Рішення № 115650864, 06.12.2023, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 12/25/22-18/14/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2023 справа № 908/177/22

м.Запоріжжя Запорізької області

за позовом комунального підприємство "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" (вул. Блакитна, буд. 4, м. Запоріжжя, 69013)

до відповідача Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

про зобов`язання вчинити певні дії

Господарський суд Запорізької області у складі судді Левкут В.В.

при секретарі судового засідання Непомнящій Н.П.

учасники справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Мінаєв О.Є., довіреність № 3 від 05.04.2023, виписка з ЄДР

Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Запоріжжя" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою (вх. № 197/08-07/22 від 14.01.2022) до Військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання вчинити певні дії, а саме укласти договір про відшкодування вартості спожитої електричної енергії.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2022 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 19.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 12/25/22, визначено здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 07.02.2022.

Підготовче засідання, призначене на 07.02.2022, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді-доповідача Смірнова О.Г. на лікарняному з 01.02.2022 по 11.02.2022.

Ухвалою суду від 14.02.2022 підготовче засідання призначене на 14.03.2022.

Ухвалою суду від 14.03.2022 сторони повідомлено, що у зв`язку з наявністю обставин, що загрожують життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України судове засідання, призначене на 14.03.2022, не відбудеться; судове засідання у справі № 908/177/22 перенесено на іншу дату, про дату, час та місце проведення якого буде повідомлено судом додатково відповідною ухвалою суду.

Відповідно до розпорядження № П-80/23 від 14.02.2023 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2023, враховуючи відрядження судді Смірнова О.Г. до Господарського суду Київської області, справу №908/177/22 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою від 02.03.2023 справу № 908/177/22 прийнято до розгляду, присвоєно справі номер провадження 12/25/22-18/14/23, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, про дату, час та місце проведення судового засідання учасників судового процесу буде повідомлено Господарським судом Запорізької області відповідною ухвалою додатково після закінчення воєнного стану в Україні та/або деокупації/завершення бойових дій, оточення (блокування) Бердянського району Запорізької області.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та триває на даний час.

Ухвалою від 12.10.2023, з урахуванням поточної безпекової ситуації в умовах триваючої збройної агресії проти України, суд ухвалив поновити процесуальні строки розгляду справи № 908/177/22, призначити підготовче засідання на 02.11.2023.

Ухвалою від 02.11.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні 06.12.2023.

В судовому засіданні 06.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. Від позивача судом 01.11.2023 отримано клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, за наявними в матеріалах справи документами, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Клопотання обґрунтоване тим, що представник позивача не може бути присутнім на судовому процесі (підприємство в простої).

