації на Роботи, дозвільної, технічної та експлуатаційної документації на матеріали та обладнання).

Розрахунки проводяться протягом 10 банківських днів з дня підписання Замовником зазначених вище акту виконаних робіт у формі КБ-2в та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ-3) на підставі виставленого Підрядником рахунку-фактури та прийняття Замовником документів, необхідних за законодавством України (в тому числі виконавчої документації на Роботи, дозвільної, технічної та експлуатаційної документації на матеріали та обладнання).

Прийняття і підписання Замовником акта виконаних робіт, а також оплата сум за таким актом - є достатнім підтвердженням Сторін щодо фактичних (фізичних) обсягів виконаних робіт та їх вартості згідно підписаного Договору, але після підписання акта виконаних робіт Замовник зберігає за собою право заявити про недоліки в роботі, які можуть бути виявлені у відповідності з цим Договором (п.4.1.2 договору №18 від 17.10.2016 в редакції додаткової угоди №2 від 01.08.2019).

Пунктами 4.3, 4.4 договору №18 від 17.10.2016 в редакції додаткової угоди №2 від 01.08.2019 унормовано, що підрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, готує відповідні документи і подає їх на підписання Замовнику до 25 числа кожного звітного місяця. Замовник підписує подані Підрядником документи, що підтверджують виконання Робіт, або обґрунтовує причини відмови від їх підписання протягом 7 (семи) робочих днів. У разі не направлення Замовником у вищевказаний термін письмової відмови від підписання документів, акти виконаних робіт вважаються прийнятими в редакції Підрядника і підлягають оплаті з боку Замовника.

Як вабчається з матеріалів справи, на виконання умов договору №18 від 17.10.2016 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 25 200 419,12 грн, з яких за: платіжним дорученням №1252 від 29.11.2016р. на суму 5 785 569,85 грн, платіжним дорученням №98 від 27.01.2017р. на суму 6 590 247,65 грн, платіжним дорученням №476 від 28.04.2017р. на суму 65 496,78 грн, платіжним дорученням №493 від 05.05.2017р. на суму 6 447 372,97 грн, платіжним дорученням №719 від 04.07.2017р. на суму 6 043 370,71 грн, платіжним дорученням №830 від 21.07.2017р. на суму 11 688,33 грн, платіжним дорученням №831 від 21.07.2017р. на суму 4 995,01 грн, платіжним дорученням №1108 від 06.10.2017р. на суму 72 631,57 грн, платіжним дорученням №1135 від 06.10.2017р. на суму 19 576,65 грн, платіжним дорученням №1260 від 10.11.2017р. на суму 104 334,34 грн, платіжним дорученням №1285 від 17.11.2017р. на суму 55 135,26 грн.

У додатковій угоді №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони узгодили зменшити суму договору на 2 937 384,38 грн, в тому числі податок на додану вартість 20% - 489 564,06 грн. З урахуванням положень даної додаткової угоди, додаткової угоди №1 від 28 вересня 2017 року, додаткової угоди №2 від 17 липня 2019 року сума договору, сума зазначена в п. 2.1. договору, становить 24 505 627,24 грн.

Згідно п.5 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони підтверджують, що вартість виконаних підрядником робіт становить 7 253 954,88 грн.

У п.6 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони узгодили, що підрядник передає замовнику матеріали відповідно до додатка №2 і Додатка №5 до даної додаткової угоди на суму 17 251 672,36грн.

Згідно п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 підрядник зобов`язується повернути замовнику суму переплати в розмірі 807 377,12 грн, в тому числі податок на додану вартість 134 562,85 грн.

За взаємною згодою сторін сума притриманих (утримання) в розмірі 5 (п`ять) відсотків від вартості виконаних робіт виплачується підряднику через 1 (один) календарний рік після підписання сторонами останнього акту виконаних робіт, при умові відсутності у замовника претензій щодо якості виконаних робіт (п.8 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016).