Клопотання позивача про розгляд справи без участі його представників судом задоволено.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним. КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону № 73 від 18.05.2021 на оренду нежитлових приміщень загальною площею 260,90 кв.м., які розташовані в пасажирському терміналі (літ. Ш-2) за адресою м.Запоріжжя, вул. Блакитна, 4. Будівля пасажирського терміналу є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя, перебуває в господарському віданні КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя та обліковується на його балансі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 231342745. За умовами п. 6.9 договору оренди орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку тощо) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів. Оскільки після спливу 10 денного терміну відповідачем не було виконано п. 6.9 договору та не надано позивачу засвідчених в установленому порядку копій відповідних договорів, позивачем на адресу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) направлений лист від 15.06.2021 № 958/06-2021 та проект договору на відшкодування вартості спожитої електроенергії. Відповідач листом від 09.07.2021 № 702-3901 у відповідь на пропозицію позивача зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення. Цим листом відповідач повернув позивачу без підпису проект договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії. Для зясувая питання фінансування позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України та отримав відповідь листом від 14.09.2021 №12028/16/10/-21, що постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства та від 18.08.2010 № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти пропуску не врегульовано компенсацію витрат балансоутримувача за комунальні послуги. Зважаючи на те, що вирішити питання щодо укладення договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії в позасудовому порядку не вдалося, рахунки на оплату відповідачем повертаються з тих мотивів, що прикордонні війська можуть безоплатно використовувати водний і повітряний простір, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі. Посилаючись на приписи ст.ст. 179-181, 187ГК України, позивач просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив. У відзиві на позов відповідач зазначив, що відповідач користується орендованими приміщеннями для забезпечення покладених на нього обов`язків по прикордонному контролю осіб, транспортних засобів, вантажів, які перетинають державний кордон України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.06.1996 № 409-р було відкрито пункт пропуску через державний кордон України в аеропорту Запоріжжя. Згідно п. 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від18.08.2010 № 751, проектування, будівництво (реконструкція) та утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48. В п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства» від 22.02.1994 № 100 визначено, що проведення роботи, пов`язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання зазначених видів контролю та службових приміщень для розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту (пункти пропуску для залізничного, морського, річкового, паромного та повітряного сполучення) і на Державний митний комітет (пункти пропуску для автомобільного сполучення). Відповідно до п. 13 цієї ж постанови Кабінету Міністрів України для забезпечення режиму державного кордону Прикордонні війська можуть безоплатно використовувати водний і повітряний простір України, морські та річкові порти, аеропорти та аеродроми (посадкові майданчики), розташовані на території України, незалежно від їхньої відомчої приналежності і призначення. Зазначений нормативний акт не встановлює обов`язків, пов`язаних із утриманням приміщень, для інших суб`єктів господарювання, зокрема Військової частини НОМЕР_1 , відшкодування витрат на забезпечення водою та водовідведенням, електроенергією, опаленням, тощо. Обов`язків у Військової частини НОМЕР_1 , пов`язаних із утриманням приміщень, вказаними актами законодавства не передбачено, оскільки забезпечення електроенергією та іншими комунальними послугами пункту пропуску через державний кордон України для міжнародного авіаційного сполучення в аеропорту Запоріжжя - є частиною заходів, спрямованих на утримання пункту пропуску, яке повинно забезпечувати Міністерство інфраструктури України. За доводами відповідача, наявність п. 6.9 договору оренди нерухомого майна від 18.05.2021 не спричиняє зворотній висновок, оскільки названий пункт договору відповідає Типовому договору оренди комунального майна, затвердженому наказом Департаменту комунальної власності Запорізької міської ради № 305р від 20.11.2000, але не враховує специфіку правовідносин та суб`єктний склад сторін. Також відповідач відзначив, що ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України передбачено, що судом розглядаються спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є зобов`язання укласти між військовою частиною та позивачем договір на відшкодування вартості спожитої електроенергії. Однією із загальних засад цивільного законодавства України відповідно ст. 3 ЦК України є свобода договору, тому, виходячи зі змісту п. 6.9 договору оренди нерухомого майна від 18.05.2021, у відповідача немає безумовного обов`язку укладати договір саме з позивачем, а відповідач може обирати з ким укласти договір: з постачальником комунальних послуг, суб`єктом або Балансоутримувачем/орендодавцем. Також відповідач вказав на те, що позивачем не обґрунтовано підстав застосування у спірних правовідносинах ст. 631 ЦК України щодо застосування умов договору з 18.05.2021. Відповідач звертає увагу, що відповідно до п. 1.1 проекту договору позивач зобов`язується забезпечити передачу електроенергії Користувачу в межах величин, які дозволені Користувачу для використання будівлі, але відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності позивача не віднесено жодної діяльності щодо здійснення електропостачання. Крім того відповідач вказав, що проект договору не містить всіх істотних умов такого договору, зокрема, ціни договору або порядку її визначення, строку договору та відповідальності сторін. Відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач у запереченнях на відзив підтримав доводи, викладені у позовній заяві. Також позивач зауважив, що постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 та постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100, на які посилається відповідач щодо безкоштовного використання повітряного простору, є виданими раніше, ніж Закон України Про оренду державного та комунального майна в редакції 2021 року. Відповідно до ст. 16 зазначеного Закону договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Згідно з ч. 2. ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна забороняється передавати державне або комунальне майно в безоплатне користування або позичку, що прямо вказується у наведеному Законі. У зв`язку із цим в договорі оренди нерухомого майна № 73 від 18.05.2021 передбачений п. 6.9. Даний договір є діючим та підлягає виконанню. Отже, відповідач взяв на себе обов`язок укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг або з орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку, про що повідомити орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів. Крім того позивач зазначив, що він не пропонував відповідачу укладання договору надання послуг та й наразі позивачем подано позов про укладання договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення водою та водовідведенням і експлуатаційних витрат на утримання орендованих приміщень, а не договір про надання послуг. Відтак, твердження та посилання відповідача на види діяльності позивача не мають відношення до даної справи, позивач не проводить таку діяльність. Відповідач повинен був або самостійно укласти договори з постачальниками комунальних послуг або з відповідачем на фактичне відшкодування даних послуг.

Відповідач надав заперечення на заперечення позивача, в яких підтримав раніше викладені доводи, зокрема щодо відсутності у проекті договору всіх істотних умов, які сторони зобов`язані у будь-якому випадку погодити у відповідність до вимог ч. 2 ст. 180 ГК України. Також відповідач наполягає на тому, що Закон України Про оренду державного та комунального майна є загальною нормою права, а постанова Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 Про положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю та постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства є спеціальними нормами права. Тобто дані постанови мають абсолютну перевагу в застосуванні перед зазначеним Законом у зв`язку із принципом співвідношення загальної та спеціальної норми права. Також положення цих постанов не визнано Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягають застосуванню.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

Комунальним підприємством Міжнародний аеропорт Запоріжжя (Орендодавець/Балансоутримувач, позивач у справі) та Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (Орендар, відповідач у справі) 18.05.2021 укладений Договір оренди № 73 нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону (далі Договір оренди).

Відповідно до п. 1.1 Договору Орендодавець без проведення аукціону на підставі наказу від 16.02.2021 № 34, з урахуванням наказу Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 08.02.2021 № 62, передає, а відповідач (Орендар) приймає в строкове платне користування терміном на 5 (п`ять) років комунальне нерухоме майно нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв. м., а саме: приміщення підвалу №№ 17, 18, 19, 20, загальною площею 25,50 кв. м.; приміщення першого поверху №№ 180, 187, 188, 218, 219, 220, 221, 222, 223, загальною площею 51,60 кв..; приміщення другого поверху №№ 320, 327, 328, 329, 330, 340, 341, 342, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355 загальною площею 184,80 кв. м. Нежитлові приміщення розташовані в пасажирському терміналі (літ. Ш-2) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4.

Як свідчать матеріали справи будівля пасажирського терміналу є комунальною власністю територіальної громади м. Запоріжжя та перебуває в господарському віданні КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя та обліковується на його балансі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 231342745.

За умовами п. 1.4 Договору майно передається в оренду з метою розміщення відділів ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ).

Відповідно до п. 2.1 Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами Договору та акту приймання-передачі.

До матеріалів справи надано підписаний позивачем і відповідачем без зауважень та претензій Акт від 18.05.2021 приймання передачі комунального майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, в пасажирському терміналі (літ. Ш-2), яким підтверджується факт, що позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування комунальне майно - нежитлові приміщення загальною площею 260,90 кв. м.

За змістом п. 12.1 Договір укладено строком на 5 (п`ять) років з 18.05.2021 по 17.05.2026 включно.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним Договору оренди суду не надано.

Умовами п. 6.9 Договору сторони передбачили, що Орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку тощо) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з Орендодавцем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку (у разі оформлення земельної ділянки) та своєчасно вносити платню (внески, платежі тощо) за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити Орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів.

Оскільки після спливу 10-денного терміну, передбаченого п. 6.9 Договору оренди, відповідачем не було виконано умови цього пункту Договору та не надано позивачу засвідчених в установленому порядку копій відповідних договорів, позивачем на адресу відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) направлений лист від 15.06.2021 № 958/06-2021, до якого позивачем додавалися проекти договорів у двох примірниках:

- договору на відшкодування фактичних витрат на забезпечення тепловою енергією, вентиляцією, кондиціюванням, водою та водовідведенням орендованих приміщень;

- договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії;

- угоди на відшкодування земельного податку.

Відповідач листом від 09.07.2021 № 702-3901 у відповідь на пропозицію позивача щодо укладення запропонованих договорів зазначив, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 №100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48, та цього Положення. Отримані від позивача проекти договорів повернуті позивачем без підпису.

З метою отримання відповідних роз`яснень позивач звернувся до Міністерства інфраструктури України та отримав відповідь від 14.09.2021 № 12028/16/10/-21, що постановами Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства та від 18.08.2010 № 751 Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти пропуску не врегульовано компенсацію витрат балансоутримувача за комунальні послуги.

На підставі отриманої відповіді Міністерства інфраструктури України позивач звернувся до відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ) з листом від 05.10.2021 № 1580/10-2021 з пропозицією про укладення договорів на компенсацію комунальних послуг та земельного податку.