У п.9 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони домовились, що фактом передачі матеріалів є підписання сторонами відповідних видаткових накладних.

Всі інші умови договору залишаються без змін та підлягають виконанню з урахуванням змін, внесених даною додатковою угодою. Ця Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за Договором. Дана додаткова угода складена українською мовою в 2 (двох) примірниках, що мають однакову юридичну силу, по одному примірнику для кожної зі сторін, і є невід`ємною частиною договору підряду на будівництво №18 від "17" жовтня 2016 (п.п.10, 11, 12 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016).

Як вбачається з представлених суду документів, на виконання додатку №5 до додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАНТІЄМА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» прийнято ковані вироби на загальну суму 17 251 672,55 грн, на підтвердження чого контрагентами складено та підписано видаткові накладні №29 від 16.12.2019, №34 від 12.12.2019, №16 від 16.12.2019, №35 від 12.12.2019, №31 від 16.12.2019, №27 від 16.12.2019, №36 від 12.12.2019, №28 від 16.12.2019.

Наразі, за твердженнями позивача, підрядником було отримано попередню оплату на загальну суму 25 200 419,12 грн, тоді як вартість фактично виконаних підрядником робіт та переданих будівельних матеріалів є меншою, а отже, за даними позивача, розмір оплачених проте не виконаних робіт становить 4889664,80 грн. Крім того, підрядником не було виконано свого обов`язку з повернення 807 377,12 грн попередньої оплати, як то було передбачено п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору підряду. До того ж, позивачем наголошено, що після дострокового розірвання договору відповідачем також не було повернуто частину будівельних матеріалів, які було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Тантієма" для виконання робіт за спірним договором. Як вказує позивач, вартість неповернутих будівельних матеріалів становить 2 587 891,38 грн. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідач проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що відпоідачем було передано позивачу матеріали на загальну суму 21 776 082,06 грн, а залишок майна на суму 2 729 545,18 грн було викрадено за період з 24.02.2022 по 31.03.2022 внаслідок військових дій, стосовно чого було відкрито кримінальне провадження. Крім того, вказаним учасником судового процесу наголошено, що позивачем здійснено власне тлумачення п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2018 стосовно того, що останнім не визначено строку повернення відповідачем суми переплати. Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення суми переплати в розмірі 807 377,12 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позивачем при зверненні до суду з позовом повинно бути доведено суду обставини порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, а саме порушення останнім своїх обов`язів за договором підряду (їх неналежне виконання), виникнення у відповідача обов`язку сплатити певну суму грошових коштів та відчшкодувати вартість втрачених будівельних матеріалів.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України).

Підрядник зобов`язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна (ст.841 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Щодо тверджень позивача стосовно наявності у відповідача обов`язку повернути суму невикористаної переплати в розмірі 4 889 664,80 грн, як різниці між фактично сплаченою сумою попередньої оплати та вартістю фактично виконаних робіт й переданих матеріалів, й суми переплати 807 377,12 грн, що загалом складає, 5 697 041,92 грн суд зазначає таке.

Як було встановлено вище, на виконання умов договору №18 від 17.10.2016 позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 25 200 419,12 грн, з яких за: платіжним дорученням №1252 від 29.11.2016р. на суму 5 785 569,85 грн, платіжним дорученням №98 від 27.01.2017р. на суму 6 590 247,65 грн, платіжним дорученням №476 від 28.04.2017р. на суму 65 496,78 грн, платіжним дорученням №493 від 05.05.2017р. на суму 6 447 372,97 грн, платіжним дорученням №719 від 04.07.2017р. на суму 6 043 370,71 грн, платіжним дорученням №830 від 21.07.2017р. на суму 11 688,33 грн, платіжним дорученням №831 від 21.07.2017р. на суму 4 995,01 грн, платіжним дорученням №1108 від 06.10.2017р. на суму 72 631,57 грн, платіжним дорученням №1135 від 06.10.2017р. на суму 19 576,65 грн, платіжним дорученням №1260 від 10.11.2017р. на суму 104 334,34 грн, платіжним дорученням №1285 від 17.11.2017р. на суму 55 135,26 грн.