Відповідач листом № 702/6174 від 23.10.2021 повернув позивачу отримані документи з посиланням на те, що відповідно до чинного законодавства відшкодування за комунальні послуги здійснюється Міністерством інфраструктури.

Позивачем також направлявся на адресу відповідача лист № 1742/11-2021 від 01.11.2021 про надання роз`яснень.

Позивач стверджує, що відмова відповідача від укладення договору на відшкодування вартості електроенергії є неправомірною, тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції є належним способом захисту.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За приписами статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», є, зокрема, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен з`ясувати наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав особи, яка звернулася до суду з позовом, а також наявність спору між сторонами, оскільки в силу ст. 12 ГПК України господарським судом підвідомчі справи саме у спорах, що виникають між сторонами з тих або інших підстав, і, відповідно ухвалити рішення про захист порушеного права або відмову позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для зобов`язання відповідача укласти договір на відшкодування вартості спожитої електроенергії у наведеній позивачем редакції.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Приписами статей 3, 6, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За визначенням ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 630 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Згідно з приписами ч.ч. 1-3 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною сьомою ст. 179 ГК Україхни передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом (частина перша ст. 187 ГК України).

Отже, законодавцем визначено загальні критерії щодо можливості розгляду судом переддоговірних спорів, до яких, зокрема, віднесено переддоговірні господарські спори, укладення яких є обов`язковим в інших випадках, встановлених законом.

Як передбачено частиною першою статті 16 Закону України Про оренду державного та комунального майна(в редакції чинній на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі) договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується: Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності; представницькими органами місцевого самоврядування - щодо майна комунальної власності. Якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив примірний договір оренди комунального майна, застосовується примірний договір оренди державного майна. Договір оренди може відрізнятися від примірного договору оренди, якщо об`єкт оренди передається в оренду з додатковими умовами. Рішенням Кабінету Міністрів України (представницького органу місцевого самоврядування - для комунального майна) можуть бути передбачені особливості договору оренди майна, що передається в оренду з додатковими умовами.

Отже, законом в імперативному порядку визначено необхідність дотримання при укладенні договору оренди комунального майна певних істотних умов, які визначаються Примірним договором оренди комунального майна, розробленим та затвердженим представницьким органом місцевого самоврядування.

Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 20.11.2020 № 305р Про затвердження примірних договорів оренди комунального майна м. Запоріжжя визначено комунальним підприємствам, які є суб`єктом права комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя при підготовці проектів договорів оренди застосовувати примірні договори оренди нерухомого майна.

У договорі № 73 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності та передається в оренду без проведення аукціону 18.05.2021, укладеному позивачем та відповідачем, міститься п. 6.9 Договору, за умовами якого визначено, що Орендар в місячний термін зобов`язаний укласти відповідні договори з постачальниками комунальних послуг, з суб`єктом (балансоутримувач будинку, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, управитель будинку того) договір про надання послуг та (або) сплату членських внесків на утримання будинку і споруд та прибудинкової території, або з орендодавцем/балансоутримувачем договір на відшкодування комунальних послуг та земельного податку та своєчасно вносити платню за ці послуги у встановленому законодавством порядку, про що повідомити Орендодавця, надавши у 10-ти денний термін засвідчені належним чином копії відповідних договорів .

Отже, переддоговірний спір щодо укладення з балансоутримувачем/орендодавцем орендованого комунального майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, законодавцем віднесено до категорії переддоговірних спорів, укладення яких є обов`язковим в інших випадках передбачених законом.

Як свідчать фактичні обставини справи, відповідач не вчинив дій по укладенню договору на відшкодування комунальних послуг орендодавцю у відповідності до п. 6.9 Договору оренди і на звернення позивача щодо їх укладення відмовив з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства.

Однак, ці доводи відповідача судом визнані необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги передбачено, що комунальні послуги це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Утримання будинків і прибудинкових територій це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору.

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про житлово-комунальні послуги встановлено, що норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що чинним законодавством на Міністерство інфраструктури покладені лише витрати на утримання орендованих приміщень у вигляді забезпечення експлуатації та/або ремонту приміщень, утримання прилеглої до них (прибудинкової) території.