Одночасно, у додатковій угоді №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони узгодили зменшити суму договору на 2 937 384,38 грн, в тому числі податок на додану вартість 20% - 489 564,06 грн. З урахуванням положень даної додаткової угоди, додаткової угоди №1 від 28 вересня 2017 року, додаткової угоди №2 від 17 липня 2019 року сума договору, сума зазначена в п. 2.1. договору, становить 24 505 627,24 грн.

Згідно п.5 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони підтверджують, що вартість виконаних підрядником робіт становить 7 253 954,88 грн.

У п.6 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 сторони узгодили, що підрядник передає замовнику матеріали відповідно до додатка №2 і додатка №5 до даної додаткової угоди на суму 17 251 672,36 грн.

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично суму договору, яку сторонами змінено у додатковій угоді №3 від 22.10.2019 до суми 24 505 627,24 грн, становить сума вартості виконаних підрядником робіт становить 7 253 954,88 грн (п.5 додаткової угоди) та вартість матеріалів відповідно до додатка №2 і додатка №5 до даної додаткової угоди на суму 17 251 672,36 грн.

Доказів перерахування грошових коштів в якості авансування виконання робіт після укладення додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 матеріали справи не містять.

Наразі, суд звертає увагу на те, що частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Тобто, з урахуванням наведеного, у суду відсутні підстави вважати, що умови додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 не відповідають внутрішній волі обох контрагентів. Отже, за висновками суду, останні є невід`ємною частиною договору в частині визначення обсягів та вартості робіт (матеріалів) та обов`язковими до виконання обома контрагентами.

При цьому, суд критично ставиться до посилання позивача у поясненнях від 27.10.2023 на наявність помилки у п.5 додаткової угоди №3 від 22.10.2019, саме помилковому використанні слова «виконаних» замість «виконуваних», оскільки фактично сторонами, а насамперед позивачем не було надано суду доказів вчинення замовником робіт жодних дій щодо виправлення такої помилки, та/або заявлення про неї підряднику до моменту відкриття провадження по справі.

При цьому, посилання позивача на підписані сторонами акти виконаних робіт на суму 2251704,85 грн, копії яких долучено до матеріалів справи, а не 7 253 954,88 грн, як вказано в п.5 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016, змісту додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 не спростовують. До того ж, жодних доказів звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до суду з окремим позовом про визнання недійсною вказаної додаткової угоди, в тому числі п.5 вказаної угоди, матеріали справи не містять. Крім того, суд звертає увагу позивача на приписи ч.3 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. Проте, відповідної заяви позивачем не заявлялось.

Також, як встановлено судом на виконання додатку №5 до додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАНТІЄМА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕТА-КАПІТАЛ» прийнято ковані вироби на загальну суму 17 251 672,55 грн, на підтвердження чого контрагентами складено та підписано видаткові накладні №29 від 16.12.2019, №34 від 12.12.2019, №16 від 16.12.2019, №35 від 12.12.2019, №31 від 16.12.2019, №27 від 16.12.2019, №36 від 12.12.2019, №28 від 16.12.2019.

За таких обставин, виходячи з умов додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016, в якій контрагентами було підтверджено, що вартість виконаних робіт становить 7 253 954,88 грн, та наявних в матеріалах справи видаткових накладних №29 від 16.12.2019, №34 від 12.12.2019, №16 від 16.12.2019, №35 від 12.12.2019, №31 від 16.12.2019, №27 від 16.12.2019, №36 від 12.12.2019, №28 від 16.12.2019, у суду відсутні підстави вважати обгрунтованими позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" в частині стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 4 889 664,80 грн, внаслідок чого останні задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про стягнення суми переплати в розмірі 807 377,12 грн, зобов`язання щодо повернення якої визначено у п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

Як вказувалось вище, згідно п.7 додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 підрядник зобов`язується повернути замовнику суму переплати в розмірі 807 377,12 грн, в тому числі податок на додану вартість 134 562,85 грн.