Отже, послуги з водопостачання, електропостачання, теплопостачання та відведення стічних вод, забезпечення електроенергією, теплом, водою і відведенням стоків є комунальними послугами, вартість яких має бути відшкодована відповідачем позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України Про житлово-комунальні послуги учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.

Також, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов`язаний укласти договір про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом

Договір про надання комунальних послуг укладається строком на один рік. Якщо за один місяць до закінчення зазначеного строку жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк. (ч. 3 ст. 13 Закону України Про житлово-комунальні послуги)

Разом із тим ч. 4 ст. 13 цього самого Закону передбачає, що пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або внесення змін до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.

Отже, Законом України Про житлово-комунальні послуги також прямо передбачений обов`язок на укладання договору на надання житлово-комунальних послуг, у даному випадку на відшкодування вартості спожитої електроенергії відповідно до умов Договору.

Наведене свідчить, що відповідач безпідставно ухиляється від укладання договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії (як комунальної послуги) орендодавцю незважаючи на те, що укладення цього договору передбачене п. 6.9 Договору оренди нерухомого майна, укладеного сторонами, тому є обов`язковим в силу умов Договору оренди.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття (ч. 1 ст. 641 ЦК України).

Позивач (КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя), як балансоутримувач орендованого відповідачем (Військовою частиною НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України) майна, звернувся до суду з позовом про зобов`язання укласти договір про відшкодування вартості спожитої електроенергії у певній редакції, яка зазначена ним у прохальній частині позовної заяви, надавши при цьому докази дотримання загальної процедури укладення господарських договорів у порядку статті 181 ГК України.

Положеннями ч. ч. 2, 3 ст. 181 ГК України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлений лист за вих. № 958/06-2021 від 15.06.2021 з проектами договорів згідно із п. 6.9 Договору № 73 оренди нерухомого майна від 18.05.2021, в тому числі з проектом договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії, для підписання та повернення з метою подальшого узгодження.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частини перша та сьома статті 179 ГК України).

Слово зобов`язувати в українській мові має декілька значень: накладати на кого-небудь якісь обов`язки, примушувати когось виконувати що-небудь; примушувати кого-небудь триматися, поводитися певним чином (Словник української мови в 11 томах, том 3, стор. 675). Отже, словосполученням про зобов`язування укласти договір у певній редакції, наданій позивачем позивач відобразив своє волевиявлення до вступу у зобов`язальні правовідносини з відповідачем на умовах запропонованої ним редакції договору та просив суд примусити відповідача до цього.

Суд зазначає, що вимога позивача зводиться до необхідності укласти такий договір у судовому порядку, оскільки відповідач, прийнявши на себе зобов`язання щодо укладення договору про відшкодування на користь третьої особи (балансоутримувача) комунальних витрат, пов`язаних з орендою державного майна, відмовився від їх виконання та заперечував укладення договору про відшкодування комунальних витрат на користь цієї особи.

Відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення, як один із способів установлення господарських правовідносин, є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

За змістом прохальної частини позовної заяви позивач просив зобов`язати відповідача укласти договір про відшкодування вартості спожитої електроенергії у певній редакції, наведеній ним відповідно до статей 20, 179-181, 187 ГК України, тобто шляхом укладення договору за рішенням суду.

Отже, визначення позивачем предмета спору про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Зі змісту зазначеної статті вбачається, що за законом можливе спонукання до укладення договору за рішенням суду за умови виникнення переддоговірного спору якщо (з таких підстав): укладення договору необхідне у сфері державних закупівель; обов`язковість укладення договору прямо передбачена законом; укладення договору випливає з попереднього договору; укладення договору передбачене будь-яким іншим договором; укладення договору випливає з умов мирової угоди, затвердженої судом.

При цьому, переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону або таке укладення передбачено будь-якою іншою угодою сторін. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.

Суд зазначає, що звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним у наданій позивачем редакції перебуває в межах способу захисту про встановлення господарських правовідносин відповідно до абзацу 11 частини другої статті 20 та статті 187 ГК України та не вимагає застосування інших способів захисту судом, зокрема, й за ініціативою суду в порядку, визначеному частиною другою статті 5 ГПК України.

На переконання суду, зобов`язання відповідача щодо укладення такого договору визначено в силу закону (відповідно до статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна у редакції, чинній на час звернення до суду, та Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ № 1774 від 23.08.2000, та чинного у новій редакції відповідно до наказу ФДМУ № 1329 від 09.08.2007, як нормативного акта, дотримання якого є обов`язковим за цим законом). Зазначене в цілому також узгоджується з частиною сьомою статті 179 ГК України про укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Враховуючи вищевикладене, суд визнав факт наявності у Військової частини НОМЕР_1 обов`язку щодо укладення договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії Орендарю, що випливає зі змісту п. 6.9 Договору оренди № 73 від 18.05.2021, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

За приписами ст. ст. 640, 641 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Також, відповідно до ст. 649 ЦК України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Разом із тим, згідно ч. 2 ст. 184 ГК України проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Як вже зазначалося вище, позивачем, у відповідності до ч. 2 ст. 184 ГК України, 15.06.2021 на адресу Військової частини НОМЕР_1 направлений лист за вих. № 958/06-2021 з проектом договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії (серед інших).

До матеріалів справи позивачем додано копію проекту цього договору.

Зі змісту договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії (датований 02.06.2021) вбачається, що предметом даного договору є: 1.1 Балансоутримувач (КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя) забезпечує передачу електричної енергії Користувачу (Військова частина НОМЕР_1 ) в межах величин, які дозволені Користувачу для використання в будівлі пасажирського терміналу літера Ш-2, м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4, а Користувач своєчасно відшкодовує вартість спожитої електричної енергії. Приєднана потужність електроустановок Користувача 14 кВт, дозволена потужність електроустановок Користувача 14 кВт.. В п. 2.1 цього договору зазначено, що Балансоутримувач зобов`язаний шляхом формування електричної схеми відповідної пропускної здатності забезпечувати технічну можливість для передачі Користувачу електричної енергії в межах 14 кВт потужності на ІІ класі напруги ІІІ категорія надійності (ступінь напруги 3820/220 В) в обсягах, визначених сторонами в щомісячних актах прийому-передачі електричної енергії.

За приписами ч.ч.1, 3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

Відповідно до встановленого законодавством України загального порядку укладання господарських договорів, зокрема, ч. 1 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Проте, ані розділ 2 Предмет договору, ані розділ 7 Облік електричної енергії та порядок розрахунків договору в редакції позивача не містить загальної суми договору, а також будь-якого алгоритму, з якого така ціна буде формуватися, отже сторона за договором Військова частина НОМЕР_1 , як Замовник послуг визначених цим договором, взагалі не отримала пропозиції щодо такої істотної умови як ціна договору.

Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 запропонованого позивачем проекту договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії облік активної та реактивної електроенергії у Користувача, струмоприймачі якого приєднані до електричних мереж Балансоутримувача, здійснюється згідно із вимогами ПУН, Правил роздрібного ринку та Кодексу комерційного обліку електричної енергії. Розрахунок за спожиту електричну енергію здійснюється Балансоутримувачем на підставі: 7.2.1. потужності електроприймачів Користувача, встановленої згідно відповідної пропускної здатності у п. 2.1 договору для приміщень, що не обладнані індивідуальними приладами обліку споживання електричної енергії; 7.2.2. на підставі розрахунку споживання електричної енергії Користувач оформлює в двох примірниках та надає Балансоутримувачу в термін перший день місяця, наступного за розрахунковим місяцем, акт про обсяг переданої Користувачу електричної енергії за формою «Акт прийому-передачі електричної енергії», акти підписуються уповноваженими стронами особами, із зазначення їх посад та П.І.Б.

При цьому, жодний пункт вказаного договору не містить посилань на тарифи, за якими такі послуги надаються, на вартість за 1 одиницю обсягу послуги, що надається, на порядок визначення в яких обсягах кожна конкретна послуга надається. Також умови договору взагалі не містять порядку забезпечення Користувача такими послугами, розміру та обсягу електропостачання, а також і визначення вартості такого відшкодування.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зобов`язання відповідача укласти з КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя договір про відшкодування вартості спожитої електроенергії саме у запропонованій позивачем редакції, яка міститься у тексті позовної заяви.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені фактичні обставини справи, зважаючи, що позивач належними доказами не довів наявності підстав для задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

У справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001, пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994; пункт 29).

Позивачем наявності підстав для зобов`язання відповідача укласти договір про відшкодування вартості спожитої електроенергії у запропонованій ним редакції не доведено.

На підставі викладеного, господарський суд доходить висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 14.12.2023.

Суддя В.В. Левкут