Тобто, умовами укладеної між сторонами додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 контрагентами не було визначено строку виконання підрядником (відподачем) свого обов`язку з повернення суми переплати в розмірі 807 377,12 грн.

При цьому, суд вважає необгрунтованими жодним чином твердження представника відповідача стосовно того, що умовами означеної додаткової угоди визначено обов`язок негайно повернути суму переплати.

Як вбачається з представлених суду доказів, 02.01.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №23/12-22 від 23.12.2022 про повернення суми переплати в розмірі 807 377,12 грн протягом 7 каледнарних днів від дати претензії. На підтвердження направлення означеної претензії позивачем долучено до матеріалів справи опис вкладення у цінний листа та поштові накладні.

Отже, строк повернення підрядником суми переплати в розмірі 807 377,12 грн, згідно додаткової угоди №3 від 22.10.2019 до договору №18 від 17.10.2016 настав, що вказує на обгурнтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" в частині стягнення 807 377,12 грн.

Щодо заяви відповідача про застосування до вимог позивача про стягнення переплати в сумі 807 377,12 грн позовної давності, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Судом було встановлено вище, що строк повернення відповічем суми переплати в розмірі 807 377,12 грн було визначено на підставі ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України згідно претензії №23/12-22 від 23.12.2022.

Наразі, суд зазначає, що позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 18.08.2023, а отже, виходячи з наведеного, твердження відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за означеними вимогами є необгрунтованими.

Щодо позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" про стягнення реальних збитків в сумі 2 587 891,38 грн, суд зазначає таке.

За приписами ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування таких правових наслідків порушення зобов`язань як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини. Відсутність хоча б одного з вище перелічених елементів, які створюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

За приписами ст.841 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна.

Отже, виходячи з наведеного у сукупності, при зверненні до суду з вимогами про стягнення збитків, завданих втратою перерадних замовником підряднику будівельних матеріалів та матеріальних цінностей, позивачем повинно бути доведено суду обставини передання певних матеріалів саме в межах договору підряду, протиправні дії (неналежне виконання підрядником умов договору), що призвели до втрати таких цінностей (вина, причинно-наслідковий зв`язок).

Наразі, як вказує позивач, останнім в межах договору №18 від 17.10.2016 було передано відподачу, в тому числі, такі будівельні матеріали:

- Поруччя латунне в кількості 19,28 м. (позиція 1 в Акті №MKER-001020 від 13.12.2019р.);

- Поруччя латунне B111 23 23'58 в кількості 9,53 м. (позиція 1 в Акті №MKER-001021 від 13.12.2019р.);

- Огорожа В111 900 4767 в кількості 9,53 м. (позиція 2 в Акті №MKER-001021 від 13.12.2019р.);

- Поруччя латунне B111 23,58 в кількості 76,43 м. ( позиція 1 в Акті №MKER-001022 від 13.12.2019р.);

- Поруччя латунне B111 23,58 в кількості 13 м. ( позиція 1 в Акті №MKER-001023 від 13.12.2019р.);

- Сходова огорожа зимових садів в кількості 13м. ( позиція 2 в Акті №MKER-001023 від 13.12.2019р. відсутні дороговартісні комплектуючі);

- Поруччя B 106а L =2016 в кількості 7,21 м. (позиція 1 в Акті №MKER-001024 від 13.12.2019р.);

- Поруччя латунне B 106 23'58 в кількості 7,21 м. (позиція 2 в Акті №MKER-001024 від 13.12.2019р.);

- Частина сходової огорожі в кількості 63,45м. (позиція 2 в Акті №MKER-001022 від 13.12.2019р.).

Саме означені вище будівельні матеріали, як вказує позивач, відповідачем повернуто не було.

Наразі, судом враховано, що жоден з означених актів не містить посилання на укладений між сторпонами договір №18 від 17.10.2016.

Зі змісту позовної заяви та додадних до неї документів вбачається, що сторонами у 2020 році було складено та підписано акт №MKER-MK0086 списання сходової огорожі (виготовлення, збірка, дробеструйна обробка) у кількості 46,430 погонних метрів загальною вартістю 1019128,29 грн. В акті вказано, що вказані матеріали були викристані у господарській діяльності.

Одночасно, зі змісту позову вбачається, що до розміру збитків позивачем також включено вартість сходової огорожі зимових садів в кількості 13м.

Тобто, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів у суду відсутня можливість достеменно встановити, що сходова огорожа, визначена позивачем як неповернута, до будівельних матеріалів вартістю 1019128,29 грн, які було списано згідно акту №MKER-MK0086.

До того ж, позивачем до позовної заяви в обґрунтування вимог про стягнення збитків було додано акт приймання-передачі кованих виробів від 12.12.2022, в якому вказано про передання підрядником замовнику кованих виробів, а також міститься посилання на договір відповідального зберігання №1 від 23.01.2020.

Одночасно, з представленого суду листування між сторонами також вбачається, що між сторонами дійсно укладався договір відповідального зберігання (лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" №2 від 03.01.2023). При цьому, у вказаному листі міститься посилання на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" саме на підставі договору відповідального зберігання №1 від 23.01.2020 та акту від 12.12.2022 було направлено претензію на суму 898 975,55 грн.

Проте, відповідного договору сторонами до матеріалів справи представлено не було, що фактично нівелює можливість суду достеменно встановити обставини, на які посилається позивач в якості обгрунтування позову в частині стягнення збитків. Зокрема, суд зауважує, що підставою позовних вимог є саме неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків за договором підряду, тоді як з матерівалів справи вбачається, що збергіання будівельних матеріалів здйснювалось на підставі окремого договору відповідального збергіання №1 від 23.01.2020, укладеного між позивачем та відподідачем.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

За таких обставин, неможливість достеменного встановлення судом всіх складових збитків, а саме не доведення їх з боку позивача належними та достеменними доказами, виключає обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" про стягнення реальних збитків в сумі 2 587 891,38 грн.

Отже, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності належного доказового обґрунтування тверджень позивача про завдання відповідачем, як підряником за договором №18 від 17.10.2016, позивачу, як замовнику робіт, збитків внаслідок втрати будівельних матеріалів у заявленому до стягнення розмірі, оскільки обгрунтвуючи відповідні вимоги позивач посилається на акт, складений в межах іншого правочину - договору відповідального зберігання №1 від 23.01.2020.

В контексті означеного, суд звертає увагу заявника на те, що ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.938 Цивільного кодексу України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Частиною 1 ст.951 Цивільного кодексу України унормовано, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Отже, позивач не позбавлений права та можливості звернутись із позовом про завдання збитків, завданих зберігачем речі, у поряку ст.951 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" про стягнення реальних збитків в сумі 2 587 891,38 грн підлягають залишенню без задоволення як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування.

Надаючи оцінку іншим доводам позивача судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування позивача, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" про стягнення 8 284 933 грн, з яких безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 5 697 041,92 грн, відшкодування реальних збитків в сумі 2 587 891,38 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тантієма" (03083, місто Київ, вулиця Червонопрапорна, будинок 28а, ЄДРПОУ 39302676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мета-Капітал" (01054, місто Київ, вулиця Хмельницького Богдана (Шевченківський Р-Н), будинок 19/21, ЄДРПОУ 36124300) суму переплати в розмірі 807 377,12 грн та судовий збір в сумі 9688,53 грн.

3. Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 4 889 664,80 грн та збитків в сумі 2 587 891,38 грн.

4. Судовий збір в розмірі 89 730,67 грн залишити за позивачем.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.

Повний текст складено та підписано 14.12.2023

Суддя В.В. Князьков